Дощ розбивав свої краплі об землю безжально,
холод так жадібно рвався до теплого тіла.
Ти замерзала так н́езрозуміло й несхвально.
Ти замерзала. Але ти сама так хотіла.
Мокрі гілки захищалися люто од вітру
і не здавалися ́у цім шаленім двобої.
А ти стояла одна і не бачила світу.
Це був твій спокій. І ти так хотіла спокою.
Небо недобре все нижче на землю спадало.
Темрява лізла і жерла усе, що навколо.
Ти у думках своїх вже ці місця покидала
і не збиралась сюди повертатись ніколи.
