Я бачу осінь монохромним кадром,
Без кольорів, без сонця, без дощу ‐-
Гравюру наче, вирізблену майстром.
І ось милуюсь нею досхочу.
Там точність ліній, лаконічність граней.
...На перехресті згорблений трамвай...
Якісь рядки читаю я напам'ять,
Про щось забуте...
Хвильку, постривай,
Я пригадаю...
Хокку або танка?
Чи філософський тихий монолог?
...Там вітром продувається альтанка...
Останні сторінки і епілог...
Якісь уривки, образи і фрази
Вплітаються у ліній нотний стан.
Краплини сліз там мерехтять, як стрази...
Сеанс скінчився, потім згас екран...
Та я не йду. Так солодко-вишнево,
Такий чарівний, ніжний післясмак...
І впевненість, що осінь ‐- королева,
І навіть в чорно-білих кольорах.