Уже осінь при дорозі—
Гостювала. Відїжджа.
А зима чекає в лозі—
На околицях кружля!
Та терпець ось як не трісне,
Стійкість духу покида,
А прощання в часі висне –
І журба тут, і туга.
--Ой, про що тут нудьгувати,
Лити сльози ? Не купись:
Зустрічей, як зерен маку
Стане, всіх і не злічиш.
Докучати – зайве, грішно.
Свою міру знає все…
Осінь за ворота вийшла…
--Я утру від сліз лице.
Вийшла з засідки, прямує
І за обрій загляда:
--Я всіх білим почастую!
Своє слово вже трима.
11.10 2015 р.
