Моє село дитинством оповите
І мамирим і татовим слівцем.
Воно людьми й природою розшите
І кожним кущиком в саду і деревцем.
В ньому найперше я ступив ногою
На рідну землю,родившись на світ.
За ним душа наповнена снагою,
Бо я живу не в ньому копу літ.
Зовуть мене туди поля і луки,
І навіть річка дзюрчить – «приїзжай !»
А соловейка такі ніжні звуки
Підтверджують, - «приїдь, не забувай!»
Так хочеться посидіти в садочку
Під грушею,де я колись сидів,
Де й перший вірш дитячий на листочку
Надряпати ерографом зумів.
А роси,роси – чисті, як сльозина,
Їх й нині чую на своїх ногах.
Так все зганяла з трав кожна дитина,
Коли корів ми пасли на лугах.
А скільки щастя й радості в нас було,
Коли свята приходили в село.
Тоді,напевно,все зі сну проснулось,
Бо веселились пок сонце зайшло.
В моїй душі живе та ясна смуга
Й вона буе у мені до кінця, -
Моє село, й за ним не згасне туга,
Бо це частинка мойого житя.
