Не про скрипку

Чомусь  вже  моя  скрипка  не  співає
І  не  звучить  струною  вітром  у  гаях
Навіщо  всі  слова  тобі  мій  краю
Вони  звучать  весь  час  у  мене  у  думках

Вже  відшуміли  верби  і  тополі
І  покида  чарівний  світ  все  полиша
Нещасна  осінь  у  твоєї  долі
Замовкла  скрипка  і  пропащая  душа

Вже  не  летить  над  нами  жовте  листя
І  не  цілує  буйну  річку  в  берегах
Гойдаюсь  як  малятко  я  в  колисці
Шугаю  в  синім  небі  як  безкрилий  птах

Куди  летиш  ти  пташко  так  далеко
І  що  шукаєш  собі  світу  на  краю
Погасни  сонце  і  замерзни  спеко
Вже  нині  я  з  людини  деревом  стаю

Жалію  тільки  за  минулим  часом
Коли  іхтеозаври  й  ящіри  були
Навіщо  все  від  нас  відходить  разом
Я  вірю  в  те  іще  повернуться  вони

Повернуться  вони  туманомлою
Вільгістю  морем  сліз  страждання  і  плачу
Проллються  гіркощедрою  сльозою
Тоді  я  мабуть  тільки  зрину  й  полечу

Розпуку  тугу  не  пущу  к  порогу
Дорогу  міцно  лабіринтом  закручу
І  крила  відростуть  у  мене  знову
І  я  у  Ірій  разом  з  предками  злечу

Візьму  у  руки  гострого  заступа
Й  могилу  собі  тихо  вирию  свою
І  поховаю  в  ній  свого  я  трупа
Щоб  не  троюдить  мила  душеньку  твою

І  поминки  я  сам  собі  влаштую
На  них  усіх  колись  усопших  запрошу
А  хто  не  прийде  за  тим  пожалкую
А  потім  на  річницю  гречно  приглашу

І  буде  стіл  ломитися  яствами
Нам  різнострави  і  напої  до  смаку
Усіх  гостей  я  пригощу  казками
Замість  горілки  меду  трунку  всім  капну

І  обзивать  я  буду  всіх  чортами
І  дулі  тикатиму  на  усі  боки
Не  спинять  і  спецнази  із  ментами
Бо  при  життю  такі  самі  вони  були

Завершимо  ми  поминки  піснями
Горлати  будемо  як  бешені  коти
Та  в  сауну  не  підемо  ми  з  вами
Бо  розпадуться  наші  всі  старі  кістки

Ми  створимо  там  клуб  по  інтересу
Не  матиме  він  заборону  вікову
І  мода  вже  не  матиме  там  сенсу
І  не  звертатимуть  увагу  на  красу

Там  зрадити  змоги  ніхто  не  має
Тому  що  душі  ваші  всі  там  на  виду
Хоча  яка  душа  злістю  й  палає
Тій  жовчі  не  даси  ти  там  ніяк  ладу

Це  тільки  наш  там  всьому  розпочаток
А  скільки  там  цікавого  для  нас  всього
Той  світ  як  все  має  собі  початок
Та  зрозумійте  що  йому  нема  краю

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172941
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 20.02.2010
автор: Гурман