|
Заручники любові
Омріяв ще дитям,
життя, де є любов,
відчув її чуттям,
теплом, що гріє кров.
Ласкавістю від рук,
що втішуть, обіймуть,
щасливий серця стук,
чуття всі рознесуть.
Посіяв ще дитям,
любов у власний світ,
яка б дала життям,
осяйний щастя плід.
Зустрів любов життя,
у зближенні сердець,
пішло нове буття,
де скарбом є терпець.
В полоні любові,
прожити готові,
дні кожні душевно,
вже стали святкові.
Ми зв`язані серцем,
осліплені сонцем,
свобода напевно,
розбита на скельця.
Живемо дух в душі,
у клітці золотій,
як діви і мужі,
у книзі тій святій.
Не ринем в небеса,
із золота дібров,
затьмарить чудеса,
в`язницею любов.
Закрите небо вже,
доступна лиш земля,
бо страх панічний є,
почати все з нуля.
Плекати цвіт життя,
без стін є важно всім,
простішим є буття,
що ми прийняли як дім.
Спіцин Євгеній 15.03.16
ID:
672156
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 14.06.2016 06:37:03
© дата внесення змiн: 14.06.2016 06:37:03
автор: Віктор Цвіт
Вкажіть причину вашої скарги
|
