Осінь зачинила всі ворота,
Тихо хвіртка зойкнула стара,
В клопотах щоденної роботи
Зрозуміла, що їй в путь пора.
Позолота вкрила ліс навколо,
Чорнозем вже зораний давно,
В даль зелене свіже полотно,
Простелилось клаптиками поля.
Вона йде, спиняється в тумані,
Вся в сльозах, у погляді печаль,
Кидати красу цю, певно, жаль,
Залишилось днів в неї на грані.
Все тепер лиш в спогадах живе,
Бо ж по-королівські вміла жити,
Буйно квітли скрізь для неї квіти,
Та в зими щось знайдеться нове.
Галина Грицина.
