Над рікою верба
Коси розпустила.
В вічній тузі терпне –
Вибратись не сила.
-Ми тебе, вербице,
Звільнимо з неволі -.
-Ні, мені годиться
Лиш такая доля.
Може в шумнім гаю
Було б веселіше,
Та мені, я знаю,
Над водою ліпше -.
Над рікою часу
Голову схилила
Світова окраса
Україна мила.
-Чом ти, ненько наша,
Тяжко зажурилась,
Чи ж твоя удача
Зовсім відступилась?
-Як мені нещасній
Тай не банувати?
Маю вроду красну,
Та навколо грати,
Сотні літ в кайданах.
Гнуть, ламають спину,
Рвуть мене шматками.
І немає спину.
Маю добрі діти
Радісні, ошатні,
Вмілі, працьовиті,
Щедрістю багаті.
Та чогось ті діти
Не звільнили неньку
І не впакували
Ненаситну пельку.-
-Ми ж тебе, Вкраїно,
Виборемо знову.-
Присягало сміло
Військо Богданове.
Щось не так зробили
Лицарі Богдана.
Зайд усіх побили –
Ненька знов в кайданах.
Розтоптали злісно
Всі її клейноди.
Стала ненька – шістка
В цісарській колоді.
Брались гайдамаки
Вистраждать Вкраїну,
Вигнать посіпаків,
Розігнути спину.
Щось не те зробили
Гонтині орлята.
Крівеньки пролили! –
Україна в гратах.
Розплатились щиро
За отую смуту.
Обкарнали крила,
Вже й мову закуто.
-Створим вільну вперше
Україну нову.-
Обіцяли твердо
Хлопці Примакова.
Щось не те зробили
Червонії роти.
Україну вкрили
Колючії дроти.
Налетіли хижі
Соколики Сосо.
Вмили неньку "рижі",
Кривавії роси.
-Рознесем захланців,
Вихопим свободу!-
Обіцяла ненці
Галицька порода.
Курені Степана
Щось не те творили.
Україну дбали
Українців били.
-Той, хто із-за Збруччя-
Недруг України.
То посохле суччя
І гниле коріння.-
-Вже тепер, напевно
Зломимо наругу,-
Обіцяли ревні
Діячі із Руху.
В силі їм здійснити
Ту одвічну мрію,
Як збудити й злити
Захід – Схід зуміють.
Як засвоять твердо –
Тільки при єднанні
Всьго люду неньки
Прийде процвітання.
Може в шумній купі
Було й веселіше.
Тільки ж бо розкутій
Україні ліпше.
1991
