* * *
Із досвітку душа лягає на пісні,
Співає, рветься! б’ється — не спинити! —
Запекло в небі захотіла жити,
Це нині Ти зустрінешся мені…
Але це буде ніби одна мить!
Мить сонця — й навздогін їй посумніти.
Мить — я лечу — летить! щоб долетіти,
Побачитися і — заціпеніти…
18.09.1990, вечір в палаці «Україна»
* * *
Вулканить світло в серці й голові,
Пісні співаю й хочеться співати!
Іти і славити — і світ весь обіймати,
Й лавинно зерна сіяти нові!
Подій пожухлих опадають шати.
Йду над роками — оком круговерті
І світло ллю! І хочеться співати —
Співать!
Як перед смертю і безсмертям!!
20.09.1990
* * *
Ти подивись: коли піснями вибухав?
Коли я з ночі зустрічав стиха —
Від щастя й потрясіння більш не спав.
І зранку — знав, і в радощах літав,
Співав, писав, стрибав і — танцював —
Над гімнастичним брусом пролітав!
І більш не памятаю, де витав…
І ось, нарешті! де не помню — зустрічав!
А вдарений Красою — що я знав?
… Я був не тут. Язик мій був не тут.
... А серце вистрибало на льоту!
О! зверху бралось абсолютним слухом:
А я трусився землетрусом духу!
… А я — з обвалу щастя виповзав…
А я коліна збиті потирав.
А я — набиті гулі закривав.
Щоб Бог — не дуже здивувавсь!..
А потім!.. коли Ти іти хотіла —
Душа чимдуж зривалася із тіла —
І бігла слідом! Й роздягалась, і тремтіла…
А вже додому повертатись не хотіла!
… І ось навідліг — розривалось ц і л е…
А три години під парканом, зціливсь…
В самого себе, — не живий, і не хотілось.
Душа без згоди запалала — й полетіла…
Як я не вмер, і сам не знаю.
Да! Потім із душі, з самого краю
Зривав цвіти — і випадковим роздавав,
Що й сам навчався і покори й непокори…
Да ноги відвертав від Твого двору!!
Що чомусь жили самі по собі.
Тоді ж і спокій… й вічності — у волос:
Бо Ти богиня…
Йшов незнаний Голос…
27.09.1990
* * *
Прокидаюсь з думкою про Тебе
І вдивляюсь в зорі голубі…
Всеблаге, палахкотюче небо,
Як же мені дякувать тобі?!
І свячуся думкою про Тебе
У прекрасній і святій порі —
І дивлюсь на Тебе і на небо —
І сіяє зірка угорі!
Засинаю з думкою про Тебе
І лечу на ясні олтарі.
Всеблаге, палахкотюче небо,
Дай торкнутись до Її зорі!..
29.09.1990
* * *
Океаном викупав світ
І дивуюсь: що то є душа
Головою засовуюсь в товщі води —
Аби вибухнуть сонцем
І розгін даю хмарам
А очима ловлю Твої очі! —
Щоб засяяло сонце…
Зорі в нас з того боку
Сонце ми, ми — це сонце.
2.10.1990
Гімн Всевишньому
Слава Всевишньому тут! А? —
Слава водою, огнем і зелом!
Впала темниця і впала отрута…
Сонце зійшло!!
Слава Всевишньому небом!
Слава! Що буде, і є, і було!
Променем в серці, пречиста, до Тебе
Сонце вело!
Слава всевишньому світу!
Станем любов’ю-огнем розливать.
Встав я сьогодні досвіту
Гімни співать!
5.10.1990
Вседержитель
Ти всіх нас звів,
Щоб рятувати Львів…
Я знов переконавсь — Ти наймудріший:
З шкарлущі вилущим старих богів —
Новітній сон вливаєш в вільні ніші…
Ти — всіх привів.
Щоб врятувати Львів.
І раз на день я витикаюсь головою —
Луна прекрасний, без страстей мій спів;
Так я бесідую з Тобою…
Це я бесідую з Тобою!
18.10.1990
Молитва
Любонько-голубонько, прилітай до Києва,
Тут останній вітряний — сонцестій!
Чую
Вітер західний — збурений дощем.
Ти слабкосте доленько серце з мене вийняла…
За Тобою мій
щем
Львів нас красно видряпав —
Мов у кігтях левових
Хто в обіймах вихорів до серця спішив
Стали перед небом
золотом душі…
Любонько-голубонько, долети до Києва!
Хай мене за краще роздягне Краса
Серце золотеє в голубіні вимию:
Скинеш тіло —
знатимеш, хто Тебе спасав...
Любонько-голубонько… прилітай до Києва
Все мине —
молитва не мине
На кого покинув я красуню за горами?
Там нема мене
21.10.1990
Несказанне т е
Спасибі, що Ти є на цьому світі!
Мов дім — пожежа, огненна яса
Склубочила — і в бурханнях й одвітах —
Жбурнула нас… між зірні небеса!
Як добре, не сказать в якому світі…
Не звідати, як трапилося це
Ти глянула — і наді мною світить
Ледь ясним світлом золоте кільце.
Спасибі, Ти одна на всьому світі,
І ллєш своє проміння золоте
І в дивнім поєднанні ми в одвіті
За небо й землю, й несказанне т е
12.11.1990
* * *
Живу я на краю гори —
На грані злету догори
І фіолетово і золотисто-срібно…
Над мною дух уважно майорить
Живу я на краю гори!
На грані зриву — догори…
Не зна ніхто як він зоріє
Дождусь своєї я пори.
28.11.1990
ID:
750147
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 11.09.2017 13:02:06
© дата внесення змiн: 11.09.2017 13:02:06
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
