Дощу падіння із небес,
І каплі по щоках стікають.
Але не винен рясний дощ,
Чорну туш не він змиває.
І сукня мокра обліпила тіло,
Та парасоля складена в руках.
І зачіска зіпсована – ну ... так:
Їй хочеться щоби вже не боліло.
Можливо дощ зітре печаль,
Змиє він з душі страждання,
І байдуже, що ноги у воді,
Якщо ув'язнене її кохання...
Дощу падіння із небес,
І каплі по щоках стікають:
"П'яна." – скажуть перехожі,
Але що сльози це – не знають.
