Ніна Незламна

Живу лише тобою…

Пусто  в  квартирі.  А  в  ній  ти,
Колись  був  поряд  зі  мною,
Давно  роз’єднані  мости,
Я  живу  й  досі  тобою.

Тоді  був  сніг,  деінде  лід,
Слова  на  ньому-  кохання,
Лиш  на  два  дні,  виднівся  слід,
Сердечний  спогад  -    прощання.

Сонячний  промінь  пригрівав,
Слова  стікали  зі  слізьми,
Та  розуміла,  жартував,
Тоді  ж  ще  ми,  були    дітьми.

Різні  дороги,  минав  час,
Весна  й  осінній  був  пейзаж,
Жаль  не  з’єднали  вони  нас,
Думки  мої…    ніби  міраж.

У  гості  знову,  ти  зайдеш,
-  Слово  привіт,    мені  скучно,
А  може  час,  вкотре  знайдеш,
Не  тихо  скажеш,  а  гучно.

Згадаю  я,  був  несмілий,
При  кожнім  слові  червонів,
І  все    веселий,    щасливий,
Коли  про  школу  гомонів.

Тепер  у  снах    ти  зі  мною,
Та  на  снігу  не  бачу  слів,
Знай,  що  живу,  лиш  тобою,
   Не  зупинити  гірких  сліз.  
 
                                     14.  12.2022р    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968624
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2022

Плакала два дні…

Боліло,  плакала  два  дні,
Тож  грудень  місяць,  дивина,
Із  нею  сумно  і    мені,
Чом  дощ,  оголена  зима.

Спокусник  вітер  заспівав,
Про  любов,  ніжність,  кохання,
Усі  зусилля  спрямував,
Заколисав,  аж  до  рання.

 Та  незчулась,  як    піддалась,
На  жаль,  понівечив    красу,
Разом  з  водою  розлилась,
У  душі  мала  щем  і  сум.

Як  навесні,  струмки  текли,
А  вітер  -  зрадник,  здичавів,
Холодні  краплі,  аж  пекли,
Свистів  у  бурі    поривів.

Вмить  роздягнув,  невільниця,
Де  їй  подітись,  взять  силу?
   Земля  дрімає,  мрійниця,
У  лиху,  мокру  годину.

Сховка  зими,  між  листочків,
Лежать  біленькі  сніжинки,
Ждуть  благодійних  деньочків,
Укупі  сяють  крижинки.

Знає  душа  -    ніч  настане,
Морозець  прийде  на  поміч,
Віять  вітрець.    перестане,
Мовить  слова  -  На  добраніч.

Пливуть  по  небу  хмаринки,
Бажання  мить,сніг  кружляє,
Під  серебром,  всі  стежинки,
Зима  у  танці  не  сяє.

Не  сон  зими,то  ж  вмліває.
Надію    в  серці  тримає,
У  сподіванні,  як  і  я,
На  ранок  покрита  земля,
Пухкому  снігу  зрадіє.

                               11.12.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968355
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2022

Порада …

Ледь-ледь  примружив,  хитрі  очі,
Онук  поглядував  з-  під  лоба,
Ніби  спитати  про  щось  хоче,
Сказать  насмілився  й  до  діда,
-Ти  дуже  зайнятий?  Може  ні?
Ти  поясни,  дідусю  мені,
     Бачу  на  старість  носи  більші,
Майже  у  всіх,  ото  дивина,
Ніби  ті  люди    і  хороші,
Он  бабця  Ліда,  добра  вона.
Та  ніс,  горбатий  іще  й  довгий,
Я  пам’ятаю,  таким  не  був,
-Ой  ну  ж  ти  хлопче,  недолугий,
Що  про  повагу  мабуть  забув?
Стій-  стій,  тож    рот,  закрий    на  клямку!
Так  не  годиться    говорити,
Із  голови,  викинь  цю  думку,
Ото  знайшов,  за  що  журитись!
Тобі  пораду,  я  добру  дам,
Не  лежи  в  ліжку,  як  ледаче,
Уваги  більше,    придай  книжкам,
Не  будь  дитям,  читай  юначе!
       Лиш  з  цього    зиск,  ти  будеш    мати!

                                           
                         ***                    

Досліджено:  
"Людський  ніс  і  вуха
 продовжують  рости
все  життя  з  постійною
 швидкістю  0,22  мм  за  рік."

             13.12.  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968180
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2022

Мороз суворий, ніби привид

                             Написати  вірш  надихнули  
                           дві  строчки  Міли  Перлини
"  Гаряче  серце"

***

Мороз  троянду  скував  у  лід,
Обпік  холодним  поцілунком
І    злегка  іній  припав  услід,
Сповив    сивеньким  візерунком.

Мороз  суворий,    ніби  привид,
Вночі  підкрався,  так  неждано,
То  це  ж  зима,  він  знайшов  привід,
 Виконав    дійство    притаманно.

 На  все  свій  час  господарюють,
Ідуть  з  панянкою  під  ручку,
А  навкруги  жваво  танцюють,
Сніжинки  всупереч  сонечку.

 Злегка  виблискують,  іскряться,
В  таночку  дружні,  білосніжні,
На  якусь  мить  вже  золотяться,
Мов  діаманти,  дивовижні.

 Враз  вітерець  мовляє  тихо  ,
Хмарки  досипте  іще  снігу,
Троянда  спить,  не  треба  лиха,
Тож  хай  зігріється  на  втіху.

                         07.12.2022  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967661
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2022

Мої думки - світанки навесні

 Думки  рохрититані,  давно  сумні,
Як  пізня  осінь,  я  їх  відкину,
Мої    ж  думки  -  світанки  навесні,
Під  сонцем  мрії  оживуть  ясні,
Про  мир  і  дружбу  на  моїй  землі.

Я  помолюся  за  прийдешній  день,
 Хай  в  поміч  Бог,  воїнам  –  героям,
Сили  придасть  й  сміливості  щодень,
 Щоб  під  крилом  за  його  схваленням,
Відстоять    право  на  мир,  свободу!

Спалах  не  стримаю,  болю,  гніву,
Ракети,  кулі  летять  повсякчас,
Болить  душа,читаю  молитву,
«Орда  не  зможе  побороти  нас»
Слова  магічні,  як  заклинання!

Тьмяніє  небо,  мряка    і  холод,
Не  сходить  сонце,  золоте,  миле,
Літають  ворони  -  послав  ірод,
Земля  в  руїнах,  всюди  могили,
Для  наших  воїнів…  прошу  сили!

Ти  всемогутній,  глянь  на  країну,
На  відчайдушність  нашого  народу,
Мову  не  зрадимо  солов’їну,
Де  любов,  щастя.  В  міцну  родину,
Тож  нас  згуртуй,  щоб  досягти  миру!

У  піднебесся,  не  зліта  птаха,
Десь  заховалась,  в  безкрайнім  полі,
Як  і  людина,  жде    бідолаха,
Жде  перемоги,  літать  на  волі.

Серце  маленьке,  щемить  до  болю,
Я  помолюся  за  прийдешній  день,
Знай  клятий  вороже,  не  здамося!
Ти  до  свободи,  не  спиниш  натхнень,
Щоб  всюди  мир,нам  краще  жилося,
Ми  щастя  виборимо    на  життя!

Думки  рохристані,  давно  сумні,
Як  пізня  осінь,  я  їх  відкину,
Мої  думки  -  світанки  навесні,
Під  сонцем  мрії  оживуть  ясні,
Про  мир  і  дружбу  на  моїй  землі.

                               04.12.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967406
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2022

Квіти - вісники любові й кохання ( проза)

                                                                                                           1
       Ледь  –  ледь  світало…
На  якісь  миті,  веселково  замайоріло  небо    -  навкруги  світліло.  Враз,  по  небу    стрічки  фіолетового  кольору,    уже  й  стемніло.  А  на  землі,  крізь  темінь,  деінде      біліють  маленькі    купки  снігу….
   Як  завжди,    не  поспішаючи,  Олена  йшла  обережно,  щоб  не  нашкодити    квітам,  що  лежали    у  кошику.  Інколи  кліпала  очима,  придивлялася  під  ноги,  щоб  ненароком  не  послизнутися.  Невтішна  погода,  ніби  й  трохи  примерзло,  а  місцями  наче  й  ні.  
 Крок  за  кроком…  підстерігали  думки  -  Вчора  випав  перший  сніг,  не  впевнений,  ну    звичайно,    тож  іще    не  на  часі.  Місяць  листопад,  не  грудень,  куди  й  навіщо  поспішати,  але  ж  не  ми  керуємо  погодою,  а  вона    дивує  нас    своїми  сюрпризами.  Може  сьогодні  вдасться  продати  квіти,  хоча  би  знову  не  лунала  повітряна  тривога.  Війна  -  це    горе  і  страждання,  сльози  і  смерть,  біда,  нещастя.  Шкода  людей,  які  знаходяться  під  артилерійськими  пострілами  та    під    ракетним    бомбардуванням.  Бідолахи,  як  вони  там  виживають…  
     Олена  займалася  квітами,  навесні    вирощувала:  фіалки,  нарциси    тюльпани.  А  літом,  всю  увагу  приділяла  трояндам.  Біля  хати    скляна  веранда,  на  перший  погляд,  справжня  оранжерея.  Троянди:  білі,  жовті.  рожеві,червоні,  оранжеві  -  як  не  любити  таку  красу?    З  ними  вела  розмови,  ділилася  буденними  справами.
     З  Києва  люди    купили  хату    по  сусідству  років  три  тому,  дивувалися  нею  -    одна  весь  час  й  одна.  Але  добре  мати  таких  сусідів,  привітні,  в  особисте  життя  не  втручаються.
     Влітку,  доволі  раненько,  Олена  поспішала  до  транзитних  потягів,  носила  квіти  на  продаж  Інколи  і  в  обідню  пору  поспішала,  і  навіть  під  вечір.  Нині  не  завжди  вдавалася  торгівля    і  потягів  стало  менше,  ще  й  часті  сирени,  ходила  тільки  зранку.  
   На  вокзалі,  де    чоловіки  й  жінки,  щось  продають,  між  собою  називають  «манежем».  А  що  ж  робити,  коли  роботи    немає?  Якось  треба  себе  знаходити,  бути  комусь  потрібним.  А  інколи  й  поспілкуватися,  хтось  скаже  привітне  слово,  а    раптом  й    квіти  купить.  Хоч    війна,  але  дні  народження  ніхто  не  відміняв,  чи  інші    якісь  свята.Чи  просто  так,  на  знак  уваги,    коханій,  чи  дорогій  людині    подарувати  квіти.
     Їй  недавно  минуло  тридцять  п'ять  років.  Втратила  надію,  що  зможе  зустріти  друга,  про  кохання  уже  й  не  мріяла..  Інколи  згадувала  шкільний  випускний  бал,  де    усі  усміхнені,  щасливі.  Та  з  тими,  хто  подобався  не  мала  нагоди  продовжити  спілкування.  Думками  ділиться  з  квітами,  себе  втішала  -    мабуть  не  судилося.
   На  жаль  і  сімейне  життя  не  склалося.  Як  зустрічалися,  то  ніби  сонце  освітило  шлях  до  щастя,    все  було  до  ладу,  а  як  побралися  прийшла  біда.  Чоловік  полюбляв  перехилити  чарчину  горілки,    а  згодом,  її    пив  наче  воду.  Душа  боліла,  у    ліжку  страждала,  не  раз  вмивалася  сльозами,  щодня  втрачала  надію  на  краще  життя.  Так  десять  літ  та    врешті  –  решт  терпіння    урвалося,  покинула.  Тепер    мешкає  у  батьківській  оселі,  вони,  від  початку  війни  виїхали  в  село,  у  хатину  своїх  пращурів.  Боліло    й    серце,  бідкалася  про  дитя,  чому  Бог  не  дав?  У  смутку,  вечорами  задивлялася  на  зорі,  потай  ховала    гріховні  думки    -  Може  й  на  краще?
                                                                                                                 2  
       Здавна  багато  уваги    приділяла    квітам.  Ось  і  сьогодні,  ледь-  ледь  накривши  щільним  папером,    у  кошику  лежало    три  букети    білих  хризантем.
   Тридцять  хвилин  ходи,…уже  й    небо  посвітліло.  Але  з  усіх  сторін  воно  затягнуте  сірою  пеленою.  Знову  віщувало  похмурий  день,  щото  осінь,  така  ж  сумна,  як  і    настрій,  як  сьогодення.
   Біля  стежки,  що  вела    до  вокзалу    погасли  ліхтарі….  Метушаться    люди  з  валізами.  Тут  вирує  інакше  життя…    коли  потяг  подають  на  платформу,  про    все  забувається.  Штовхаючи  один  одного,  усі  поспішають  до  потяга.  За  мить,    кожен    жваво  пропонує  свій  товар,  яблука,  груші,  напої,  в  баночках    консервовані  салати,    огірки,  помідори,  квашена  капуста.
На  підносах  смажена  риба,    пиріжки  на  любий  смак.  Хтось  із  каструлі  продає  вареники,чи  пельмені.  Поряд  веселий  гамір,  задоволений  молодик,  у  пакет    набирає  блинчики  з  сиром.  То  де  ж  тут  щось  та  й    не  купити,  коли  літають  такі  пахощі.    Враз  хтось  усміхнений,    зачарований  пишнотою  квітів,  підійде,  скаже  привітне  слово  й  купить.  Смуток  розвіюється,  тішиться  душа.
     В  тунелі  людно..    вона    піднімалася  по  сходах…  раптово    за  руку  торкнув    молодий  чоловік,  поспішаючи,  
-Кажуть  у  вас  квіти?
 За  кілька  секунд,  щасливий  вдачею,  з  букетом  квітів,  по  сходах    поспішив  вниз.  
-Так,  таки    удача,    йому    й  мені  ,  -  ледь  посміхнулась  й  про  себе    подумки  -  Комусь  буде  приємно    і  квітам  у  приміщенні  комфортніше.
Таке  воно  життя..  навіть  коли  сторонню  людину  побачиш    усміхненою    й  самому  на  душі  стає  приємно.  Але  ж    здавалося  ніби  це  дрібниці.  Та  людині    потрібні  квіти,  вони    ж,  як  вісники  радості,  любові,  кохання,  доброти.  Надихають  до  життя,  знімають  стреси,  дарують  ніжність,  заворожують  красою,  подають  надію  на  краще.
 Біля  вагонів  пасажирів  зовсім  мало….  
Вона    вдруге  пройшла  вздовж  потяга,  з  останнього  вагона  вийшла  провідниця,
 -Ану  покажіть,  що  сьогодні  нам  принесли?  
Поспіхом,  все  ж  ніжно  долонею  підтримувала  квіти,  
-Сьогодні  білі  хризантеми,  справжні  красуні!  Подивіться,    хіба  ні?
 Враз  у  очах  провідниці    радість,  взяла  букет,
-І  справді  краса!
 І  ось,  Олена    полегшено  перевела  подих,    в  кошику  накрила  останній  букет.  Ще  один  потяг,  чи    вдасться  продати,  чи  ні,  але  й  так  пощастило  та  що    ж  далі  буду    робити?  
     Думки…  думки…    -  Мабуть  останні,  сімейні  хризантеми  здам  у  магазин,  все  ж  якась  копійка.  Зате  на  душі    відчуваю  спокій,  не  буду  мерзнути  та  й  квітів  шкода  тримати,  мороз    підступний,  втратять  красу.
   До  платформи  під'їжджав  останній  ранковий  потяг.  Звичайно    йшла    з    бажання  продати  квіти,  шкода  якщо  прийдеться  принести  додому.  Але  і  ввечері    до  інших  потягів  вона  не  піде.  Як  пасажирів  мало,  ще  й  лунатимуть  повітряні  тривоги,  то    який  сенс  мерзнути,    чого  чекати..…  
     Не  поспішаючи,  з  тунеля    вийшла  на  платформу.  Холодний,  пронизливий  вітер  вдарив  у  обличчя.  Злегка  почервоніла,  взяла  у  руки  кошик,  обійняла  двома  руками,  для  квітів    намагалася  зробити  затишок.    Біля  одного  з  вагонів,    стояла  провідниця,    з  тамбура  виглядала  білява,  світлоока,  років  десяти  -  дванадцяти  дівчинка.  Здивовано  дивилася  на  натовп  широко  розплющеними  очима.  Люди    пропонували    вареники,  картоплю,    вона  у  відповідь,  трохи  соромлячись,  похитала  головою,
 -Ні-  ні!  Мені  би  квіти,  бабусі  день  народження...
 Саме  в  цей  час  помітила    хризантеми.  Мило  усміхнулася,  махнула  рукою,
-Квіти…квіти…
Провідниця  подала  їй  руку,
-Он  подивися!  Та  жінка  часто  їх  носить,    бачу  білі  хризантеми.
Дівчинка  хутко  підбігла,  любувалася  квітами,
-Ой,  які  красиві!    Вони  такі  пишні,  іще  й  махрові.  Зачекайте,  я    зараз  покличу  тата.  Ви  нікуди  не  йдіть,  ми  обов*язково  купимо,  тільки  в  нього  гроші.  Зачекайте!
 Озирнулася,  за  мить  зникла  у  вагоні.
                                                                                                                           3
   Когось  чекаючи…    завжди  хвилини  довгі.  Але  й  не  дочекатися,  то  неповага    до  себе,,  втратити    свою  ж  гідність,  тим  паче  коли  попросили.  
 Вся  увага  на  вагон,  лише  на  якісь  секунди    відволікається,    на  продавчинь,    які  поспішали  до  інших  вагонів.  Нарешті,    по  сходах  вагона    спустилася  дівчинка,  за  нею  йшов  чоловік.  Такий  же  білявий,  як    дівчинка,  доволі  високо  зросту.  Весь  час  уважно  дивився  під  ноги.  Тримав  палицю    в  тій  же  руці,  що  і  шкутильгала  нога.    Їй  відразу  стало  не  по  собі,  підійшла  ближче.  Чоловік  підняв  голову,
-То  де  тут  квіти?
 Олена  уважно  придивилася,    раптово  ледь    зблідла,  
-Андрію…  це  ти?
Від  здивування  його  очі    округлилися,
     -Оленка?!  Оленка  і  квіти!?  Оце  так  подарунок.  Скільки  літ,  скільки  зим!  
   А  ну-ну,  дай  я  на  тебе  уважно  подивлюся…така  ж  мила,  як  і  була.
 Неочікуючи    такої  зустрічі,  Олена    засоромилась,  як  дівчисько,
-  Та  не  дивися  ти  на  мене  так,  ще  дружина  приревнує.  А  квіти…    я  просто  вам  подарую,  не  треба  ніяких  грошей.  
-О,  ні!-  заперечив    рукою,    продовжив,
-Бачу  ти  не  змінилася,  така  ж  чуйна  і  добра,  як  була  у  школі.
Злегка    обійняв  доньку,  звернувся  до  неї,
-Маринко!  Йди  одягни  куртку,  бачиш,  як  холодно.
Олена  ледь  хвилюючись,
-  То  уже  й  квіти  забери!  Візьми  з  кошиком,  постав  у  воду,    правда  вони  там  з  мокрою  серветкою.  Але    не  знати  скільки  вам  іще  їхати.
-Та  ми  ж  до  Вінниці,  я  не  сказав.    Одна  година    й  будемо  вітати  бабусю.  Вона  давно  чекає.  
І  знову  до  доньки,
-Йди  сонечко,    обережно  поклади  на  стіл,  а  кошик  принеси.  
Марина  посміхнулася,  поспішила  у  вагон.
-І,  як  там  Євгенія  Михайлівна,  ще  вчителює?
-Та  ні,    Маринку  бачиш  …  з  самих  пелюшок  її  виховала.  Мусила  піти  на  пенсію,  я  навіть  не  знаю,  щоби    без  неї  робив.  Шкода  батька,  важко  переносив  новини  про  війну,  а  потім  переїзд,  уже  п*ять  років    його  немає.  А  так  нічого,  маємо  трикімнатну  квартиру,  працюю,  життя  продовжується.
   -А  де  ж  дружина?Наскільки  пам*ятаю,  ти    жив    десь  під    Донецьком,  вона  ж  звідти.  
-Довга  історія…    Валентини    ще  в    сімнадцятому  році  не  стало.  Життя  забрала  снайперська  куля…  ось  так  і  живемо.  Оце  з  донькою  їдемо  додому,    гостювали  на  Буковині.
-А    що  з  ногою?
 -Я  два  роки  був  на  війні,    захищав  місто,  тепер    на  все  життя    маю  подарунок.  Бачиш,  як  воно  склалося,  рано  одружився.  армія,  війна,  поранення.    Тепер  до  війська  не  беруть  -  став  непридатним.  Так  доля  розпорядилася,    доброго  мало  пізнав.  Але  живемо,  як  живемо.  Оце  сьогодні    мамі  день  народження,    шістдесят  п*ять  років.  Марина  всі  вуха  продзижчала,  тільки  й  мови,
-Візьмемо  таксі,  а  квіти,  де  візьмемо  квіти?  А  тут  бачиш,  нам    так  пофортунило.
Біля  дверей  вагона  помітив  доньку  ,
-Зачекай  хвилину….
Марина    спускалася  по  сходах,    Андрій  взяв  її  за  руку,
-Доню,  в  мене  особиста  розмова,  будь  ласка    постій  тут,  насолоджуйся  свіжим    повітрям,  стоянка  пів  години,  тож  маємо  час.
У  відповідь  здивований  погляд,    але  на    згоду  кивнула  головою.
Повернувшись  до    Олени,  Андрій  продовжив  розмову,
-  Ну  гаразд,  про  мене  більш  -  менш  все  знаєш.  А  як  ти?    Бачу  рідне  містечко  не  зрадила.  Працюєш?
 -Та  ні,    в  бібліотеці  попала  під  скорочення.  Крім  книг,  там  підтримувала    комфорт,  мала  справу  з  квітами.  От  тепер    вдома  вирощую  квіти,  треба  ж    якось    виживати.  
-А,  що  чоловік?  Думаю  діти  теж  є.
Гаряча  кров  поступила  до  її  обличчя,
-Та  ні,  не  склалося.  Знаєш,  як  нині  кажуть,  хоч  і  жінка  та  на  виданні.
-Гей,чого  так  почервоніла?  Це  життя.  Знаєш,  я    тебе  часто  згадував,  згадував,  як  ми    їздили  в  парк  у  Вінницю.  Пам'ятаєш  …  ти  їла  вишневе  морозиво,  а  я  бовдур,  ненароком  товкнув,  краплі  потрапили  на  твою  білу  сорочку.
На  її  обличчі  розпливлася  привітна  усмішка,
-Ага,  а  ти  потім  вибачився.  Знаєш,  а  я  часто  згадую  смажені  пиріжки  з  капустою,  що  ти  витяг  з  рюкзака.  Як  мухи    тебе  всі  обліпили,  боялися,  що  комусь  не  дістанеться.  Але  ж  такі  смачні  були,  Євгенія  Михайлівна  усім  догодила.
Він  дивився  на  неї,    в  долоні  приховував    двісті  гривень,  але    дати  не  наважився.    Раптово,  на  якусь  мить    у  очах  блиснув  лукавий  вогник,  подумав  -  Може  вдасться  зробити  одну  справу,  звернувся  до  неї,
-Олено,  я  думаю  мама  буде  рада  тебе  бачити,  зачекай  хвилинку.
О,  це  що  за  видумки…  хотіла  сказати,  але  промовчала.
Він  підійшов  до  провідниці,  злегка  взяв  під  руку,  відвів  у  сторону,  про  щось  говорив.  Та  у  відповідь  крутила  головою,  все  ж  згодом  кивнула,  ніби  на  щось  дала  згоду.
Усміхнений,  повернувся  до  Олени,  весело  сказав,
-  От  вирішив  одне,  на  ці  хвилини,  найважливіше  питання.  Я  ладен  стати  на  одне  коліно,  попросити  тебе  поїхати  з  нами.  Ми  о  дев'ятій  годині    будемо    вдома,  погостюєш,  захочеш  ввечері    проведу  на  електричку,  а  ні,    то  завтра  повернешся.  Я    так  зрозумів,  ти    сама  живеш….
Вмить  стиснуті    вуста,  їй  чомусь  захотілося    сміятися,  оце  так  видав,  так  одягнена…  куди?  Ще  висміють…
     -  Ну,Оленко,-    на  плече  поклав  руку,  
-Я  з  провідницею  домовився,  тож  ти  не  вистави  мене  на  посміховисько.
-Так  –  так,  дай  подумати.Ти    увійди  в  моє  положення.    Я    тебе    розумію,  але  у  такому  вбранні  і  без  подарунку.  Звичайно,  вона  мене  добре  знає,  але  все  рівно  незручно.
-Тю!  Ми  ж  свої  люди!  Нормальне  вбрання.  Штани,  як  штани,  куртка    новенька,  ще  й  берет  пасує  до  твоїх  карих  очей.  Не  вагайся,  пішли  в  купе,  там  нас  тільки  двох.    Розкажеш  про  своє  життя,  поспілкуємося.
Сама  ніби  в  недоумінні,    до  голови  влетіла  думка  -    А,  що,  може  погодитися?  І  справді,    хто  мене  вдома  чекає…
-Пішли  -  пішли,-    вів  її  під  руку.
 Гроші,  що  тримав  у  долоні,  відразу  потай  сховав  у  кишеню.  Тримав  на  всяк  випадок,    думав,  як  відмовиться  поїхати,  хай  навіть  у  останні  секунди,  непомітно  віддав  би  з  кошиком.  Нехай  би    й  губки  надула,  трохи  образилася,  але    з  часом  би  пробачила,  вона  ж    добра.
     Вони  заходили  у  вагон,  провідниця  посміхнулася,
-Ну  -  ну…  однокласники!
Марина  здивовано  подивилася    на  батька,  поспішила  за  ними.
                                                                                                             4
По  приїзду  у  місто,  Олена  з  Мариною    зайшли  в  магазин.  Дівчинка    така    ж    говірлива,  як  тато.  Майже  весь  час  посміхається,  в  подарунок  вибрала  плед  з  пелюстками  ніжно  -  рожевого  кольору,
-Оцей  візьмемо,  їй  пасують  світлі  тони,  вона  обожнює  в'язані  речі.
   За  хвилин  п*ятнадцять,    таксі  зупинилося  біля  багатоповерхівки.
Андрій  розрахувався  з  водієм,  звернувся  до  доньки,
-Ану  давай,  Маринко,    веди  нашу  гостю,  я  так  хутко  не  зможу,  хоч  і  другий  поверх,  але  йтиму  останнім.
Євгенія  Михайлівна    привітно  зустріла,    не  стримуючи  емоцій,  плеснула  у  долоні,
-Оце  так  гостю  ви  мені  привезли!  Оленко,  дуже  рада  тебе  бачити.  Ви  що  в    потязі  зустрілися?
-Ні,  мамо,  ні!    Зустрілися  на  платформі,  от    умовив    тебе  провідати.  
Вручав  квіти,  поцілував  в  щоку,
-Вітаємо  тебе  дорогенька!  Миру  і  здоров*я,  щастя,    добрих  емоцій.
Маринка  вручила  подарунок,
-  Бабусю,  цей  подарунок  від  нас  усіх.  Це  щоб  ти  не  змерзла…
Євгенія  сама  обійняла  Олену  та  вітала,  бажала    здоров'я  і  прожити  ,іще  років  п'ятдесят.
Євгенія  ледь  не    просльозилася,
-От  і  добре!  Проходьте,  роздягайтеся.  Разом  накриємо  стіл,  будемо  святкувати.    Думаю  в  чотирьох  буде  веселіше.
     У  чужій  родині,  а  ніби    в    своїй  жаданій  сім'ї,    увага,  тепла    розмова.    Євгенія  цікавилася    про    життя    на  Буковині.  Журилася  за    переселенців,  які  були      змушені  покинути  свої  домівки.За  чаєм  обговорювали    останні  події  на  фронті.  А  згодом,  Євгенія  все  ж  поцікавилася  особистим  життям  Олени.  Дізнавшись,  що  вона  живе  одна,  скоса  подивилася  на  сина,  а  він  не  відводив  від  Олени  погляду.    
     Вечоріло…  Олена  сподівалася  поїхати  додому,  про  це  в  розмові  попередила  Андрія.  Згодом  він    на  якийсь  час  зник.    Марина  не  відходила  від  вікна,  побачивши    авто,  усміхаючись    повідомила,  
-Тато  приїхав,  таксі  подано!
   В  електричці  людно….Олена    задивлялася  у  вікно.  За  прожитий  день  -  не  покидали  дуики    -  Обіцяв  приїхати,  а  чи  й  справді  приїде?  Хоч  і  говірливий,  але  підлості  за  ним  ніколи  не  помічала.  Але  ж  роки  пройшли,  хто  знає,  яким  він  став.  Мають  квартиру,  авто,  хоча  й  старенька  «лада»,  але    добре    доглянута,  на  ходу.  Найбільше  втішало,  що  має  свою  справу,  тримає  магазинчик,  продає  мобілки,  картки  до  них  та  іще  дещо.  Обіцяв  влаштувати    на  роботу,  в  магазин  »Квіти»,  що  неподалік.  Але  ж  їздити  щодня  дорого  й  не  комфортно,  хіба,  що  навесні  погоджусь.  Дивно,  каже  відколи  немає  жінки,  більше  нікого  й  не  мав.    Загалом  чоловіки,  що  були  одружені,  швидко  знаходять  жінку  для  інтиму.  А  тут…    ще  я,    дійсно  бовкнула  неподумавши    -  жінка  на  виданні,  от  халепа.
     А  час  летить…  позаду  два  тижні.
 Вечір…    Євгенія  Михайлівна    сиділа  в  кріслі    читала  книгу,  в  той  же  час    чекала,  коли  син  завершить  телефонну    розмову.
 Нарешті    двері  відчинилися,  він  поспішав  у  ванну  кімнату,
-О!  Ти  не  спиш?
-  Так.!  Оце  дивлюся  на  тебе,    до  пізнього  вечора  розмови  по  телефону.  Ти  напевно    з  Оленою  щось  плануєш,  а  зі  мною  не  ділишся.
-А  ти  щось  маєш  проти?
-Та  ні,  це  твоя  особиста  справа.  Я  буду  тільки  рада  коли  одружишся.
-Ти  ж  знаєш,  я  наперед  ніколи  нічого  не  кажу.  
-Та  все  ж  я    хочу  тобі  порадити,  якщо  щось  вирішиш,  поговори  з  Маринкою,  дівчинці  скоро  дванадцять  років.  Саме    такий  вразливий  вік,  не  знати,  як  вона  сприймає  життєві  переміни.
-Я  знаю,  не  хвилюйся,  все  буде  добре.
 Наступного  вечора,  щільно  закривши  двері,  Андрій    розмовляв  з  донькою.  Мати,  ніби  на  голках  сиділа  в  кріслі.  Хвилювалася,  може  онучка  плакатиме,  чи  про    щось  гучно    заперечуватиме,  але  було  тихо.
Минуло  майже  пів  години…    Андрій  вийшов.
-Ну,  що  там  сину?
 -Все  добре.Знаєш  мамо,  я  так  зрозумів,  що  діти  які    бачили  жахіття  війни,  страждання    людей,  набагато  раніше  дорослішають.  Вона  мене  уважно  вислухала,  усміхалася,  задала    лише  одне  єдине  запитання  чи  можна  Олену    називати    по  імені  та  по  батькові.
-І  все?
 -Так!    Вона  здається  Петрівна,  як  мені  пам*ять  не  зраджує.  Я    ж  казав  все  буде  добре.  На  добраніч!
Наступного  вечора,    Андрій    повідомив  Олені,  що  має  намір  приїхати..
                                                                                                                 5
   До  цієї  пори,  всі  сімейні    хризантеми  Олена    віддала  до    магазину,  гроші  за  них  мала  отримати  після  продажу.  Тішилася…    вдома  мала  заначку,  дещо  придбала  в  магазині,  намагалася  приготувати  гостинний  обід.
   Гостя  чекала  з  електрички,  а  він  завчасно  приїхав  автівкою,  сигналив  біля  будинку.  Почувалася  збитою  з  пантелику,  намагалася  вгамувати  хвилювання.
   Тепла  зустріч,  усмішки,  жарти.  
На  столі,  у  вазі  сім  червоних  троянд,  поряд    пляшка    вина,  коробка  шоколадних  цукерок.
     Після  смачного  обіду,  Андрій      й    слова  не  промовив,  що  поїде  додому.
Разом  роздивлялися  старий  альбом,    з  деяких  фото  сміялися,  згадували  шкільні  роки.
За  вікном  сутінки…    він  зазирнув  у  вікно,
-Оленко,    я  авто  на  обійстя    зажену.  Хто  знає  ніч  є  ніч,  ще  хтось  непроханий  поліз.Хоча  й    на  автомобільну  сигналізацію  поставлю  та    думаю,  так  нам  обом  буде  спокійніше.
Очі  забігали,  ніби  шукали  порятунку,  тож  не  спитаю  чому  не  їде,  скаже  випхала    на  ніч.  Ото  так  гостинність!  Від  думок  і  самій  стало  соромно,  
-Звичайно  краще    перестрахуватися.  Навіщо  нам  неприємності.
За  вікном  ніч…  не  видно  місяця  й  жодної  зірки.  Їм  не  завада,  відчути  те,  чого  не  мали  декілька  років.  Уста  солодкі…  міцніє  пристрасть  у  поцілунках.  Від  кохання  п*яніли,  в  судинах  закипала  кров  .  Вона  ж    розпашілася,    подібна    розквітлій  квітці,  тихо    благала,-  Ну    досить,  досить…
     Ранок…  Андрій  міцно  спав.  Вона    напівгола,  проснувшись,  поглинута  думками  про  життя  -  От  хризантеми,  напевно  їм  завдячити,  що  маю  того,  хто  до  душі,  від  кого  почуваюся  щасливою.
Вмить  спохватилась,  а  часом…ой  хоча  би  без  наслідків!
Дивилася  на  нього…  а  він  такий  жаданий,  мужній  і  привітний  солодко  спав.  Все  ж      у  душі,    подумки  себе  картала  –  Про  наслідки  обоє  не  подумали.  Що  ж  буде  далі?
 Осінній  ранок…  сніданок,    розмова,  жарти.
Згодом  прощання…  від  обійстя  поїхало  авто.  А  в    її  голові  цілий  жмуток  думок,  яких  наразі    важко    позбутися.    Все  ж    прибирання  після  гостя,    відволікло.  Згодом    поспішила  в  магазин  квітів.
   Минуло  два  тижні…вона    й  не  думала,  що  все  так  швидко  вирішиться.  Вечірнє  спілкування  по  телефону  -    ніби  по  графіку.  Та  раптом  звук  сигналу  авто,
-Ти    десь  їдеш?
-Та  ні,  приїхав  !  Знаю  ти  вдома  –  у  вікно  поглянь!
-Оце  так  сюрприз!  Ну,  як  метеор!  Такий  же  спритний,  як  і    в  школі,-  буркнула  про  себе.
 На  ранок…  за  вікном  забіліло.  Олена  намагалася    тихенько  встати  з  ліжка,  підхопивши  одяг,  зникла  в  кімнаті.
Поки  одягалася,  він  уже  одягнений  стояв  біля  вікна,
-Оленко!  Доброго  ранку!  Віники  маєш?Я  піду  сніг  змету  зі  стежки  та  з  авто.  Доки  немає  повітряної  тривоги,  будемо  їхати.  Збирай  речі,    валізи    в  багажник  поставимо  а  сумку    на  заднє  сидіння.
-Так-  так!  Я  збираю!  Тільки  давай  щось  перекусимо.
Авто  виїхало  на  трасу,  набирає  швидкість.  На  задньому  сидінні  сиділа  Олена,  вкотре  роздивлялася  на  руці  каблучку  для  заручин.  Її  таємне  блищання  раз  –у  -    раз  привертало  увагу.  Перед  очима  його  ніжний  погляд,    у  очах  благання,  відразу  й    запитання,  -Ти  підеш  за  мене?
Сполохана,  відчувала  гучне  серцебиття,  несміло  відповіла,  -Так!  –  
То  ніби  відбувалося  уві  сні.  Позаду  незабутній  вечір…    а  вона  наче  знову  бачить  перед  собою  його  погляд  сяючих  очей.    Душа  радіє,  як  у  мирні,  весняні  дні.  Серце  наповнене  натхненням,  радістю  і  щастям.  Всі  сумніви  відлетіли  вдалечінь,    дасть  Бог  війна  закінчиться,  попереду  нове  життя.  
Андрій  порушив  мовчання,
-Ти  чого  задумалася?    Не  хвилюйся…    по  дорозі    в  село  заїдемо,  думаю  твої  батьки  будуть  раді    нас  бачити.  Пару  годин  погостюємо,  а  там  і  додому.  Не  забивай  голову  думками,  все  буде  добре!
   На  згоду  кліпнула  очима…  поряд  з  нею  сумка  з  букетом  білих  хризантем.  Ніжно    торкнулася  пальцями    голівки    квітки  -  
 –  Мої    квіти…  мої    ніжні  хризантеми.    Мої  квіти    -  вісники  доброти,  любові    й    кохання,    з  вами  я  віднайшла  долю.
                                                                                                                                                                   Листопад  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967131
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2022

Зустріла зиму

Її  зустріла,  я  гостинно,
От  здивувала,  тож  невчасно ,
Хоча  і  лине  час  неспинно,
Але  ж  зайшла,  така  прекрасна.

 Зима  –  панянка…    білокоса,
Нараз  щедроти  розсипала,
Іде  поважно,  гляне  скоса,
Не  заперечиш,  як  принцеса!

 Розсипа  чари.  Сніг  іскристий,
Витає    блиск  у  самоцвітах,
Вражає  очі,  чистий  –  чистий,
Як    та  веснанька,  роси  в  квітах.

Ген-  ген  по  полю,  заметілі,
Здаля  біліють  у  тумані,
Кущі  шипшини  посивілі,
У  білосніжнім  океані.

А  ліс  дріма,  сніг  зігріває,
   Пелюшки  срібні  й  смужки  злата,
І  жодна  пташка  не  співає,
Не  чуть  класичної  сонати.

Дивує  тиша…  насолода,
             Панянці  вітер  -  не  перечить,
 Яка  ж  чудова  ця  природа,
 Її  не  хочу,  я  зурочить.
***
 Стріла  гостинно,  так  ведеться,
І  чи  надовго  -  не  спитаю,
Кофе  чи  чай,    завжди  знайдеться,
Тож  радо  й  щиро  привітаю.

                                         20.11.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2022

Змальовую картину ( дит)

Журливий  ранок  за  віконцем,
Я  не  зустріну  ясне  сонце,
Нині  змальовую  картину,
За  вікном  кіт,  ліг  біля  тину,
Уполювати  мріяв  мишку.

А  зверху  шифер  –  парасолька,
Вже  не  мокріє  голівонька,
Йде  дрібний  дощ,  у  пізню  осінь,
Зрання  у  сірих  тонах  просинь.

Мишка  у  нірці  спочиває,
Чи  відчува,    чи  точно  знає
Щоб  не  потрапити  в  пригоду,
У  цю    гидку,  сиру,  погоду,
 Тож  вихід  є  -    краще  дрімати,
Щоб  цього  клопоту  не  мати.

             27.11.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.11.2022

О Боже, ти вчиш любові

О,  Боже    -  Боже,  ти  вчиш  любові,
Я  ж  не  знайду  правдоньки  у  слові,
Ти  вчиш  пробачити,  жаль,  не  в  змозі,
Коли  рашисти,  знов  на  порозі.

Убивці  -  злодії,  погляд  з  -  під  лоба,
У  очах  ватра,  ненависть,  злоба,
За  що  спитать,  що  в  кожній  хатині,
Хтось  усміхнеться  малій  дитині?
Чи  заспівав  доні  колискову,
І  що  розмову  веде  казкову,

Опис  і  фото  про  Україну,
У  вишиванках  дружню  родину,
За    усі  війни  і  голодомор,
За  пісні  й  мрії  творили  терор,
За  що,  скажи,  знущалися  вони?
Нема  у  душах  тепла  і  весни.

Й  нині  знущаються  і  вбивають,
І  діточок,малих  відправляють,
У  чужих  сім’ях  безлад,  пиятство
У    тих  краях,  не  гніздиться  птаство,
 І  там  не  знають  правил  любові,
Одні  лиш  мати,  при  кожнім  слові.

А  що  попи,  рашистські  не  знають,
Законів  тих,  зате  статки    мають,
Жаль  продаються  за  гроші  мілкі,
Чи  не  ляка,  розплата  за  гріхи?

Хіба  не  прийде?Я  знаю  й  вірю,
Лише  тобі  Всевишній  повірю,
Що  прийде  час,  буде  перемога,
Хоча  болюча,    довга  дорога,
Козацький    рід,  ніяк  не  зганьбити,
Віра  й  надія  -  зможем  вижити.

 Нехай  без  газу  й  навіть  без  світла,
Та  Україна,  як  цвіт  під  вітром,
Спроможна  стримати  негаразди,
Єднання,  мир…  між  людьми  назавжди!
У  майбуття  віра  і  в  свободу!

 ***
 Сьогодні  ми  запалимо  свічку  пам'яті,  вшануємо
Невинно  убитих  та  померлих  від  голоду.

                                                                                                   26.11.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966654
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.11.2022

У нас свята місія

Який  наш  світ…  осяяний,  мінливий,
Де  радість,  мрії,  досягають  небес,
Здавалось  тут,  народ  завжди  щасливий,
Якби  ж  не  злий,  жаль,  нині  сусідський  пес.

Із  ланцюга,  скажений  зірвавсь,  гарчить,
Ніби  в  упряжці,  злобне    стадо  веде,
І  вкотре    хоче,    нас,  українців    вчить,
Якою  мовою  говорить,  як  жить.

Ми  ж  зовсім  різні!    В  жилах  козацька  кров,
Святая  місія  -  здолать  ворогів!
Козацький  дух,  патріотизм  і  любов,
Придають  сили,  як  батько  заповів,
Слова  »  Борітеся  і  поборете!»,
То  віра  в  краще  й  надія    в    майбуття,
Світле  і  мирне!  Ви  -  як  пси  здохнете!
Оркам  ніколи  не  буде  співчуття!

Ми  відвоюєм,  землі  !  Вони  наші!
За  зло,  за  наших  воїнів  –  героїв,
Давно  пора,  пізнать  життя  в  параші,
За    всі    страждання,    що  ваш  (  цар)    накоїв!
Навіки  знай!  Наш  народ  -    не  зламати!
Земля  свята,  повна  життя  і  добра,
На  захист  завжди,  ми  готові  встати,
Бо  Україна,    на  всіх  у  нас  одна!

                                   06.11.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.11.2022

Дубочок напередодні зими ( дит)

       Пора  осіння…  
   Густий    туман,  як    шаман,  розлігся  над  землею.  Вона  дрімає,  хоча    багрний    світанок  давно  зник.  Все  піднебесся    сповила  сіра  пелена,  не  пустила  сонце  на  свій  трон.  Воно    напевно  вже  й  проснулося,  але  не  потішить    золотим  сяйвом,  теплом.
       Ранковий  час  збігав…  
 Молодий  дубок  чекав  днину,  щоби  добре  роздивитися  навкруги.    Який  дивний  цей  світ?!  Не  міг  второпати,  чому    все  змінюється?    Вночі  холодний  вітер  розгулявся…    загубився  спокій.    Гілки  старої  сосни,  раз  -  по-  раз  торкалися  його  тоненьких  гілочок,  листочків.  Звісно  помітив,  за    кілька  днів  листочки  пожовтіли.    На  розчарування,  від  частих    дотиків,  деяке  листя    спадало  донизу.  То  різко,  то    метеликом  злітало  і  плавно    припадало  до  землі.    А  може  це    від  вітру,  задумався  дубок.  Не  може  пригадати,  щоб  такий  гучний  шурхіт  і  шелест  відбувався  влітку.  Навіть    тоді,  коли  з-  за  лісу    блискавка  стрічками    розрізала  небо  й  гучний  бій  барабанів  лякав  птахів.  Сполохані…    ховалися  під  дерева  й  кущі.  Згодом  бій  переходив    у    гуркіт,    втопився    в  ставку.  Той  став  –  красень  серед    долини,  недалеко.  Одна  за  одною  прозорі    хвилі  виграють,  плескаються  до  берега,  а  серед    ставу  вітром  рябить  воду…
     Він  задивлявся  на  сосну,  про  себе  шепотів  ,–Ото  тітка    -  сосна,  ба  яка    виросла!  Крислата,  з  гострими  голками,  ще  й  така    зависока,  ніби,  аж  до  неба.    Їй  добре,    бачить  більше  й  далі.    Хіба  ж  тут  непозаздриш  …    А  чи  я    колись  буду  таким?  За  мить    себе  втішав  ,  -Добре,  що  я  на  горбочку,  теж  далеченько  бачу  і  став,    і  довгу    греблю,  що  впирається    в  пагорбок.  Правда  раніше  пагорбок    зеленів,  а  нині  ж  рудий,  до  невпізнання.
Із  греблі    шум  води    інколи  заворожував,      він  порівнював    його  з  вітром.  Ранком  і  ввечері    гучніший.  А    вдень    шум  зовсім  інакший,  зливався    з  вітром,      з  шарудінням  трав  і  пташиним  співом.  Вночі  ж,  ніби  все  зачароване  зоряним  небом  –  дрімало.    Коли  небо  вкрилося    хмарами  -    навіяло  сон,  той  шум,  як  звуки  тихенького  дощу,  що  заколисували,  мов  малу  дитину.  Приємні  миті  сприймав,  як  подарунок,    тож      виріс  на  узліссі.  Із  заздрістю  дивився  на  пару  білих  лебедів,  що  плавали    в  ставку,  біля    рудого  й  молодого    зеленого  зілля.  Їм  добре  вони  вдвох,  напевно  веселіше.  Мені  теж  було  весело,  захоплював  мелодійний    пташиний  спів.  Вдихаючи    свіже  повітря  весни  й  літа,  з  гарним  настроєм  підростав  у  звуках  чародійного  оркестру.  Недавно    птахи  гомоніли  про  осінь,  десь  зникли.    Лише  інколи  з  лісу  почую  одиночні  звуки.  Правда  деколи    зграя  горобців  навідається,  цвірінчать  і  згодом  кудись  летять.  Так  дивно,  чому  все  так  відбувається?  Без  птахів  зовсім  сумно,  ще  й  листочки  гублю.  А  тітка  -  сосна  здається  стала  ще  краща,  голки  налилися  зеленішою  окрасою,    чується  запах  свіжості,  хвої.
     Враз  шурхіт  відволікає  від  думок.  Неподалік,  у  листі  копошиться    білка.  
Ова!  -  йому  хотілось  їй  сказати,-  Красуня,  там  що  шукаєш?    І  гілочками,    ніби  хотів  до  неї    дотягнутись  та  враз  завмер,    кілька  листочків    впали  донизу.    Білка    ж  ,  лиш  позирнула  скоса,  за  мить  опинилася  на  сосні,  між  гілок    хвостик  замеготів  й    десь  зник.  Йому  вже    кілька  раз  доводилося  її  бачити,    весь  час  така  спритна,  щось  шукала  й  хутко  зникала.
     Вечоріло…    дубок  засмутився.    Легенький  вітер  злегка  здіймав  останні  листочки,  йому  хотілося  кричати  ,  -  Ой-йой,  не  руш!  Зовсім  оголиш,  не  хочу,  щоби  знову  було  холодно.    Мені  ж  до  душі,    сонячні  золоті,ніжні  промені,  які  дарують  тепло.  І  чого  це  так  рано  стемніло?  
 Глянув  довкола,  в  піднебесся.  Що  ж  коїться,  такі  чорні  хмари?  Що  знову  дощитиме?  І  навіщо…    вже  й  так  деінде  змарніле,  почорніле  листя  .
За  кілька  хвилин    ніби  сон  підстерігав  його.    З  неба    летіли  біленькі    сніжинки.  -О,  дивина!  -  Тільки  й  міг  подумати  -Ба,  як  літає,  що  це?-
Йому  здалося  ,  що  й  він  з  ними  летів.  За  якусь  мить  стало  тепліше  і  він  заснув.
   На  ранок  вся  земля  покрита    білим  пухнастим  снігом.    Тиша,…  вітер  сховався,  дрімав    серед  долини.  Сонячні  промені  торкалися    сосни,  на  кожній  гілці    купки  снігу.  Сніг  іскрився  тисячами  самоцвітів,  вона  раділа  новому  вбранню.      А  став  ніби  застиг,    сповитий  білою  рядниною.    Але  дубок,  цієї  краси  уже    не  бачив.  Він  спить  і  бачить  сни,  потрапив  у  казку  де  весна  й  літо  і  щебетання  птахів.

                                                                                                                                                                                 18.11.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966232
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2022

Потяг взяв курс на сибір ( вірш розп)

Осінні  днини,  уже  і  сніжить,
         Сумні  новини,  під  серцем  щемить,
Як  зупинити,  жахіття  війни?  

Біль  і  печаль,  так  холодно  мені,
Я  прихилюся,  низько  до  землі,
Душа  благає…  звернусь  до  Бога,
Донизу  глянь,  я  ж  твоя  небога,
Зверни  увагу  на    Україну.
Спаси,  помилуй….кожну  дитину!  

На  жаль,  везуть,  далеко  в  чужий  край,
Там    сніг  й    пала  червоно  небокрай,
 Криштальні  роси  і    холодний  лід,
Воно  ж  бідненьке,  пізна  скільки  бід!

А  може  їм,  вижити  не  вдасться,
Не  доведеться  пізнати  щастя?
А  дім  рідненький  і  взимку  гріє,
А  чи  забуде?  Чи  ще  помріє?

Як    зірка  в  небі,  засяє  мрія,
Пітьму  в  душі,  розвіє  надія,
 Віднайти  неньку  і  шлях  додому,
Під  крилом  тепло,  щасливий  вдома,
І  стерти  з  пам’яті  страх,  тривоги,
В  обіймах  радості  і  любові,
Відчути    спокій,    на  міцнім  плечі.

Гучне  ридання,  як  крик  лелеки,
-  Ти  де  матусю?  Чом  так  далеко?
Здригання,  жах,  знову  серед  ночі,
-    Наснилась  мама,  побачив    очі.

Вже  й  сліз  нема,  у  очах  мов  пісок,
 Посеред  люду    тихий  голосок,
Луною  миттю,  десь    зник  у  пітьмі,
-Матусю,  люба,  тут  так  зле  мені!

Так  під  ридання,  потяг  стука  в  такт,
На  губах  сльози  солоний    присмак.
 В  країні  темряви,  що  можна  ждать?
 Думки  блукають.  Чи  могла  віддать?

 Ні,  не  повірить,  бісам,  це  не  гар,
Вони  ж  не  здатні  жити  без  сто  грам,
А  мова  в  них,  соромно  сказати,
У  словах  злість  і  повсякчас  мати.

А  погляд,  проймає,  аж  до  кісток,
 Сховатись  де?  Знестися  б  до  зірок,
Спинити  потяг,  шкода,  не  в  змозі,
Чи    кудись  вистрибнуть  по  дорозі?

Та  бородатий  лиходій  слідить,
Як  звір  безжалісний,  весь  час  глядить.
Що  ж  залишається,  малий  дріма,
Йому  біднязі  і  виходу  нема.

 А  той,  що  старший,у  вікно  зирить,
Дівчинці  з  косами,  щось  говорить,
Вмовляє  вірити  в  перемогу,
Надія  вернуться  всі  додому!

В  обіймах  неньки,  в  теплі    й  любові,
Подих  життя,  пізнають  на  волі,
Пам’ять  не  зітре,страхи,  тривоги,
Пройдений  шлях,  болючий,  задовгий.

Душа  мов  пташка,  шука  свободи,
Здолати  здатна  усі  негоди,
Туди  де  мир,  де  немає  болю,
Де  рідний  дім,  мати  кращу  долю.

А  поки  ж  потяг,    взяв    курс  на  сибір,
Чи  жити    вдастся?  Бо  ж  чужина  -    вампір,
Зробить  слабким,  знесиленим  життя,
Буде  страждати  зморена  душа.

 Благаю  Боже,  спаси    сиротину!
 Й  кожне  дитя  поверни  в  родину!
 
                                                       17.11  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965907
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2022

Відверта розмова ( продовження)

                                                                                         1
         Сонячні  промені    торкалися    землі….
 Марина,  злегка  примруживши  очі,  вийшла  з  літньої  кухні.    Окинувши  поглядом  обійстя,  про  себе  тихо,
-  Пішла…    ох,    голубко  моя,  що  ж  ти  вирішиш  та  коли,  але  ж  час    так  швидко    летить.
       У  світлиці  сонячно  і  тихо.  Серед  кімнати    круглий  стіл,  покритий      білою  вишитою  скатертиною.  Посеред  столу,  в  скляній  вазі  стоять  білі  троянди.    Червоні  кетяги  калини,  з  зеленими  листочками,  вишиті  на  скатертині,  підкреслюють  красу,  ніжність  кожної  квітки.
Переступивши  поріг,    їх  відразу  помітила.    Ледь  посміхнувшись,  майнула  думка  -  О!  Ба,  навіть  букет  розв'язала.    Так  красиво,  вміло    розділила  їх,  не  те,  що  раніше.  Було  всуне  квіти  в  банку  й  скаже,  -    У  вазу  потім  поставлю.  Згодом  і  додому  поїде,  так  їх  і  залишить.  
 Затаївши  подих,    маленькими  кроками,      підійшла  до  спальні.  Від    здивування,  аж  закліпала  очима.  Тихе  схлипування  приголомшило  стару.    -  Оце  так  -  так!    Те  що  відбулося  і  справді  на  краще.    Пташечко  моя,  може  корисно  й  поплакати,  скоріше  в  собі  розберешся.    
 Навшпиньках  вийшла  з  кімнати.  –  Ні  -ні,  зараз  краще  не  чіпати!-
     Проживши  життя,  багато  чого  навчишся.  Часто  згадувала  своє  життя    прожите  разом      з  батьками  чоловіка.  Колись,  щось  і  сказати  треба,  а  колись  і  змовчати.  Життя,  як  річка,  то  повноводна,то    замулюється,  То    швидкий  потік  води,    а  то  ледь  помітний,  всього  буває.
       В  літній  кухні  ледь  привідчинені  двері…    по  обійсті  розносився  запах  смажених  котлет.  Неподалік,    кіт    вже    насолоджувався  своєю  порцією.
 А  пес,    раз  -  у  –  раз    ревниво  позирав    у  його  сторону,    ловив  запах.  Все  ж  втішався  своїм  частуванням,  кліпаючи  очима,  лапами  тримав    кістку,  вгризався  в  неї.  
-  Ну  от,    здається  вже  обід  готовий,    що  там…    встала  моя  пташка,  чи    спить,  чи  просто  вилежується  ?
Не  встигла  й  подумати,  як  двері  відхилилися.  Між  дверима    і  луткою  показалося  обличчя  Дарини.  Вона  ніби  й  намагалася  посміхнутися,  але  погляд    і  вирази  лиця  мінялися  бистро.  Ніби  боролася  сама  з  собою,  намагалася  приховати,  що  в  неї  на  душі.
Марина  зробила  вигляд  ,  що  не  помітила  її  стурбованості,
 -  Гайда,  пообідаємо  та  піду  приляжу,  хочу  відпочити.  Ти  ж    додому  завтра  їдеш…
-Ні!  –  Поспіхом  перебила,  -  Я  пообідаю  і  йду  на  автобус.  Вдома  достатньо  справ.    Ти  казала,  що  маєш  сало  передати  волонтерам…..
-  Я  не  забула.  Он  у  кутку,  бачиш    банки.
-  Що  дві  даєш?
-  Так,  що  є  те  й  даю.  Може  банку  огірків  візьмеш,  думаю  донесеш.
Нехай    хлопці  на  здоров*я  їдять,  сало  -  сила,    а  огірочки  до  якоїсь  каші,  важко  їм  там.  Хоч  якась  поміч  від  мене.
-  А  ми  з  мамою  перечислили  гроші  на  рахунок  допомоги.  Оце  хотіла  тобі  сказати,    до  нас  у  офіс  знову  приходили  волонтери,  мене  до  себе  запрошують.    Кажуть,  зараз    дуже  скрутно,  не  встигають  все    зібрати.
 Марина,  аж  здригнулася,  похололи  ноги,
-  А  мовчала….    як  сніг  на  голову!  Що  підеш?
 Покищо  міркую…  навіть  батькам  і    Миколі  не  казала.  З  тобою  все  простіше,  без  істерики.  Час  покаже….
     З  села  до  траси  дорога  встелена    вапняною    крихтою.  Деінде  виямки  і  калабані  води.Час  від  часу    автобус  погойдувало,    Дарина    задумливо  дивилася  у  вікно.Чи  то  зелененьке  поле,  чи  посадка,  чи  вряд  кущі    шипшини  і  глоду    -    мелькали,  залишалися  позаду,    їй  було  не  до  них.  Згрібала  всі  думки  до  купи  -    Мабуть  в  моєму  житті    розпочнеться  нова  сторінка.                
                                                                                                                                   2
         Микола  ,    захистивши    дипломний  проект,  попередив  керівництво,  що  викликають  у  військкомат.  Якщо    диплом  не  вдасться  забрати,  то  хай  хоч    довідку  дадуть,  про  закінчення  вузу.
     Вночі  пройшов  густенький  весняний  дощ…  Вздовж  дороги  широка  стежка  до  військкомату.    По  ній  калюжі,  то  маленькі,  то  більші.  Дарина  йшла  по  стежці…    здаля,  горобчики  зграйкою  перелітали  з  куща  на  кущ,  з  дерева  на  дерево.  Знову  й  знову  скакали  по  молодій  травичці,  підлітали  до  калюж.  Горобці  жваво  підіймали  крильця,  розпліскували  воду.
 А  по  дорозі,  раз  –  у  -    раз  в  сторону  військкомата    їхали  автівки.  
 Вона  притишила  ходу  -  Як  цих  малих  пернатих  обійти,  щоб  не  злякати,  хай  би  насолоджувалися  своїм  купелем.
 Та  лише  мить,  цвірінькаючи,  горобці  хутко  покинули  калюжу.  Ніби  даючи  їй  дорогу  -  йди  сміливіше,  ми  тобі  не  завада.  
Вже  й  настрій  покращився,  від  думок,  недоспаних  ночей  в  голові  гуділо
-Восьма  ранку,  може  вже  Микола  там?  Може  я  запізнююсь?  –
Вкотре  поглянула  на  телефон.  -  Ні  здзвінка,  ні  СМС,  що  ж  далі?-
 Та  зажавши    в  руці  телефон,  ніби    долинули  чиїсь  слова  -  ти  сильна,  якщо    кохає,  то  подзвонить…..  Навіть  озирнулася,-  Тю  що  це?
 Вона  майже  пів  години  вистояла  біля  входу  до  військкомату,  але  Микола  не  йшов.    В  коридорі  людно  й  гучно,    кілька  раз  піднялася  на  другий  поверх,  його  шукала    очима.  Хтось  поглядав  у  її  сторону,  а  хтось  і  не  помічав,  вона  ж  вирішила    чекати  стільки,  скільки  треба,  хоч  і  до  вечора.
 Минуло  ще  з  пів  години….    біля  брами,    помітила  його  постать.  То  ніби  сонце    пройняло  все  тіло,  кинулася  назустріч.
-  Миколо!  -    здригнулися  плечі.
За  мить    у  його  обіймах.  Глибоко  перевівши  подих,  ніби  ковтнула  кілька  сльозин.  Ховаючи  обличчя  на    його  грудях,  прошепотіла,
-  Я  так  хвилювалася,так  хвилювалася,  а  ти…
-  Помовч,не  треба    ятрити  душі.  Ти  ж  знала  і  ми  з  тобою    на  цю  тему  говорили.  Все,  що  відбувається  -  на  краще.  Як  і  всі  інші,  я    маю  виконати  свій  борг  перед    Батьківщиною.  
         Розчервонілий,  збуджений,  Микола  вийшов  з  військкомату,
-У  нас  є  цілих  два  дні!  В  суботу    з  речами  на  відправку….
Шалено  гупотіло  серце  –  два  дні  …  так  мало…  -    Ця  думка  її  вибила  з  колії,    ледь  чутно  зітхнула.  Враз  опинилася  у  його  ніжних  обіймах,
-  Йдемо!  У  нас  мало  часу,  тож  використовуємо  його  якнайкраще!
   Як    і  раніше,  вони  йшли  взявшись  за  руки,  обходили  калабані.  Позираючи  на  сполоханих  горобців,  посміхалися  один  до  одного,  розмовляли.  
Вона  ловила  кожне  його  слово,  його  розповідь  про  захист  дипломної  роботи  відволікла    від  сумних  думок.  Які    вкотре  намагалися  нею  заволодіти.
Він  відчував  її  хвилювання,    особливо,    коли    повідала  про  свої  наміри  допомагати  волонтерам.
 Доволі  здивований  її  рішенням,    все  ж  підтримав,  
-  Думаю  твоє  рішення  правильним.
-  А  чому  й  ні,    роботу  не  покину,    у  вихідні  дні  цим  займусь.  Он  у  селі    вже  є  переселенці,  люди  бідкаються,  війна.  Бабуся  дві  банки  сала  передала  ,  ще  й  вінок  часнику  і  банку  огірків.  Бачиш,  люди  об*єдналися,  кожен  хоч  чимось  хоче  допомогти  армії.
   Як  тільки    розмова  торкалася  війни,  відразу    сумні  погляди,    в  розмові  паузи.  Вони  підходили  до  п*ятиповерхового  будинку.  Біля  її  під*їзду  темінь.
-Напевно  знову  хтось  лампочку  розбив,  -  мимоволі  кивнула  рукою.
 -  А  нам  і  так  добре,  хіба  ні?  Ніжний  дотик  до  її  вуст,  ніби  до  пелюсток  квітки,  заворожив  у  довгому  поцілунку.                                                                                              
     Повернувшись  додому,    Дарина  довго  не  могла  заснути.  Ніби  й  досі  відчувала  його  ніжні  обійми,  довгий  поцілунок.  Ні,  це  вже  не  так,  як  раніше,  по-  іншому,  це  що  кохання?
     Наступного  вечора,  вони  теж  були  разом.  Але  недовго,    Микола  зустрів  її  з  роботи  і  поспішив  на  автобус.  Перед  армією  мав  намір  з*їздити    в  село,  зустрітися  з  родиною.
                                                                                                                         3
         Перед    дзеркалом  крутилася  Дарина,
-  Ну,  от  здається  так  буде  гарно!  Мамо,Ти  не  бачила  мого  зеленого  шарфика?
-  Подивися  в  комоді,    у  верхній  шухляді.  –  підходячи  ,    сказала  мати  й    продовжила,
-  Передавай  вітання  Миколі.  Хай  Бог  оберігає,  хай  легкою  буде  служба!  Нехай    удача  стане  його  вірною  супутницею..
-Добре  мамо…  останній  вечір.  Навіть  не  віриться  що  поїде…    як  я  без  нього  буду?  Найбільше  хвилююся  -    тільки  б  війна  закінчилася!
       У  кав'ярні    гучно  лунає  музика.  Народу,    як  комах…    сміх,  гучні  викрики,  веселі  погляди.  А  між  закоханих  пар,    справи  доходили    до  обіймів    і    поцілунків.  
Ніхто  й  ні  на  кого  не  звертав  уваги,    у    компаніях,    вся  увага  до  своїх.
     Життя  вирує,  що  сказати!  Хоча  й  проблем,    як  кажуть  вище  даху,  але  український  народ    уміє  не  тільки    працювати,    а  й  відпочивати.  
     На  столі  пляшка  вина,    на  тарілці    акуратно  і  щільно  викладені  скибочки  лимона,  поряд    шоколадні  цукерки  в  коробці.
 Микола  ,  наповнюючи  вином  келихи,  
-Ну,  що,  якщо  більше  нічого  не  хочеш  замовити,чого  чекати,  давай  відсвяткуємо  моє  закінчення  вузу.  За  диплом,  мені  сказали,  не  має  чого  хвилюватися,  отримають    батьки.    
     Дарина  з  насторогою  дивилася  на    хлопців  у  військовій  формі  -  Хто  вони?  Чи    прямо  з  фронту,  чи  просто  так  вирядилися,  щоб  похизуватися  -
 Помітивши    її  погляди,  посміхнувся,  прошепотів,  на  вухо,
-Не  дивуйся,  напевно  хлопці    мають  відпустки.  Мабуть  після  лінії  фронту…    відриваються  по  повній.  Ти  ж  знаєш,  там  буває    дуже  гаряче….
     Зненацька,  чоловіча  рука  прилягла  на  його  плече.  Високий,  засмаглий  чоловік    у  військовій  формі    зацікавлено  дивився  на  Дарину,  водночас  звернувся,
-  О!  Оце  так  зустріч!  Миколо  скільки  літ  не  бачилися!
Дарина  злегка  почервоніла,    здивовано  позирала,  ніби  чекала  пояснення,  хто  це?
-  Романе!  А  ти,що    може  з  передової?
-Тихо…  такі  справи,  я  тут  з  друзями.  Останній  день  відпустки,  вирішив  у  кав'ярню    навідатися.  Бачу  і  ти  тут,  не  забув  наші    зустрічі.  Шкільні  роки  –  чудові!  Ото  було  безтурботне  життя.
-  Присідай,  на  соромся!  Романе,  випиймо,  я  у  вівторок  захистив  дипломний  проект,  оце  прийшли  відсвяткувати.
За  мить    Микола  приніс  келих,    наливав  вино.  Помітив,  що  Дарина    намагалася  тупо    дивитися  на  стіл.  Цікаво,  що  тут  сталося  за  кілька    секунд?
Роман  ніби  їв  її  дикими  блискучими  очима.  По  натурі  такий  хлопець,    що    за  словом    у  кишеню  не  полізе,
-  А  очі!  О,    ці    очі!  То  ніби  очі  мавки!    Зелені  очі,    нагадують  коштовні  смарагди.  І  чий  же  це  скарб?
-Ну,  Романе,  як  завжди,  ти  в  своєму  стилі!  Спокусник  ,  здається  в  школі    тебе    дівчата  так  називали.
-  То    хто  ця  панянка?  Як  її  звати?
Дарина  відчула  незручність,    тепла  кров  підступала  до  обличчя.  Вона    ладна  була    крізь  землю  провалитися.    Наче  не  п*яний,    навіщо  стільки  уваги?  
-Так-  так,  досить    компліментів!  Знайомся,  це    Дарина  -  моя  дівчина!-  сказав  Микола,  намагаючись      приховати  своє  незадоволення.
І  продовжив  ,
-  А  ти  хіба  неодружений?
-  Ні!  Я    тому  й    пішов    до  війська,  щоб    від  орків  захищати    наших    дівчат!  Вони  ж  у  нас  найкрасивіші!
Микола  дав  зрозуміти,  що    це  його  скарб,    ближче  до  неї  переставив  стілець,  присів.  Злегка  обіймаючи,  поклав  руку  на    плече.
Вона    полегшено  перевела  подих.  Як  добре  ,  коли  відчуваєш  підтримку,  коли  в  тебе  є  той,  хто  може  захистити.
Роману  нічого  не  залишалося,  як  сприйняти  все,  як  є.  Весело  сказав,
-  Ну  що  ж,  за  твій  диплом!  За  вас  закоханих!  І    Дай  Боже  миру  нашій  Україні!
Залпом  випив  вино…    дольку  лимона  підніс  до  уст.  Різко  піднявся  з  стільця,    кивнув  рукою,  на  ходу  голосно  сказав,
-Все  друзі,  я  пішов,  бачу  на  сьогодні,  для  мене    досить!  Па  -  па!
                                                                                                                                                     4
           На  годиннику  майже    двадцять  друга  година.    Після  кав*ярні,  обійнявшись,тихою  ходою  добралися  до  її  будинку.
Дарина  порушила  мовчання,  
-Дякую  за  чудовий  вечір!    Закінчилися  наші  прогулянки,  попереду  в  тебе  нове  життя.  Куди  пошлють  не  знаєш?
-    Та  ні,  я  тебе    до  дверей  проведу…
       У  під'їзді  тихо,    підіймалися  не  поспішаючи.      По  сходах,  кожен  крок    відгукувався  луною  в  вишині.  Нарешті  знову  тиша.    Біля  квартири,  схилився  над  нею,  в  поспіх    натиснув  на  кнопку  дзвінка.
Враз    зніяковіла,  почервоніла,
-Але  ж  мови  не  було,  що  ти  до  нас  зайдеш!
-  Тепер  є!
Одночасно    відчинилися  двері.  На  порозі  стояв  батько  Дарини,
-  Надіє,  а  до  нас  гості.  Заходь    -  заходь  Миколо!  Давненько  не  бачилися.  
 Микола  задоволений  від  теплого  прийому,  з  усмішкою  поглянув  на  Дарину,  пропустив  вперед.  Переступив    поріг  квартири,    
-  Та  ні,  ви  не  хвилюйтеся,  я  лише  на  декілька  хвилин.
       Дарина    трохи  розгубилася…  за  ці  три  роки,  у  них  він  був  лише  два  рази.  Одного  разу,    домовилися  піти  в  басейн,чомусь  не  було  інтернету,  мусив  піднятися  до  квартири.Тоді  і  випала  нагода  познайомитися  з  її  батьками.
 А  згодом,  приблизно    через  рік,  після  мітингу  в  парку,    у  День  Незалежності,  разом    чаювали.
     Надія  вийшла  з  кімнати,  привіталася  й    відразу  запропонувала  випити  чаю.  Але    він  відмовився.
-  Я  …  оце  зайшов,    можна  сказати  попрощатися.  Може  Дарина  й  не  говорила    та    я  завтра  з  речами    на  відправку.  Диплом  захистив,  викликали  у  військкомат,  не  наполягали,  але  запропонували    пройти    строкову  службу.  Мені    ж  не  вісімнадцять  років,  я  вже  давно  мав  відслужити.  Нині  такі  обставини,треба  йти.  Треба  захищати  Україну.    Нас  декілька  чоловік  ,  мають  відправити  на    навчання  в  військовий    округ.  Зо  три  місяця  навчань,  а  далі  буде  видно.    Нам  би  війну  закінчити,  правда  Даринко,  а  тоді  можна  й  весілля  зіграти.
     Оце  так  видав!  Ледь  не  вирвалося  з  її  вуст.  Здивувалася,  несподівано  почервоніла.  Її      красиві  очі  ,  ще  більше  округлилися,  зволожніли  й  заближчали.  
   Надія  помітила  реакцію  доньки,  хотіла  щось  сказати,    але    Микола  випередив  її  ,
-  Вибачте  вже  пізно  та  й    мені  час  іти.  Я  радий  вас  бачити,  не  зміг  же  поїхати  не  попрощавшись.
Рукостискання,  прощання,    побажання.  
Повертаючись  до  виходу,злегка  хвилюючись,
-  Бувайте  здорові.  Доброї  ночі  вам!  Думаю  все  буде  добре,  побачимося.    
         Дарина  за  собою  причинила  двері,  в  під*їзді    майже  темно.
Ліхтариком  з  телефона  водила  по  стінах,по  сходах,  
-Не  поспішай,  йтимеш  по  сходах,  добре  дивися  під  ноги.  Завтра  побачимося.
     Тільки  в  обіймах  можна  відчути    її  серцебиття,      вгамувати  хвилювання.  
–  Даринко,  ти  ж  знаєш,  я  не  багатослівний  та  хочу,  щоб  ти  знала,  я  тебе    кохаю  !  Дочекайся  мене!    Я  побачив  твої  блиски  в  очах,ті  зірочки,  які  давно  чекав.  Зізнаюся,  сумнівався,  що  ти  мене  кохаєш,  але  серце  підказує,  ми  маємо  бути  разом.  Ти  для  мене  найдорожчий  скарб,  найрідніший  на  всьому  світі.  Нам  треба  набратися  мужності  і  терпіння,  прийде  час,    будемо  разом.  Нам    би    війну  закінчити.  Бережи  себе!
Легкий  поцілунок  у  ніс,  в  щоку,
-  Ти  красунька!  Я  пішов!  
Обережно  спускався  по  сходах  -  Ну  нарешті  наважився.  Видно  не  чекала,а    може  вже  геть  заморилася  чекати.  От  довбур,  а  я  сумнівався.      
 Від  думок  на  душі  полегшало…  спішив  додому.  
     Місяць  уповні…    дивний  стан  душі.  Занепокоєння,    смуток,  безпорадність.  Емоційний  день,  вплинув  на  сон  Дарини.  Скільки  хвилин,  стільки  й  думок.  Довго  крутилася    в  ліжку,  заснути  вдалося  тільки  під  ранок.
                                                                                                                             5
     Похмурий  весняний  ранок…        ранок  тривог  і  хвилювань…    
Біля  військкомату  збиралися  люди.  Гучні  розмови,  настанови,  обійми,  прощання,    поцілунки.  
 Микола  ніколи  не  любив  довго  прощатися.  Сумні  погляди,  сльози…  навіщо  душі  ятрити  і  комусь,    і  собі.    Хоч    і  нелегко  було  умовити  батьків,  щоб  не  проводжали  та  це  йому  вдалося.  Адже  вони  знали,  що  проводжатиме  Дарина,  тому  й      не  дуже  наполягали.
     Біля  входа  в  будівлю,  взявшись  за  руки,  вони  стояли  навпроти  один  одного.  Ніби  вже  все  було  сказано,тільки  зустрічалися  поглядами,  бентежили  свою  кров.    
Важко  вгамувати    передчуття  страху,  напруги,  хвилювання,  але  в  цей  час  треба  взяти  себе  в  руки,  мені  б  тільки  не  розплакатися  -  подумки  умовляла  себе  Дарина  .
За  кілька  хвилин  під*їхав  автобус,  миттєво  відчинилися  двері.  Несподівано  ,  з  рупора    пролунав  хриплий  голос,    призовників    запрошували  у  автобус.
Дарина  декілька  раз    важко  перевела  подих,  по  щоці    котилася  сльоза.  
-  О  ні  -  ні,  тільки  не  плакати!  Люба  моя,  а  ну    подивись  на  мене.
Обійми…    в  щоку  поцілунок,  
-Ти  сирість  не  розводь,  це  ж  весна,  не  осінь.
Вона      кинулася  до  нього,  обома  руками  охопила  за  шию,
-  Миколко,  я  кохаю  тебе.  Бережи  себе!  Я  буду  чекати.
 -Даринко…  все  буде  добре!-    звільнився    від  обіймів,    
-  Ти  ж  сильна!  Ми  сильні!  Все  буде  добре,  я  пішов!
     Важко  усвідомити,  що  нас  чекає  далі  ….    ковтаючи  полинні    сльози,  поглядом  проводжала  автобус.Тільки  тепер      по  -  справжньому  зрозуміла,    ким  насправді  він  є  для  неї.
                                                                                                                       6
     Цієї  ночі    й  Марині    не  спалося.  Вчора  ,    в  останню  путь  провели  молодого  односельчанина.    Люди  гомоніли,  він    кулеметником  був.    Скорбота    ятрить  серце  й  душу.  Смутні  думки  про  рідну  землю,    про  життя,  про    родину.
   З  самого  ранку  господарювала  на  кухні,    з  приймача  слухала  новини  з  фронту.  Після  почутих  новин,  присіла  на  стілець,  витирала  сльози,
 -Ой,  Боже  –  Боже,  що  ж  це  коїться?  Війна  -    це  ж  зло.  І  що  це  за  держава,    що  жодного  століття    мирно  прожити  не  може.
-О!  Мати  Божа!  Діво  Маріє,  глянь  на  нас  з  неба!    Спаси  і  помилуй  наших  воїнів  від  ворожих  куль  і  снарядів.  Зупини,  ти  цю    рашистську  навалу!
Читала  «  Отче  наш»  і  вкотре    хрестилася.
Раптово  задзвенів  телефон,  не  поспішаючи  дістала  з  фартуха,    
-    І  хто  це  так  рано  про  мене  згадав?
 -О,  Даринка,  моя  пташечка    дзвонить,  може  приїде.  
В  телефоні  дивний  звук,  схожий  на    шморгання  носом,    потім  голос  онучки,
-  Бабусю!  Він  поїхав!  Ти  мене  чуєш?    Він  поїхав  …
-Ти,  що  плачеш?  Ану  візьми  себе  в  руки!  Хто  поїхав  і  куди?  
-  Микола  поїхав  служити  в  армію.  А,  я  ж  його  кохаю….
На  устах  забігала  усмішка,  -  Ну  от,  нарешті  розібралася  в  собі….
   Присіла  на  стілець,
-Ото  знай,  що  кохання  не  завжди  радість,  а  й  страждання,  я  ж  тобі  скільки  раз  тлумачила.  Тепер  молися  Богу,  щоб  все  було  добре.  І  при  розмові  з  ним,    ні  в  якому  разі    не  плач.  Ти  маєш  підтримувати  його,  а  не  скиглити,  як  дитина.  І  коли  він  поїхав?
-Оце  допіру,      їх  чоловік  двадцять  повезли  автобусом.
В  телефоні  знову  дивний  звук…  зв*язок  перервався.
 -Ну  от  і  поговорили,  зате  відверто,  -    пробурмотіла  Марина.
 Повернулася  до  ікони,
-  Ну,  що  ж  поїхав,так  треба!  Хай  Бог  йому  допомагає.Нехай    доля  буде  прихильною  до  нього.  Дай  Боже  дожити  до  перемоги.  Щоби  всі  дітки  поверталися  додому  живими  і  неушкодженими.
     Минуло  майже  пів  року….
За  цей  час  кривава  війна  завдала  багато  горя  і  біди  Україні.      У  місті  часто  лунали  сирени,  нагадували  про  війну.  Помітно  побільшало  й  переселенців.  
Дарина  розривалася  між  роботою  в  офісі  і  в  Центрі    з  біженцями.  Одна  розрада  поспілкуватися  з  Миколою.  Він  служив  на  кордоні  з  Польщею.  Не  раз  підстерігає  думка  поїхати  до  нього,    хоч  на  хвилинку  побути  в  його  теплих  обіймах.  Але  він    умовляв,  що  нині  не  до  побачень,  треба  трохи  почекати.    Його  часті  дзвінки,  майже  щоденні  СМС,    ніби  сонце    -  придавали  сили  і  віри  в  майбуття.
Останні  новини  з  фронту  окриляли  її,  наші  війська  пішли  в  наступ.  Кожного  вечора,  готуючись  до  сну,  подумки  твердила  собі
 -Ми  переможемо!  Все  буде  добре!  Микола  приїде    і  ми  обов*язково  одружимося.    А  поки  що  …    і  справді  треба  набратися  терпіння.

                                                                                                                                                             Жовтень  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965426
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.11.2022

Хазяйнує листопад

Хазяйнує  листопад,
Одягнувся  в  теплий  одяг,
А  у  небі    зорепад,
За  мить,  дуже  дивний  погляд.

Де  це  хмари,?  От  дива!
Враз  до  вітру,  промовляє,
А    чи  так,  часто  бува?
Осінь  що,  знову  дрімає?

Не  порядок!  Дам  наказ,  
Її  маєш  розбудити!
З  нею  в  парі,  станцюй  Джаз,
Постарайся  подружити.

Я  люблю…      темні    хмари,
Посвищі,  хай  погуляють,
Нехай  дощ,  проллє  чари,
Хай  листочки  політають.

Земля  –диво.  У  красі,
Нехай  осінь  змінить  одяг,
Снять  листочки,  у  росі,  
           Хоча  й  буде  сумний  погляд.

Має  буть,  все  до  діла!
Як  мороз,  приліг  легко,
Аж  іскрить…  фарба  біла,
Тож  зима,  уже  близько.

Ти    виконуй,  наказ  мій,
Аж  насупив    чорні  брови,
І  перечити  не  смій!
Я  пройдуся...  до  діброви.

                               07.11.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965243
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.11.2022

Дні затемнення

Похмурий  ранок…Тускніють  росинки,
Наче    застигли,  на  якісь  хвилинки,
Й  мої  думки,  блудять  у  сьогоденні,
По  небу  спалахи,  блиски  вогненні.
 Душа    схиляється…  до  одкровення.

Долоні    скластиі,  прикласти  до  грудей,
 Можливо  й  варто,  сьогодні  без  ідей,
І  три  дні  поспіль,без  них  залишитись,
Нині  затемнення,    з  усім  змиритись,
І  до  Всевишнього нам  помолитись.

За  наших  воїнів,  смілих  героїв,
Нехай  почує,    прохання  народів,
Нам  допоможе  відвоювати  волю,
Щоби  нарешті,  мали  кращу  долю!
Щоб  небо  чисте    й    колоски  по  полю!


                                                               08.11.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965037
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.11.2022

У підвалі сиро

Не  відпущу,  повір  мені!
Коли  ти  там,  а  я,  ось  тут,
Навіть  у  ці,  тривожні  дні,
Давно  війна,  бої  ідуть.

Слова  рашистські  ніби  ртуть.
Від  безнадії  і  безсилля,
Страждають  душі…    навіть  мруть,
Коли  ж    скінчИться,  свавілля?

Блукає  злість,  поміж  смертей,
Хоч    і  тікають  та  гребуть,
Усе  підряд.  Таких  гостей,
У  дім  й  за  стіл,  зовсім  не  ждуть!

Наглість  -    свобода  терору,
Малеч  –  сестра  всій  підлоті,
Та,  як  спинити  потвору?
Скоріш  втопить  би  в  болоті!

Щоб  жаб  та  червів    скормили,
До  нас  забули  дорогу,
Щоб  всі  непотрібом,  згнИли!
Пробачить  ні!  Нема  кого!

 Підвал,  мокреча,  чорна  цвіль,
Я    сильна,  витримаю,  знай,
Бажання  в  мене,  в  тебе  ціль,
Скоріш  звільнити  рідний  край!

Думки,  весь  час  з  тобою  я,
Від  куль,  снарядів  захищу!
Молюсь  за  тебе.  Збережу,
Надію    й  віру  в  майбуття!
Бог  подарує,    нам  життя!

                       28.10.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2022

́́́За вікном дощик ( дит)

Дощик  крапав,  враз,    хлюпоче,
 Показати...  жвавість,  хоче
Такий  спритний,  хоч  дрібненький,
Ще  й  до  всього  холодненький.

Я    знов  зранку  зажурився,
Адже  він  не  зупинився,
Краплі  скачуть  по  стежинці,
Веселяться,  мов  у  танці.

На  жаль,  смутком  оповитий,
Тож  сиджу,  вкотре  закритий,
Мені  б  десь,    чобітки  взяти,
То    б  пішов,  я    погуляти!

Так  шкода",  старі  замалі,
Тому  й  сумно  в  осінні  дні,
Дощик  хлюпа,тихо  хлюп  –  хлюп,
Ніби  шепче  -  вдома  побудь.

                                           04.11.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964667
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.11.2022

Відверта розмова ( проза)

                                                                                                   1
       Звечоріло…    Сонце  сідало  за  обрій,  на  Тернопіль  опускаються  сутінки.  З  піднесеним  настроєм,  із  дипломатом  у  руці,  Микола    прямував  знайомою  стежкою.  На  якусь  мить  зупинявся,  любувався  краєвидом  і  знову  йшов  далі.    -  Ну  от,  весна    сили    набралася,    щось  розпускається,  а  щось  уже  й  квітне,  краса!
   Будинок    на  околиці  міста,  він  тут  народився,  виріс.  Може  хтось  і  не  любить  околиць,  але  тільки  тут  відчуває  спокій,    комфорт.    Буйні  сади,  виноградники,  кущі  сімейних  троянд,  дарують  неповторну  красу.  Насичені,  свіжі  аромати  весни  надихають  до  змін,  до  чогось  нового,  невідомого.
 -А  чому  би  не  потішитись,  у  вівторок  захищу  дипломну  роботу,  буду  вільний.  Ото  Дарина  радітиме,  але  поки  що,  хай  це  буде  секретом.
       Усміхнений,  переступив  поріг,    мати      займалася  в*язанням.  Враз  покинула  спиці,
   -Ну  що  синку?
 -Не  хвилюйся,  все  добре!  Я  записаний  на  вівторок.    Два  дні  можна  відпочити.  У  мене  все  готово,  не  хвилюйся,  ти  ж  знаєш,  я  відповідально  відношусь  до  навчання.
 Зі  сльозами  на  очах,  кинулася  обіймати,
 -Ой  синочку,  тебе  викликають  у  військкомат.    Повістка    на  столі  в  твоїй  кімнаті.  Сьогодні  ранком  принесли.  Я  пояснила,  що  ти  маєш  захистити  диплом,  сказали  хай  перезвонить.
 -Ну-  ну,чого  плакати?!  То  вже  добре,  що  передзвонити  дозволили.
 -Ой,  синку,  але  ж  війна  почалася.  Я  в  Польщу  ледве  додзвонилася.  Батько  теж  мене  заспокоює.  Каже  служити,  це  не  значить,  що  відразу  відправлять  на  передову.
 -Так  мамо,  правильно  він  каже.    Не  плач,  піду  ,  півтора  року  відслужу,  дивися  за  цей  час  і  війна  закінчиться.  Ну,  як  не  закінчиться,  піду  рідну  землю  захищати.  Для  того  ми  і  є  чоловіки.  Ми  ж  козацького  роду,  така  наша  доля.  Не  хвилюйся,  вистоїмо,  все  буде  добре.  А  зараз...    ти  краще  вечеряти  давай,  бо    голодний,    як  вовк.
       В  хаті  пахло  травами.  Запах  м*яти    заспокоював.  Вона    поглядала  на  сина,  раз  -  у-    раз    перевела  подих.
 -Мамо,  ти  щось  хочеш  сказати?
 -Хочу,  але  не  знаю  з  чого  почати.Ти  тільки  не  сердся….
 -Так…  не  ходи  з  пустим  відром    навколо  криниці,  набирай  води    та    й  мені  дай    нею  насолодитися.
-  Ото  вже!  Запам*ятав  батьків  вислів,  що  посміхаєшся?
-    А  чого  кота  в  мішку  ховати,  там  мишей  немає…
 Материнський,  теплий,  лагідний  погляд  вгамував  його  гарячкуватість.
-  Ну  добре,сину!  Що  у  вас  з  Дариною?
-  А  хіба  не  знаєш?
-    Знаю,  що    в  тебе  з  нею    дружба  та  й  доволі  давненько.  Може    вже  й  інші  стосунки  ,    може  б  одружився.  Я  домовлюсь,  візьмете  шлюб.  А  там  дивись,    дитятко  народиться,  хоч  служитимеш  та  може    недалеко.
Насторожено  поглянув,
-  А  що  вже    пора?Мені  ж  лишень  двадцять  чотири  роки.
-  Я  наскільки  знаю,  їй    минуло  двадцять  два  .  Як  для  дівчини…  пора…
       Розслабився,    він  закинув  ногу  на  ногу,  дивився    у  вікно,
-  Одружитися,  а  потім  на  службу?  І  не  знати,  що  буде  далі,  адже    наші  відступають.  Ні  це  не  мій  варіант.  Мені    ваших  сліз  з  батьком  достатньо.
-  Ти  пробач,  це  твоє  особисте.  Я    зрозуміла,  якби  був  упевнений  в  своїх  почуттях,  напевно  б  так  не  говорив.
-Та  ні,  вона  хороша  і  красива,  але  характер,  як  перець  пекучий.  Хоча  в  неї  бабуся  дуже  добра,  завжди  привітна.  Онучка  могла  би  успадкувати  її  характер,  але  на  жаль.  Треба  час,  треба  подумати.
-    Знаєш  синку,  це  молодість.    А  вона  завжди,  як  палаюче  вогнище,    в  житті,    з  часом  все  інакше.  Але  я  зрозуміла,  вона  тобі  друг.  Та  кажуть  дружби  між  чоловіком  і  жінкою  не  буває…Знаєш,  вона  може  вважати    по-  іншому.  В  такому  разі  навіщо    дівчині  голову  морочити.
-  Думай,    як  хочеш.  Стосунки  між  нами,    не  такі,  як  ти  думаєш.
 -  Слухай  сину!    Не  розривай  з  нею  стосунки.  Підеш  служити,  хоч  подзвонить,  СМС    напише,      тобі  підтримка  буде.  Ти  просто  зараз  не  розумієш,  що  таке  армія!
 За  мить    мати    спохватилась,
-  А  вона  знає,  що  ти  у  вівторок    будеш  захищати  проект?
-Ні…    не  хочу,  щоб  хвилювалася.Буде  охати  та  ахати,  як  курка  біля    курчат.  
Мати  різко  піднялася,
-  Знаєш,  виконай  моє  єдине    прохання.  Я  би  хотіла,  щоб  ти  її  запросив  на  вечерю.  Хай  би    разом    вас  побачила,    з  нею    ближче  познайомилася.  Якщо  сумніваєшся,  можливо  я  б  тобі,  щось  підказала,  порадила,  побачила  ,  як  вона  до  тебе  ставиться.  Мабуть  дівчині  шкода,  адже  скільки  часу  з  тобою  водиться.
     Прислухатися  до  матері?  Важко  перевів  подих,
-  Я  зрозумів.Ну  дзвонити  напевно  не  буду,  краще    завтра  ранком  перейду  до  них.
Материнське  серце  ніби    трохи  заспокоїлось.  Але  ж  давно  на  цю  тему  з  ним    хотіла  поговорити.    
-Ой  мамо,    зачекай,    вона    казала  на  вихідні    поїде  до  бабусі.  
-  Тобі  що  туди  вперше  їхати,  чи    маршрутки  не  їздять?  Я  тебе  зрозуміла  сину.  Знаєш,  коли  кохаєш,  то  ніби  крила  виростають.  Ти  б    не  розмірковував,  а    поспішив  до  неї,-  тихо    продовжила,
-  Добре  подумай,  ще  є  час.  На  добраніч!  
 Довга  зоряна  ніч…    ясна.  У  голові  безладно  снувалися  думки,  то  засинав,то  прокидався.  Звичайно  служба,  це  ще  так  собі,  а  от  війна?      Але    чого  поспішати?    
 І  тут  же  сам  себе  заспокоював  -  Напевно  всі  матері  поспішають  одружити  дітей,  мріють  побачити  онуків.  Та  час  покаже…
   Ранок  видався  сонячним…Микола  вирішив  добре  поснідати,  купити  квіти    і  поїхати  до  Дарини.

                                                                                                         2

     Ранок…    чиста  блакить.  Привітне  сонце    сприяє  пробудженню  землі.  Золоті  промені    торкаються,  пестять  кущ    квітучого  білого  бузку.  Бджоли,  раз  –  у  -раз,  то  відлітають,то  знову  прилітають  до  нього,  з  суцвіття,  довкола    розноситься  мелодійне  гудіння.
   Біля    будинку,  розклавши    на  столі  сухі  стручки  квасолі,  на  лавці  сиділа    Марина.  Умілість,  спритність  рук,  одна  за  одною  із  стручків  на  стіл  падали  квасолини.Тихо,  ніби  про  себе    гундосить  якийсь  мотив  пісні.  Вкотре,  на  голові    поправляла    теплу  сіреньку  хустку  і  знову  повторювала  все  спочатку.  А  чому  й  не  поспівати,  хай  хоч  так,  трохи  себе  потішу.
   Ще  вдосвіта  до  Бога    молилась,  за  Україну,  за  рідний  край,  просила  захисту    від  ворожої  навали.  У  голові    не  вкладалося,  чого    почалася  війна?  Не  раз,  себе  ловила  на  думці  -  Билися    на  сході,  нехай  би  й  билися,чого  далі  лізти?  Порівняти  наше  життя,  завжди    в  праці,  трудолюбиві.  А  їм,  ледачим,  тільки  б  випити    та  закусити.
   Згадала,  як    після  закінчення    торгового  технікуму,  відбувала  практику  в  Саратовській  області,  в  невеличкому  районному  містечку.  Довелося  й    в  селі  побувати,  в  магазині  проводила  ревізію.    Ото  набачилася…  того    російського  життя!  Дерев'яні  хати  з  кривими  вікнами,  трухляві  сходи.  Дивувалася,  щоб  потрапити  в  приміщення    магазину,  ніби  треба  пройти  іспит.  Пройти  по  таких  сходах,  можна    руки  -  ноги  поламати  та  й  не  тільки.  Нікому,    ні  до  чого  нема  діла!    Чому  б  не  полагодити?    Дивні  люди,    чи  такі  байдужі,    чи  світ    не  люблять.  А  п'ють…  о,  то  майже  щодня,  живуть,  як  у  прислів'ї    -    «    Ледачому  завжди  свято».
Вкотре  майнула  думка  -  Добре,  що  розвалився  союз,  хоч  онуки  поживуть.  Шкода,  що    війна  та  може  ненадовго.
         Раптом  відчинилися  двері…
 Дарина,  в  одній  нічній  сорочці,  босоніж,  потягнулася  на  килимі.  Її    довге  русяве  волосся    обрамляло  красиве  обличчя,    прикривало  стрункий  стан.
   -  От,  що  молоде!  Онучко!  Чи  ти    розум  втратила?!  Це  ж  не  літо!
 -    Ой,  бабусю,    ти  відчуваєш  запах  бузку?  Аж  дурманить!    А  бджіл  на  ньому,  ну  просто  не  злічити,  ото  трудівниці.  Доречі…  такі,  як  ти,  встала  ні  світ  ні  зоря,  відразу  до  праці.
 -  Ну  досить  теревенити!  Йди  вдягайся  та  сколоти  нам  чаю,  м'ята    й  чебрець  знаєш  де.  І  ховай    груди,  обвіє  клопоту  не  оберешся.
 Дарина,  розмахуючи  руками,    крутиться,  як  дзиґа,  вже  за  мить  повернулася  в  дім.
-  Охо-хо….  
Стара,  вкотре  задумалася  за  онучку.    -  Час  заміж  йти,  а  не  йде,чого  чекає?  Життя…  кожна  мріє  зустріти  принца  на  білому  коні.  Але  ж  Микола  не  на  коні  та  в  перспективі,  захистить  дипломний  проєкт,  матиме  гарну  роботу.  Одна  загвоздка,    в  армії  не  служив,  можуть  призвати.  Війна  -  біда,  хоч  від  нас  і  далеко.  Але    ж,  щоб  воювати,    треба    пройти  строкову  військову  службу.
 Вона  вже  кілька  разів  намагалася  прихилити  онучку  до  відвертої  розмови.  А  та  ж    хитра,  як  лиска,  ще  й    гонориста,  лиш  всміхнеться,  за  мить  з  очей  зникає,  ніби  її  й  не  було.
-  Тож  не  сімнадцять  років,  а    вже  двадцять  два  минуло,  саме    час  діточок  мати.  Може  б    правнуків  дочекалася,  хай    хоч  одним  оком  побачити.
 Від  думок  відволік  сірий    кіт.Взявся  ніби    нізвідки,  здійнявши  хвіст  догори,  треться    об  ноги,  задер  голову,  пристально  дивився  в  очі.
-Що  прийшов  гуляка?!  Де  шлявся  два  дні….  Охо-  хо…  мабуть  прийшов  пожерти?!
 Переставляючи  ноги,  щоб  часом  не  наступити  на  кота,    прямувала  до  літньої  кухні.
     Скрип  дверей…  одна  нога  тут,  а    друга  там,  у    руці  тримала    сиру  курячу  печінку,
-  Марсе!  От  бісова  душа,  не  скачи!  На…  їж,  бо  де  ж  будеш  мати  силу  до  коханок.
Печінка  до  вподоби,  витягнувши  голову  в  плечі,    кіт  почав    жадно  їсти.  
-  Та  не  спіши,бо  ще  вдавися,  ніхто  в  тебе    її  не  забере.
     Тим  часом,  одягнена  Дарина,  гойдаючи  ногами,  сиділа  за  столом.  
-Тю  ,  здивовано  протягнула  стара  ,  -  Ба,  каже  тепло,  а  сама    залізла  в  пуховик,  чобітки  взула.  Та  іще  й    на  голу  ногу…
 -Та,  я  це…  бабцю,    з  тобою  трошки  посиджу,  допоможу,  а  потім  хочеться,  ще  трохи  полежати  в  затишному  ліжку.  Сьогодні  вихідний,  відлежуся,  чи  ти    проти?
-Та  ні,  де  ти  бачила.  Так,  нині  субота….  мені  приємно  коли  ти  поруч.  
Стара    позирала  із-під  лоба,  добродушно  всміхаючись,  продовжила,
-Може  щось  цікавого  розповіси….
Дівчина    брала  кожен  стручок  квасолі,    нігтями  намагалася      його  розчепити.
-О,  ти  так  до  ночі  будеш  теребити.  Стручки  сухі,  тож  лише    добре  притисни,  побачиш.квасоля  сама  посиплеться.  Певно  забула,  давненько  зі  мною  не  займалась  такою  справою.Дивись,  а    то  твій  чоловік    і    до  самої  ночі  не  дочекається  борщу.
Злегка  почервонівши  відповіла,  
-  От,    ти    вмієш    знайти  тему  для  розмови!
-А,  що?  Чому  й  не  поговорити.  Поділись  секретом,  як  у  дитинстві,…    в  шкільні  роки,    пам'ятаєш?
-  Так  тож  дитинство,  школа.  Ох  і  хитра,тебе  напевно    Микола  цікавить,чи  може  хтось  інший?
 -Ну…    не  думаю,  що  в  тебе    інший  є  ,  не  помічала.Тільки  він  поріг  переступає.    Відверто  скажу,  ох  і  балує  тебе,  то  квіти,  то  цукерки.Ти  ж  не  думай,  що  так    весь  час  буде.  Сімейне  життя,  це  буденні  дні,  всього  буде  і  радості,    і  любові  й  непорозуміння….
       Дарина  мовчала,    замислилася,    машинально,    в  руках  перетирає    стручки,  задивилася  на  падаючу  квасолю.
 Марина  ж  жінка  зважлива,  стримана.    В  душу  лізти  силоміць  не  звикла.Як  захоче  поділитися,    розкаже.  Її  ще  й  стримував  запальний  характер  онучки.  Іншим  разом,  як  спічка  спалахне  та  згодом  відійде  і  вже  підійде  прихилиться  до  грудей,  немов  мала  дитина.
                                                                                                                                 3
   Раптовий  брязкіт  заліза  відволік  від  розмови.  З  буди  виліз  пес,  позираючи  на  паркан,  тихо  скавулів.    Пройшовши  кілька  раз  вперед  і  назад,  приліг.  Водив  очима,  то  до  них,  то  до  хвіртки.
Обоє  здивовано  дивилися  на  пса.
 -0  !  Каштан,ти  чого?  Здається  ми  нікого  не  чекаємо,  -  голосно  сказала  Марина.  Пес  вкотре  підняв  голову,    до  чогось  прислухається.
   Саме  в  цей  час,  Микола,  з  букетом  квітів,  підійшов  до    паркану.
-  Та  то  він  щось  так,  напевно  виспався,  -  весело  сказала  онучка.
     Почувши    її  голос,      пригинаючись,  хлопець  ніби  прилип    до  паркану,  не    хотів  щоб  помітили.  Уважно  прислухався  до  розмови.  
Дарина    продовжила,
-  Ну  добре,  що  тебе  цікавить  ?  Його  навчання?  Так  на  днях    отримує  вільний  диплом,  планував  поїхати  в  Європу  й  мене  з  собою  взяти.  Але  ж  бачиш    війна,  наші  відступають,  що  буде  далі  й  не  знати.  Але  вірю,  наші  переможуть!
   Обурено    запитала    Марина  ,
-  Як  це  візьме  з  собою?!  Треба  шлюб  взяти,  це  ж  не  по  -  людськи.
На  якусь  мить,    її  обличчя    скривилося  ніби  від  болю,  хотіла    бабці  заперечити  та  все  ж  передумала  -  Нехай.  Нехай  побурчить!
 Та  зиркиувши,  помітила    реакцію  на  слова,  вже  веселіше,
-То,  що,  так  у  коханні  й    не  зізнався?  Ви  ж  три  роки    дружите.
         Микола  намагався  не  рухатися.  Після  почутого,  не  став  стримувати    свою  цікавість,  не  наважився  підійти  до  хвіртки.    Що  ж  вона  їй  відповість?
Дарина  емоційно  продовжила,
-  Казав,  що  любить,  радий,  що  зустрів  мене.  
-  А    ти  що?
-  Ой,  бабусю,  любити  -  це  не  кохати,  треба  думати  про  майбуття.
Пізнати  радість,  щоб  страждань  не  мати!    І  щоб  душі,  мов  рідні,  і  серця  бились  у  такт.  Щоб  без  секретів,  мали  щирі  почуття.  Адже  світлим  і  чистим  має  бути  життя.  Ти  скільки  раз  мені  говорила  про  джерело.  Що  де  вода  мутна,  там  багато  протиріч.  А  де    чиста,  як  сльоза,  вона  здатна  передавати  сили  для  життя.  
-  О-о-о,  оце  начиталася,оце    зарядила!  Та  так  нестримно,  що  тебе  й  зупинити  не  наважилася.  Ви,  молоді,  набагато  освідченіші  за  нас.    Я  згадую,  ми    бігали  на  вечорниці,  співали,    танцювали,  по  лавках  сиділи,  гуртом  купалися  в  річці.  Коли  ж    вподобали  один  одного,  тоді    сватів  зустрічали,  згодом  і  весілля  по  селі,  музики,веселощі.
Розчервонілась    Марина,    рукою  поправила  сиве  волосся,  що  прикрило    праве  око  й  продовжила,
-  У  вас  все  інакше,  просто  разом  жити,  а  потім  колись….    А  час  летить!  Дівчина  йде  заміж,  як    розквітла  квітка,  а  не  тоді  коли  в  волоссі    сивина    з*являється.  У  нас  на    весіллях  завжди    діточок  бажали,    нині  ж,  тільки  й  думки  про  збагачення,  а  заради  кого?
-  Але  ж  мама  вже  не  так  заміж    виходила?
-  Так!  І  все  то  ти  знаєш!  Вона    після  навчання,  по  направленню  працювала  в  Києві,  там  і  вийшла  заміж,  а  вже  пізніше,    вони  переїхали  в  Тернопіль.
Ледве  перевела  подих,  злегка  хитаючи  головою,  
-  Я    ж  тобі  колись  розповідала,  напевно  забула..  Коли  переїжджали    ти  маленька  була,  не  пам*ятаєш…
-  Не  нервуй,бабусю!    Я    зараз  нікуди    не  їду.Ти  ж  бачиш  що  коїться.  Його  можуть  забрати  в  армію,  а  там  хто  знає,  що  далі  буде.
-  Ой,  Дарино.  Хай  би,  як  годиться,  взяли  шлюб,  тоді  вже  на  службу.  На  душі  би  було  спокійніше,  хіба  ні?  
-  Знаєш,подивлюся  на  жінок,  які    з  армії    чоловіків    чекають,  шкода  їх.  Я  вже  не  кажу  про  тих,    що  провели    на  війну  захищати  Україну.Та  чи  варто  так  побиватися?
       Микола    стояв  нерухомо,  ноги    ніби    налилися  свинцем.  Його  кидало  то  в  жар,то  в  холод,  на  чолі  виступив  піт.
 -Що  зі  мною?    Чому  такі  важкі  ноги,  ніби  закам*янів.  Зайти?  Виказати  себе,  що  я  все  чув?  -  Охопило  почуття  безпорадності.
   Від  почутого,  стара    миттєво  перехрестила    на  грудях    руки,
-  Ой!  То  ти  його  не  кохаєш!  Знаєш,  кохати,  це  коли    разом  у  вогонь  і  в  воду.    Молитися  за  чоловіка,  коли  він  далеко.  Щоб  йому  Бог    допомагав    у  важку  хвилину,  оберігав    від  хвороб,  від  біди.  Щоб  ти  знала,  молитва  і  на  відстані  діє.  
 Дарина    привстала,
-  Не  суди  мене  бабусю,  ти  хотіла  мене  почути,  от  і    почула!
-  Е-  хе-хе,  розчарували  ти  мене.  В  такому  разі,    навіщо    голову  хлопцеві  морочиш  ?
-  Я  звикла,  що  він  є,    хоч  скільки  часу  разом,  але  ж  буває  тижнями  не  бачимося.    Розумієш,      я  й  досі  в  своїх  почуттях  не  розібралася.  Може  було  би    краще,  місяців  два  -  три    не  бачитися,  час  працює  на  мене.
     Миколу  ніби  підкосило…довкола  озирнувся,  присівши  поклав  квіти.  Здавалося,    на  обличчя  йому  лягла  густа    сіра  тінь.  Важко  ступаючи,  пересувався  помалу,  ніби  на  плечах  ніс  важкий  груз.  Думки  мов  оси,    враз    відчай,  а    то  ніби  й  все  вірно.  Так  і  мало  ж    бути.Адже  й  мені,  ще  треба  розібратися  в  своїх  почуттях.  Казав  же  мамі,  навіщо    поспішати?!    
     Після  почутого,  Марина  мовчала…..  що  тут  скажеш?  Інакше  виховання,  більші  статки,  кращий  одяг,  харчування.  От  і      діти  інакші,  зі    своїми  поглядами  на    життя.
     Вони  ще  кілька  хвилин  теребили  квасолю  і  лише  поглядали  одна  на  одну,  кожна  при  своїх  думках.
   Онучка,  двома  руками,    до  купи  згрібала  сухі  стручки  квасолі,    клала  в  мішок.  Задоволено  подивилась  на  бабусю,  усміхнувшись,  
-  Ну  от,  разом    добру  справу  зробили.  І    відверто  поговорили.
 Стук  по  паркану  привернув  увагу,  водночас  загавкав  пес
.–Тю,чи  хтось  прийшов,  -    вирвалося  з  уст  Дарини.
Марина  двигала  плечима,
-  Не  знаю,  піди  подивися.
   Саме  перше  що  кинулося  в  очі  дівчини,  букет  -  оберемок  білих  троянд.  Із  -  за  них,    ледь  виднілося  обличчя    сусідського  хлопчини.    Розчервонілий,  збуджений  Максимко  ,  намагався  утримати  букет,  весело  сяючи  очима  сказав,
-  Я  оце….  каченят  заганяв,  з  цими  квітами  бачив  твого  Миколу.  Думав  він  до  тебе  йде,  але  чомусь  довго  стояв.  Мене  зацікавило,  думаю,  може  вас  вдома  немає.  Я  вже  й    каченятам  каші  дав,  а  він  стоїть  і  стоїть.  То,  як  тут  утриматись,  щоби  не  прослідити.  Та  коли  пішов,  все  ж    не  помітив,  лише  букет  побачив.    Шкода,  як  собаки  розірвуть,  вирішив  покликати.  А  воно  ба,  а  ви  вдома!
-  Дякую!  Ми  напевно  в  хаті  були,-    беручи  букет,  ніби  виправдовувалась,  протяжно  сказала  Дарина.
Пальцями,  ніжно  торкнулася    його  біленької  чуприни,
-  З  мене  шоколадка!Наступного  разу  приїду,  обов*язково  привезу.
-  Та    ладно…    квітів  шкода.  Та  й  тобі  напевно  приємно.  Моя  мама  теж  квіти  любить.  І  теж  троянди,  тільки  червоні.  То  я  побіг…
Поверталася  до  бабусі…  колотиться  серце  .
 -Але  ж  білі,  знову  білі.  А  білі  ж  не  червоні.  Хоча….  хотів  догодити,  знає,  такі  більше  полюбляю.  
Стара  помітивши    квіти,  здивувалася,
-  І  від  кого  такий  букет?
Дівчина  намагалася  приховати  хвилювання,
-  Дивись…  тут  був  Микола…  Він  напевно  чув  нашу  розмову.  Он  Максимко  розповідає,  каже  довго  стояв….
-  Знаєш,  кажуть  що  відбувається,  то  на  краще.    Почув  та  й  добре,  значить  так  мало  статися!  Навіщо  хлопцеві  сподіватися,  коли  ти  іще  в  собі  не  розібралася,  -  на  ходу  кивнула  рукою,  з  болею  в  душі,    прямувала  в  літню  кухню.
Що    ж  далі?-    собі  задала  запитання    Дарина.  
Водночас  привернув  увагу  звук  в  телефоні,  прийшла  СМС.
З  кишені  різко    дістала  телефон,почала  читати.

«  Привіт!  Я  не  хотів  завадити  вашому  спілкуванню.  У  вівторок  захищаю  диплом.    А  в  середу  йду  в  військкомат.Думаю…    ти  про  це  маєш  знати.  «
   
   Непрохані  сльози  котились,    одна  за  одною  капали  на  текст.  Вона  їх  витирала  і  знову  й  знову  крізь  сльози    перечитувала  текст.
У  голові    думки  не  склеїлись  докупи  -  Ну  от,  чому  розхвилювалася?  Чому  сльози  течуть?  Сама  не  розумію…
 Її  погляд  сягнув  до  куща  бузку,  ніби  в  суцвітті    шукала  поради.  Вагалась…      -  Щось  написати?  Та  ні,  але  в  середу,  я  обов*язково  маю  бути  в    військкоматі.  Як  же  він  без  мене?
                                                                                                                                                                             Травень  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.11.2022

Сміливо, крок за кроком…

Вона  іде,  сміливо,  крок  за  кроком,
Вража  вмілість  і  ніби  ненароком,
 То  тут,  то  десь,  вмить  фарби  розплескає,
І  щохвилини    убрання  міняє.

 В  осяйну  днину,  в  долонях  промінці,
Для  неї  сонячні  дари  -    посланцІ,
Вплітає  злато,  молодій  берізці,
Й  трішки  загубить,  по  рудій  доріжці.

Зустріла  дуба,  йому  ж,  як  годиться,
Не  жалкувала  фарб,  хай  загониться,
 Червоний  колір,  до  смаку,  на  часі,
Здаля  побачити,  ну  справжній  красень!

Підкрався  вечір,  із  вітром  дружбани,
По  небу  хмари,  наче  дельтаплани,
Із  ними  згоду  знайшла,  хай  задощить,
 Злетить,  зімліє  листя,  враз  заблищить!

 У  краплях  свіжість,  кольори  багрянцю,
Сумних  листочків,  запросить  до  танцю,
 Сама  ж  в  цей  час,  хоч  трішки  подрімає,
На  ранок  нові  фарби  розплескає.

                                                         30.10.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964230
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2022

Не задзвенить дитячий голос

А  чи  то  хата…  чи  руїни,
Мов  розіп*ята,  чиясь  доля,
Нині  не  стало  і  дитини,
Яка  ж  важка,для  усіх  воля.

Та  скрип  колиски,  мелодійний,
То  ніби  плач,  душі  і  скрипки,
З  життям  прощання,  смак  отруйний,
Майже  щораз,  здригались  струни.

Прислухавсь  вітер,  мчав  по  полю,
Не  проросте,  на  землі  колос,
В  розчаруванні,  аж  до  болю,
Не  задзвенить,    дитячий  голос.

Летіли  хмари...  чорно  -  сині,
Розвіявсь  смуток,    по  долині,
Неслися  звуки...  журавлині,
Дрібненькі  краплі  по  калині.

                                       28.10.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=964052
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2022

Як ти там, мій друже? ( віршована розповідь)

І  чому,  я  не  птаха….
   То  злетіла  б  до  неба,
 На  жаль,  крилець  не  маю,
   То  пригріла  б  цілунком,
Та  й  навряд  покохаю,
 Певно  нам  не  судилось,

 Бо  ти  ж  маєш  дружину,
 Тож  хваливсь  нещодавно,
Ще  й  маленьку  дитину,
Умовляв    задушевно,
Між  вас  стати  не  смію.

Тобі  другом  я  стану,
 Як    та  зірка  на  небі,  
Доки  сонце  не  встане,
 Ти  завжди  при  потребі,  
Й  літом  теплим,  і  взимку…

 Навіть  поміж  хмаринок,
Я  за  мить  вже  яснію,
Знайду  шлях  до  стежинок,
Доторкнутись  посмію,
Знаю  буду  щаслива.

 Щоби  шлях  освітити,
І  ти  не  зашпортнувся,
 Та  не  зміг  вкоротити,
По  життю  усміхнувся,
Тож  цінуймо  хвилини.

Так  давно  ти  на  сході,
Нас  війна  роз’єднала,
Щодень  сонечко  сходить,
Я  не  раз  пригадала,
То  думки  сповивали.

Як  удвох  на  кордоні,
У  час  мирний,  пліч  –  о  –  пліч,
Так  дружненько  в  загоні,
Хоча  холод,  алярм*,  ніч,
Шокувала    та  темінь,

Й  так  бувало    віч  -  на  –  віч,
 Враз  із  смертю  стрічалась,
Ти  приходив  на  поміч,
Вже  загроза  минала,
 А  війна  восьмий  місяць….

 Ось  настала  вже    й  осінь,
Йдуть  бої,  не  стихають,
Десь  у  темряві  просинь,
Знов  ракети  літають...
Роз’єднала  нас  доля.

Вдруге  я,  на  кордоні,
Жовтий  ліс,  там,  вдалині,
Чом  холодні  долоні?
Бо  наснився  ж  ти  мені.
Загубився,  сон,  спокій

 Як  ти  там,  любий  друже,
День  і    ніч,  горить  земля,  
Хай  Всевишній  береже!
Тож  у  котре,  молюсь  я,
Хоча  важко  на  серці.

 Я  молюся  і  вірю,
 Що  буде  перемога,
Подивися  на  зірку,
Зникне  сум  і  тривога,
Майорітиме  наш  стяг.

 Ми  зустрінемось  знову,
У  обіймах,  як  друзі,
Всі  надії,  розмови,
Як  завжди  у  повазі.
Зазвучить  наша  пісня.

Про  квітучу    калину,
Та  про  щастя  і  волю,
І  про  всю  Україну,
Ми  ж  за  мир  й  кращу  долю!

                 27.10.2022р

               Алярм*-  тривога(  застар)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963958
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2022

Ти не дивись на мене так…

Ти  не  дивись  на  мене  так,
Що  я  сумна,  ти    теж  сумна,
Наші  серця  хоч  б’ються  в  такт,
Але  ж  ти  осінь  золота,
Я    ж  така  жіночка    проста.

Жорстокий  бій,  горить  земля,
Жага  життя,  щастя,  волі,
Плачеш    дощем  і  плачу  я,
Наперекір  своїй  долі,
Лежать  сини,  там,  на  полі.

Їм  би    ще  жить,  сіять  зерно,
Успіх  людини  -  скарб  життя,
Збирати  хліб,  дарить  добро,
Щоби  щасливим  майбуття,
Не  знало  б  воїн  те  дитя.

Сумні  світанки,  ген,  здаля,
Знов  чути    гул,  летять  дрони,
Привіт  від  раші,  від  царя,
Без  стриму  шлю  їм  прокльони,
За  мить,  молюсь  до  ікони.

Бога  питаю,  чом  війна?
Кому  потрібен  жах,  страхи?
Знаю  не  наша  це  вина,
І  за  які,  це  нам  гріхи?
За  що  бідують  дітлахи?
За  те,що  ми,  працьовиті?

Достаток,  розум  все  при  нас,
Щодня  всміхнусь  до  блакиті,
Ціную  землю,  мирний  час,
Втішаюсь  діткам  повсякчас.

Осінь  сумна…  легкий  танок,
Ведуть  листочки  у  садку,
Сповива  холод  від  думок,
Душа  плаче,  в  ріднім  кутку,
Сприймаю  біль,  небезпеку.

Я  хочу  миру,  як    й  вона,
Тепла  й  ніжності  від  сонця,
Нехай  повік  згине  війна,
Й  промінь  впаде    на  віконце,
Розквітне  наша  Батьківщина!

А  за  вікном,  знову  дощить,
Війну  забути  б,    хоч  на  мить…

23.10.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.10.2022

О панянко, златокоса

О  панянко,  златокоса,
Павучок  вплітав  в  волосся,
 Павутиння  і  мережки…
Промінь  сонця    обіч  стежки.

Йдеш  поважно,  гордовита,
 До  смаку…  парчова  свита,
Як  художниця  малюєш,
 Ніби  й  трішки  пожартуєш.

Злата  фарба,  разом  з  сріблом,
Різнобарвним  покривалом,
При  землі,  накриєш  листя,
Зрання  роси,  мов  намисто.

Літо  в  осені  -  то  празник!
Днина  дарить  всі  прикраси,
 В  радість  -  жовті  черевички,
Веселяться  всі  синички.

Не  дощить,  нині  й  тепленько,
Глянь  навколо,  як  гарненько!
Попрошу,  панянку  осінь,
Не  спіши,  хай  довша  просинь,
Пояснить  у  піднебессі,
Кілька  днів,  іще  ж  на  часі,
І  лист  вальсом  закружляє,
Нехай  нас,  він  утішає!
***
Хоча  б  на  мить,    нам  забути,  про  жахи  війни!
За  мир  молімось!  Ждем  перемоги  і  весни!

                                                                         21.10.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=963533
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2022

Життя спинилось…

Під  серцем    щем,  журний  погляд  до  діброви,
Дуб  при  дорозі,    зчорнілі    гілки  –  брови,
Шкода  дерев,  не  діждалися  Покрови,
Не  чути  шелест,  біль,  спалені    дрова?

Життя  спинилось,    вогонь,  дерева    -  тіні,
Вітер  і  дощ,  чорна  земля    приспить  попіл,
То  наче  сльози,    в  сонячнім  мерехтінні,
Вже  й  не  погляне  і  до  діброви  сокіл.

Немає  тиші,  ще  від  ранньої  весни.
Прокид  дерев,  від  снів,  зимової  сплячки,
Якби  ж    не  горе,без  гібридної  війни,
А    що  то  нині,  димлять,  тліють  гіллячки.

А  чи  ще  довго,  будуть    літать  снаряди?
Журився  дуб,    у  ранню  осінню  пору,
Хто  святу  землю,  захистить  від  Іуди?
Скільки  страждань,  ще  принесе  чорний  ворон?
Навіщо  знищує,  все  що  живе,  красу?

Проймає  смуток,  Покрова  на  порозі,
Думки  рояться,  мо»  хоч  одне  зернятко,
Знов  проросте  і  знайде  схов  від  морозів,
Дитячий  гомін,  щоб  лунав  по  діброві,
І  спів  пташиний,  сповіщав  про  мирні  дні.

                                                     08.10.  2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962790
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2022

Сльотливий день

Сльотливй  день,  осінній,  йду  стежиною,
На  мить  задумалася,  під  калиною,
Червоні  кетяги,  прозорі  краплинки,
Дива  природи,  чарівність,  намистинки.

 Зелен  -  листочки,  як  підтримка  –  долоньці,
Та  ще  не  втратили  свій  колір  на  сонці,
 Захист  від  вітру,  щоби  нагоду  мати,
 Від  буревіїв,  злив,  болей  не  сприймати.

Дарить  природа,  нам  свої    чисті  ліки,
 Червоні  ягоди  -  оберіг  наві́ки,
 Це  ж  для  землицій    матінки  -України,
Щоб  щастя  й  радість,    мали  усі  родини.

 Сльотливий  день,  не  раз  дивує  мене  світ,
Вже  повертаюся,    додому,  до  воріт,
Міленький  дощ,    на  душі  трепетно  чомусь,
Ледь  посміхнулась,    на  калиноньку  дивлюсь,
Яка  то  мужність,  приймать  сюрприз  погоди.

                                                                           04.10.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962008
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2022

Знову не спиться

Знову  не  спиться,  думки  про  рідний  край,
Пала  схід  сонця.  Злато…    квітучий  рай,
Блиски  роси  в  бузковому  суцвітті,
Ти  найдорожчий,  за  усе  на  світі.

Моя  хатина,  сповита    красою,
Весняним  садом,  срібною  росою,
Вікна  чистенькі,    біленькі  фіранки,
Теплі  промінчики,    щасливі  ранки.

А  за  вікном,  дитинство  серед  поля,
Де  вітерець  …  нашіптував  -    то  воля,
Знай  Божа  воля,  тобі  тут  зростати,
Продовжить  рід,  вкраїночкою  стати!

Землю  любить,  як  пращури  любили,
Людей  цінити,  їх  працю,  учили,
І  по  житті…    хоч    у  важку  годину,
Себе  не  скривдити  і  Батьківщину.

Тож  не  зросла,  я  нині  пустоцвітом,
Сіяла  хліб,    ростила,  жала  літом,
Дітей  викохувала,  плела  коси,
На  мир  надія,  завше  чисті  роси.

У  них,  теж  буде,    красиве  майбуття,
В  куточку  тихо,    молилась  за  життя,
Щоби  завжди,  дочекалися  весни,
І  не  пізнали    кривавої  війни.

На  жаль,  біда,  мов  світ  перевернувся,
Ворог    від  заздрощів,  зовсім  схибнувся?
Чи  в  його  мізки,  хтось  насипав  сміття?
А  чи  задумався,  він    про  майбуття?

Мабуть,  що  ні!  Як  шкода,  що  ненависть,
Переборола    добро.  Шукав  користь?
Її  напевно,    уже  хтось  віднайшов,
Побачив  нове,  як  хати  обійшов.

Пральні  машини,  м’ясорубки,  коси,
Доставка  поштою  у  ті  (палаци),
Хай  жінка  тішиться  і  малі  діти,
Мабуть  й  самому  вдача,  порадіти.

Та  не  так  склалось,  часто  кажуть    люди,
Приніс  журбу,  біду,  руїни    всюди,
І,  як  годиться,    всього  є  на  віку,
Тобі  дорога,    додому  у  мішку.

Прийшов  з  мечем  на  мою  землю  рідну,
Тож  від  меча  й    помреш!  Здолаєм  гідно,
Голодну,  голу,  рашистську  навалу,
Розіб’єм    погань,  жадну  і  зухвалу!

Трохи  терпіння,  звертаюсь  до  Бога,
За  нами  правда-!  Прийде  перемога!
Прошу  Всевишній,  дай  сил  донькам  й  синам,
Розбити  ворога,  принести  МИР  нам!

Щоб  я  змогла,  рушити  у  рідний  край,
Де  поле,  воля,  сонячний  небокрай,
Де  онучата  радісні,  грайливі,
Наперекір,  травневій  теплій  зливі,
У  травах    босі,  ловлять  промінь  щастя!  


                                                                         04.10.  2022р

                       На  фото  моє  рідне  селище
                   Козача-  Лопань  до  війни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2022

Я повернуся, відомщу!

             (  вірш  до  картини.
                         Кордон  росія-  Казахстан)


Він  біг  вперед,  куди  й  не  знати,
О,  спаси    Боже!  Рідна  мати!
На  цей  світ  нащо  народила?
Мені  знущань    -  терпіть    не  сила!

Та  від  війни,  як  же  сховатись,
Не  маю  й  думки,  щоб  здаватись!
Люди  втікають…  он    на  авто,
Звичайно  мають,  доларів  сто.

А  мені  ж  бідному  студенту,
Чекать  найкращого  моменту,
Нехай  і  пішки,  хоч  під  дощем,
Душа  страждає,  під  серцем  щем.

Хоч  кров  по  жилах,    товче  в  скроні,
Хай  ніч  і  день  я  на  кордоні,
Та    вірю  вирвуся  із  пастки!

Імла  осіння,  холод-  капкан,
Киплять  емоції,  як  вулкан,
Надія  гріє,  що    все  ж  втечу,
Хоча  і  нині,я  весь  тремчу.

 Та  мабуть  трохи  і  поплачу,
Знай,  повернуся,  не  пробачу!
Навіщо    Ідол,  почав  війну,
Нащо  спаплюжив  мою  весну,
Та  час  настане,  я  відомщу!
За  всі  страхи  й  зламані  роки!    

                                         30.09.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961367
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2022

Ой літо бабине…

То  літо  бабине,  коли  сорок  п’ять,
На  часі  по́різно  зірочки  горять,
На  душі  легко,  а  краса    жоржин,
Дарить  натхнення  і  ти  в  мене  один.

Ой  літо  бабине,  серця  спокуса,
Як    до  вподоби,  ці  козацькі  вуса,
 Очі-  волошки  сині,  в  них  втоплюся
 До  грудей  ніжно,радо  притулюся.

Золоте    літечко,  скирти  по  полі,
Як  капелюхи,  подякуймо  долі,
 Теплі  обійми,  сердечка  в  унісон,
Жага  надій,  кохання,  це  вже  не  сон.

Це  ж  літо  бабине,  земна  благодать,
Не  гріх  напевно,  молодість,  цвіт  згадать,
Не  згаснуть  зорі,  ми  повні  сил  й  снаги,
 Разом  навіки,    як  річки  береги.

Ой,  літо    бабине,  як  би  ж  сорок  п’ять,
Час  не  вернути,  жаль,  так  роки  летять,
Хоч  й  сивина    в  косах  й  вуса  біленькі,
А  в  душах,  вЕсняно,  мов  молоденькі.

                                                               27.09.2022р    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=961143
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2022

Плаче вересень…

Щедрі  хмари,  дощ  холодний,
Вітер  віє,  мов  голодний,
 Зрива  листя  попід  ноги,
Омиває…    вспіх  дороги.

По  стежках    ніби  намисто,
Блиск  пелюсточок…    барвисто,
Цвіт  дрібнесенький  від  айстрів,
На  калюжі    майже  острів,
Зовсім  поруч    і  вже  далі,
Листя  з  цвітом...    у  печалі.

Плаче  вересень,    нещадний,
Чому  злий,    до  злив  не  жадний?
 Хай  би  хмари  розступились,
Квіточки  б  іще  погрілись,
Дощ  спинити?  Ні,  не  в  змозі,
Справжня  осінь  на  порозі,
Ясне  сонечко  дрімає,
День  за  днем,  тепло  вщухає.

По  воді,  наче    в  колисці,
У  краплиночнім  намисті,
Вітер  стих,  ледь  -  ледь    гойдає,
Неминучо!  Сон  долає,
Кожну  купу,  мов  дитину,
Час  спішить…  немає  спину.

                                                 22.09.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960822
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.09.2022

З листом до ювілєю ( вірш. розп. )

                           Війна  …  жорстокість…  безнадія
                                 Щоб  вижити  -    плекайте  мрію!

 Він  на  війні,  не  день  не  два,а  кілька  років,
В  розчаруванні,  коли  слухав,  що  пророки,
Народ  знімів.  Як  нам  позбутись  злого  чужинця?
Але  ж  набачився  й  напивсь  біди  по  вінця.

 Та  невгамовна,  рашистсько  -  путінська  орда,
П’яна  пишалася,  що  швидко    до  нас  прийшла,  
Себе  так  хвалить-  може  вміло  воювати,
То  світ  блюзнірства?Чому  ж  не  бідкалась  мати?!

Чого  припхався    на  святу  землю  вкраїнську?
 Чи  то  в  капкан,  заманив  на  угоду  в  Мінську?
Нащо  довіра?  Гляньте,  смерть  гуляє  всюди,
Такі  наївні?!    Чи  добра  й  ждать  від  Іуди?

Дружини,  неньки,  вбрались  у  чорні  хустини,
Сльози  гіркі,    стікають  по  щоках  дитини,
 Чи  й  розуміє  -    дитинство  не  повернути,
Чомусь,  надважно  сприйняти    радість  й  забути.

 Снарядів  свист  і  гул,  руїни,  горить  земля,  
Щодня    й  щоночі,    безжально  кулями  встеля,
 Прийняти  важко,  знову  в  бункері    чатує,
 Душа  кричить,  ридає  та  ніхто  не  чує.

Вже  загартований!    Зарано  посивілий,
Країну  любить!  Хоч  від  втоми  захмелілий,
Й  від  легких  ран.  Та  віра  зігріває  серце,
 Що  прийде  час,  звернеться  в  рідне  озерце.

 Війна  закінчиться,  не  буде  перепону,
 Діти  й  онуки  приїдуть  із  -  за  кордону,
Тридцятиріччя,  на  часі    відсвяткувати,
Щоб  по  житті,  разом,  благословляла  мати.

Думки  метеликами,  луганщина,  що  там?
 Чув  нещодавно,ущент  розбомбили  наш  храм,
 Там  де  з  тобою,  моє  серце,  обвінчались,  
Усе  життя,  прожити  в  мирі  сподівались.

Над  головою,  свист  куль  відхилив  від  думок,
Ото  задумавсь!  Зробить  один  невірний  крок,
Й  можна  позбутись,  цінного  життя  й  майбуття!

І  знову  бій,  не  замовкали  автомати,
Рашисти  злі  і  вкотре,  чути  одні  мати,
Ба,сердяться,  що  даємо  вірпір  навалі,
За  все,  віддячим!  Чого  напали,  зухвалі?

Рука  тянулась  до  нагрудної  кишені,
О  дай  же  Боже,  не  загубити  лист  нині,
Для  тебе  люба,  написав  до  ювилею,  
А  ще    я  мрію,  вручити  орхідею.

Щоб  тільки  усмішка  була  на  твоїх  устах,
У  очах-  щастя!  Щоб  смуток  зник  й  панічний  страх!
Цієї  ночі,  навіть  не  дрімав.  Гатили,
 З  гаубиць,  більше  нас  розлютили,
 Здається  виконали  ми  наказ,  йдем  далі,
   Хоча  змарнілі  та  відкинули  печалі.

Любов  у  серці  -  до  землі,  до  Батьківщини,
А  ворогам,  трішки  підсмалимо  чуприни,
Щоб  усі  знали,  які    дружні  в  Україні,
Мир  подаруємо  кожній,  лю́бій  дитині!

 Світанок,  тиша.  Вже  йі  розслабитися  можна,
Та  знову  думка,  підстерігає  тривожна,
 Чи  лист  на  місці,  може  вкотре  прочитаю,
Мов  очі  бачу!  О,  як  же  я  тебе  кохаю!

 На  якусь  мить,  ніби  закамяніли  руки,
Під  серцем  щем,  враз    чомусь  невпевнені  рухи,
 Врешті  віджили  пальці,  намацав  кишеню,
Все  хвилювання,  міцно  затиснув  у  жменю!

 Ну  ось  він,  лист,  відволіктися  б  від  потрясінь,
Тремтячий  голос…  тихо  розносивсь  вдалечінь.
Для  нас  з  тобою,  вже  скоро  прийде  весна,
               За  її  вдачу,  щасливі,  вип’єм  до  дна,
           Вина  солодкого,    в    диво  -  вечірній  час,
         Нас  заворожить,  навік  з’єднає    ніжний  вальс.

***

Тільки  весна,  то  ж  задзвенять    стрімкі  струмочки,
І  випинатиме  бузок  зелені  листочки,
Для  нас  з  тобою,  розквітнуть    всі  первоцвіти,
Удвох  напишемо  коханню  заповіти.

Яскраво  -  ясне  сонечко,вмить  розтопить  лід,
Потоки  водні….    жваво  змиють  зимоньки  слід,
Тепле  проміння,  зігріє  і  чисті  серця,
Й  як  наречена,  вже  розквітне  шовковиця.

Побачиш    милая,  вода  вийде  з  берегів,
Не  приховати    цього  кохання  почуттів,
 У  ній  відіб’ється  яскраве  сонце,  блакить,
Лагідний  погляд,  кожного  з  нас  ощасливить.

Відчуй  кохана,  знаю,  скоро  прийде  весна,
Та  ще  ясніше,  для  мене  засвітить  одна,
І,  як  щороку,  для  усіх  засяють  зорі,
То    твоя  зіронька  у  небесному  морі.

І  при  долині,  поступово  гай  розквітне,
Чуть  соловейка,  те    щебетання  привітне,
Світле  проміння    поніжить  будь-  яку  квітку,
Прославить  весну,  ми  потішимося  світу!

Враз  невзначай,    сльозина  скотилась  на  папір,
Ти  дочекайся,  моє  щастя,  лише  повір,
Що  перемога,    вже    зовсім  не  за  горами,
Козацький  дух,  непереможний!  З  ворогами,
Розберемося,    врешті  -  решт,  як  і  годиться,
Той  бруд  вонючий  розіб’ємо,  спопелиться!

Мов  серце  птаха….  високо  у  піднебессі,
Моя  кохана,  нам  би  порадіти  в    красі,
Життя  прекрасне,  чекай,  закінчиться  війна,
Гадаю,  вірю,    що  нас  поєднає  весна!

Настає  осінь,  барвистість  клени  прикраша,
Якби  ж  ти  знала,  як  знов  веселиться  душа,
Як  звіти    чую,  про  наш  успіх,  перемогу,
Встелю  пелюстками,  я  до  тебе  дорогу.

Ми  розпочнемо,  інакше,  щасливе  життя,
 ВІРА,  НАДІЯ    й  ЛЮБОВ,  нам  зігріють  серця!
І  буде  вільна,    в  цвіту  наша  Україна!
Я  б  іще  люба,  поговорив  із  тобою
Але    команда,  вже  готуємось  до  бою!

                                                   19.09.2022р  
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960312
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2022

Дощить, хлюпоче…

Цілу  ніч  дощить,  хлюпоче,
   Серце  знов,  спитати  хоче,
Як  сини  й  доні  на  фронті?

За  плечима  холод,  мов  лід,
Вітер  віяв  пелюстки  вслід,
Час  минав  у  боях  страшних,
Не  спинив  ворог  запальних.
   Хоч  й  невдачі  та  стояли,
У  серцях  віра,  бо  знали
Україна  понад  усе!

   Припікало  сонце  в  плечі,
   Голоси,  в  небі  лелечі,
 Воно  б  миру  -  раша  лізе,
 Сила  волі,  як  залізо!  

Перші  кроки  перемоги,
Горять  душі  від  тривоги,
Де  сил  взяти,  щоб  здолати?
Щоб  не  бідкалася  мати?
 І  ті  люди,  що  в  полоні,
Змиє  дощ...  сльози  солоні!

 Цілу  ніч,  дощить,  хлюпоче,
Серце  матері  шепоче.
 Боже,зглянься,  діток  спаси!
Чи  одягнені  ,  чи  взуті?  
Знайте  любі,  не  забуті!
 Кожен  день,  кожну  хвилину,
Обійма  мати  дитину,
Вклоняється    перед  вами,
Ви  ж  справляйтесь  з  москалями,
Нехай  Бог,    допомагає!

Цілу  ніч,  дощить,  хлюпоче.
   Серце  знов,  спитати  хоче,
Мо»  війна  на  горизонті?
Як  сини  й  доні  на  фронті?
Хай    вас  Бог,  оберігає!

                             18.09.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=960109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2022

Вперед гляну…

Лист  пожовклий,  повільно  летів  на  дорогу,
Ніби    шлях,    встеляє  від  рідного  порогу,
 Руда  стежка….  сліди  відцвівшого  споришу,
 Тут  життя,  яким  було  та  свій    путь  завершу.

Все  сприймала,  що  Бог  подарив  й  моя  доля,
Втішали  квіти,  серед  сонячного    поля,
Де  налився  колос,  набиралася  сили,
Й  злетів  у  небо,  кружляв,  голуб  сизокрилий.

Мов  запрошував,  світлі  мрії  посеред  хмар,
Зникав  смуток,  раптово  і  душевний  тягар,
Літній  вітер,    вже  наспівував  серенади,
Диво-  нічка  нам  дарувала  зорепади.

Вдома  чаша  щоднини  сповнена  щастям,
 Ця  любов  й  кохання,  дали  відсіч  напастям,
Яка  ж  радість,  як  є  діти  і  онучата,
Під  дитячий  сміх,  веселилась  моя  хата.

Розлетілись,    то  ніби  восени  лелеки,
Правда  ніби,  хтось  близько,  а  хтось  й  недалеко,
Та  війна,  біль,тривоги  нині  крають  серце,  
А  коли,чи  й  прилетять  на  рідне  озерце.

 Вперед  гляну,  погода  хвора  і  я  в  ній,
 Думок  жмут,  то  неначе  осінній  буревій,
Нема  стежки,    а  дальше    вже  здається  прірва,
Й  одночасно,    проміння  сонця  -  вже  є  віра.

Далі  листя,  немов  у  золотій  оправі,
Його  сонмище,  на  верхівці  зеленаві,
Чи  надіється,  як  я  на  сонячну  осінь,
 Хоч  мла  сіра  і  небо  плаче,  з’явилась  просинь.

 Вперед  гляну,  під  дощ  не  піду,  почекаю,
У  душі  і  в  серці,  все  ж  надію  плекаю,
Що  нарешті,  прийде  час,  закінчиться  війна,
                                       Перемогу  принесе,  нам    квітуча  весна!

 Бійці  доблесні  і  герої  знають    справу,
Рать  рашистську  розіб’ють!  Захистять  Державу!
І  розквітне,  знов  земля,  моя    Батьківщина!
                                                               Й  за  столом,  згуртується  велика  родина!    
                                                                                 
*
Щодо  прірви,  то  побачити  би  майбуття,
Душа  й  серце,  зможе  дознати  ковток  буття,
Хай  й  відцвівшою  та  бути  квіткою  в  полі,
 І  журби...  збутись,  відчути  щастя,  смак  волі.

                                                                               15.09.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2022

Мура і песик ( дит)

Тихий  вечір  догорає,
Песик  кісточку  тягає,
На  сніданок,  буду  мати
Та,  куди  ж,    її  сховати?

Киця  Мура  хитро  зирить,
Чи  смачна?  І,  як  це  стирить?
Вже  вляглася,  хвіст  догори,
                     Мяу,  кинь!Та  й  поговори.

                   Потягнулась,  -  Вечір  добрий,
                   Прикрашає….  сонце  обрій,
               Подивись,  краса  довкола,
                   Он  хмарки́,  малюють  кола.

                 Мабуть  місяць,  десь  мандрує,
               Вже  два  дні,  як  не    вартує,  
               Хвіст  то  вліво,  то  направо,
Позирає  величаво.

Слова  плинули  рікою,
Все  з  брехнею,  ще  й  гіркою,
Надто  песику  набридла,
Знає    кицю,  дуже  підла.

Все  ж  кінець...  прийшов  терпінню,
Не  піддався    і  ваганню,
Линув  гавкіт  -  сердитий    гнів,
О,  як  думати,  ти  посмів?!

Що  ту  кістку  та  й  хтось  вкраде,
Скоро  ніченька  надійде!
Пес  завмер,  яка  повага!
Може  й  справді,  нічка  ж  довга!

В  траві    тихе  шарудіння,,
Від  природи  має  вміння,
 Знайшла  мить,    у  очах  страх,
Насолода,    вже  в  зубах!

Оце  ж  треба  така  смілість?!
Ото  кицька  -    сама  хитрість!
Смакота  -  гомілка  курки,
Подарунок  киці  Мурки!

                           12.09.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959481
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2022

Прощення не буде!

Ой  літала  ластівонька,  низько  над  водою,
То  злітала,  то  падала,  вмивалась  сльозою,
Як  і  я,  нині  сумую,  милий  за  тобою,
Чи  в  ніч  темну,  чи    вдень  та  й  вечірньою  порою.

Ти  на  фронті,  захищаєш  неньку  Україну,
Завжди  знай,  ти  моє  серце,  тебе  не  покину,
Розведу  хмари  руками,  сонце  шлях  освітить,
Бережись,  мій  соколе,  ворог…  постріли  мітить.

Вража  куля  серед  поля,  нехай  не  спіткає,
Не  віддам,    чуєш,  нікому,  бо  душа  кохає,
Пам*ятай,  як  засторога,  побач  мої  очі,
Щоб  не  влучили  снаряди,  навіть  серед  ночі.

В  Україні,  знов  лунають,  сирени,  тривоги,
А,  я  ж  вірю,  мій  коханий,  діждусь  перемоги,
І  проклятому  рашисту,  прощення  не  буде,
Бо  козацький  дух  сильніший!  Війни  не  забуде!

                                               04.09.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959389
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.09.2022

Прощання з літом

 Прилягли  ромашки,  низько  при  дорозі,
 Прохолодні  ночі…  осінь  на  порозі,.
Пухкі  сонечка  зажурились  за  літом,
Роси  –  сльози,  зазоріли  оксамитом.

     ПелюсткІв  мигтіння,    вітерець  тріпоче,
Несе  запах  меду,    розвеселить  хоче,
Десь  цвіте,  десь  стигне,  зваблива  грачиха,
Нам    врожай  зібрати  б,  не  діждатись  лиха.

Мов  від  сну,  пробудить  віретець  грайливий,
Та  на  мить  зірветься,  відразу  зрадливий,
Копошиться  пташка,  зразу  в  гніздечку,
Чистить  крильця,  радіє,  мов  у  раєчку.

А  за  мить,  щебече,  то  прощання  з  літом,
Задушевний,  сердечний  спів,    втіха  квітам,
Час  від  часу,  хоч  й  навідається  бджола,
Сум  проймає,    адже  так  хочеться  тепла,
Але  ж  осінь,  вже  поріг  переступила,
   І  закон,  природи  зупинить  несила!

                                                                   31.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=959048
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.09.2022

За плечима сімдесят….

Солод  дитинства    на  устах,
І  вмить  кудись…  тікає    страх,
 Той  страх,  що  нині,  йде  війна,
Що  за  плечима,  вже  й    весна.

 Сімдесят  років…  десь  зникли,
І  літні  чари…    десь  зникли,
Спогад  –  волошок  у  полі,
Зростали  крила  на  волі.

Мов  пташина  серед  жита,
Сорочина  давно  зшита,
Хоч  й  задовга,  змокла    в  росі,
 Утопала  в  диво-  красі.

Де  не  глянь,  зелень  мережки,
Покрива  сонце  доріжки,
Золоті  краплі  на  життя,
На  путі,  щоб  мала  щастя.

Ніхто  з  нас,  мабуть  не  хотів,
 Та  так  скоро,  час  пролетів,
 Десь  у  хмарах    загубились,
Колись  кохались  й  любились.

   Нам  соловей  співав  -  тьох  тьох,
Рука  в  руці,  по  житті  вдвох,
 У  ранніх  росах  солод,  мед,
     Тож  омріяні...    йшли  вперед!

       Дивні  ранки  і  вечори,
       Крики  радості  дітвори!
Сім’я,  діти,  вже    й  онуки,
   Пережитих  -    років  звуки.

 І  від  правнуків  крик,  -  Привіт,
Про  життя,  то    неначе  звіт,
Так  шкода,  нащо  час  летить,
 І  ніхто  не  в  змозі  спинить.

Нам  серця  мрія  зігріва,
І  надія  зерна  жива,
Буде  добре!  Нам  каже  світ,
Ми  рашистський,  скинемо  гніт!

 Кров  козацька,  сміливий  дух,
Розіб’єм  ворога  на  пух!
Скільки  зміряно,  жить  мені,
 Мати  щастя  на  цій  землі?

 Та  я  вірю,  в  патріотів,
 Тож  діждуся  мирних  ранків!

***
Друзі!
Щиро  дякую  вам  за  підтримку,
 За  натхнення  і  віру  в  життя!!

                   06.09.2022  р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022

Її звати Зоя ( з гумором)

Її  звать  Зоя,  відразу  полюбив
На  тонку    шийку,    їй  поясок  купив,
Зверху  чуть  злата,  а  знизу  м’якенький,
Щоби  не  паплюжить,  той  вид,  гарненький!

Шийка  довгенька  та  вгадав,  пасує,
Вона    ж  хитренька,  знову  вередує,
Веде  очима-  враз  колом  й  до  неба,
Я  ж  посміхнуся,  кажу-    Оце  ж  треба!

А  погляд  ніжний,  очі,  як  зірниці,
Дружба  міцненька,  заздрять  молодиці!
Напевно  любить,  бо  ранком  цілує,
Добре  поглажу  вже  ласку  відчує,
Трохи  нервую,  бо  кричить  бе-бе-бе,
А  може  каже,  дуже  любить  мене?
Об  ноги  треться  і  тягне  голівку,
І  б’є  копитом,  як    жену  горілку,
Немов  дружина,  больно  товче  в  спину,
Я  ж  її  лЮблю,  мов  свою    дитину.

Лиш  вона  вислуха,    як    на  підпитку,
Дружина    сердиться,  відводить  пику,
 По  селі  мова,    коханочку  маю,
Як  сто  грам  вип’ю,    Зоєчці  співаю.

                                                         13.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958483
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2022

Якби ж роки ( Дарунок літа) (Вірш. розп. )

Жовтенька  сливка  соковита,
Шматочок  сонця.  Запах  літа,
Немов  медочком  вся  налита,
Трунком  приваблює  до  себе,
Як  та  сусідка  Кармеліта.

Пройшов  би  мимо  та  спокуса,
Від  пахтіння  тремтячі  вуса,
До  неї    я,  торкнусь  вустами,
Ніби    цілуночок  між  нами.

І  така  ж  ніжність,  як  від  жінки,
Шелест  листочків  -  звук  сопілки,
То  наче  скрипкою    заграє,
Від  щастя  серце  завмирає,
Диво  -    даруночок  від  літа.

Але    в  душі,  проблему  маю,  
Боюсь,  що  справді  покохаю,
   Мов    очі  мавки,  досить  світлі,
Лізуть  у  голову  ці  мислі.

Красива  ж,  трясця  та  боюся,
 Що  вмить  на  вік,  у  них  втоплюся,
Ох  Кармеліта  -  Кармеліта…
Як  зранку  коси  розпліта,
На  мить  забуду  про  літа.

Все  ж  рву  сливки,  йду  до  сусідки,
     На  обійсті  граються  дітки,
   Їм  веселенько,  лунає  сміх,
         Думки  плетуться,  вгостить  не  гріх.

Та  вона  бачу  виглядає,
А    моє  ж  серденько  страждає,
Можливо  й  голову  морочу,
Та  я  до  них,    у  гості  хочу.  

Веселий  щебіт,  двох  хлопчаків,
Вмить  у  обіймах,  цих  голубків,
І  її  теплий,    ніжний  погляд,
 Душа  радіє,  то  ж  всі  поряд.  

 Але  тримає….    слово  свобода,
 Як  літня  сливка  –  насолода,
Якби  ж  колись,  скакав  у  гречку,
Певно  би    спокій  дав  сердечку.

Життя  слизьке,  всього  буває,
Та  чомусь  зради  –  не  прощає,
Від  кого  діти,  то  ж  не  знати?
Чи  зможу  їм,  за  батька  стати?

Різниця  в  віці  -    двадцять  років,
Жаль  я  давненько,  вже  не  сокіл,
Вона  ж  красуня,  ще  ж  молода,
Та  нещаслива,  справді  шкода.

Діду,  сюди  !  -    діти  гукають,
Ой,  хлопці  -  хлопці,  чи  й  то  знають,
Як  дуже  важко,  в  косах  осінь,
А  в  душі  мати,  весну.  Просинь,
Знайти  би  й  спокій,  мрій  до  зірок,
Напевно  зважитися    на  крок.

Який    змінив  би    моє  життя,
 І,  як  всі  люди,    я  мав    щастя,
 Сливки  носив  радо  б  щоліта,
Якби  ж  роки,  ох  Кармеліта,
Прийми  сливки  -  дарунок  літа!  

                                               28.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957849
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2022

Зелений гай манить….

Мене  так  манить,  молодий  зелений  гай,…
Берізки  вряд,  ледь-  ледь  схилились  до  землі,
Іду,  втішаюсь,  червоніє  небокрай,
Вітрець  нашіптує,  диво  -    красу,  сприймай,
Поки  живеш,    землю  цінуй,  люби  цей  рай.

Стрункі  берізки…  блиск  листочків,  миготить,
Бажання  тронуть,  почути    їх    стремління,
Певно  вбирають,  незабутню,  літню  мить,
Ласкавість  сонця,  світло,  палахкотіння,
Щоби  до  осені,  не  відчуть  старіння.

Пісні  вечірні,  виконує    пташина,
Співи  грайливі,  душа  приймає  ніжність,
Вмить    у    берізки,    струсилася  чуприна,
І  я  сприймаю  її  запах  і  свіжість,
Ні,  не  здається,    ловила  б    цілу  вічність,
На  жаль,  хоча…    і    підстерігає    старість.

Хай  переслідує…    знов  поспішаю  в  гай,
Його  красу,    я  візьму  в  своє  сердечко,
Хоч  уже  й  сонце,    сховалось  за  небокрай,
Злате  проміння  все  ж    ласка  крізь    ситечко,
В  душі  весна,  хоч    нині    й  тепле  літечко,
Не  перестану,  втішатися  цим  раєм.

Я  щиро  вірю,  дочекаюся  весни,
Де  радість  неньки,  не  плач    і  стогін  землі,
Щоб  не  лишилося  і  сліду  від  війни,
Щоб  панувало  щастя  в  кожній  оселі!
Щоб  онучата  й  діти  були  веселі!
Щоб  Україна  Незалежна    навіки!

Адже  минуться  дні  суворі  і  буремні,
Щоб  стороною  обходили  всі  біди!
І  небо  сине,  щоб  зникли  хмари  темні!
І  я  би  вкотре,  насолодилась  гаєм!
Душа  і  серце…  сприйма  шматочок  щастя!

                                                             20.08.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957352
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2022

Ще одна нічка…

Колисанки…колисанки,
Усім    втіха,  як  дитинство,
Ніч  світліє,  прийдуть  ранки,
Засріблять…  роси  намистом.

От  і  нині,    йде  до  вікна,
Лице  пестить      прохолода…
Мо»  закінчилась  війна?
Тож  яка  …  буде  погода?

А  чи  спала,чи    й  не  спала,
Небо  сяйвом  запалало,…
На  душі  вже  й  легше  стало
Серцю  радість  посилало.

Ще    одна    нічка…  прожита,
В  очах    блиски,  жде  дзвіночка,
Мать  атака  все  ж  відбита,
Тож  почує,  знов  синочка.

Відступало  хвилювання,
Все  ж  лишало  слід  на  косах,
Геть  із  вечора  й  до  рання,
В  очах  смуток,  ніби  в  росах.

Та  не  дасть  сльозам  скотитись,
Її  син,    характер  має,
Не  посміє  він  коритись,
Батьківщину  захищає.

Ліг  промінчик  на  віконце,
Телефон,  мов  пробудився
-Добрий  ранок  -  моє  сонце!
-  Ой,  нарешті  додзвонився.

Ті  слова,  в  очах  надія,
Діждусь  сина,  перемоги,
Вщент  розіб’ють  лиходія,  
Жура  зникне  і  тривоги!  

                             17.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=957025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.08.2022

Ще не час

Човни  по  небу,  як  по  морі,
Лиш  де  -  не    -  де  плями  прозорі,
Десь  є      блакить    у    павутинні,
То  віщуни    погодній  днині.

Мо»  сонце    вирячеться    з  літом,
А  чи  прикрасить  оксамитом?
Щоб  звеселився  осінній  сад,
І  соковитим,  став    виноград.

 Так  медом  пахне,  бджілка    сяде,
Промінь  златенький,  ледь  приляже,
Відчую  я,  ніжність,  теплоту,
Душа  і  серце  сприйме  доброту.

У  дні  серпневі  дощ  частий  гість,
Літо  в  облозі,  сповила  млість,
Думки  плетуться,  то  ж  ще  не  час,
Щоб  пані  -    осінь,  прийшла  до  нас.

                                                     17.  08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956718
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2022

Десь поділась жвавість ( віршована розповідь)

От  життя,  десь  поділась  жвавість,
 Хтось  придумав,  нам  оцю  старість,
 День  чи    ніч,  вже  не  розібрати,
 Чи  то  тьма,  чи  ні,  як  поспати?

 Коли  очі,  немов  ліхтарі,
В  голові,  думки,  як  –  бунтарі.
Схожі  з  п`явками,  смокчуть  мозок,
Як  на  очі,  враз  день  поразок.

Бо  зробить,    щось  знову  забула,
Вже  у  спогадах,  вся  тонула,
То  здалось,  чи  газ  відключила,
Так,  то  добре,  псові  зварила.

Тож  не  стане,  вже  зявкотіти,
 Його  ж  трясця  та  й  де    подіти,
На  двох  пенсії,    не  достатньо,
Але  ж  жить,  не  буду  самотньо.

І    ледь  крехтячи,  повернулась,
На    бік  вкотре,  вже  й  посміхнулась,
 Зірочки,  такі  ж  бо  ясненькі,
Ич,  як  добре  світять,  гарненькі.

 На  них  може  мешкають  люди,
Ой  мій  мозок,  здається  блудить,
Та  й  до  себе,  ще  так  сердито,
-А  чи  в  хату  занесла  сито?

А  то  знайдуться  липкі  руки,
 От  башка,  то  життєві  муки!  
Піднялась,  ледь  -ледь    потоптала,
Ото  лишенько,  чи  пристала.

Зупинилася  біля  дверей,
Відпочила  і  тут  за  курей,
 Я  згадала,  -Чи  й  закрила    їх!
                 А  деж  ключ?  По  хаті  линув  сміх,
От  старе,  то  гірше  малого,
Мов  плила,  вже    поза  порогом.

 Вмить  холодний  вітер  освіжив,
Перед  нею,    песик  заслужив,
Намагався  руки  торкнутись,
Ой  хоча  б  та  й    не  послизнутись.

 Наче  тінь,  по  обійсті  повзла,
 Поверталась,  вже  занадто  зла,
 Під  замком  кури  й  сита  нема,
Ох  забудько  і    що  то  сама.

На  годинник  погляд  -  дванадцять,
 Чи  здалось  було  ж  одинадцять,
Черепахою  стала,  от  біда,
Ой  роки,  як  же  часу  шкода!

Де  ж  поділась  молодість,  жвавість,
Надто  важко  сприймати  старість,
А  душа  іще  хоче  співать,
Жаль  не  сила,  її  відігнать!

 Летів  час,  потьмяніла  стеля,
І  відчула  спокій  оселя,
За  вікном,  місяць  покидав  трон,
   Очі  злиплися,  торкнувся  сон.

                                           20.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956408
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2022

Поглянь на мене…

                                         (    вірш  до  картини)

Поглянь  на  мене,  я  ж  хороший,
Дрібненький  дощ,  як    та  пороша,
Січе  на  плечі,  враз  морозить,
Від  болю  тіло  не  боронить.

Поглянь  на  мене,    прямо  в  очі,
І  не  тікай,  зігрій  щоночі,
Адже    я    ласки,  дуже    хочу,
За  мить  тихенько…    замуркочу.

Я,  ще  ж  хитренький,  ліг  безшумно,
Знаю  одна,    без  мене  сумно,
І  притулюсь,  ніжно  до  спинки,
Сховай  від  радості  сльозинки.

Безсонну  ніч  зразу  відчую,
Тож  щирий  знаєш,  не  блефую,
Тут  хоч  крути    і  хоч  не  крути,
Тобі,  як    всім,  мов  ліки  коти.

                               12.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956187
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.08.2022

Скоро в дорогу

Підкралась,  тиха  ніч,  у  дрімоті  спека,
У  гнізді,    умощувавсь  молодий  лелека,
Шарудіння,уже  вкотре  знов  на  сторожі,
Чи  порушать,зненацька  снаряди  ворожі.

Ніби  й  здалеку  та  струм  проймає  все  тіло,
Озирнеться  із  страхом  й  враз  погляне  сміло,
Пригріва,  старе  гніздечко  таїть  надії,
У  дорогу,  злетить  скоро,  плекає  мрії.

І  як  буде,  Божа  воля,  він  повернеться,
У  очах,  пече  смуток,  мо»  війна  минеться,
Тож  голівоньку  ховає  під  тепле  крило,
Не  прокинулося,  сни  бачить  рідне  село.

Не  гаптує,  ще  світанок  світлу  стежину,
Сон  приборка  немовля    і  кожну  дитину,
Про  війну,  думки  джмелині,  зраду,  москаля,
Доля  вижити,  чи    куля    улучить  здаля.

Сни  тривожні,  жага    відкинуть  й  всі  страшні  дні,
І  нарешті  побродити  в  солодкому  сні,
Політати,  щоб  у  ньому,  в  чистім  піднебессі,
Заблукати,  відчути  волю,  вже  на  часі.

                                                   11.08.2022р
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=956102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2022

От і догулявся ( з гумором)

         Тихий  вечір,  мов  колиска,
А  по  небу  вогонь  блиска,
Під  ногами  кіт  муркоче.
Певно  теж  сметани  хоче…
Іван  хитрий,  рудовусий,
За  столом,  розсівся  босий,
Геп  вареник,  у  сметану,
Як  належить    капітану,
І  бурмоче,  Так  годиться
Перед  сном,  треба  помиться,
Тільки  сили  наберуся,
В  теплім  ліжку  жде  Маруся.
   Довго  плавав  та  й  далеко,
Їй  одній  було  нелегко.

У  житті  є  переміна,
Нині  вдома  дисципліна.
А  на  судні  мав  коханку,
Тихе  море,  аж  до  ранку,
Задоволення,  цілунки,
А  Марусі  подарунки.
Вдома    майже  не  буває,
Каже  гроші  заробляє,
Для  сім’ї  усе  згодиться.

 Їй  шкода,  давно  не  спиться,
Приїздить,  він  не  голодний,
Ніби  айсберг,  той  холодний,
Все  про  море  тільки  й  мови.
А  вона  ж  чека  любові.
Син  з  -  під  лоба  позирає,
Мать  гріхи,  мій  татусь  має,
Геть  змінився  до  матусі.


Ой  не  дай,  батьку  осічку,
Бо  точняк,  впадеш    у  сітку,
Перестань  скакати  в  гречку!
Син  кмітливий,  красень  легень,
Та  завзятий,  як  той  півень,
Батька  жити  научає,
Хитрість,  зраду  не  вітає.

А  йому  по  барабану,
Мав  удачу  непогану,
Як  кухарка    -  то  коханка,
Є  варенички  й  сметанка.
Тут  синочку  дисципліна,
Чи  Катруся  ,чи  Аліна,
Як    красуням  відказати?
Чому  б  вигоди  не  мати.

Йому  син,  каже  суворо,
Тож  на  пенсію  вже  скоро,
Той  веселий,  щурить  носа,
В  бік    дружини,  гляне  скоса,
В  мене  пороху  багато,
І  для  неї  буде  свято.
В  хаті  тихо,  кіт  на  кріслі,
У  Івана    спритні    мислі,
Та  й  до  ліжка,  до  Марусі,
Полюбовно,  жвавий  в  русі.
Думав    вмить,  стане  героєм,
Як  колись,    вдалим    ковбоєм.

Схитрував,  ніжно  тулився,
В  тілі  холод,    мо»  об’ївся?!
Ой,  любенька,    тебе  хочу,
Дай  хоч    трішки,    полоскочу,
Аж  п’янить,  запах  лаванди,
Тож  не  втрачу,  я  нагоди.
Давно  мріяв,  так  бажалось,
Враз  біда,  того  не  сталось.
Де  ж  поділась  міць  і  порох?
Що  лежу,  як  старий  ворох?

Ой,  напевно,    кара  божа,
Що  душа,  уже  не  гожа,
Своїм  тілом  скерувати,
От  прославивсь,    що  сказати.
Мабуть  викине  із  ліжка,
Десь  голодна,  як  та  кішка,
Навесні.  Та  ж  іще  нічка,
І  дощ  ллє,    мов  драна  діжка.
Як  звір  зирив  по  кімнаті,
Ой,  коханки,  ті  прокляті!
Оце  ж  треба,  так  зганьбився,
До  стіни,    в  клубок  скрутився.
Очі  вилізли  на  лоба,
Роз’ятрила  душу  злоба,
Але  ж  мріяв  догодити,
 Я  ж  козак,  хотів  любити.

В  голові…    думки  джмелині,
Що  ж  робить,  мені  віднині,
А  син  й  справді,  як  той  пророк,
Як  за  сорок  -  сорок  морок.
 Став    безсилим,  я  до  жінок  .
Ніби  в  храмі  ставив  свічку,
Ось  й    замав,  навік  осічку.

А  вона….  спостерігала,
Ніжним  тілом  чарувала.
Як    дівча,  що  на  картині,
Зовсім  голе  на  перині
Посміхнулась,  мов  цариця,
-  Я  ж  бо  вірна  лебедиця.
За  життя,  тобі  я    вдячна,
Син  розумник  -    маю  щастя!
Але  ти  не  зазнавайся,
 Пам’ятай,  не  переймайся.
Знай  моя  в  цьому  заслуга,
 А  ти  ж  втратив  сина-  друга!

Так,  не  завжди,    життя  є  рай,
Щодо  нас,  врешті  послухай:
Ой,  Іванку….
                                     Іванечку…
Нащо  ти,    скакав    у  гречку,
Тепер  знай,  сам  собі  ворог,
Загубив    запал  і    порох,
Тож  і  їж,  не  їж  сметанку,
Як  колода,  спи  до  ранку!
І  тобі,    скажу,    відверто,
Я  б  ласкала  та  не  варто,
Треба  змолоду  любити,
І,  як  квіточку  цінити.
Підливати  вчасно  воду,
Щоб  не  втратила,    я  вроду,
Ти  ж  гуляв  та  й  догулявся,
Мені  ж  нині,    нафіг  здався!

                                   17.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955775
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2022

У Іль'їн день

Ой  ходила,  ой  блудила  до  самої  нічки,
Босі  ноги  поранила,  добрела  до  річки,
 А  ця  річка  невеличка…  вода  чиста  –  чиста,
Уздовж  берега  краплини,  з  бісеру  намисто.

Ой  ходила,  ой  блудила,  щастячко  шукала  ,
 Зорі  й  ніченьку  просила,  де  шукать  не  знала,
У  водичку,  вкотре  гляну  його  образ  бачу,
Ой,    біда,  давно  кохаю,    собі  не  пробачу.

Має  він,  дружину  славну,  вірную  козачку,
Як  та  пташка,  копошиться  в  рідному  гніздечку,
Двоє  діток    пригортає    й  свекруху  сварливу,
Всім  сусідам,    хвалится,  має  долю  щасливу.

Ой  скажи  ,  мені  ти  річко,  що  ж  нині  робити,
 Я  не  хочу,    тую  чашу  щастячка  розбити,
Уже  й  стеген,    доторкнулась  вода  прохолодна,
Тож  так  манить,  його  погляд,  річка  повноводна.

Не  збагнула  вуст  торкнулась,  у  очах  втопилась,
Пробач  Боже  та  без  нього  жити  притомилась,
 Вода  плеще  край  берега,  за  життям  страждає,
А  його  душа  й  сердечко  того  так  й  не  знає.

 Та  вербички  шелестіли,  тріпотіли  коси,
 Затужили....    молоденькі  струшували  сльози,
Ой,  не  йдіть,    у  Іль’їн  день,  дівчата  до  річечки,
Свого  щастя,  не  питайте,  в  красивої  нічечки,
Бо  безпечно  купатися,  ще  й    в  розчаруванні,
Якимсь  чарам,  злим,  хижацьким  всі  води  підвладні.

                                                                                                         02.08.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955152
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.08.2022

Не отпускаю…

                                                                                                     
                                               (стих  к    картине)

         Он    уходил…    она  смотрела  вслед,
Зачем,  свиреп,  ты  словно  цунами,
Ведь  были  счастливы,  уж  столько  лет,
Жаль,что  всё  кончено  между  нами.

Зачем  разбил,  нашу  чашу  счастья,
Любви  забвенной,  я  так  желаю,
Или  забыл,  как  пылали  в  страсти,
Но  тебя  знай,    я  не  отпускаю.

А  за  окном,  снова  плачут  тучи,
Зачем  идёшь  наперекор  судьбе,
Будешь  жалеть,  ведь  не  найдешь  лучше
Ему  в  тревоге…  дождик  ….шептал  вслед.

                                                             2021г

     

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=955040
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.08.2022

Вона давно (У струнах звучання долі)

Вона  давно  лежала  на  столі,
Злегка  накрита  білим  рушником,
У  тонких  струнах    звучання  долі,
Прожиті  днини,  бути  страдником,
Зіграти  з  шиком,  то  ж  на  волі.

І  часто  з  смутком  за  дні  прожиті,
Смичок  зривався.  В  душі  зболений,
Не  приховати  тривожні  миті,
В  звуках    мелодії…  зажурений.

Вона  щодня  лежала  на  столі,
Старий  футляр  зчорнів  під  час  війни,
Мо»  повезло,  залишив  у  селі,
Разом  з  речами  забув  на  вікні.

Яке  то  щастя,  хата  вціліла,
Як  оберіг,    футляр  лише  потлів,
А  під  вікном,  бузина  розцвіла,
Згадавши  знов,  ятрив  душу,  жалів.

Гримлять  гармати,  музика  в  душі,
День  перемоги…  рідні  стежини,
Війни  мелодія,  зникла  в  глуші,
Звук  струн  у  скронях,  гіркі  сльозини,
           Охопив  смуток,  нема  родини.

На  підвіконні….  весняний  промінь,
Зморені  руки  рилися    в  речах,
Ледь  підгорілих.  Мокрі  долоні,
Та  лише  мить,  сльози  щастя  в    очах.

Вона  давно…    лежала  на  столі,
Злегка  накрита  білим  рушником,
У  тонких  струнах,  звук  миру,  волі,
Вона  заграє,    вмить  у  горлі  ком.

Жилисті  руки  …    Тремтіла  струна,
Душі  подібна,  мешканцю  в  хаті,
Летять  снаряди,  навіщо  ця  війна?
Чому  припхались,  орки  прокляті?

Плакала  скрипка,  душа  волала,
Сльоза  котилась,  жура    і  відчай,
Горе  це  нащо,  доля    зазнала?
Чому  жорстокий  світ,  протиріччя?

У  хаті  тихо…    скрипка    на  столі,
Над  нею  фото,тривожний  погляд,
Ти  неспроможний,  йти  проти  долі,
Онук  з  думками,  схилився  поряд.

Біль  ятрить  очі,    поглянув  на  стіл,
Він  поспішив,    країну  боронить,
І  просив  Бога,  щоб  добавив  сил,
Щоб  повернутись,  грати  на  скрипці.

                                           27.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.07.2022

Хочу мати мрію ( дит)

Хмари  в  небі,  мов  мережки,
Поміж  них  не  бачу  стежки,
Я  ж  не  пташка,  щоб  літати,
Але  мрію,  хочу  мати.

Бо  в  житті  завжди  потреба,
Мати  свій    шматочок  неба,
Щоби  мрія,  добра,  світла,
І  земля    моя  розквітла..

Щоби  небо  мирне  й  чисте,
Ніжне  сонце  золотисте,
 Й  у  житті,  відбулось  диво,
Мала  б  долю,  я  щасливу!

                             20.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954452
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2022

Диво - світанок

 Диво  -  світанок  малює  небеса,
Дивлюсь  на  обрій  серце  завмирає,
Небо  ясніє,  дарує  чудеса,
То  веселково,  то  жовто  виграє.

Тепле  проміння  ледь  лягло  до  землі,
 Ранковий  подих  припада  росою,
Мов  із  небес,  передав  привіт  мені,
 Зірки  в  очицях,  любуюсь  красою.

 Шле  щедрий  дотик,  сонячне  проміння,
І  хмари  лестить,    ледь  гарячим  світлом,
Тм  уже  хутко  з`явилось  пломіння,
Та  за  секунди,  біліє  помітно.

 Я  повтішаюсь,    миттєво  іскриться,
 Виграє  блиском  золота  і  срібла,
Це  ж  так  світанок,  з  ранком  веселиться,
Уже  й  проснулась,  Україна  рідна.

Ця  нічка  добра,  сирени  не  гули,
 На  мир  надія,  ще  жевріє  в  серцях,
Якби  ж  війну,  ми  спинити  змогли,
Душа  б  світанкам,  раділа,  як  той  птах!

                                                                   18.07.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953847
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.07.2022

Рано - вранці котик… ( дит)

Рано  вранці  мій  котик,
Відмивав,  пишний  хвостик,
І  завжди,  як  по  звичці,
 Задрімав  на  травичці.

Літо  справжня  благодать,
Можна  вже  й  поспочивать,
 Бо  вночі  ж  потрудився,
Тож  добряче  зморився.

Вмить,  почув,  той  дивний  звук,
Стук-стук-  стук,  стук-  стук  ,  стук  –  стук,
У  вухах,  так,  аж  лящить,
Хто  посмів,  так  розбудить?  

Це  горобчик  по  бочці,
То  немов  по  коробці,
Скік  –  скік  -  скік,  стук  –  стук,  стук  –  стук,
Ну,  то  справжні  є  дива,
Голосливо  ллє  луна.

Скік  –  скік  -  скік,  стук  –  стук,  стук  –  стук,
Не  до  втіхи,  дзвінкий  звук,
Та  за  мить  забаганка,
Для  котиська  приманка.

Плиг,  горобчик  втікав,
Та  собі  вже  дорікав,
Все  отак,  як  спросоння,
-Я  знов  став  справжній  соня,
Якась  трясця,    не  спіймав,
Тому  й  облизня  замав!

Лиш  здіймались  пір’їнки,
 У  очах  блиск  й  іскринки,
Отакий  є  резонанс,
Але  ж  мав,  він  такий  шанс!

                           13.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953535
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2022

А я справна господиня ( з гумором)

1
Ой,  чи  спала  чи  не  спала,
Думки  тиснуть  на  голівку
На  обід  Славка  чекала,
Вчора  вигнала  горілку.
За  вікном  ледь-ледь  світало,
Мабуть  пІду,  до  городу,
Красу  літечко  вплітало,
Зберігало  й  мою  вроду.
А    я  ж    справна    господиня,
Не  обхожусь  без  зарядки,
На  городі  квітне  диня,
Де  не  глянь,  то  скрізь  порядки.
Рано  вранці  посміхнулась,
Сапа-  подружка  зі  мною,
Туди  –  сЮди  повернулась,
Веду  мову  із  собою.
   Воно  все,  наче  до  діла,
Якби  ж  сексу,  було  б  щастя,
Тоді  б  точно,  я  раділа,  
Може  нині  з  Славком  вдасться.
 Кабачечки,  уздовж  річки,
Мені  щось  та  й  нагадали,
Просинаюсь,  серед  нічки,
Чи  й  не  зна,  до  мене  стежки?
Он  той  жук,  ну  колорадський,
Усе  літо…    щастя  має,
 Бо  город,  наче  дім  райський,
 А  моє  ж…    тіло  страждає,
Ой,  без  ласки,  дуже  важко.
2
Бурячки  в  рядочок  славні,
І  квасоля,  аж  сміється,
Підкормила,    їх  у  травні,
Вже    й  сердечко  радо  б’ється.
Веселяться  огірочки,
Зеленіють,  підростають,
Золотяться  всі  рядочки,
Мої    мрії  прикрашають.
Дасть  Бог  всім,  вродять  на  славу,
Хай  би  нині  пішов  дощик,
Пригощу  сусіда  Славу
На  обід,  подам  ще  й    борщик,
Он  вже  рання  капустинка,
У  хустинки  одягнулась,
На  ній  сяюча    росинка,
Рано  з  сонечком  проснулась.
А  у  моркви  диво    -  коси,
А  в  петрушки    шевелюри,
Кріп  високий,  зирить  косо,
Хова  в  сОбі    перламутри.
До  борщу  усе  згодиться,
Ще  картопля  і  шмат  м’яса,
Мо»  Славуня    й    наважиться,
Вже  нарешті  одружиться.
Все  ще  змолоду  при  собі,
Вслід  всміхались,  задивлялись,
Моїй    й  досі  заздрять  вроді,
Підійшли  б,  чомусь  жахались.
 Коса  руса  до  пояса,
 А  в  ній    стрічка  жовто-  синя,  
Думки  брали,  під  звук  вальса,
А  чи  буду,    я  щаслива.
 По  селі,  тільки  й  розмови,
То  красуня,  ще  й  гордячка
Та  від  кого,  ждать  любові,
Хоч  не  бідна  й  вміла  швачка..
Не  діждалися  й  Покрови,
За  кордон,    всі    повтікали
Ясні  очі,  чорні  брови,
Так    нікого  й  не  кохали.
3
Він    блудив,  так  років  десять,
Та  ще  ж    гарний,  от  зараза,
Побоявсь,  йти  повечерять,
А  мене  ж    гризе  образа.
Бачу  зирить  з-за  паркану,
Як  бувало…    милувався,
Боявсь  дівку  заарканить,
Мабуть  дуже  хвилювався.
А  тут  є,  на  що  дивитись,
Маю  шапочки-  близнючки,
Розмір  шостий,  чом  журитись?
Хай  же  заздрять,  як  з  гарячки!
Особливо  розвідниці,
І  старезні,  навіть  діви,
Так  би  й  дала  їм  по  пиці,
Хоча  їх  і  трохи  шкода,
Не  поїдуть  на  Мальдіви,
А  я    мрію,  ще    ж  молода.
4
Славка  знаю,  гроші  має,
   ВМW,  бач  вчора  пригнав,
Незмовка,  музика  в  ній  є
Чи  то  справді,  він  покохав?!
Видно  серденько  страждає,
Бо  та  музика  душевна,
Що,  аж  трепіт,  йде  по  тілу,
Хоч  роки,  я  й  досі  славна,
Хто  ж    зігріє  скрижанілу.
Обійстя,  щоранку  бачу,
Тож  фартух  на  грудях  глажу
 Мабуть  млію,  ловлю  вдачу,
Маю  хитрість  я  козачу.
Враз  поправила  спідницю,
Нахилилась,  як  годиться,
-Може  зайдеш    у  світлицю,
Тобі    теж,  бачу  не  спиться.
Зачерпну  з  відра  водицю,
Вся  горю,  тре»  освіжиться.
Зчервоніла,  як  троянда,
 Треба  ж  так,  усьому  статись,
Вмить    порушив,  він  мовчання,
-Може    нам,  вже  досить  гратись.
 Ти  так  ходиш!  Ой  лебідко,
Почуття…  маю    любовні,
Стань  дружиною,  сусідко,
Прожени  думки  гріховні.
Знаю,  ти  давно  в  образі,
Нас  замучила  розлука,
Прийду  завтра,  по  обіді,
 Жить  без  тебе,  справжня  мука.
Лиш  кивнула  головою,
І    швиденько…    йшла  до  хати,
Сорок  років  за  спиною,
Чи  й  навчилась  я  кохати?
Та  цю  думку  відхилила,
Мерехтіли    зорі  –  долі,
 А  чи  вірний  крок  зробила?
Хоч  я  квітка  і  на  волі.
 Та  самотність,  так  набридла,
Хай  кохання,  хай  в  неволі.
Але  ж  справна  господиня,
На  обід  Славка  чекаю,
Не  княгиня  й  не  графиня,
Все  ж  ціну,  я    собі    знаю.
Ну  хай  прийде,  постараюсь,
Його  врешті  обкрутити,
Може  й  справді,  дочекаюсь,
Що  дасть  слово  вік  любити.  
Ото  вже,  як  відірвуся,
Щоб,  аж  в  жилах  кров  кипіла,
Полоскочу  чорні  вуса,
Я  ж  давно  цього  хотіла.

                                 12.07.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953384
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.07.2022

Літня прикмета ( дит)

Небо  знов  хмурить  брови,
Те́мні,  сизі  ,  всі  ватні,
Ніби  снять  вже  діброви,
І  хмарки  плакать  здатні.

Вже  за  мить  заплачуть,
Впаде  град,  чи  дощик,
Горобці  стрибають,
Роз’ятрив  комарик,
То  прикмета,  кажуть,
Тож  дощику  бути.

Принесе  дощ  свіжість,
Хмари  сум,  відкинуть,
Всій  землі  на  радість,
Гарні  дні  прилинуть.

                       13.07.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.07.2022

Важкі думки….

Думки  сховаю,  між  словами,  між  рядків,
Щоби  забути,  про  всіх    клятих  ворогів,
Бо  так  снують,  аж    дибом  стає    волосся,
 Нам  тільки  б  миру,  щоби  краще  жилося.

Чим  заважаємо?  Уміємо  трудитись!
Що  Богу  вірим,  спроможні  помолитись,
   І  всі  виконувать,  заповіді  Божі,
 Щоб  біля  хат,    квітли  дивовижні  рожі.  

Важкі  думки,  чутно  вирує  в  венах  кров,
А  чи  забули,    що  таке  справжня  любов,
Чому  сусіда,  всіх  орків  не  навчили,
 Чи  не  те  небо,  не  те  сонце    над  ними?
 А  чи  не  бачать  диво-    краси  земної,
Невже  жити,  їм  хочеться,  як  ізгоям?

Чому  убивцею,  ти  став  й  терористом,
Приносиш  смерть,  снаряди,  як  намисто,
 Із  голок,  жаль,  забирають  людські  життя,
Задумайсь  ти,  яким  буде  те    майбуття?

Думки-  думки,  уста  шепочуть  тихо-  тихо,
 Ой,  як  болить,  нащо  приніс  сльози,  лихо,
Важкі  думки,  зажура…    як  їх  позбутись,
Де  взяти  силу,  вистоят,  не  гнутись,
 Не  втратить  мрій  і  віри  в  світле  майбуття,
 Щоби  прожити  й  відчути  радість,  щастя.
 
                                                                                   12.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953001
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.07.2022

Собі зізналась… ( слова до пісні )

Ой  на  Івана  та  й  на  Купала,
 Собі  зізналась  ,  що  покохала
Серце  втішалось,  душа  співала
 Тебе  мій  сокіл,  я  покохала.

Ой  на  Івана    та    й  на  Купала,
   Тихо  -  тихенько  шумить  водиця,
 Для  тебе  любий  пісню  співала,
Нас  поєднає  ніч  –  чарівниця.

Ой  на  Івана  та  й  на  Купала,
Зоряна    нічка  вже  підкрадалась,
Для  тебе  квіти    в  вінок  вплітала,
Я  у  обіймах  твоїх  купалась.

Ой  на  Івана  та  й  на  Купала,
Зорі  й  віночок,  плавають  в  річці,
Зозуля  в  лісі  часто  кувала,
Ти  мій,  вже  поряд,  дякую  нічці.

Ой  на  Івана  та  й  на  Купала,
 Собі  зізналась  ,  що  покохала,
Серце  втішалось,  душа  співала,
 Тебе  мій  милий,    я  покохала.

                                               07.07.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2022

Що означають слова

Що  означають,  для  нас  всі  слова  в  житті,
Як  скрізь  розкидані  по  житі  волошки,
Про  них  поеми  пишуть,  чудові    вірші,
Радіє  серце,  стане  тепло  на  душі.

На  жаль,  багато,    пекучих  слів,  до  болю,
Є  безнадія.Та  мати    б  кращу  долю,
В  розчаруванні,    втрачених  років,  хвилин,
Не  досягнув,  ти  мрій  і  бажаних    вершин.

А  скільки  радості    і  ніжності  в  слові,
Коли    довіра  проростає  з  любові,
Запах  весни,  квітів  приносять  кохання,
Пізнаєш  щастя,  стане  інакшим  життя.

Пусті    ж  слова    –  попіл,  рознесуться  вітром,
Зима  накриє,  вмить  білосніжним  шовком,
Хоч    їх    багато,  тиняється  по  світу,
Проміння  сонячне,  не  залишить  й  сліду.    
                                                                                       
 А  нині  нам,  потрібні  слова  підтримки,
Щоби  серця  зігріли  та  й    під  час  війни,
Всі  вгамувались,  не  змінювали  думки,
 Тож  рідну  землю  повернем!  Щодо  вини,
Перед  загарбниками  ми  не  маємо
За  нами  правда  і  це  важливі  слова!

                                                   04.07.2022р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952292
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.07.2022

Віє літній вітерець

Віє  літній  вітерець,
Йду  по  травах,  навпростець,
А  по  небу    хмаринки,
Дивовижні  перлинки.

А  під  сонцем  яскравим,
Світлим,  ніжним,  ласкавим,
Як  у  водах  зі  златом,
Чи  в  польоті  зі  щастям.

Ой,  гарненька  ж  картинка,
У  очах  веселинка,
Гей,  повій,  ще  вітерець,
Хай  летять,  теж  навпростець,
Та  й  красу,  бачать  землі,
Їм  теж  добре,  як    й  мені.

О1.  07.  2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2022

Справжнє літо

Ой  надворі,  тепло,  світло,
Ну  звичайно,  це  вже  літо,
 Я  поплескаю  в  долоньці,
Бачу  усмішку  на  сонці,

   Ой,  промінчика  спіймала,
Йому  пісню  заспівала,
 Він  так    ніжно  обіймає,
Мов  до  себе  пригортає.

Скрізь  краса!  Любуюсь  світом,
От,  що  значить-справжнє  літо,
Тож  втішайтесь,  любі  діти!

                                           29.06.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951839
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.06.2022

Ой сунички…

           Плете  сонечко  мережку,
Золотисту  і  барвисту,
Я  до  лісу,  знайшла  стежку,
Ледь  м'якеньку  трав’янисту.

Тут  спориш,  килимком  в`ється,
Нині  ніжки  обросила,
Ясне  сонечко  сміється,
По  сунички,  поспішила.

Ой,  яка  краса  довкола,
А  у  них  рум’яні  щічки,
Бач  метелик,  робить  кола,
Чом  злякавсь?  Летів  до  річки…

Біля  лісу,  на  узбіччі,
До  землиці  прихилюся,
Ой    сунички,  а  пахучі,
Ніби  солоду  нап`юся!

                         червень  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951732
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2022

Як тебе назвати (рим проза)

       Весняний  ранок  в  золотій  пелюшці.  Сонце    на  хмарі,  ніби  на  подушці.    Та  смуток  серце  крає,  від  темної    імли  війни,  загрози.  Зранені  яблуні,  відцвіли.  Віднесло  вітром,  у  попіл  пелюстки,  в  печалі,  не  падають    росинки  -  сльози.  Ім  би    усім,  більше  вологи,  жаль  сухо,  здалеку,  раз  –  у  -    раз    блиск  вогню,  як  грози.
   Най,  як  раніше,  травневі  грози,  теплий  дощик,  паруюча  земля.  І  мирне,  ясне    небо,  спів  пташок,  гул  бджілок,  квітучі  поля.  Думки  про  весну,  зігріли  душу,  як  світ  надії.Тож  з  нею  завжди,  чарівний    бузковий  цвіт,  найкращі  світлі  мрії.  
   Та  не  так  нині…  Багато  днів  її  земля  в  облозі,    дрижить,    горить  і  плачуть  небеса…    Де  не  глянь,  чорна  від  пилу  й  окровавлена  роса.
 Сусід  прийшов,  з  війною,  як    злодій,  злющий  ненажера.  Хто  ж  тебе  виховав,  такого    шкуродера?!
 Здалеку  знову  дим….  нависли  чорні  хмари.  О,  Боже  -  Боже  коли  ж  закінчиться  це  лиходійство,  кошмари?
       Серед  руїн,  вже  нікуди  йти.  І  своя  хата…    вже  два  тижні  в  руїнах.  Із  погреба,  ледь  визира,  перекошене  малесеньке  віконце.  Жаль,    навіть  на  хвилинку,  не  досягне  маленький  промінчик  сонця.  
Жилисті  руки  із  тремтінням,  на  голові  поправила  хустинку,  ледь  дотягнулася  до  вікна…  В  її  очах  блакитних,    лише  страх,  в  розчаруванні,
 -    О  Боже….    Боже,  що  за  весна?!  І  ніби  цвіт  пахкий,    все  ж  мав  втішати.  І  Україна,  врешті  стала  процвітати.  Що  ж  буде  далі?    Чого  з  війною  прийшов?  Від  кого  захищати?  Не  наважилась,  село  залишати.
     Якийсь  невблаганний  смуток,    впився  в  душу.    Трясло    і  гойдало,  наче  зранену  грушу.  Що  позбудеться,  життя,  в  горлі  тисне  клубок.  Як  сприйняти?  Чому  сусід,  зробив  такий  крок?  Мріяв  зі  славою  злетіти  до  зірок?!  Та  ні,  не  вийде,  висохнеш  до  кісток!  Невже  своїй  країні  бажаєш  химерного  життя?  Чом,  бісова    душа,  не  думаєш  про  майбуття?!  Ще  із  садочка,  дітям  до  війни,  прив'єш    любов.  Яку(  заразу)  приймаєш,чи  ти  наркотик  ввів  у  свою  кров?  Зробився  нелюдом…  чи  може  не  той  хто  був  раніше?    А,  най  би  згинув!  На  душі  гірко,  по  шкурі  сироти,  стає  холодніше.    Коси…  посріблилися,  від  панічних  думок.  В  смутку,  рукою  погладила  висок,
 -  Ні!  Це  неможливо  сприйняти!  Щоб  Україну    й  собі  підкоряти?!
Думки,  як  оси,  як  тебе  назвати?  
 Ніби  картина…  спогади  про  тата.  Як  в  сорок  першому,  не  ждали  ката.    Фашистський  чобіт.  Насилля,    розруха,  тікав  з  полону,  обморозив  вуха.
     Вона  й  досі,    ті    рубці  пам'ятає  й  шрами.  Жаль  й    роками.…    так  й  не  загоїлися  рани.  Скільки  смертей!  Скільки  бід,  клятий  фашист,    приніс  кожній  людині!  Який    то  біль,  осиротілій  дитині.  В  Німеччину  дорога  далека.  Не    звив  гнізда    ріднесенький  лелека.  Аж  обпікала  душу,  остання  кров.  В  концтаборах  забрали,  вкрали  любов!    Любов  до  життя,  до  землі,  де  щасливого    дитинства  слід.  Хоч  і    роки  минули  та    ті  жахіття,    не  забув  весь  світ.
       Думки  –  джмелі,  тоді,  народ  пізнав,  хто  такий  фашист.  Тобі  ж,  належне,  дамо    ім'я    рашист!  Зламані  долі,  тортури,    перевершив  усіх.
Диявол,  чи  хто  ти?  Чи  обкурений,  не  думаєш  про  гріх.  Що  час  іде,  обов'язково  настане    мить  розплати!    Інакше  ні,    не  зможу  я  тебе  назвати.
     Здійнявся  пил,  гучне  гудіння,  здаля  то  ніби  птах.  Але  ж  не  видно  крил,  холодний  піт,  тривожно,  у  очах  страх.  То  вертоліт…  кого  ж  бомбити?  Коли  із  селище  вже  виїхали  всі.  Хіба  таких,  як  я,сховались  по  підвалах,    по  погрібах.  Чи  тих  загублених,  що  спочивають  у  землі,  а  душі  в  небесах.  
     В  полоні  смутку….сльоза  скотилась,  у  грудях  тисне,    погляд  вдалину,  до    хмарин.  О  Боже…Боже,  скільки    біди  й  горя    приніс  цей  нелюд,    скільки  роз'єднаних  родин.  Який  вже  місяць  гуляє  смерть.  Куди  не  глянь,  ніби  «пройшовся»  смерч.  Дома  й  хатки  -      руїни…  хрести,    могили.  Душа  болить,  кричить,  волає…    світ  став  немилий.    Хтось  з  Маріуполя,  з  Херсона,  а    хтось  із  Запоріжжя.  Куди  людей  відвезли?  На  північ?  Де  гуля  вічний  холод,  здичавілі  ліси    і  бездоріжжя.  
О  Боже  –  Боже,  дай  серцю  втіхи.  Почуй  мене,  ворогам,  не  пробач    гріхи!  Навіщо  діточок  викрадає,  вивозить?  Тож  світле  майбуття  краде,  конозить?!  Що  тут  веселі  і  щасливі  оченята,  що  до  пуття    й  доволі  ухожена  хата?  Народ  з  дитинства  навчений  працювати,тому  й  гідний  добре  господарювати!
     Пригнічені  думки….  знайшов    раб.  силу.  Спіши,  допоможи,  козацький  сину!  Прошу  рідненький,  зупини,  рашистську  навалу!    Розбий,    ворожу  челядь,  таборну,  зухвалу!  На  твою  смілісь  й  відважність  одна  надія.  Що  бабця    виживе,  здійсниться  мрія!    Стяг  України,  на  площі    знов    замайорить.  Мені  ж  синочку,  так  хочеться  жить.
       Знов  сильно  загриміло...  мов  сполохана  пташка,  ниць  до  землі,
-  О,  Боже,  як  же  страшно!
За  мить,  в  підвалі  стало  темно,  невже  помітили,  під  серцем  щемно.
   Ледь  -  ледь  почула  розмову,  ще  й  зухвалу,  тупцювались  по  підвалу,
(-  Нет  здесь  уж  пусто,  наши  всё  забрали,  разве  что  трупы,    вонючие  остались.  Куда  ты  прёшь?    Пойдём,  подвал  засыпан  да  и  что  ты  там  найдёшь.  Наши  довольны,  много  подарков    с  Украины,  не  зря  воюем,  малость  обогатились…)*
     Кілька  сльозин  скотилось  по  її  щоці,  тремтіння  тіла,  чи  так  холод  пройняв,  незрозуміла.  О,  якби  молодша,  я  би  вас,  п*скуд,    зустріла!  Запам'ятали  би  на  все  життя!  Як  руйнувати,  вбивати,  красти,  забирати  в  народу  щастя!
   В  підвалі  трохи  посвітліло.  Мабуть  від  радості,  ледь  посміхнулась.  
-Пішли….полегшено  передихнула,-  Напевно  їх  позбулася.  Ба,  як  пацюки,  мерзотники,  іще  щось  шукають,  щоб  вкрасти…  Мало  набрали,  Боже-  Боже,  це  ж  треба,  так  низько  впасти!  Щоб  навіть  унітази  вивозити  в  кремлівське  царство!    Це  ж  треба  мати  таке  жлобство!  Як  дикарі,  чи  свині,  що  живуть  в  лісових  хащах.  Дорвались  посіпаки,  на  радощах.
     Вже  сутеніло….  за  віконцем  підкрадалась  нічка.  Думок  багато,  як  повноводна  річка.
Злегка  виднілась,    цвіль  по  стінах.  Дірявий  одяг,  як  лахміття  та  світлі  мрії  ніби  в  сповиточку.  Сира  земля…    хоч  виснажена,    все  ж  на  колінах,    схилилася  в  куточку.
Неначе  в    бункері….тихенький  мелодійний    шепіт  -    молитва  до  Бога,
-Почуй  Всевишній,  звертається  твоя  небога.  Допоможи  синам  і  донькам  ворогів  прогнати!  В  них  дух  козацький,  його  не  зламати!  Дай  Боже  миру  і  добра  святій  землі!  Хоч  у  підвалі,  так  недобре  мені.  Але  ж  жива  і  не  покину  батьківського  краю.  Я  дочекаюсь  перемоги!  І  поки  серце  б'ється,  я  все  витримаю,  усе  переживу,  стерплю!    Бо  хочу  вільно  жити,    Україну,  ніколи  не  покину!  Душею  й  серцем  я  її  люблю.

                                                                                                                                                                   30.05.2022р.

                                                                                                                                                                           *-  рос.  мова.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951185
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2022

Кохання- справжня квітка

А  що  кохання  -    справжня  квітка,
Що  не  завжди  можна  віднайти,
То  для  душі  перлинка  світла,
Її  б  зуміть  навік  зберегти.

Як  одночасно    знайдуть  двоє,
Серед  брехні    і  недовіри,
Звабливий  блиск  у  очах  твоїх,
Дарунок  долі,    чуття  віри.

Хто  він  для  неї  –  охоронець,
Його    цілунки    насолода,
Рідного  краю  оборонець,
Кохати    Божа  нагорода.

Вона  ж  для  нього  ніби  ангел,
Сприйняття  ласки  і  довіри,
Панянка  ніжності,  всіх    джерел,
Любих  всіх  кайфів  й  чуттів  вирій.

Завести  душі  в  храм  любові,
У  таємничу  ждану  нічку,
Порозумітись  на  півслові,
Удвох,  пірнати  в  бистру  річку.

Й  палахкотіти  ніби  зорі,
І  зацвісти  вінком  кохання,
Тонути  в  ніжності,  в  покорі,
То  світу  іншого  пізнання.

А  що  кохання  -    справжня  квітка,
Що  не  завжди  можна  віднайти,
То  для  душі  перлинка  світла,
Навчись  цінить,  зумій  зберегти.

                                       20.06.2022р.

                                                                       За  натхнення  дякую    Lesya  Lesya  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951017
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.06.2022

Два лелеки…. .

Два  лелеки  в  небі,  вже  зміцнілі  крила,
В  піднебессі  мрії,  знов  радість  накрила,
Коли  завжди  поруч  і  бажання  світлі,
Стук  сердець  у  ритмі,  щасливі  на  світі.

Як  безхмарно,  трави  ніби  в  оксамиті,
Скрізь  проміння  сонця  -  добра  й  тепла  миті,
Їх  не  вдасться  роз’єднать  -  щасна  доля,
То,  як  схвалення  боже,  є  його  воля!

                                                       25.06  2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950766
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2022

Зелені свята

Шановні  друзі!
Вітаю  Вас  з  Трійцею!
Миру,здоров*я,  злагоди,    добра!
Розуміння,  віри  в  серці
І  душевного  тепла!

***

Ой  зелені  свята,  зелені…
Поглянь  скрізь,  ця  пора  чудова,
Все  довкола,  жваво  зеленить,
Посріблилась  трава  шовкова,
Вже  розквітли  квіти,  день  яснить.

Ой    зелені  свята,  зелені…
Не  блукав  ранок  у  тумані,
Сонце  пестить,    землю    ніжненько,
   Златий  промінь  розчертить  грані,
Спів  птахів,    звучить  веселенько.

Ой  зелені  свята,  зелені…
Прикрасились    зіллям  оселі,
Підвіконня  чебрець  очепурить,
   Злегка  промінь  щастя  озорить,
Нам  би  спокою,  радості  мить!

Ой  зелені  свята,  зелені…
Жаль  війна,  душу    й  серце  ятрить,
Вояки,  хоч  й    б’ються  завзято,
По  кордонах,  землиця  горить,
Не  всі  діви  матимуть  свято.

Ой,  зелені  свята,  зелені…
Просить  Бога,  дівчина  й  мати,
Най  би  свято,  були  б  веселі,
Хай  замовкнуть,  вже  всі  гармати,
З  нами  правда!    Нас  не  зламати!

Ой,  зелені  свята,  зелені…
Сердець  трепіт,  у  душах  мрія,
Буде  мирно,сплетуть  віночки,
Втіша  віра,  гріє  надія.

Украсять    квіти  всі  ставочки!
Перемога,  нам    буде  святом!

                                               12.06.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022

Проснулось все….

                                                     Вірші  з  старого  зошита..

Спочивав  ранок,  у    тумані,
Сонливо  сонце  позіхало,
Травам  зізналось  у  коханні,
Сріблясті  роси  розсипало.

Із  лісу  чути  соловейка,
Той  спів  все  плинув,  над  полями,
І  горобців  весела  зграйка,
Немов  у  танці,  з  промінцями.

Мережки  рясно,  вкрили  землю,
І  навкруги  зазолотилось,
За  мить  іскрилося    по  полю,
Яскраво  сонечко  світило.

Легкий  туман,  котивсь  клубочком,
Попросиналося  в  росах  все,
Ось  вже  й  пропав,  поза  горбочком,
Нам  ранок  день,  щасливий  несе.

*
Блаженство  весны

Ушла    печаль  …  открыла  дверь,
Весна  красна.  Звенит  капель,
Вот  чудеса,  запел  скворец,
Проворный  парень  молодец,
Зачаровал  берёзы  цвет,
Встретил  со  мной    ранний  рассвет,
Ах  как  прекрасен  этот  миг,
Весны  блаженство….    я  постиг.

                                                     2018  р
*
Розсіялись  тумани

Ледь-  ледь    рзсіялись  густі  тумани,
Летять  так  швидко,  наче  дельтаплани,
Куди  не  глянь,  скрізь  хмари  темно  –  сині,
Такі  нестримні,  он  вже  при  долині.

За  мить  розплакались,  зовсім  тихенько,
Густенький  дощик  поливав  гарненько,
Всюди    духмяні,  трави  шовковисті,
Земля    уквітчана,  сяє  в  намисті.

Хай  буде  гарне  сіно  для  худоби,
Най  порадіють  житу  хлібороби,
У  колоски    убереться  пшениця,
І  на  столі  запахне  паляниця.

Всевишній    ангелів  спустив  із  неба,
Була  давненько  в  дощику  потреба,
Щоби  збирали,  завжди  щедрий  врожай,
Щоб  розвивавсь,  розквітав  мій  рідний  край!

*

Сказала  ДА

Я  от  счастья,  закрыл  глада,
 Только  -  только,  сказала  ДА
Покорила  нежным  взглядом,
Так  приятно,  что  ты  рядом.

Снег  кружит,  земля  так  бела,
Мечта  в  жизни,  возле  тебя,
Мне  согреться,  страстно  любить,
Узнать  нежность  твоей  любви.

*
Зустріч

Скільки  років  промайнуло,  гучно  на  пероні,
Де  мій  рицар  кароокий?  Темрява  в  вагоні,
Стук  коліс,  як  стук  сердець,  рідний  погляд,  радість  сліз,
Струмок  ніжності  й  тепла,  розтопили  зими  злість.

Я  візьму,  сонце  в  долонці,  обійму  ніжненько,
Хвилювання,  поцілунки,  шепочу  тихенько,
Чому  долі  розділились?Промчалися  роки,
Жура  мрії  забирала,    мені  потрібен  ти.

2022р

*
Прекрасны  дни  весны…


Любить,  творить,  летать,  мечтать,
И  никогда  не  уставать,
Ценить,  лелеять  и  писать,
Желанье  мне,  уж  не  унять.

Когда  весна,    журчит    ручей,
Уж  зелен  травы,  соловей,
Встречаем  вместе  мы  рассвет,
И  я  в  душе  таю  секрет.

Ведь  это  значит-  я  живу,
И  снова  радуясь  пишу.

Цвет  поднебесья  лиловый,
Туман  к  земле  лёг  шелковый,
И  нежный  луч,  уж  ласкает,
И  слегка  медленно  тает.

Заводят  трель,  диво-  птицы,
И  три  берёзки  -  девицы,
Уж  все  оделись  в  наряды,
Пришла  весна,  они  рады.

   С  ними  встречаю,  я  утро
Поймала  блеск  перламутра,
Росистость  трав  -  впечатляют,
 Вновь  где-то  мысли  летают.

Об  этом  как  не  написать,
Смогу  желание  принять,
 Чудны,  прекрасны  дни  весны,
И  всем  поэтам  так  нужны.

                                                     2010г
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022

Вітер гойдає, молоденьку вишню…

Вітер  гойдає,  вишню  молоденьку,
Я  знов  згадаю,  свою  рідну  неньку,
Смачні  вареники,  сік    мастить  вуста,
Неперешкода,  хоч  минули  літа.

Той  смак  і  запах  -  дарунок  доброти,
Привітний  погляд.  Не  забуть  теплоти,
Я  б  пригорнулась,  до  тебе,  як  дитя,
Щоби  зігрітись,  відчуть  серцебиття.

Чітке  тук-тук,  у  ритмі  колискова,
Звабить  до  сну,  як  ніжність  пелюсткова,
І  прийде  сон,  мов  попадала  в  казку,
Я  б  так  хотіла  знов  пізнати  ласку.

Все  пам*ятаю  й  вишеньку  весною.
Хоч    й  так  далеко,  думками  з  тобою,
Мій  рідний  край,  вмивається  сльозою,
Сісід  -    рашист,  туди  прийшов  з  війною..

Стежки  розгромлені,  дома,  могили.
Цьому  народу  світ    уже    не  милий.
І  так  болить,  душа  й  сердечко,  ненько,
А  чи  й  засяє  сонечко  ясненько?

Летять  снаряди,  жаль,  сусід  озвірів,
Чи  й  зможуть  воїни,  вигнать  ворогів?.
Душа  ридає,  чи  й  квітнуть  вишні  в  ряд
Чи  зустрічатиме,  милий  серцю  сад?

Вітер  гойдає,  вишню  молоденьку,
Згадаю  сад,  дитинство,  рідну  неньку,
І  ті  варенички,  пухкі  на  столі,
Вклонюся  Богу  і  попрошу    миру,
Щоб  жить  щасливо,  на  цій  святій    землі.

                                                               02.06.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022

Перші кроки

                                                               (Вірш  до  картини)

Наші  діти,  мов  соколята,
І  немає  кращого  свята,
Коли  маму  люблять    і  тата,
То  ж  у  всіх,    радості    багато.

Голоси,  їх  життя  чарівність,
 Теплота  і  сонячна  ніжність,
Мир  й  пісні,  приносять  веселі,
 Ніби  квіти  навкруг  оселі.

Сміх  дитячий,  як  щебет  птаха,
Огорожа,  від  любого  лиха,
Душу  гріє,  подарить  мрію,
То  єднання  щастя    й  надії.

Перші  кроки  неначе  диво,
Як  тривога  іди  сміливо!
 У  очах,  є  блиск  -    промінь  сонця,
От  маленьке  і  відбулося,
Те  бажання,  то  ж  вперед    іди!
В  цьому  світі,  свій  шлях  віднайди!

Зійде  сонечко  вже  раненько,
Дитя    в  ліжку  засне  тихенько,
Сопе  чутно,  дарує  спокій,
Покладеш,  край  думці  жорстокій.

         Очі  змружиш  й  ледь-ледь  всміхнешся,
Нам  рости,  а  війна  минеться,
Ти  малесеньке  моє  життя,
   Я  з  тобою  піду  в  майбуття!

                                         29.05  2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022

В наших долонях … …

                                         (  від  чоловіка)

Цей  світ  кохана,  в  наших  долонях,
Хоч  і  давно,  сивина  на  скронях,
Та  один  одному,  ми  ж  підтримка,
Для  мене  ти,  найкраща  зоринка.

Світиш  і  грієш,  і    взимку  й  літом,
Й  коли  землиця  під  оксамитом,
Як    краса  -  осінь,  дивує  очі,
Твої    уста…    я  любив    щоночі.

Навіть  було,  я    частенько  моливсь,
Щоб  подарила    радість,  як  колись,
Ти  невгамонна    і  нині,  тішиш,
Тримаєш  ручку,  вірша  напишеш.

І  ледь  всміхнешся,  погляд  –  цілунок,
Ніби  весни  цнотливої    трунок,
У  снах  казкових,  душенька  мріє,
Віра  в  майбутнє,  серденько  гріє.

Відходить  ніч.  Хай  настрій  ранковий,
В  наших  долонях,  він  веселковий,
Прикрасить  світ,  вкотре    зачарує,
Моє  плече,  твоє  плече  відчує.

То  ніби  подих,  весни  –  красуні,
Тож  геть  відкинем,  думки  сумлінні,
Журбу  хай  вітер,  розвіє  в  полі,
І  ми  подякуймо,  світу  й  долі!

На  якийсь  час,  загублюсь  у  часі,
Поглянь  кохана,    вже  в  піднебессі,
Ми,  як  птахи,  розправили  крила,
Та  знаю  їх,  це  ти  подарила.

Удвох    придбали  -  вдячні  любові,
До  негараздів  стали  готові,
Бо  силу  нам,  придало  кохання,
У  серцях  тайни  і  сподівання.

Хоч  і  нелегко  втримати  щастя,
Я  ж  відчуваю,  нам  зробить  вдасться,
Тримаймо  люба,  міцніш  долоні,
До  землі  рідної    у  поклоні,
За  те,  що  ти,  є  й  дбаєш  про  мене,
Цей  світ  кохання  нас  не  омине!

                                                     10.02.  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Матусині пророчі слова

Чому  слова,  як    весна,    інколи  не  зігрівають,
А  лише  спомин  про  маму  й  дитинство  колискове,
І  тихий  спів,  ніби  в  теплу  пелюшку  сповивають,
Втішають  серце    й    в  надважкий  час,  душу  надихають.

Ті  слова  ніжні  ніколи  не  несуть  прохолоди,
Хоч  вітер    коси  розвіває  й  гуляє  по  полі,
І  життя  кажуть  не  завжди  залежить  від  погоди,
Чомусь  частіш,  спонукають  думку  -  це  так  по  долі.

Хоч  вітер  стих  та  жура  тисне  майже  кожного  дня,
І  несе  рану  для  природи  й  серцю  не  байдуже,
А,  ще  мов  стріли,    частіше    біль    приносить  вся  брехня,
По  рос.  ТБ,  вкотре  лине,  якби  ж  бути  байдужим.

Та  хіба  можна,  не  помічати  навколишній  світ,
Знов  захід  неба,    зарум`янився,    міняться  барви,
Останні  промені  ніжно  пестять  яблуневий  цвіт,
І  моя  яблуня,  дати  врожай,  не  втрача  віри.

Чому  весна,  ніби  та    зраджена,  зранена  пташка,
Не  спромоглася,  стрімко  злетіть  та    розправить  крила,
Чом  пелюстки,  ще  не  розквітли,  злегка  пестять,
 Імла  війни,  на  жаль,  спаплюжила,  накрила.

Враз,    шелест  вітру,  як  матусині  слова  пророчі,
Сусід    дитино,  то  ворог  який  все  життя  заздрить,
Бач,  напав  знову.  Приніс  смерть,  опухли  від  сліз  очі,
Та  в  душах  віра,  що  люд  вкраїнський  себе  не  зрадить.

Виборить  мир,  розквітне,  матиме  щасливу  долю.
Чому  слова,  як    весна,    інколи  не  зігрівають,
А  лише  спомин  про  маму    й  дитинство  колискове,
І  тихий  спів,  ніби  в  теплу  пелюшку  сповивають,
Втішають  серце  й  в  надважкий  час,  душу  надихають…

Щоби  слова  згадать  й  поділитися  з  друзями.

                                                                                                     18.05.2022р
                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022

Травневий ранок…

Стрічають  ранок,  буйні  трави,
Щоб  день  у  сонячній  заграві,
Щоб  не  наносив,  ворог  рани,
Із  вітром  тішивсь  у  забаві.

Травневий  ранок,    ліс  весняний,
Верба  з  клиночком  любувались,
У  наряд  вбралися    листвяний,
На  світлий  день,  теж  сподівались.

Птахи  у  гніздах    пробудились,
Спокійна  ніч  їх  здивувала,
Від  щастя  парами  тулились,
Жодна  ракета  не  літала.

Весняний  подих  -  жага  миру,
Пісні  любовні,  сподівання,
Веселе  «Кру»  будить  долину,
           Зникають  з  росами  страждання.

     Нехай  продовжиться  цей  спокій,
Звуки  сирен,  не  злякають  світ,
Бої  закінчаться  жорстокі,
Відійдуть  ночі    і  дні  важкі.

     Травневий  ранок…  барвінковий,
                 В  саду  духмянім    мішок  думок,
У  світ  потрапила,  казковий,
             В  красу  наважусь,  зробити  крок.

Дивуюсь  цвітом  яблуневим,
       На  якусь  мить  зникли  тривоги,
     Кульбаби  ваблять  золотавим,
               Сонячний  промінь  вздовж  дороги.

Вітрець  ранковий,  прохолода,
     Душа  мов  птах,  тепла  відчуття,
Від  сну  прокинулась  природа,
         Бузковий  настрій  -  віра  в  життя.

                                                         13.05.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022

Два місяці в облозі…

                                                                 Тримайтесь  мої  дорогі  земляки!
                                                                                                 Все  буде  Україна!

В  уяві  й  досі  зберігаю  рідний  край,
Хатки,  будинки,  біля  них  клумби  квітів,
Вже  літо  кликало  в  трояндовий  розмай,
Стежки  знайомі!  Усе  найкраще  в  світі!

У  ряд  приваблюють,    назви  магазинів,
Тут  є  й  кав’ярня,  а  неподалік  пошта,
Все  ніби  бачу,  не  позбудусь  споминів,
Радість  душі,  мов  від  сонячних  променів.

Та  нині    вкотре,  мов  пробуджуюсь  від  сну,
Страшні  новини,  зруйнували    уяву,
Мій  край  в  облозі,  війна,  катування,  сум,
Не  спромоглися  зупинить  навалу.

Зимовий  ранок….  круг  селища  враз  блиски,
В  небі  червоні  й  чорно  -  рожеві  плями,
Здригнувсь  народ…  чути  грохоту  уривки,
За  дві  години,  здійнявсь  пил  над  полями.

Приліт  снарядів  …  зруйновані  хатини,
Ворог  на  танках,  вже  кулеметні  черги,
Життя  спинилось,  жаль  матері    й  дитини,
Все  це  побачить,  як  витримують  нерви?!

Завмерло  селище  від  болю  й  свавілля,
Зранену  землю,  рашистський  чобіт  топче,
Чи  від  сусіда  ми  ждали  божевілля?
За  що  країну…    мою  знищити  хоче?

У  очах  смуток…    за  вікном  шумно,  темінь,
Душа  тремтить,  страхіття,  дрижать  будинки,
Літаки  низько,  ніби  торкнулись  землі,
Не  один  дах,    розлетівся  на  крупинки.

Пихаті  пики,  в  очах  злість  і  зневага,
Ніби  господарі,    раді  бісенята,
Забрати  все,  це  для  них  одна  розвага,
Чому  не  спиниться,  ця  орда  проклята?

Довга  облога,  чути  летять  снаряди,  кулі,
Без  сну  ночами,  днями,  не  змогла  втекти,
Вже  у  суцвітті  вишні,  ком  пече  в  горлі,
О,  як  же  боляче,  стежини  не  знайти.

А  хата  ж  де?  Руїни…  поблизу  гроби,
Прощення  ні!  Не  діждешся  супостате!
Бо  ж  у  серцях  таїться  вогник  боротьби,
Ти  ж  просто  нелюд,  ще  й  очманілий  кате!
***
Лиш  десь  видніються,  вхожені  городи,
Лишились  люди,    все  ж  плекають  надії,
Діждуться    волі,  не  втратять  дух  свободи!
І,  як  раніш  житимуть  у  Україні!

Тривога  й  відчай,  все    ж  ждуть  своїх  воїнів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2022

Скажи, чого прийшов?

Чого  прийшов,  на  нашу  землю  воювати?
Чи  може  скажеш,  що  знов  прийшов  захищати?
Скажи  від  чого?  Навіщо  й  чого  заради?
Чи  може  злоба  і  гнів  рашистської  влади?

Що  ми    давненько,  уже  стали  жити  краще,
Зрівняти  нас?  Та  ти  ж  спокін  віків  ледаще,
У  бур’янах  городи,  життя  в  борг,  іпотеки,
Ви  з  прапорами  й  досі,  кричите  за  совєти.

Біда  країні,  на  душі  занадто  тяжко,
Сприймати  смерть,  руїни,  дуже  важко,
На  жаль,  людьми,  важко  ворогів    називати,
Так  українок,  за  що  прийшли  ґвалтувати?

Жінок    -  вбивць  й  українських  красунь  порівняти?
Наші  ж  сміливі,  пішли  землю  захищати,
Бо  ж  найдорожча,  вона  їм,  як  рідна  ненька,
Бо  люблять  мир!  Квітне,  пахне  хлібом  земелька,
Під  небом  чистим,  від  сонця  сприймати  тепло
А  ти  ж  негідник,  приніс  страждання,  сум,  пекло!

Скажи  була,  чи  є  у  тебе  рідна  мати?
Зізнайсь,  дай  відповідь,  це  хто  навчив  вбивати?
 Та  ти  ж  грабіжник,  скільки  горя  зміг  принести!
Думки  рояться,  де  жив,  виховувався  ти?

У  дитбудинку,  в  сім’ї,  може  серед  звірів?
З  уралу,  з  тундри,  чи  прожив  життя  без  віри?
 Не  дав  Бог  розуму  прочитати  заповіт,
За  що,    ненавидиш,  Україну  й  увесь  світ?

Скажи  навіщо,  палиш  землю,  ***  сину,
За  що  знущання,  вбиваєш  малу  дитину,
 Не  розумієш,  що  давно  не  те  століття,
Воно  ж  біднесеньке,  труситься  від  жахіття.

У  очах  страх,  відчай,  біль,  захисту  шукає,  
Мабуть  ти  нелюд,    у  серці….  добра  немає!
     Може  не  знав,  тепла,  материнської  ласки?
Брехати  досить!  Прийшовв  час  зняти  маски!

Заздрість,  ненависть,  жадібність  зове  до  бою?
Ми  ж  народ  дружній,  тож  відвоюємо  волю!
Горить  Луганськ…  під  свист,  авіабомб,  снарядів,
Ховались  люди….      від  біди,  смертельних  градів,
Із  дев’яносто,      в  школі  лишилось  шістдесят,
Земля  накрила,  небо    ж  стрічало  голуб’ят.

Яким  хотілось,  тепла,  бачить  сонце,    жити,
 Скажи,  ти  кате,за  що    посмів  народ  вбити?
 Ні  миті  тиші,    звуки  сирени,    раз  –у  –раз,
В  день  перемоги,  тоді  тікала  вража  рать,
А  нині  ж  Боже,  чому  сусід,  став  фашистом,
Нема  прощення!  Для  нас  тепер  рашистом,
Лишиться  ворогом  для    неньки  України!
***
Більш,  як  два  місяці  війна,
 Горить  земля,  руїни  і  сирени…
Немає  спокою,  останні  дні  відлічує  весна,.
 А  я  думками  сповита  вдень  і  вночі,
 Читаю  «Молнию»,  кліпають  старенькі  очі,
 Крізь  окуляри,  сльози  –  краплини,
Душа  болить.Читаю,  тож    хочу  знать  новини.

 Як  важко  людям,  тим,  хто  ховається  від  градів,  
І  трохи  жаль,  хто  радіє  від  парадів,
   Знаю,  що  прийде,  до  них  судний  день,
 Все  в  руках  Божих,  не  співатимуть    пісень,    
Коли  нарешті,  прийде  прозріння?

     Яка  різниця,  думаю  сама  собі…  У  другу  світову  війну,  Америка  відкрила  другий  фронт,  допомогти  прогнати  фашистів…
Тепер  Америка  допомагає  нам,  прогнати  з  нашої  землі  рашистів…
Що  сталось  з  цим  сусідом?    Так  хочеться  його  послати…
 за  кораблем    слідом…..
         А  поки  ж,  я  схиляюся  перед  нашими  воїнами  –  захисниками,  героями.  За  їх  сміливість,  мужність  і  віру  в  перемогу.  Дякую,  дорогі  наші  сини  і  доньки!  Все  буде  Україна!    Героям  слава!  Слава  Україні!

                                                                                                                               09.05.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022

Повертайся, любий…

                                     Вірш  до  картини


Поведу  розмову  з  теплими  вітрами,
Хоч  далека  відстань,  любий,  поміж  нами,
Знов  стріляють  і  вкотре  летять  снаряди,
А  в  нас  цвіт  вишневий  розлетівсь  полями.

Саме  там,  мій  милий  ,  де  удвох  бродили,
Де  криниця  сільська,  з  неї  воду  пили,
 І  корів,  ми  пасли,  в  травах  шовковистих,
Із  суничок  стиглих  сплітали  намисто,
Й  молока  парного  підносила  чашу,
Мабуть  був  щасливий,  не  шукав  же  кращу.

Поведу  розмову,  а  вітер  послуха,
Знаю  ворог  клятий,  там  всюди  розруха,
Та  повернешся  вірю,  проженем  ката,
Зі  сльозами  стріну,  звеселиться  хата.

А  поки  ж,  ще  вітер,  пеститься  до  мене,
Та  я    хочу,    рідний,  горнутись  до  тебе,
Заглянути    в  очі,  тож  давно  кохаю,
Повертайся  любий,  до  нашого  раю!

               03.05.2022р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022

Як наважитись

Як  наважитись,  писати  про  війну,
Про  печалі  й  біди,  що  приніс  ворог,
Розіп’яв….  із  первоцвітами  весну,
 Землю  зранив,  посіяв  смерть  і  порох.

Як  наважитись,  згадати  про  війну,
Та  душа  кричить,    ти  не  смій  стріляти!
Не  страши,  міцного,  дитячого  сну,
Йому  боязно  все  бачити  й  сприйняти.

О,  як  важко  написати  про  війну,
Знов  снаряд  із  свистом  летить  до  землі,
Скрізь  руїни.  Навіть  малу  хатину,
Розбомбив,  як  цей  біль  сприймати  мені?

Хоча  дуже  гірко  писать  про  війну,
Та  бійці,    нас  сміло  охороняють.
Я  укотре  у    руку  ручку  візьму,
Хоч  й  думки,  все  волосся  спопеляють.

Й  серця  трепіт,  мов  рветься  на  частини,
Їх  надію,  мужність  й  віру  вселяють,
Мир  настане,  зродиться  Україна!
І    поля  засяють  златим  колоссям,
Здійме  кегли,  червоненька  калина!  
Й  на  очах,  заблистять  сльозини  щастя!

                                                       02.05.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022

О рідна земле…

Дрімали  зорі…та  все  ж  раз  у  раз  здригались,
Яснить  хотіли,  то  ж  на  краще  сподівались,
Їх  мріям  попіл  заважав,  здіймавсь  до  неба,
О  світ  безмежний,чи  в  війні  є  потреба?

Від  імли  сірої    й  страху  сховався  місяць,
О  рідна  земле,  зранена,  немає  місця,
Як  процвітала,  колись  весною  буяла,
Під  мирним  небом,  світлим  ранком  звеселяла.

У  світлих  мріях…  білі  в  променях  хмарини,
Щасливі  люди,  радісні  пісні  пташини,
Чому  той  ворог,  у  душі  несе  розпач,  страх?
Чи  він  не  знає,  прийде  час  розплати,  прах!

О  рідна  земле,  вітер  знесе  темінь  й    попіл,
Народ  наш  сильний,  позбудеться  усіх  (  циклопів),
Бузок  розквітне,  скрізь  замайорять  тюльпани,
В  крові  потонуть    всі  рашистські  горлопани!

Дамо  жорстку  відсіч,  щоби  злодій  засвоїв,
Із  перемогою  зустрінемо  героїв!
Життя  навчило,  рідну  землю  захищати,
Хай  пам’ятає,  Україну  не  здолати!

                                                                   27.04.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022

В надії…

Тривожна  ніч…  криваві  роси,
Старенька  жінка,    Бога  просить,
У  світлий  день,  зупини  війну!
І  подаруй…    щасливу  весну!

У  очах  смуток,  безнадія,
Поміж  зірок  згубилась  мрія,
Пташок  не  чути,    заніміли,
Усі  поля  давно  зчорніли.

І  знову  сльози  навертались,
Будинки  з  попелом  змішались,
Війна  то  біль!  Так  серце  крає,
Чи  живий  син,  вона  не  знає….

Лунають  звуки,  аж  до  небес,
Христос  Воскрес!  -  Христос  Воскрес!
Як  зупинити  страшну  війну?
І  захистити  Україну?

Прошу  навалу  цю  зупини!
І    Україну    ти  збережи!
Шепочуть  губи    тихо  -  тихо…
Спини  Отець,  війну,  біль,  лихо!

         24.04.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022

Дитяче 8

***

Чути  мишки  голосочок,
Підіймала  колосочок,
Ой,  важкий...  та  все  ж    візьму,
Затягну  тебе  додому.

 ***
Топ  -  топ  –топ…  йду  по  калюжці,
В  чобітках,  тож  у  безпеці
В  ній  проміннячко  гуляє,
Мене  й  діток  звеселяє.

***
Під  самісіньким  горбочком,
 Під  новесеньким  місточком,
Квітнуть  сонечка  маленькі
То  кульбабки  золотенькі.

***
Тепле  сонечко,  яскраве,
Хай  завжди,  буде  ласкаве,
Мирне  й  чисте  піднебесся
Щоб  всі  люди  мали  щастя!

***
Повіває  вітерець,
Густо  хвильками  вода,
По  калюжці    навпростець,
В  ній  листочок,  ледь  гойда,
В  небі    ніби  зорепад,
Тішивсь  равлик  й  задрімав,
Плив  вперед,  а  то  назад,
Теплий  вечір  зустрічав.
Співав  вітер  в  унісон,
Колисав..  мов  дитинку
Равлик  бачив  добрий  сон,
Аж  до  самого  ранку!

***
Я  сказала  мамі,  -  Хочу  погуляти,
     На  доріжці,  он  там.  щось  намалювати,
Заглядаю  в  очі,  ніжно  притулюся,
-  Не  гуде  сирена,  відпусти  матусю!
   Ось  доріжка,    я  поглянула  до  неба,
     -  Сяє  сонце,    ясне,  намалювать  треба,
       Й  піднебесся  чисте  ,  й  прапор  України
       І  на  гілці  пташку,  співа  на  калині,
             А  ще  тата  поряд,  щоб  з    війни  вернувся,
Щоб  мені  й  матусі  весело  всміхнувся.

                                       20.04.  2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022

Вірю в перемогу

Ти    лебідка  моя,  ніжна  синьоока,
 Ти  красуня  земна  та  доля  жорстока,
Чому,  в  чОму  винна    моя  Україна,
 Де  пшениці    в  полі,  мова  солов’їна,
 Працьовиті,  дружні  і  добрії  люди,
Нам  би  Миру,  сонця  і  щастя  повсюди.

Щоб  мале  дитятко  всміхалось  матусі,
 Теплий,  ніжний  погляд  грів  серце  бабусі,
 Щоби  татко  поруч,  мужній  і  сміливий,
Щоб  війни,  не  знав  він,  працював  щасливий.

Прошу  Боже,  подивися  на  родину
 Від  неволі    спаси  козацьку  країну,
 Всели  віру  у  душу,  любов,  надію,
Щоб  раділи  люди,  завжди  мали  мрію!

Я  вклонюсь  синочкам,  донькам  України,
 За  хоробрість,  мужність,  що  сни  зберігають,
У  боях    жорстоких  волю  захищають,
В  перемогу  вірю,  виженуть  навалу,
Розквітне  країна,  збудуєм  на  славу.

 Всі  міста  і  села.  Хай  хліб  колоситься,
І  малим  діточкам  війна  не  насниться,
У  шовкових  травах,    посрібляться  роси,
І  життя  настане,  жаданим,  прекрасним!

                                                                     11.04.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022

Навесні….

Навесні  квітка...  ледь  розквітла,
Чомусь  не  бачить,  сонця,  світла,
Рашистський  чобіт,  вщент  притоптав,
Щоб  ти  негідник,  навік  пропав.

Вона  ж  зростала  із  любов*ю,
А  ти  залив...    людською  кров*ю,
Спаплюжив  вдачу,    диво-  красу,
Приніс  у  душу  страждання    й    сум.

Нема  й  не  буде  тобі  щастя,
Їй  корінці  вживити  вдасться,
Квітка  розквітне  й  зачарує,
І  увесь  світ,  не  раз    здивує.

 Зросте  пшениця,    квіти    в  полі,
Під  мирним  небом  і  на  волі,
Як  за  столом    дружня  родина,
Полине  мова  солов*їна,
Пізнає  радість  Україна!

Заживе  знов  у  щастю  –  долі!

                                                               03.04.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022

Думки про рідне селище Козача Лопань

             (Моє  рідне  селище!  Я  від  тебе  далеко,
                     але  моя  душа  і  серце  завжди  з  тобою)
                                               (    Клуб  поезії  Ніна  Незламна)  

Знову  думками  в  рідному  саду,
Де  вишні  вряд,  по  стежці  я  іду,
Тут  народилась.  І  босонога,
Стежки  зміряла.  Просила  Бога,
 За  мене  ненька  в  нічні  години,
Як  духи  злі  плели  павутини,
Та  кров  козацька  тече  у  жилах,
Земна  любов  -  подарили  крила!

 Рідненьке  селище  Козача  Лопань,
І  повноводна  річенька  Лопань,
 Придали  сили.  Й  віри  в  суцвітті,
Серед  цих  вишень,  кращих  у  світі,
Як  навесні  в  весільному  вбранні,
Вбирали  в  себе  ранки  туманні.
З  промінням  сонячним    несли  радість,
Тікала  слабість,  вдихала  свіжість,
Замала  сил,  здійнялась  на  ноги,
В  рідному  селищі,  є  дороги,  
 І  не  одна,  по  якій    ходила
Красу  землі  в  серці  сохранила.

Хатки…  хатки    потонули  в  садах,
Від  поля    марево,  сльози  в  очах,
 То  сонце  пестить  золоту  стерню,
А,  я  ж  її  і  досі…  так  люблю,
Хоч  і  колола,    ноги  до  болю,
Та  душа  мріяла  -    будь  на  волі,
Де  вітер  коси  розсівав  на  плечі,
 Коли  лунають  голоси  лелечі,
В  річці  вода,  грала  веселкою
Втішавсь  лелека  із  лелекою.

По  всій  долині  гусячі  лапки,
Ясніють  сонцем  жовті  лампадки,
В  квітах  ховаються  ранні  роси
Легкий  вітрець,  пестить  вербі  коси,
Що  до  води,  схилилися  низько,
А  тут  й  тополі,  в  рядочок  близько,
Мов  на  параді  височать  вгору,
Як  не  полюбиш,  ти  літню  пору,
 Коли    краса,  чарує  довкола,  
 А  далі  рідна  сердечку  школа.

І  залізничне  сіре  полотно,
Воно  мені,  знайоме  так  давно,
Шлях  до  вокзалу  Козача  Лопань,
Правда  не  пройдеш,    без  переживань,
Потяг  за  потягом    ніби  спішить,
 Часом  земля  здається,  аж  дрижить,
Але  ж    дороги,    іншої  нема,
І  незалежно  весна,  чи  зима,
             Єдиний  шлях,  тільки  цей  до  школи.  

Полотно  ділить,  селище  навпіл,
Частина  рівно,  є  й  часом  нахил,
Де  вздовж  дороги,  а  де  й  посадки,
За  ними  вряд,  будинки  і  хатки.
Я  часто  в  снах,  бачу  рідні  стежки,
Безмежна  втіха  та  беруть  думки,
 В  цей  час  важкий,  тривожиться  душа,
Сусід,  на  жаль,    нікого  не  втішна,
Брехня  й  нахабство,  всякчас  злива  бруд,
 На  наш,  козацький,  відчайдушний  люд.

Бажає  знищити  Батьківщину,
Замордувати  в  тюрмах    родину,
Хто  хоче  мирно  жити  й  працювати,
Країну  щастя  й  добра  збудувать,
І  зернові  виростити  в  полі,
Й    дітей  виховувати  в  любові,
Щоби  ніколи  не  знали  війни!
 Єднаймось  люди!  Заради  життя,
Заради  волі,  щастя  й  майбуття!

                                         23.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022

Ти дочекайся

                                 (вірш  до  картини)

Хочу  пірнути  у  обійми  твої
І  стук  сердець  відчути,  чіткий  в  ритмі
Що  дано  долею,  без  суму  схвалиш,
Бо  я  найкраща  в  твоєму  гаремі.

Ці  очі  карі,  звабливі,  як  хотів,
Тож  ти  зізнався,  дивлячись  у  очі,
Ввечері    скаржився,  що  осамотів,
Що  на  подушці,  шукав  серед  ночі.

Тож  мав  бажання  цілувати  вуста,
Пишні,  солодкі  -  смак  стиглої  вишні,
Так  дуже  важко,  вгамувати  відчуття,
Нашої    близькості.  Розлуки  тижні.

Ти  шепотів,  що  вже    занадто  довгі,
А  мій  літак,  знов  на  захід  летів,
Хоч    бути  разом  і    бажання  благі,
Вже  й  поміж  нас,  давно  нема  секретів.

Прояви    вдячності,  наше  кохання,
Є  спокій,  злагода  у  розмовах,
Море  спокуси,  ніжність.  Сподівання,
Тонути    вдвох  у  весняних  загравах.

Сказати  хочу,  коханий  обійми,
Жаль  між  хмарин,  допоки  в  небесах,
Лиш  дочекайся,  екзаменом  сприйми,
Вернусь,  розтану    у  любовних  іграх.

                                                               18.02.2022р    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Весна дрімає…

Вона,  ще  там,  за  горами  сховалась,
Може  між  них,  дрімає  в  пухких  хмарах,
Весна  -  дівиця  краплями  вмивалась,
Роси  ранкової.  Тонула  в  чарах.

Із  злата  й  сонця  у  світлій  блакиті,
Пісні  оспівували  їй  струмочки,
Між  хребтів  смужками  у  оксамиті,
І  водні  бульки  зводили  таночки.

Так  час  від  часу,  кольори  веселки,
Ледь  підфарбовували  білі  хмарки,
В  жовто-  зелені  й  рожеві  прожилки,
Та  й  звеселяли  вечірні  присмерки.

Та  мало  сонця,  ще  дрімає  весна,
Вершини  гір,  тримають  білі  шапки,
Я  добре  знаю,  це  не  її  вина,
Тепліший  березень  прискорить  кроки,
Нас  первоцвітами  потішить  вона.

                                                       20.02.2022р.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Втеча ( проза)

           У  блакиті  яскраве  сонце,  проміння    пестить  землю,  висушує  сріблясті  роси.  Через  відчинене  вікно,  проміння    скаче  по  обличчю  Софійки,  лоскоче  щічки.  Раз  і  вдруге  відмахнулася  рукою,  ледь-  ледь  відкрила  оченята,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            -Ото,  таке  яскраве,  чом  не  даєш  спати!  І  чого  та  дай  ще  трішки  подрімати!
         В  хаті    майже  зовсім  тихо,    з-за  дверей  іншої  кімнати  ледь  чути,  -  «  Тік  -  так…  тік  –  так…»,  це  годинник.  В  нічній  сорочці,  вона  підбігла  до  відкритого  вікна    й  відразу  ж  відсахнулася,  трохи  злякалася,  
-  От  бешкетники!  Надумали  мене  лякати?!  Що  їсти  хочете?  Такі  невгамовні,  хитрі  і  спритні!  Ба,  як  навчилися  мені  заглядати  в  очі.
         Горобці,  що  сиділи  в  кущах  та  під  вікном,  зненацька  злетіли  на  калину,  що  поруч    росла.  Вони  скакали  по  гілочках,  крутячи  голівками,  позирали  в  її  сторону.
-А  звикли,  щоб  вас  нагодувала!  Зараз,  тож  почекайте.  Здається  вдома    нікого  немає,  от  і    добре,  я  трошки    з  вами  побавлюся.
Раптово  скрипнули  й  відчинилися  двері  в  її  кімнату.  Вітчим  сердитим  голосом,  
-Ану  дівчисько,  я  тебе  попереджав,  ніякого  годування!
Його  обличчя  від  злоби  посіріло,  густі  чорні  брови,  їй  нагадували  Карабаса  Барабаса  з  кінофільму  «Золотий  ключик»  .
Ото  впав  у  пасію  -  тільки  й  могла  подумати.  Острах  торкнувся  душі,  тіло  судорожно  затремтіло,  як    пір`їна,  миттєво    опинилася    в  ліжку  під  ковдрою.  З  під  неї    їй  вдалося    зробити  шпаринку.    Мов  загнана  у  клітку  пташка,  сполохано  спостерігала  за  ним.  Він  сердито  зачиняв  вікно,  в  цю    ж  мить  пролунав  голос  матері,
-Янчику,  любий….    Ходи,  вже  сніданок  готовий!
 Грізна  постать  різко  розвернулася,  чорні  очі  забігали  по  ліжку,
-  Чекай,  я  з  тобою  ще  проведу  бесіду.
 На  ходу,    знову  щось  нерозбірливо  бурчав,  за  собою  гучно  зачинивши    двері,  зник.
         Відчувши  полегшення,  Софійка    кілька  раз  здригнулася.  Нервовими  рухами  думки,    перевела  подих    і  стиснувши  пальці  в  кулаки  прошепотіла,
-Ба  який  злюка,  а  мама  каже  хороший.  Це  він  при  ній  хороший  і  то  не  завжди,  а  коли    вона  на  роботі,  то  хоч  з  хати  тікай.
   За  кілька  хвилин,  обійнявши  подушку,  з  ліжка  гойдала  ногами,    тупо  дивилася  на  підлогу.  Їй  так  хотілося  бути  сильною,  зуміти  дати  відпір  на  його  неприємну  поведінку,  але    втримати  сльози  ніяк  не  вдавалося.    Великі  краплини  зливалися  до  купи,  стікали  по  щічках,
-Бабусю  забери  мене  звідси,  забери.  Невже  ти  не  відчуваєш,  як  мені  тут  погано.  Навіщо  їй  цей    злий  чоловік,  вона  його  любить  більше  чим  мене…
З  кімнати    пролунав  сміх…  голос  матері,
-Та  не  чіпай  ти  мене,  ото  пристав,чи  вночі  було  мало.
За  мить,  Софія  в  руках  тримала  вату,  запихала  в  вуха,
-Оце  зараз  почнеться  концерт,  та  їх  любов.    Добре  хоч  не  вночі.
     Адже  її  часто  пробуджував  скрип  ліжка  і  гучний  сміх.  Поневолі  доводилось    чути  такі  слова,  про  які  навіть  бабусі  було  соромно  розповісти.  Тільки  закліпає  оченятами,  думає,  для  чого  люди  вигадали  таку  любов.
         Софійка  -  руденька  дівчинка  з    милими  синіми    оченятами,  дуже  схожа  на  батька.  Коли  їй  було  чотири  роки,  він  покинув  їх.    Марія  розповідала  доні,  що  поїхав  у  Росію,  там  одружився,  покохав  іншу  жінку.  
Не  раз  роїлися  думки  -  Бабуся  казала,  в  житті  можна  кохати  тільки  один  єдиний  раз  і    на  все  життя.  А  чому  ж  тато  вдруге  покохав,чи  полюбив?  А,  як  же  я?  Але  ж  чекай  дядьку  Янику,  де  ти  взявся  на  мою  голову,  ти  мене,  ще  згадаєш.
Плакала,  пригадала,  як  він  з`явився  в  їхній  хаті.  Налякав  її  своєю  статурою  та  чорною  шевелюрою,  яка  ледь  прикривала  великий,  горбатий  ніс.  Вона  забилася  в  куток,  як  пташенятко  від  хижака.  А  мати  тільки  й  сказала,
-Нічого,  звикнеш!  
     Пізніше,  десь  через  місяць,    Яник  в  сільському  магазині  віддав  продавчині  Маріїн  золотий  ланцюжок.  А  сам  збрехав,  що  донька  ним  гралася  й  напевно  загубила  в  траві.  
Того  дня,  Марія  була  сама  не  своя,
 -Шкода,  чотири  грама  золота,  а  це  ж  гроші!
На  обійсті,  кожну  травинку  разів  двадцять  вимацувала,  але  так  і  не  знайшла.  Доньку  ж  до  самого  вечора  заповторила  в  куток.  Хоча  Софія  і  намагалася  їй  довести,  що  не  брала,  що  бачила,  як  він    в  магазині,  за  ланцюг  просив  більше  грошей.  Але  мати  їй  не  повірила,  бо    той  тільки  й  торочив,
-Що  ти  віриш  своїй  мрійниці!  Вона,  де  ступне  там  і  збреше,  як  твоя  мати.  
 Але  дитина  не  розуміла  до  чого  тут  бабуся,  іще  дужче  плакала.  Боязко,  як  сполоханий  зайчик  в  лігві,  так  і  вона  виглядала  з-  за  штори,  яка  від  кімнати  відділяла  піч.
   Згодом,  коли  про  це  розповіла  бабусі  та  зажурено  подивилася,  розвела  руками,
-  Сонечко  моє,  що  я  зроблю.  Вони  мені  тебе  не  віддадуть.  Я  скільки  раз  говорила,  щоби  в  нашому  селі  пішла  в  школу,  але  умовити  не  вдалося.
       Минув  час…    Софія    перейшла  в  третій  клас,  більш  -  менш  розуміла,  як  треба  поводитися  при  дядькові.  Мати  й  бабуся  повчали,  що  не  треба  сперечатися,  а  краще  промовчати.  Звичайно  це  рідко  вдавалося  зробити,  адже    з  першого  дня    його  незлюбила.  Вона  добре  пам`ятає,  як  з  маленьким  пакунком  прийшов  до  них  у  хату.    Як  Марія,  ті  гроші,    що  складала  на  одяг  для  себе  і    для  неї,  всі  витратила  на  нього.  Каже  сором  такого  батька  мати,  тож  треба  одягати,  а  в  нас  і  так  дещо  є  носити,  тож  обійдемося.  
 Пізніше,  дівчинка  похвалилася  бабусі,  стара  сама  пішла  в  магазин,  за  свої  гроші  придбала  їй  одяг  і  взуття.  І  перед  школою  придбала  все  що  потрібно,  бо  мати  весь  час  тільки  й  плакала,  що  невистачає  грошей.  Стара  Катерина  сердилася,  хитала    головою  й  промовляла,
-Коли  ти  навчишся  жити!  Щоби  без  нас  зробила?    
 А  батько  Марії,  лише  одного  разу  бачив  Яника,  сказав  більше  й  на  поріг  не  ступне,  не  поважає  тих,  що  часто  напідпитку  та    відхиляється  від  роботи.  Такі  тільки  й  шастають,  щоби  знайти  якусь  дурепу,  щоби  годувала  і  одягала.
   Звичайно  почувши  такі  слова,  Софія  без  сумніву  зненавиділа  його.  Ці  розмови  та  іше  ревнощі  зіграли  свою  роль.  А,  Яник,  родом  із  Закарпаття,  такі  слова  чула  дівчинка,  а  згодом,  як  пішла  до  школи,  вже  дивлячись  на  карту,  дізналася  де  це  знаходиться.  Іноді  казала  матері  і  чого  він  до  нас  приперся,  навіщо  він  тобі?!  Марія  ж  умовляла  доню,  тлумачила,  що  буде  мати  батька,  але  та  у  відповідь  похитала  головою,
-Він  не  мій  батько,  я  його  називати  татом  не  буду,  він  злий.
 Одного  разу,  навіть  перед  бабусею  заприсяглася,
-Хай,  що  буде,  чи  битимуть  мене,  чи  в  куток  ставитимуть,  до  смерті,  ні  разу  не  назву  його  татом.
       Напередодні  Великодня  ,  Катерина  привезла    два  кошика  гостинців:  домашньої  випічки:  паски,    хліб,  крашанки,    сирі  курячі  яйця,    два  добрячий  шматка  копченого  м`яса    і  стільки  ж  сала.  Софійка,  після  поцілунків  і  обіймів  з  бабусею,  діставала  з  кошика  три  кільця  пахучої  домашньої  ковбаси,
-Ого  скільки  багато  всього!    Мамо,  ото  вже  твій  Яник  наїсться,  певно    стане  жирним,  з  брюхом,  як  наш  сусід  дід  Сашко.Той  ледве  ноги  переставляє.
Катерина,  сердито    її  шарпнула  за  руку,  долонею  закрила      рота,
 -Софіє  та  чи  так  можна!  Ану  цить!
Хоч  це  було  сказано  доволі  сердито,  все  ж    онучка  притулилася  до  неї,  почала  шепотіти,
-  Ой,  бабусю,  чула  би  ти,  як  вона  йому    годить!  І  горілки  наллє  в  чарку  і  все  що  краще,  то  йому  дає  їсти,  а  мені,  то  вже,  що  залишиться,  якщо  все  вдвох  не  з`їдять.
 Та  приголубила  онучку  й  до  доньки,
-Що  я  чую?!  Це  правда?
 -Мамо  він  приходить  з  роботи  голодний,  як  вовк.  Тож  на  будівництві  робота  виснажлива,  важка.
-Досить!  Я,  зрозуміла.!  Ще  й  горілку  купуєш!
   Звернулася  до  онучки,
-Ти  йди…  погуляй,  я  маю  з  мамою  поговорити.
     Близько  години  в  хаті  ніби  хто  дорогу  перебіг,  гучна  розмова,  крики.    Нарешті,  Софія  побачила,  як  бабуся  вийшла  з  хати,
-Ходи,  поцілую  та  вже  піду.  Ти  слухайся  маму,  після  зелених  свят,  на  все  літо  тебе  заберемо.
-Це  правда?  Що  сказала,  відпустить?
-Не  хвилюйся!  Це  при  умові,  що  ти  закінчиш  школу  на  відмінно.  Тож  старайся!  Будь  гарною  дівчинкою,-      поцілувала  в  чоло  і  попрямувала    по  стежці,  що  вела  через  городи.
 В  Пасхальні  дні,  в  домі  гулянка  затягнулася.  З`явилися  чужі  чоловіки,  їли,  пили  горілку,  гучно  розмовляли  про  якісь  справи.  Марія,  як  квітка  розцвіла  серед  них,одягла  красиву  сукню,  до  всіх  всміхалася,  розповідала  анекдоти.  
 Софії  здавалося,  що  про  неї  всі  забули.  Вона  любила  тишу.  Бабусина  хата  -  гавань  радості  і  любові.    Де  завжди  пахне  м`ята  і  чебрець.  А  на  веранді,  завжди  в  глечику  парне  молоко,  яке  вона  обожнювала.  Їй  дуже  хотілося  якнайшвидше  закінчити  школу  і  поїхати  до  бабусі.  А,  як  не    буде  кому  завести,  то  й  ладна  пішком  добратися  до  неї.
     Вже  минула  й  Поминальна  неділя,  а  троє    чоловіків  так    і  жили    з    ними.  Правда  спали  в  окремій  кімнаті,  яка  знаходилася  за  гостинною  кімнатою.  Дівчинці  здавалося,  що  вони  й  не  збираються  кудись  зникати.  Одного  разу,  вона  помітила,  як  мати  з  трьома  чоловіками  зачинилася  в  сараї.    Її,  ніби  хто  облив  окропом,  бігла  стежкою  поміж  городами,  мов  руденька  вивірка.  Як  подалі,  в  густу  високу  траву,  що  загородила  сільський  садок.  Ніхто  і  не  помітив  її  зникнення.  Вона  довго  лежала  на  траві,  задивлялася  в  небо,  проводжала  сонце  до  заходу.
     Сутеніло,  прохолода    торкнулася  плечей,    мурахами  пробиралася  по  спині.  Перша  думка  –  треба  повертатися  додому,  ще  захворію,  як  закінчу  школу?  Бабусю,  як  я  хочу  до  вас.
     Софія  крадькома  вийшла  з-за    хати.Троє  чоловіків  і  вітчим,  розсівшись  на  спориші,  грали  в  карти.  Яник  помітивши  її,  доволі  хриплим,  пропившим  голосом,
 -Ану  руденька,  підійди  до  нас!  Не  бійся  дядьки  хороші.  А,  ще  будуть  кращі,  якщо  ти  їх  будеш  слухатися.  Бач,  таке  весіллячко  в  нас,  я  програв,  тож  маю  розрахуватися.  Підійди,  я  сказав!
   Вона  відразу  схопилася  за  вуха.  Подумала,  що  вітчим  хоче  зняти  золоті  сережки,  які  їй  подарувала  бабуся.
Чоловіки  ледве  язиками  ворочали,  одночасно  про  щось  зашепотіли,    потім  пролунав  сміх.  Вона  все  ж  насторожено  підійшла  до  вітчима.  Єхидна  посмішка,  очі  налиті  кров`ю  налякали  її.  Зненацька  прикрив  очі  й    його  велика  рука  простягнулася  під  її  сукню.  З  силою  притиснув  до  себе  й  до  чоловіків,
-Я  думаю  вже  можна,  товстенька,  майже  увійшла  в  силу.  
Двома  руками,  вона  виривалась  від  нього.  Чоловік,  що  сидів  поряд,  закрутив  її  руки  назад.  Брудна    долоня  накрила  рота.
-Ти  мені  програв  три  рази,  тож  я  перший,
-  Е  ні!  Ти  йди  до  Марії,  он  Микола  каже,  вже  готова  до  всього,  тож  лови  кайф.  Ну…хіба  вже  потім…
Софія  відчула  послаблення  ,  її  руки  вирвалися,  товкла  вітчима,  тремтячим  голосом,
-Я  віддам  сережки,  віддам.  Дядьку  Янику,  ви  так  не  жартуйте!  Повеселилися  і  досить,  а  те,  що  програли  в  карти,  я  знаю  де  заховані  гроші….
-О,  це  вже  потепліше…  Ти  не  бійся  мене…
-Ні-  ні,  я  зараз,  я  хутко,  дуже  хочу  до  вітру,  потім  покажу  де  гроші.
 Чоловік  навпроти  вітчима,  жадно  провів  по  її  шиї,торкнувся  грудей,
-Та  попробуй  яке  ніжне  тіло,  он  і  груди  вже    ледь  скам`яніли….Може  я…
 За  мить  двоє  чоловіків    штовхають  один  одного.    Яник  прошепотів,
-Нам  обом  треба  спасатися,  неси  гроші,  бо  мене  підріжуть.
Він  почав    розбороняти  чоловіків.    Третій  чоловік  кліпав  очима,  не  розумів,  що  коїться.  Бо  вже  скільки  випив  горілки,  що  не  зміг  і  рухатися.
Софія,  окинувши  оком,    влетіла  в  хату.  На  ліжку  лежала  оголена  мати.  Вона  на  ходу  вкрила  її  ковдрою,  сама  ж  кинулася  до  відчиненого  вікна.  …
       Скільки  бігла  і  не  пам`ятає,  крізь  сльози  озиралася.  Позирала  на  небо,  шукала  місяця  й  зорі,  
-Ой,  скоро  ж  зовсім  стемніє…
З  лоба  стікали  краплини  поту,але  вона  їх  ніби  й  не  помічала,знову  бігла.  Зразу  ніби  й  чула  гупотіння,    остановившись  лише  на  мить,  прислухалася  .Не  могла  зрозуміти,чи  то  шарудіння,чи  в  голові  так  гуділо,  що  не  змогла  розібрати.  
Нарешті  жаданий  ставок…  полегшено  перевела  подих.  Тільки  тепер  відчула,  як  палають  ноги.  Зуд  і  біль,  її  тіло,  аж  тріпотіло.  Звичайно  зрозуміла,  що  пожалилася  кропивою..  Хвилюючись,  тремтячими  пальчиками,  з  сукні  здирала  ріп`яхи,  зайшла  у  воду.Декілька  раз  судорожно      затремтіла  та    все  ж    поступово    в  ногах  відчула  менший    зуд,  зникав  сильний  свербіж.  
   Цю  дорогу  вона  добре  знала,  але  йти  далі  не  наважилася,    далі  стежка  через  ліс.  В  голові  гуділо,  знову  прислухалася…  боялася  почути  чиїсь  голоси.  Так  і  не  впевнилася,  чи  її  хтось  доганяє,  чи  ні,  знесилена,охопила  руками  свої    худенькі  плечі,  пішла  вперед.  Вона  вийшла  на  стежку,    притулилася  до    першого  ж  дерева,  
-Зараз  мені  б  трішки  відпочинку,  зараз….
 В  очах  мов  пелена….  Повіки  важчають,  мимоволі  стуляються,  підкрався  сон.
     Настала  ніч…по  небу  де-не-де  мерехтіли  зірки…  А  місяць,то  виринав,то  знову  пропадав,  ховався  за  хмари.  У  лісі  ніби  й  тихо,  лиш  де-інде  щось  тихо  шарудить.  Сові  не  спалось…кілька  раз  крилами    порушила    тишу.  Можливо  раптово  когось,  чи  щось  уздріла,  гучне  –  Ку-гу-у-у  неслося  по  лісу.
Софійка  здригнулася,  кліпала  очима,  з  уст  зірвалося,
-    Ой,  де  це  я?    Так  темно….  
Згадала…    Почуття  сильного  душевного  болю,  безвихідь,  розпач.  Але  озирнувшись  і  знову  прислухаючись,  притулилася  до  дерева.  Руки  самі  тягнулися  до  ніг,  вже  гладила  їх,  вгамовувала  зудіння.  Перепліталися  думки,  але  іншого  виходу  не  було,  вирішила  подрімати,  дочекатися  ранку.  
   Світало…  Над  ставом    здіймались  перші  промені  сонця,  торкнулися  води,  вона  блистіла,  веселково  переливалася.  Спів  зяблика  її  розбудив.
-Ой,-    злегка    затремтіла,  -  Все  ж  прохолодно.  
Роздивлялася  довкола,  заплакала,
-Я  ніколи  не  прощу  тобі,  ніколи.  Цю  подію  повік  не  забуду.  Ой,  мамо  -  мамо,  я  ж  тобі  казала,  навіщо  він  тобі!
Як  горох,  по  щоках  котилися  сльози,  оминала    дерева,  кущі,  поспішно  йшла  через  ліс.  Втішала  себе,
-Іще  з  кілометр  залишився  і  вже  буду  в  бабусі.
     З  лісу  виднілося  зелене  поле…    Листки  гороху  виблискували  на  сонці,  де-  не  –  де  звисали  краплі  роси.  Легенький  вітерець  пестив  обличчя,    висушв  сльози.  Задоволено  озирнулася,поглянула  на  сонце.  На  якусь  мить  зупинилася  і  вже  легенька  усмішка  ковзнула  по  її  обличчю,
 -  А  тут,    вже  й    рукою  подати…
 Хотілось  пташкою  летіти…гучно  билось  сердечко,  поспішала.    Йшла  навпружки,    лише  де-не  де  йшла  по  межах.  Їй  хотілося  притулитися  до  любимої  бабусі,  розповісти,  що  коїться    вдома.
         Бабусин  садок….  щаслива  мить.  Дід    біля  вуликів  оглядав  планки,  відмахнувся  від  бджіл.
       Вона  наближалася…  Думки  застерігали  -  Хоча  би  не  налякати,  як  краще  зайти,  але  ж    хвіртка,  напевно    закрита  на  клямку.  Як    полізу  через  паркан,  ще  більше  налякаю.
 Крадькома  пробігла  за  сарай,    закричав  сполоханий    півень.  Пес,  уздрівши  її,  стояв  на  двох  лапах,  скавулів.    Софійка  вже  стояла    біля  хвіртки,    саме  в  цей  час  Катерина  вийшла  з  хати.  Від  здивування  очі,  ледь  не  вилізли  на  лоба,  веселим  голосом,
-О!  А  хіба  ми  не  закриті  на  клямку,  ти  де  взялася.  А  мама  де?А  що  з  ногами?  Чому  не  заплетена?
 Скільки    треба  сили  і  мужності  цій  дівчинці,  щоб  вгамувати    відчуття  образи.  Щоб  не  злякати  свою  рідну  бабусю.  За  мить  випучились  очі    повні  сліз.  Вона  намагалася  їх  струсити,  підійшла,
-Бабусю,  мені  з  тобою  треба    поговорити.Тільки  хай  дідусь  поки    мене  не  бачить.  
Зблідніла  Катерина,  схопилася  за  голову,
-Ой  Боженьку,  щось  сталося?!  Чого  ж  ти  вся  така?
-  Та  ні,  нічого  бабусю,  всі  живі,  здорові,тільки  пішли  до  хати.    Після  цих  слів  Катерина  полегшено  перевела  подих,
 -Ну  то  пішли!  Боже  -  Боже  де  ж  ти  так  поранилася?!  Як  ти  наважилася  прийти  сама?    Я    рани  зараз  йодом  оброблю,  мусиш  терпіти  і  все  розказати.
     Софійка  обома  руками  обійняла  її  за  талію,  довірливо  дивилась  у  ніжні  стурбовані  очі.  На  згоду  кивнула  головою.  Кому  ж  вона  ще  зможе  розповісти,  окрім  своєї    рідненької  бабусі.  Адже  найбільше  довіряє  тільки  їй,  тому  й  розповість,  чому  зважилася  на  втечу.  
                                                                                                                                           2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022

Горить земля….

Горить  земля...
Скільки  підірваних  мостів,
 Скільки  поставлено  хрестів,
 О  скільки  бід!  Скільки  горя!
   І  мертвих  чайок,  вздовж  моря,
 Убитих  душ  із  гарматів,
У  тюрмах  змучених    братів,
 Що  воювали  за  свободу,
Не  берегли…  душу,  вроду
Погляд  у  вічі,  всім    смертям,
Щоби  спокійно  спалось    нам.

І  день  і  ніч...
По  бліндажах  блукає  сум,
Всім  не  позбутись  їдких  дум,
Про  смерть  синів,  що  полягли,
На  руках  їхніх  вмирали,
І,  як  сказати  матерям,
На  війну  кожен,  йшов  дитям,
Та  на  жаль,  серце  спинилось,
Мабуть  матусі  й  не  снилось.
 Що  син  зростав    -  йти  на  війну,
 Що  не  зустріне  вже    весну,
 І  не  спечеться    каравай,
 Його  душа  злетить    у  рай.

Летять  снаряди...
 Ворог  не  спить,    імла…  кордон,
Знов  підкрадається  »дракон»,
 І  свисти  куль  збивають  сніг,
Понапивались,  луна  сміх,
То  їх  розвага,  їх  пиха
 Банда  на  землю  зазіха.
 Коли  ж  нажреся,  (людоїд)?
Чи  замість  серця,  маєш  лід?
Тобі  не  сняться  ті  хрести?
Маєш  за  гріх-  відповісти!
Перед  людьми  й  перед  Богом,
Маєш  криваву  дорогу,
Не  мрій  про  рай,  тобі  у  ад,
На  тебе  там,  жде  (маскарад)!

Страждають  сім`ї...
О,  скільки  бід!  Скільки  горя,
 Коли  уйметься  ця  буря?
Буря  ненависті,  війни,
Коли  ж  повернуться  сини?
Стемніли  знов,  небосхили,
О,  дай  Всевишній,  їм  сили!
Відбити  наступ,  щоб  країну,
Всю  зберегти  і  родину!

                             19.02.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022

Позаздрив ( з гум)

За  столом,    посварились  сусід  із  сусідом,
Спересердя,  кожен  друга  обзивав  дідом,
Хоч  роки,  ще  ого-го,  до  молодиць  гожі,
Стали  пики  червоні,  як  під  вікном  рожі.

Старий  дід,  сидів  навпроти,  ними  пишався
 У  очах,  блиск  сліз,  згадати  юність  старався,
Ой  мені  б,  ваші  роки,  не  втрачав  би  шансу,
Жіночки,  такі  славні,  а  вони  до  «Шнапсу»!
Як  телята,  до  корови,  от  присмоктались!
Сказав  вголос,-  Досить  пить,  вже  понажирались!

 Дві  сусідки,  жінки  славні,  схожі  на  квочки,
Тож  спочатку  не  втручались,  дивились  мовчки,
 А  коли,    дійшло  до  бійки,  стали  наливати,
По  грам  двісті  випили  та  й  пішли  танцювати.

Хапа  кожна,  чоловіка  й  тулить  до  себе,
Нащо  силоньку  втрачать  та    ще  й  без  потреби,
Ходи  сокіл,  ходи  ясний,  жвавіший  у  бійці,
Може  нині,  вже  й  догодиш,  своїй  милій  жінці.

Брали  заздрощі    старого,  підкрутив  вуса,
 Так  за  віком  годиться,  взяв  обох  за  вуха,
 Хитрий  погляд,  всміхнувся,  змовчати  не  в  змозі,
-Воєвода,  враз    гучно  крикнув  на  порозі.

Забіяки!  Ну,  як  півні!Гайда  до  хати!
Може  й  справді,  настав  час  квочок  потоптати,
Вслід  дививсь,  позаздрив  дід,  почухав  брюхо,
От  мені  б  ,  молодому!  Жаль,  не  та  житуха!

                                                                 13.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2022

Напевно не судилось…

                               Вірш  до  картини

А  чи  зможу  пробачить  собі,
Що  не  вислухала,  я  в  той  день,
Нарікатему,  часто  в  журбі,
Не  до  радості,  не  до  пісень.

І    ті  квіти  ,  що    подарував,
Чомусь  серце  не  зігрівають,
Машинально,  ти  поцілував,
Почуття,  що  вже  дотлівають?

Як    жаринки,  що  пестять  лице,
Із  комина  вогнем  надії
Пригрівають  теплим  промінцем,
Нагадають  радісні  мрії.

Най  посидів,  вкрившись  би  пледом,
Зовсім  поруч,  бо  ж  час  поспіша,
Пригощу,  я  чаєм  із  медом,
Спалахне,  ще  сильніше  свіча.

Та  свіча,  що  ми  запалили
Відбивалася  на  чистім  склі,
У  очах    зірки  веселили,
Опиралися  тьмяній  імлі.

Але  певно,  нам  не  судилось,
 Був  той  спалах  лише  на  миті,
Хоч  і  серце,  так  гучно  билось,
Та  не  хочу,    у  мріях  жити.

А  чи  зможу,  пробачить  собі,
Що  не  вислухала.  Не  доля,
У  листі  напишу  тобі,
То  на  краще,  то  Божа  воля,
Хоч  душа  й  серце  в  боротьбі
Але  так,  комфортніше  мені.

                                     16.02.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022

Першій зустрічі - п*ятдесят

                                         (  від  чоловіка)

Моя  єдина,  ти  синьоока,
Ми  зберегли,    як  зіницю  ока,
Наші  відносини.  Хоча  й  старість,
І  знаєм  декого,  брала  заздрість.

Наше  життя  -  джерело  б’є  ключем,
Хай  під  серцями  від  радості  щем,
 Тож  у  обіймах  є  світлі  мрії,
Добра    і  щастя  маєм  надії.

В  саду  квітучому,  білим  пір’ям,
Най  намилуємося  сузір'ям,
Як  у  сплановану,  нашу  зустріч,
Уздов  домів,  ялинки  пообіч.

Неначе  кралі,  в  вуалях  білих,
Тонули  ми,  в  поглядах  не  смілих,
І  дотик  рук,  перший  легкий  трепіт,
Душі  і  серця,  а  згодом  шепіт….

Слова  душевні,  слова  кохання,
Мов  присоромилась  зірка  рання,
Перший  цілунок,  як  ніжність  квітки,
І  присягання  -  разом  навіки!

Вже  за  плечима  п’ятдесят  років,
Зроблено  в  такт,  незчисленних  кроків,
Щодо  розбіжностей,  без  них  ніяк,
Покірність,  злагода  –  ніби  маяк.

У  піднебессі  скупчились  хмари,
Один  твій  погляд  -  руйнівні  чари,
Всі  негаразди,  як  сніг  розтали,
   Життя  пізнали,  мрії  плекали.

Всього  було,  завірюхи  й    зливи,
Та  нас  кохання,    гріло  щасливих,
Весна  -  красна,  знов  квітнуть  троянди,
Ними  втішаємось,  разом  завжди.

Погляди  теплі,  слова  підтримки,
Тож    ми  йдемо́  й  далі  без  зупинки,
Нам  не  забути  молоді  роки,
В  них  повсякчас  -  моя  підтримка  ти!

Нехай  же  мир,    повсюди  панує,
Та  кожен  з  нас  у  душі  відчує,
Що  не  найкращі  попереду  дні,
Хай  Бог  дає,  терпіння  всім  й  мені!

Ми  повтішаймось  чистій  блакиті,
Разом  відчуймо  щасливі  миті,
І  порадіймо  сонцю  у  зеніті,
Для  мене  ти,  найкраща  в  світі.

13.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Перше побачення

Сьогодні  сонце  світить  лиш  для  неї,
 Проміння    ловить,    як  вісник  удачі,
Молоде  серце,  стука,  шаленіє,
Чомусь,  так  часто  здригаються  плечі.

Та  душа  знає,  не  вітер  холодить,
А  хвилювання,  то  ж  жде  побачення,
Хоч  він  легенько  й  волосся  куйовдить,
У  час  жаданий,    не  має    він  значення.

 В  руках  тримаєш  -  перші  підсніжники,
Квіти  весни,  як  перше  побачення,
Напевно  в  лютому,  як  порадники,
І  від  думок,  педантичних  звільнення.

Холодний  місяць,  а  дав  зрости  квітам,
Напевно  знав,  про  омріяну  зустріч,
Що  зігрівала,  серця  молодятам,
Щоби    в  житті,  по  стежці  йти  пліч-о-пліч.

Сьогодні  сонце,  світить  яскравіше,
 І  не  завада,  хмаринки  тремтливі,
Адже  попереду,  найцікавіше,
 На  них  чекає…  вони  вдвох  щасливі.

                                                             12.02.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022

Лютневий подих….

Лютневий  подих  прикрашає  клени,
Синяву  снігу    припорошив  златом,
А  мені  ж  хочеться  бачить  зеленим,
 Їх  гілочки,    щоб  пахли  ароматом.

 Весняний  подих,  вже  не  за  горами,
Хоч  іще  поле,  в  білому  лататті,
І  морозець,  іскриться  вечорами,
Прийде  вона,    в  шифоновому  платті.

І  зачарує  сріблястим  намистом,
 Із  діамантів  і  льодових  мостів,
По  стежках  піде,  радо  пройде  містом,
 На  асфальтній  поверхні,  лишивши  слід,
Малі  озерця    в  сонячнім  промінні.

Подих  лютневий,  давно  потеплішав,
Він  не  суворий,  як  йому  годиться,
Тож  недарма,  світлий  день  подовшав,
Й  жвава  пташина,  зранку  веселиться,
 Теж  відчуває  наближення  весни.

                                                   11.02.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022

Я за тебя буду молиться ( стихотворный рассказ)

Она  была,  такая,  вся  в  веснушках,
Курносый  нос,    а  глазки  изумруды,
Златые  серьги,  сверкали  на  ушках,
Я  очень  часто,  её  видел  в  снах.

Двенадцать  лет,  немного  и  немало,
 Но  мне  казалось,  я  тогда  влюбился,
Сердце  стучало,  дышать  не  давало,
Помню  под  утро,  дивный  сон  приснился.

Мы  с  нею  за  руки,  в  поле  средь  цветов,  
Где  солнца  луч  и  её  блеск  на  губах,
Уж  обнимая,  целовать  был  готов,
Но  вдруг  увидел  слезинки  на  глазах.

 Нет  не  посмел,  она  как  лист  дрожала,
Зажав  в  руке,  три  синеньких  цветочка,
Взглядом  магическим  уничтожала,
Моё  желание.  Я    сказал  -Точка.
<
И  вдруг  проснулся,  от  этого  слова,
Сухие  губы,  а  сам,  весь  в  поту,
Страстно  хотел…  я  её  поцеловать,
Уж  удивился,  что  во  сне    был  кроток.

Ещё  тогда,  она    сердце  разбила,
Мы  в  одном  классе,  танцы,  вечеринки,
Не  до  свиданий,  уроки  зубрила,
А  я  настаивал,  помнил  слезинки,
<
Уж  повзрослели.  Но  до  сих  пор  желал,
Алых  губ  коснуться  и  нежно  обнять,
Увы  пред  взором,  дивным,  замерзал,
Ведь  не  мог,  в  тот  час  желания  понять.

 То  ты  строга,  вдруг  легкомысленная,  
Как  подойти?  Уж  снова  манишь  к  себе,
Улыбка  тёплая,  божественная,
Вновь  на  свидание,  торопился  к  ней.

 Цвела  сирень.  В  глазах  отблески  весны,
Уж  нет  веснушек,  так  румяны  щёчки,
Думал  навеки  мы  соединены,
Ах  так  прекрасна  в  весеннем  веночке.

Увы  разлука,  она  в  институте,
 И  после,  разошлись  наши  дороги,  
Мой  путь  на  север,  душа  на  распутье,
Нет  денег,  как  выжить,  в  тягость  тревоги!
<
 Прошло  пять  лет,  всё  номер  недоступен,
В  сердце  печаль,  как  осенняя  пора,
Разочарован,  стал  совсем    безумен,
 Иль  день,  иль  ночь,  себя  ругал  втихаря.

 Родные  улицы,  но  тебя  здесь  нет,
Прошлое,  песком  сыплется  сквозь  пальцы,
Но  мои  чувства  пылают  много  лет,
 Пламенем,  таким,    как  и  её  щёчки.
<
Вечер  болен,  как  я  одиночеством,
Ведь  до  сих  пор  помню  тот  запах  лета,
Когда  в  объятиях,  его  творчеством,
Мы  наслаждались  и  ждали  рассвета.

Лепестки  роз,  она  средь  них  как  ангел,
Где    то  скрывались  постепенно  звёзды,
Для  нас  двоих,  соловей  сладостно  пел,
И  мы  от  счастья  вытирали  слёзы.

Иль  сон,  иль  нет,  услышал  стук  каблуков,
Она,    уверен,  лечу  словно  птица,
Всю  жизнь  любимая,  тебя  ждать  готов,
Я  за  тебя,  всегда    буду  молиться.

Уж  у  двери,  как  луч  солнца  и  света,
           Сердца  трепещут,  серьёзный  разговор,
Как  сладок  грех….  до  самого  рассвета.

                                                                         2021г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939779
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2022

Садок вишневий….

Як  вабить  очі,    краса  довкола,
У  ряд  дерева,  трава  шовкова,
Садок  вишневий,  рідний  уві  сні,
Цими  ночами,  уздрівся  мені.
Палає  тіло,  ніби  у  вогні,
Душа  волає-  Ні,  не  будь  біді!

Садок  вишневий,  весь  у  суцвітті,
Він  наймиліший,  за  все  на  світі,
Тут  бджіл  симфонія,  зранку  звучить,
Йду  по  стежинці  -    щаслива  ця  мить.

Мені  ,то  холодно,  то  вмить  жарко,
Але,  я  знаю,  що  іти    варто,
По  обіч  гляну,  всюди  казково,
Між  гілок  промінь,  знов  веселково,
Так  виграє,  ніжно  пестить  мене,
Вмить  холодок  підкравсь,  злегка  пече.

То  темна  хмара,    весь  закрила  світ,
Краплини  смутку  на  деревах  віт.
 На  хмарі  тій,  неначе    стоїть  трон,
На  ньому  власник,  сам  цар  омікрон,
У  піднебессі,    керував  балом,
І  так  зненацька,  різко    кинджалом.

Він  ранив  серце,  щоби  зомліла,
В  нерівній  битві  встоять  зуміла.
Хоч  на  вустах  і  сльози  солоні,
Та  я  настирно,  знесла  долоні.  

Туди  до  неба,  де  Бог  і  сонце,
Жмут  світла  бачу,  торкнувсь  віконця,
Радо  сприйняла,  сонячне  тепло,
 Промінь  життя  -    любов  Всевишнього!

Поспішив  вітер,  на  допомогу,
Відігнав  хмару,  прогнав  тривогу,
Я  знову  йду,  травка  шовковиста,
Вже  одягла  золоті  намиста.

І  ранні  роси,  купають  ноги,
В  рядочок  вишні,  як  обереги,
Вселяють  віру  -    цей  сон  на  життя
Плекаю  мрію    бачить  майбуття.

Як  вабить  очі,    краса  довкола,
У  ряд  дерева,  пора  казкова,
Садок  вишневий,  квітне  уві  сні,
       Такий  красивий,  снивсь  знову  мені…

                                     08.02.2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022

Лютий

Лютий  -  лютий,  в  скло  закутий,
Став  вже  спить,  у  задзеркаллі,
Мороз  бравий,  лід  прикутий,
Блиски  злата,  в  сухім  зіллі.

Править    Лютий  воєвода,
Вміло  всівся  на  престолі,
Всіх  втіша,    зимова  врода
Хуги  жарти,  як    гастролі.

З  парчі  бісер,  скрізь  у  полі,
 По  стерні,  сяють  алмази,
Зірки  сяють  на  тополі,
Дивні  сни,  бачать  берези.

Вітер  Лютому  -  брат  вірний,
Жвавий  в  танці,  веселиться,
Надихає  час  вечірній,
Сніжок  ясно  проміниться.

Зима  з  Лютим,  мов  у  змові,
Засіва  пухом  стежинки,
Розстеля  ковдри,  шовкові,
Мерехтять  сріблом  сніжинки.

               01.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

Зимовий сон

Як  душі  поклик,  широке  рідне    поле,
Все  у  смарагдах  привиділося    мені,
Напередодні  ж,  стояло  майже  голе,
Я  зрозуміла,    це  ж  бачу  все  уві  сні,
Зачарувала  сріблясто  –біла  днина.

Пухкі  намети,  ледь-  ледь,  торкне  вітерець,
Легкі  сніжинки,  здіймались  й  припадали,
Сліди  глибокі,    за  кроком  крок    навпростець,
А  вдалині  простирадла  вигравали.

Приворожила,  шовковитість  пагорбів,
 Ніби    торкнулись  чепурної    блакиті,
Хатки  по  обіч  -    біліі  шапочки  грибів,
 Й  дерев  верхушки  іскрять,  сріблом  облиті.

 Не  зупиняюсь,  то  ж  впевнено  йду  далі,
   Мій  рідний  край,  а  за  хатами  яр  дитинства,
 Я  по  дорозі  гублю  усі  печалі,
 Немов  проснулась,  сягла  стану  блаженства,
Врешті  обожнення,    всього  свого  єства.

Сонячний  промінь,  торкнувся  до  обличчя,
Білизна  снігу,    завада  глянути  в  яр,
Сяє,  іскриться,  в  кришталі  потойбіччя,
Золотом  б’є,  не  побачиш  без  окуляр.

 Ніби  стою,  майже  над  самим  проваллям,
 Донизу    гладдю,  по  обіч    рване  рядно,
Біле  лежить  й  руде  споріднено  хвилям,
Що  вже  замерзло,  лиш  біле  накрило  дно.

Здійнявся  вітер,  в    лице  січе  крупою
 Враз  за  мить  тане.  Струмочками  краплини,
Стікають    вниз.  Почуваюсь    я  сильною,
Живу,  радію,    щаслива  в  ці  хвилини.

 Легенький  стук….  і  десь  розвіявся  мій  сон,
До  скла  вікна,знов    прилипають  сніжинки,
Гуля  хурделиця,  співає  в  унісон,
Я  на  обличчі  відчуваю  сльозинки….

На  душі  тепло,  то  ж  за  сон  вдячна  зимі.

                                                         30.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022

В зимовій тиші

                                                     вірш  до  картини


Ми  поринули    в  зимній  тиші,
Срібний  човен  -  місяць  у  морі,
Дарять  світло,  здалеку  й    зорі,
Вже  поети…    напишуться  вірші.

Мов  тону,    у  небесній  красі,
Тут  сузір’я  Діви  голубить,
Миготить,    так  до  себе  вабить,
Схоже  чистій  Дніпровській  плесі.

Сяйво  місячне,  грає  на  склі,
Мороз  майстер  -  чудових  картин,
Квітки  креслить  із  срібних  тканин,
Порадіє,  чудовій  красі.

Дріма  хуга,  вже  за  горбами,
Сніг  біленький,  дарує  чари,
Поміж  гір,    спочивають  хмари,
 Повтішаймось,  тиші  ночами.

               29.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022

Треба до весілля знати ( з гумором)

Вечір…тиша,  ясні  зорі,
Нині  ж  я,  як  на  дозорі,
До  віконця,  все  лип  та  й    лип,
Щось  не  чути  і  хвіртки  скрип.

Вже  й  віконце  відчинила,
Тож  чекаю  на  Данила,
Хлопець  бравий,  мене  любить,
Поцілує,  приголубить,
Лиш  матуся  заважає,
На  жаль  дурником,  вважає.

Його  погляд,  наче  ліки,
Добре  знаю,  вдвох  навіки,
Карі  очі,  чорні  брови,
Поцілунок  у  діброві.

І  сердець  шаленні  стуки,
То  кохання,  дзвінкі  звуки,
Основне,  щоб  не  програти,
Мабуть  досить  вибирати!

Я  калина,    він  дубочок,
Буде  славний  вечорочок,
Разом  зорі  порахуєм,
Про  весілля  поворкуєм.

Аж  зненацька  світло  зникло,
Наче  милий,  шепіт  хрипло,
-Прихворів,  я-  Лягай  в  ліжко,
Та  мене,  полікуй  ніжно,
Не  запалюй,  нині  свічку,
Буду  пестить  цілу  нічку.

Лиш  халатик,  зняти  встигла,
Пора  близькості  настигла,
Називав  мене    (луною),
Просив  бути  не  смутною.

У  тих  позах,  що  й  не  знала,
Не  знать  де,  скрізь  цілувала
Де  жадав,  неначе  п`яна,
Тож  товклися  до  світання.

Геть  знесилена,  ой  капець,
Кричить  ненька  -    Йди  під  вінець!
Кажу  підеш,  моя  воля!
Посміхнулась  тобі  доля!

Важкі  очі,    наче  скриня,
Та  чи  я  й    не  господиня,
Щоб  самій  порядкувати,
Так  хотіла  покохатись.

Руки  в  боки,  ходить  мати,
Справді  досить  вибирати!
І  стягнула  простирадло,
Там  Грицько,  зир    й  похабно,
Я  ж  казав,  моєю  будеш,
А  Данила  позабудеш!

Ніби  то,  сюрприз  погоди
Мати  знала,  що  догодить?
Геть  вилазять  на  лоб  очі,
Не  було  такої  ночі.

Може  й  варто,  гризе  сумнів,
Поступить  треба  розумно,
Спомин  -  солод,  як  торкався,
Ріп’яшечком    цілувався.

Знайшов  ключ,  до  мого  тіла,
Цього  ненька,  зятя  хтіла,
Бо  ж  язик,  як  те  помело,
Ще  ославить,    на  все  село,
Нагулялася  насправді,
Як  у  очі,  зирить  правді.

Ой,  щось  коїться,  лип  доня,
Та  неначе,  як  спросоння,
-Це  твоя,    затія  нене,
Щоб  й  робила  я  без  тебе!

Що    ж    тепер  тобі  сказати,
Нехай  шле,  сватів  до  хати,
Нині  йди  та  не  заважай,
На  сніданок,  зготуй  чай!

Я  ж  прийматиму  екзамен,
Перевірю,    на  що  здатен,
Чи  є  в  нього,  те,  що  хочу
Хай,  ще  трішки  полоскочу!

Посміхнулась,  як  лисиця,
-Тож  над  ним,    буду  цариця,
До  весілля,  треба    знати,
       Чи  когось  варто  кохати.

               січень  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022

Не подзвоню…

                                         Вірш  до  картини

Мабуть  ревнуєш,  може    й  ні,  коханий  мій,
Тліли  думки,  мов  у  вогнищі,    не  знала,
Як  хмурий  день,  так  сумно  на  душі  мені,
Утекла  нічка,  сердечну  мрію  вкрала.      

І  ясний  місяць,  збліднів,  загубив    красу,
У    хороводі,  між  тьмяних    сонних  зірок,
Приніс    у  душу:  зневіру  і  сліз  росу,  
Ні,  я  не  здатна,  відважитись,  зробить    крок.

 Не  відчуваю  за  собою    провини,
Пішов  неначе..  навіть    не  озирнувся,
Чому  ревнуєш?  Як  нагла  хуртовина,
 Не  клич  до  себе,  не  жди,  не  повернуся.

Обвинувачення,  досить    безпідставні,
Вже  й  бере  сумнів,  чи  в  нас  було  кохання,
Вкотре  згадаю  прогулянки  недавні,
У  душі  мала  найкращі  сподівання.

Не  подзвоню,  нехай,  що  поміж  нас  було,
 Ой  важко  доленько,  аж  слізонька  бринить,
Сніжна  зима,  зуміла  зупинить  тепло,
 Усе  забрала,  як  же  серденько  болить.

                                                                           2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

Розумний песик

                                                           /дит.розповідь/

Була  зима,  схожа  на  осінь,
І  ранок  видався    похмурий,
Лиш  десь  далеко  видно  просинь,
Барсик  сидів,  занадто  хмурий.

Все  зранку  гавкіт,  веселенький,
Дивлюсь  й  не  можу,  я    зрозуміть,
То  все  розпустить  хвіст  пишненький,
Може  надумав,  ти  захворіть?

Хоч  гукала,  без    емоцій,
Схилив  голівку,  досить    нижче,
Сльозу  побачила    на  оці.

   Тож  підійшла,  достатньо  ближче,
Що  за  біда?  Чому  сумненький?
Немов    дитя,  тихенько  плачеш,
Він  скаулів..  ..  О  мій  гарненький.

 Ти  ж  кістку  маєш,  ще  щось  хочеш?
Побіг    до  буди,  ціпок  тягне,
А  вона  й  справді  далеченько,
Знов  озирнеться  й  ніжно  гляне,
Мов  підзивав,  давай  швиденько.

От  так  дива!  Будка  прикрита,
Якесь  лахміття  і  газети,
Хліба  шматок,    біля  корита,
З  -під  дошки  видно,  шмат  котлети.

Я  ледь  присіла.  А  він  лиска,
Руки  й  обличчя.  Махав  хвостом,
Його  торкнулась  шийки,  писка,
Ото  вже  мала,    клопоту    з  псом.

За  мить,  вже  хтось  пищить  із  буди,
 Сама  до  себе-  Диви  -,  й  сумно,
Хто    ж  там  цікаво?  Й  руки  туди,
Мені  ж  було,  дуже  незручно,
 Я  до  землі    мусила  лягти.

Мале  біленьке  кошенятко,
Дуже  тремтіло  у  руці
Чиєїсь  кицьки,  янголятко,
Таке  худеньке,  одні  хребці.

Воно  легеньке,  як  пушинка,
А    Барсик  мій,  так  звеселився,
То  наче  радості  іскринка,
Проникла  в  серце,  сполошився.

Бігав,    що  духу,  наче  в  цирку,
На  лапках,  жваво,  як  в  таночку,
До  кошеняти,торкавсь  писку,

І  лискав  радо,  мов  цукерку.
Тільки  тепер,  я  зрозуміла
Чом  дивний  був,  мій  дружок    Барсик
Його  душа,  добра  веліла
От  розумаха,  гарний  песик.

                                         15.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022

Звечоріло…

Звечоріло…  сніг  пасмами  летить,
Біло-  біло,    мене  втіша  ця  мить,
Перегляну  січневі  дні  усі,
Ну  нарешті  минулися  сумні.

Більше  місяця,  зовсім  безсила,
Як  у  пташки  стомились  крила,
Зачинили  зиму,  під  замками
Утішалась  ясними  зірками.

Вітер  віяв,  весь  час  ніс  вологу,
Кожен  з  нас  приховував  тривогу,
За  озимі  -  ледь  видно  із  землі,
Ще  й  рідкі,  в  росах    густих,  уві  сні.

Ми  зраділи,  святковій  цій  днині
Сніг  яскравий,  сріблився  в  долині
Веселились  у  купелі    люди,
Гучний  сміх  і  розмови  повсюди.

Зима  знову,  спорошила  ниви,
Й  накривала    довкола  щасливих.
Звечоріло...  сніг  пасмами  летить,
Біло  -  біло,  нас  гріє  світла  мить.

Вона  вміло  одягла  окрасу,
Тож  подякуймо  Творцю  Ісусу!

                                       19.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022

В день обіймів ( з гум)

Ой  за  віконцем,  мете,  мете  завірюха,
 На  печі  зранку,  чоловічок  пузо  чухав,
Поспіль  три  дні,  святкував,  наївся  добряче,
Жінка  хитренько  каже,-  Ну  вставай  козаче,
 Ой    замело  ж,  ніхто  й    не  зайде    до  хатини!
 -Та  не  бурчи,  хто  прийде  лихої  години!

Уже  ж    гостей,  було  доволі,  хіба    Грицько,
Той  знахабнілий,  припреться,  як  чортисько,
 Все  на  халяву  нажреться-    морда  червона,
 Чи  чорноброва,  ждеш  на  кума  Соломона?

Бачив,  я  бачив,  що  всміхалась,  як  Солоха
Що  під  Святвечір    чекала  свого    жениха!
 -Треба  було  й    мені  когось  діждатись  нині,
А  чи  ти  скажеш,  тепле  слово,  цій  ґаздині,
 Тільки  і  чую,  поїсти,  випити  треба,
А  я  ж  весною  квітну,  в  іншому  потреба.

Чи  ти  здуріла  жінко,    тобі  ж  скоро  сорок!
   Заміжня  донька,  чи  в  голові  й  досі  морок?
-  А  вчора  глянь,  хваливсь,  козаком  називався,
 Наче  справжній  сич,  перед  кумов  надувався,
 Розчервонівсь,  тільки  й  мови-  справний  у    ліжку,
                             Давай  вставай,  покажи,  як  любиш  лебідку,
Може  приляжу,  а  ти  обійми  гарненько,
-Та  ми  невмістимось  вдвох,  -шепоче  тихенько,
 -То  встань,  ледаще,  чи  я  тобі  вже  й  не  пахну,
Яка  ж  біда,    здається  з  тобою  зачахну.

 Та  враз,  зі  скрипом  різко  відчинились  двері,
- Ба..  .  чого  куме,    у  ліжку  та  о  цій  порі?!
 Й  почав    куму,  ніжно  обіймати  раз  й  вдруге,
А  коли    втретє.  –  Стій  куме,  називавсь  другом!
Чоловік  злився,  кричав,  ледве  злізав  з  ліжка,
Лип,  під  ногами  лежить  скручена  доріжка,
Вмить  заштортнувся  й  гепнувсь.  Як  завадить  куму?
Аж  зашкребло  у  душі,  не  стерпіти  глуму!

Вмить  кум  кинувсь,  підіймав,  хитро  посміхнувся,
-Та  день  сьогодні  ж,  обіймів  чи  ти  забувся.
 Кумі  моргнув  Соломон,  -  Вкладем  його  спати,
Та  й    удвох  підемо,  треба  ж  сніг  відкидати.

- Про  що  шепочеш?  Може  прийшов  похмелитись?
 Тож  кидав  сніг,  на  сніданок  боявсь  спізнитись.
Повеселішала  дружина,  стіл  накрила,
 Соломон  тішився,  неначе  має  крила
 Цей  день  обіймів,  втрьох  добре  відсвяткували
 А  що  далі  буде,  кум  з  кумою  вже  знали.

                                                                         21.01.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022

Не буде весілля

Давно  земля,  стала    чорним  вугіллям,
Розбита,  спалена  вщент  чужаками,
Не  вихваляється,  ніхто  весіллям,
 Й  нині  відчужена,  під  вояками.

А  хто  вони,  бомжі  в  рашистській  спілці  ,
Щодня  погрожують,  двигатись  далі,
Чом  не  сидять,  біля  сім`ї  в  домівці?
А    людей  жаль,  у  підвалах  з  печаллю.

Наче  той  звір  вигляда  через  решітку,
Як  чорний  ворон,    вистежує  здобич,
Нема  кому,  заповторити  в  клітку,
Летять    снаряди.  Як  той  змій  Горинич.

Всякчас  з  вогнем,  пащу  не  закриває,
Вночі    і  вдень  хтось  гине  на  кордоні,
І  плаче  мати,    знов  сім`я  страждає,
Хоронять  сина,  давно    немає  доні.

О,  Україно!    Вистраждана  доле,
Калини  цвіт,  опавший  до  землиці,
Яка  ж  важка,  дорога  твоя  воля,
Дитя  кричить,  сльози  в  молодиці.

О  Боже  –  Боже,  скільки  довгих  ночей,
Розчарування,  страждань,  болей  ,туги,
Скільки    ж  іще,  треба  за  волю  смертей
Як  здолать  ворога,  позбутись  наруги?!

Сьогодні    зранку,  гуляє  свавілля,
Смертельні  кулі,  вмить  сніг  почервонів,
На  Батьківщині    не  буде  весілля,
Сердечний  стук,  хто  зупинити  посмів?  

30.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022

Славна пташечка…

ЇЇ  бачиш,  от  спритненька,
Славна  пташечка,  маленька,
Фур  туди,  за  мить,  фур  сюди,
Це  ж  подалі  -  геть  від  біди.

Коти  завжди  на  охоті  ,
Най  би  в  хаті  та  й  дрімоті,
Все  частіш  на  підвіконні,
Хоч  зима  та  невгамовні.

 Непозбутись    й  нині  звичок,
Так  і  зирять,  на  синичок,
Один  з  них,  пішов  до  хати
Інший  ніби,  став  дрімати.

Гойда  вітер  годівничку,
Враз  помітив,  кіт  синичку,
Хутко  зернятко  схопила,
Мов,  до  себе  поманила.

 Але  ж  десь,  зникла  відразу,
Немов  сич,  держе  образу,
Кіт  піднявся,  потягнувся,
Та  й  довкола  озирнувся.

От  халепа,  в  очах  злоба,
У  душі,  гризе  жадоба,
Лихий  погляд,  аж  до  неба
Мабуть  краще,  ні,    не  треба
 Пустий  задум,  не  дістати!
Та  й  поплентався  до  хати.

Знов  синички,  на  верхівці,
Хутко-  хутко,  вже  на  гілці,
Де  висить  шматочок  сала,
Ось  одна,  уже  й  дістала.

 Уміло  дзьобиком    клює,
Тож  напевно  розуміє
Видно  добрі  живуть  люди,
Що  про  неї  не  забули.

Ич,  на  гілочці  синичку,
Гойда  вітер  й  годівничку,
В  сподіванні  не  завада,
І  синичка  всьому  рада....
 
Ой,  як  добре,  є  що  їсти,
Тож  весну  мріє  зустріти.

                               19.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022