* * *
Лечу душею знов і знов
туди, де щастям пахне вечір
і ми, мов у гнізді лелечім
клекотимо лиш про любов.
Хай нерозбірливі слова,
їх розуміють руки, губи,
іще далеко нам до згуби,
іще попереду жнива.
Бузьки за теплої пори
у вирій злинули охоче.
Як думка голосно клекоче
у ці самотні вечори!..
Така вже доленька моя
нести любов і щастя іншим,
а потім плакатися віршем,
що загубила солов’я.
