|
Білий день.. ми в дорозі, робота,
Десь навчання і пташка співа,
У автобусі їдем, що жовтий,
В когось вже аж затерпла нога!
Всі серйозні, виходити скоро,
Ну коли ж там наступна зупинка?
Хтось там дивиться смішно знадвору,
Скільки їхати нам? Ще годинку??
І маля на руках у бабусі,
Посміхається мило, так щиро,
Та з собою везе у кожусі,
Хом’яка, що проворний мов шило.
Повернувся малий, покрутився,
Задивився на діда, що спав,
Зажурився – пройшло.. Покривився,
І помітив, що кожух то впав!
Дім тепленький для тої звірушки,
Та їй нудно сидіти на місці,
Тож побіг хом’ячок на доріжку,
Де свобода! І ноги… там сісти..
..Неможливо! Біжать – то так лінь,
Хаос, паніка! Той ще екстрим!
Тож поповз на «Говерлу» сидінь,
До завітної цілі, над ним…
Що? На місці уже? – Перемога!
На верхівці він світу свого,
І не були загрозою ноги,
Він на лисині в діда того!
Що так солодко спав чи куняв,
І загрози для себе не знав..
Посміхнулися щиро всі люди,
І надовго цей сміх.. чую , буде!
ID:
726146
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 29.03.2017 00:08:32
© дата внесення змiн: 29.03.2017 00:08:32
автор: Валентина Капшук
Вкажіть причину вашої скарги
|
