Знов весна у село завітала,
Забрела на поля ,на сади,
А мені ще і рік вдарувала,
Щоб я міг із собою нести.
Та я в голос чомусь не рахую
Скільки їх є на моїх плечах,
А напевно, що бодрість ще чую,
Хоч не лечу ,як юним, як птах.
Йду ,працюю, співаю, не гнуся,
Зустрічаюся з друзями все.
І на світ із любов'ю дивлюся
Й на потомство своє, що росте.
Щастя бачу у роках прожитих,
Й в результаті, котрого достиг.
Пам'ятаю й героїв убитих
І молюсь за їх душі, за их.
Та не думав, що в час такий світлий,
Сколихнеться в Вкраїні війна.
Що «друзяка» з Кремля зовсім підлий,
Йнавалиться на нас зпідтишка.
Тут словами нічого не скажеш
І не стримаєш болі свої.
І у ліжко спокійно не ляжеш,
Коли гинуть сини на війні.
Тут потрібно узятись за зброю
І лавиною рухнути всім.
Й поламати всі ікла ізгою,
Й захистити Вітчизну й свій дім.
Бо земля наша всіх пригортала,
Хто був другом і гостем також.
А от ворога всі віки гнала,
І інакше нам жити не мож.
ID:
764155
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 05.12.2017 15:48:05
© дата внесення змiн: 05.12.2017 15:48:05
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
