Ай дивна, природа кохання у світі,
Бо ж ніби, кохати доступно кожному
І дихати на повні груди у квітті.
Повірити мовленному слову пригожому.
І ти у польоті, без жодних бар*єрів,
Без жодних обмежень і лишніх побачень.
Ти віриш у многість своїх передбачень,
Коли закриваються спальні портьєри.
Й коли наодинці в сумному роздоллі,
Глитаєш напою гіркого, стограми,
Бо ж кинутий, у незбагненнім злословї
І ніби лишилось чекать телеграмми.
А їх все нема і непахнуче квіття,
Твоє роздирає тіло на шмаття,
І ніби, ти вірив у пахощі літа,
Так ніби, портьєри закодували щастя…
