Чомусь вже моя скрипка не співає
І не звучить струною вітром у гаях
Навіщо всі слова тобі мій краю
Вони звучать весь час у мене у думках
Вже відшуміли верби і тополі
І покида чарівний світ все полиша
Нещасна осінь у твоєї долі
Замовкла скрипка і пропащая душа
Вже не летить над нами жовте листя
І не цілує буйну річку в берегах
Гойдаюсь як малятко я в колисці
Шугаю в синім небі як безкрилий птах
Куди летиш ти пташко так далеко
І що шукаєш собі світу на краю
Погасни сонце і замерзни спеко
Вже нині я з людини деревом стаю
Жалію тільки за минулим часом
Коли іхтеозаври й ящіри були
Навіщо все від нас відходить разом
Я вірю в те іще повернуться вони
Повернуться вони туманомлою
Вільгістю морем сліз страждання і плачу
Проллються гіркощедрою сльозою
Тоді я мабуть тільки зрину й полечу
Розпуку тугу не пущу к порогу
Дорогу міцно лабіринтом закручу
І крила відростуть у мене знову
І я у Ірій разом з предками злечу
Візьму у руки гострого заступа
Й могилу собі тихо вирию свою
І поховаю в ній свого я трупа
Щоб не троюдить мила душеньку твою
І поминки я сам собі влаштую
На них усіх колись усопших запрошу
А хто не прийде за тим пожалкую
А потім на річницю гречно приглашу
І буде стіл ломитися яствами
Нам різнострави і напої до смаку
Усіх гостей я пригощу казками
Замість горілки меду трунку всім капну
І обзивать я буду всіх чортами
І дулі тикатиму на усі боки
Не спинять і спецнази із ментами
Бо при життю такі самі вони були
Завершимо ми поминки піснями
Горлати будемо як бешені коти
Та в сауну не підемо ми з вами
Бо розпадуться наші всі старі кістки
Ми створимо там клуб по інтересу
Не матиме він заборону вікову
І мода вже не матиме там сенсу
І не звертатимуть увагу на красу
Там зрадити змоги ніхто не має
Тому що душі ваші всі там на виду
Хоча яка душа злістю й палає
Тій жовчі не даси ти там ніяк ладу
Це тільки наш там всьому розпочаток
А скільки там цікавого для нас всього
Той світ як все має собі початок
Та зрозумійте що йому нема краю
