Ніна Незламна

Зелені свята

Шановні  друзі!
Вітаю  Вас  з  Трійцею!
Миру,здоров*я,  злагоди,    добра!
Розуміння,  віри  в  серці
І  душевного  тепла!

***

Ой  зелені  свята,  зелені…
Поглянь  скрізь,  ця  пора  чудова,
Все  довкола,  жваво  зеленить,
Засріблилась  трава  шовкова,
Вже  розквітли  квіти,  день  яснить.

Ой    зелені  свята,  зелені…
Не  блукав  ранок  у  тумані,
Сонце  пестить,    землю    ніжненько,
   Златий  промінь  розкреслив  грані,
Спів  птахів,    звучить  веселенько.

Ой  зелені  свята,  зелені…
Прикрасились    зіллям  оселі,
Підвіконня  чебрець  очепурить,
   Злегка  промінь  щастя  озорить,---  наголос
Нам  би  спокою,  радості  мить!

Ой  зелені  свята,  зелені…
Жаль  війна,  душу    й  серце  ятрить,
Вояки,  хоч  й    б’ються  завзято,
По  кордонах,  землиця  горить,
Не  всі  діви  замають  свято.

Ой,  зелені  свята,  зелені…
Просить  Бога,  дівчина  й  мати,
Най  би  свято,  були  б  веселі,
Хай  замовкнуть,    усі  гармати,
З  нами  правда!    Нас  не  зламати!

Ой,  зелені  свята,  зелені…
Сердець  трепіт,  у  душах  мрія,
Буде  мирно,сплетуть  віночки,
Втіша  віра,  гріє  надія.

Украсять    квіти  всі  ставочки!
Перемога,  нам    буде  святом!

                                               12.06.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950322
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.06.2022

Бува й таке кохання ( віршована розповідь)

Я  знов  згадала,  давню,  вразливу  мить,
Ти  повернувся  просив  пробачення,
А  мені  й  досі  під  серденьком  щемить,
Як  пригадаю  перше  побачення.

Весняний  подих,  ковток  сподівання,
І  первоцвіти,  що  збирали  в  садку,
Ми  утішались,  як  зіронька  рання,
Вітала  нас,  у  сонячному  вінку.

Всі  вечори    й  надвечір`я  в  обіймах,
Спів  соловейка,  тепле  літо  в  росі,
Враз  мов  птахи,  із  мріями  на  крилах,
Що  розлучитись,  ніколи    в  знемозі.

Уже  й  побралися.  В    розчаруванні,
Із  перших    днів,    свекруха  незлюбила,
Мою  обручку,  хтось  забрав  у  ванні,
Чашу  кохання,  мо»  вона  розбила?

Купа  підозр,  прикрість,  думки  –  джмелі,
 То  що  ж  сталось?  В  ліжку  не  зігріваєш,
Почекай,  чому  не  поясниш  мені,
Неначе  сам,чорна  хмара,  страждаєш.

По  хаті  смута,  виявила  слабкість,
Всі  ніжні  дотики,  важко  сприйняти,
Жаль  у  відповідь,  замала  стійкість,
Тебе,  як  айсберга,  щоб  не  приспати.

Й  не  розтопити,  ніби  в  сильний  мороз,
Замерзлу  квітку,  знаєш,  не  зігріти,
Навіщо  вкотре  доводити  до  гроз,
Окремо  б  жити,  давно  мав  прозріти.

На  пустім  місці,  часті  суперечки,
Врешті    пізнала,чужинка,  не  з  села,
Дай  мені  Боже,  терпіння,  хоч  трішки,
Чому  довіра,    так  боком  вилізла?

Важка  дорога,  стежка,  як  люстерко,
Політ  думок,  разом  з  пухнастим  снігом,
На  душі  тяжко,    на  серці    так  гірко,
Чому  життя,  для  нас  не  стало  літом?

Рідний  поріг.З  валізи  дістать  речі,
Важко  наважилась,  серце  хладіло,
Але  ж  втішалася,  я  вчасній  втечі,
Уже  змирилась,  погляд  збайдужіло.

Та,  що  це  ти?  Так  надто  низько  упав,
Де  ж  сукня  та    із  люрексом  поділась,
Чи,  гідність  втратив,  що  дріб`язковим  став,
А  мо»  свекруха  взяла,  одуріла.

 Це  ж  не  вона  подарувала,  а  ти,
Чи  то  зухвалість,  жадібність  здолала,
Для  неї  вдача?  Зруйнувала  мости,
 Не  пошкодує,  що  життя  зламала?

А  за  вікном,  хурделиця  співала,
Ні  не  сама,  разом  з  вітром,  на  пару,
Мої  печалі  в  ковдри  сповивала,
Придаючи,  ледь  сніжного  нектару.

Вже  й  відболіло  і  давно  сліз  нема,
Та  стук  у  двері,  серце  тріпотіло,
Не  відчиню,  знай,  для  тебе  я  німа,
Наше  кохання  з  вітром  відшуміло.…

Мені  нелюбий,  пробач,  не  шкодую.

                                             28.01.2022р

           Розповідь  не  стосується  моєї  особистості.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950121
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2022

Проснулося усе….

                                                     Вірші  з  старого  зошита...

Проснулося  усе

Спочивав  ранок,  у    тумані,
Сонливо  сонце  позіхало,
Травам  зізналось  у  коханні,
Сріблясті  роси  розсипало.

Із  лісу  чути  соловейка,
Той  спів  все  плинув,  над  полями,
І  горобців  весела  зграйка,
Немов  у  танці,  з  промінцями.

Мережки  рясно,  вкрили  землю,
І  навкруги  зазолотилось,
За  мить  іскрилося    по  полю,
Яскраво  сонечко  світило.

Легкий  туман,  котивсь  клубочком,
Попросиналось  у  росах  все,
Ось  вже  й  пропав,  поза  горбочком,
Нам  ранок  день,  щасливий  несе.

*
Блаженство  весны

Ушла    печаль  …  открыла  дверь,
Весна  красна.  Звенит  капель,
Вот  чудеса,  запел  скворец,
Проворный  парень  молодец,
Зачаровал  берёзы  цвет,
Встретил  со  мной    ранний  рассвет,
Ах  как  прекрасен  этот  миг,
Весны  блаженство….    я  постиг.

                                                     2018  р
*
Розсіялись  тумани

Ледь-  ледь    рзсіялись  густі  тумани,
Летять  так  швидко,  наче  дельтаплани,
Куди  не  глянь,  скрізь  хмари  темно  –  сині,
Такі  нестримні,  он  вже  при  долині.

За  мить  розплакались,  зовсім  тихенько,
Густенький  дощик  поливав  гарненько,
Всюди    духмяні,  трави  шовковисті,
Земля    уквітчана,  сяє  в  намисті.

Хай  буде  гарне  сіно  для  худоби,
Най  порадіють  житу  хлібороби,
У  колоски    убереться  пшениця,
І  на  столі  запахне  паляниця.

Всевишній    ангелів  спустив  із  неба,
Була  давненько  в  дощику  потреба,
Щоби  збирали,  завжди  щедрий  врожай,
Щоб  розвивавсь,  розквітав  мій  рідний  край!

*

Сказала  ДА

Я  от  счастья,  закрыл  глада,
 Только  -  только,  сказала  ДА
Покорила  нежным  взглядом,
Так  приятно,  что  ты  рядом.

Снег  кружит,  земля  так  бела,
Мечта  в  жизни,  возле  тебя,
Мне  согреться,  страстно  любить,
Узнать  нежность  твоей  любви.

*
Зустріч

Скільки  років  промайнуло,  гучно  на  пероні,
Де  мій  рицар  кароокий?  Темрява  в  вагоні,
Стук  коліс,  як  стук  сердець,  рідний  погляд,  радість  сліз,
Струмок  ніжності  й  тепла,  розтопили  зими  злість.

Я  візьму,  сонце  в  долонці,  обійму  ніжненько,
Хвилювання,  поцілунки,  шепочу  тихенько,
Чому  долі  розділились?Промчалися  роки,
Жура  мрії  забирала,    мені  потрібен  ти.

2022р

*
Прекрасны  дни  весны…


Любить,  творить,  летать,  мечтать,
И  никогда  не  уставать,
Ценить,  лелеять  и  писать,
Желанье  мне,  уж  не  унять.

Когда  весна,    журчит    ручей,
Уж  зелен  травы,  соловей,
Встречаем  вместе  мы  рассвет,
И  я  в  душе  таю  секрет.

Ведь  это  значит-  я  живу,
И  снова  радуясь  пишу.

Цвет  поднебесья  лиловый,
Туман  к  земле  лёг  шелковый,
И  нежный  луч,  уж  ласкает,
И  слегка  медленно  тает.

Заводят  трель,  диво-  птицы,
И  три  берёзки  -  девицы,
Уж  все  оделись  в  наряды,
Пришла  весна,  они  рады.

   С  ними  встречаю,  я  утро
Поймала  блеск  перламутра,
Росистость  трав  -  впечатляют,
 Вновь  где-то  мысли  летают.

Об  этом  как  не  написать,
Смогу  желание  принять,
 Чудны,  прекрасны  дни  весны,
И  всем  поэтам  так  нужны.

                                                     2010г
                                                 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.06.2022

Вітер гойдає, молоденьку вишню…

Вітер  гойдає,  вишню  молоденьку,
Я  знов  згадаю,  свою  рідну  неньку,
Смачні  вареники,  сік    мастив  вуста,
Неперешкода,  хоч  минули  літа.

Той  смак  і  запах  -  дарунок  доброти,
Привітний  погляд.  Не  забуть  теплоти,
Я  б  пригорнулась,  до  тебе,  як  дитя,
Щоби  зігрітись,  відчуть  серцебиття.

Чітке  тук-тук,  у  ритмі  колискова,
Звабить  до  сну,  як  ніжність  пелюсткова,
І  прийде  сон,  мов  попадала  в  казку,
Я  б  так  хотіла  знов  пізнати  ласку.

Все  пам*ятаю  й  вишеньку  весною.
Хоч    й  так  далеко,  думками  з  тобою,
Мій  рідний  край,  вмивається  сльозою,
Сісід  -    рашист,  туди  прийшов  з  війною..

Стежки  розгромлені,  дома,  могили.
Цьому  народу  світ    уже    немилий.
І  так  болить,  душа  й  сердечко,  ненько,
А  чи  й  засяє  сонечко  ясненько?

Летять  снаряди,  жаль,  сусід  озвірів,
Чи  й  зможуть  воїни,  вигнать  ворогів?.
Душа  ридає,  чи  й  квітнуть  вишні  в  ряд
Чи  зустрічатиме,  милий  серцю  сад?

Вітер  гойдає,  вишню  молоденьку,
Згадаю  сад,  дитинство,  рідну  неньку,
І  ті  варенички,  пахкі  на  столі,
Вклонюся  Богу  і  попрошу    миру,
Щоб  жить  щасливо,  на  цій  святій    землі.

                                                               02.06.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949430
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2022

Перші кроки

                                                               (Вірш  до  картини)

Наші  діти,  мов  соколята,
І  немає  кращого  свята,
Коли  маму  люблять    і  тата,
То  ж  у  всіх,    радості    багато.

Голоси,  їх  життя  чарівність,
 Теплота  і  сонячна  ніжність,
Мир  й  пісні,  приносять  веселі,
 Ніби  квіти  навкруг  оселі.

Сміх  дитячий,  як  щебет  птаха,
Огорожа,  від  любого  лиха,
Душу  гріє,  подарить  мрію,
То  єднання  щастя    й  надії.

Перші  кроки  неначе  диво,
Як  тривога  іди  сміливо!
 У  очах,  є  блиск  -    промінь  сонця,
От  маленьке  і  відбулося,
Те  бажання,  то  ж  вперед    іди!
В  цьому  світі,  свій  шлях  віднайди!

Зійде  сонечко  вже  раненько,
Дитя    в  ліжку  засне  тихенько,
Сопе  чутно,  дарує  спокій,
Покладеш,  край  думці  жорстокій.

         Очі  змружиш  й  ледь-ледь  всміхнешся,
Нам  рости,  а  війна  минеться,
Ти  малесеньке  моє  життя,
   Я  з  тобою  піду  в  майбуття!

                                         29.05  2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.05.2022

В наших долонях … …

                                         (  від  чоловіка)

Цей  світ  кохана,  в  наших  долонях,
Хоч  і  давно,  сивина  на  скронях,
Та  один  одному,  ми  ж  підтримка,
Для  мене  ти,  найкраща  зоринка.

Світиш  і  грієш,  і    взимку  й  літом,
Й  коли  землиця  під  оксамитом,
Як    краса  -  осінь,  дивує  очі,
Твої    уста…    я  любив    щоночі.

Навіть  було,  я    частенько  моливсь,
Щоб  подарила    радість,  як  колись,
Ти  невгомонна    і  нині,  тішиш,
Тримаєш  ручку,  вірша  напишеш.

І  ледь  всміхнешся,  погляд  –  цілунок,
Ніби  весни  цнотливої    трунок,
У  снах  казкових,  душенька  мріє,
Віра  в  майбутнє,  серденько  гріє.

Відходить  ніч.  Хай  настрій  ранковий,
В  наших  долонях,  він  веселковий,
Прикрасить  світ,  вкотре    зачарує,
Моє  плече,  твоє  плече  відчує.

То  ніби  подих,  весни  –  красуні,
Тож  геть  відкинем,  думки  сумлінні,
Журбу  хай  вітер,  розвіє  в  полі,
І  ми  подякуймо,  світу  й  долі!

На  якийсь  час,  загублюсь  у  часі,
Поглянь  кохана,    вже  в  піднебессі,
Ми,  як  птахи,  розправили  крила,
Та  знаю  їх,  це  ти  подарила.

Удвох    придбали  -  вдячні  любові,
До  негараздів  стали  готові,
Бо  силу  нам,  придало  кохання,
У  серцях  тайни  і  сподівання.

Хоч  і  нелегко  втримати  щастя,
Я  ж  відчуваю,  нам  зробить  вдасться,
Тримаймо  люба,  міцніш  долоні,
До  землі  рідної    у  поклоні,
За  те,  що  ти,  є  й  дбаєш  про  мене,
Цей  світ  кохання  нас  не  омине!

                                                     10.02.  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2022

Матусині пророчі слова

Чому  слова,  як    весна,    інколи  не  зігрівають,
А  лише  спомин  про  маму  й  дитинство  колискове,
І  тихий  спів,  ніби  в  теплу  пелюшку  сповивають,
Втішають  серце    й    в  надважкий  час,  душу  надихають.

Ті  слова  ніжні  ніколи  не  несуть  прохолоди,
Хоч  вітер    коси  розвіває  й  гуляє  по  полі,
І  життя  кажуть  не  завжди  залежить  від  погоди,
Чомусь  частіш,  спонукають  думку  -  це  так  по  долі.

Хоч  вітер  стих  та  жура  тисне  майже  кожного  дня,
І  несе  рану  для  природи  й  серцю  не  байдуже,
А,  ще  мов  стріли,    частіше    біль    приносить  вся  брехня,
По  рос.  ТБ,  вкотре  лине,  якби  ж  бути  байдужим.

Та  хіба  можна,  не  помічати  навколишній  світ,
Знов  захід  неба,    зарум`янився,    міняться  барви,
Останні  промені  ніжно  пестять  яблуневий  цвіт,
І  моя  яблуня,  дати  врожай,  не  втрача  віри.

Чому  весна,  ніби  та    зраджена,  зранена  пташка,
Не  спромоглася,  стрімко  злетіть  та    розправить  крила,
Чом  пелюстки,  ще  не  розквітли,  злегка  пестять,
 Імла  війни,  на  жаль,  споплюжила,  накрила.

Враз,    шелест  вітру,  як  матусині  слова  пророчі,
Сусід    дитино,  то  ворог  який  все  життя  заздрить,
Бач,  напав  знову.  Приніс  смерть,  попухли  від  сліз  очі,
Та  в  душах  віра,  що  люд  вкраїнський  себе  не  зрадить.

Виборить  мир,  розквітне,  матиме  щасливу  долю.
Чому  слова,  як    весна,    інколи  не  зігрівають,
А  лише  спомин  про  маму    й  дитинство  колискове,
І  тихий  спів,  ніби  в  теплу  пелюшку  сповивають,
Втішають  серце  й  в  надважкий  час,  душу  надихають…

Щоби  слова  згадать  й  поділитися  з  друзями.

                                                                                                     18.05.2022р
                                                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948066
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2022

Травневий ранок…

Стрічають  ранок,  буйні  трави,
Щоб  день  у  сонячній  заграві,
Щоб  не  наносив,  ворог  рани,
Із  вітром  тішивсь  у  забаві.

Травневий  ранок,    ліс  весняний,
Верба  з  клиночком  любувались,
У  наряд  вбралися    листвяний,
На  світлий  день,  теж  сподівались.

Птахи  у  гніздах    пробудились,
Спокійна  ніч  їх  здивувала,
Від  щастя  парами  тулились,
Жодна  ракета  не  літала.

Весняний  подих  -  жага  миру,
Пісні  любовні,  сподівання,
Веселе  «Кру»  будить  долину,
           Зникають  з  росами  страждання.

     Нехай  продовжиться  цей  спокій,
Звуки  сирен,  не  злякають  світ,
Бої  закінчаться  жорстокі,
Відійдуть  ночі    і  дні  важкі.

     Травневий  ранок…  барвінковий,
                 В  саду  духмянім    мішок  думок,
У  світ  потрапила,  казковий,
             В  красу  наважусь,  зробити  крок.

Дивуюсь  цвітом  яблуневим,
       На  якусь  мить  зникли  тривоги,
     Кульбаби  ваблять  золотавим,
               Сонячний  промінь  вздовж  дороги.

Вітрець  ранковий,  прохолода,
     Душа  мов  птах,  тепла  відчуття,
Від  сну  прокинулась  природа,
         Бузковий  настрій  -  віра  в  життя.

                                                         13.05.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947803
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2022

Два місяці в облозі…

                                                                 Тримайтесь  мої  дорогі  земляки!
                                                                                                 Все  буде  Україна!

В  уяві  й  досі  зберігаю  рідний  край,
Хатки,  будинки,  біля  них  клумби  квітів,
Вже  літо  кликало  в  трояндовий  розмай,
Стежки  знайомі!  Усе  найкраще  в  світі!

У  ряд  приваблюють,    назви  магазинів,
Тут  є  й  кав’ярня,  а  неподалік  пошта,
Все  ніби  бачу,  не  позбудусь  споминів,
Радість  душі,  мов  від  сонячних  променів.

Та  нині    вкотре,  мов  пробуджуюсь  від  сну,
Страшні  новини,  зруйнували    уяву,
Мій  край  в  облозі,  війна,  катування,  сум,
Не  спромоглися  зупинить  навалу.

Зимовий  ранок….  круг  селища  враз  блиски,
В  небі  червоні  й  чорно  -  рожеві  плями,
Здригнувсь  народ…  чути  грохоту  уривки,
За  дві  години,  здійнявсь  пил  над  полями.

Приліт  снарядів  …  зруйновані  хатини,
Ворог  на  танках,  вже  кулеметні  черги,
Життя  спинилось,  жаль  матері    й  дитини,
Все  це  побачить,  як  витримають  нерви?!

Зніміло  селище  від  болю  й  свавілля,
Зранену  землю,  рашистський  чобіт  топче,
Чи  від  сусіда  ми  ждали  божевілля?
За  що  країну…    мою  знищити  хоче?

У  очах  смуток…    за  вікном  шумно,  темінь,
Душа  тремтить,  страхіття,  дрижать  будинки,
Літаки  низько,  ніби  торкнулись  землі,
Не  один  дах,    розлетівся  на  крупинки.

Пихаті  пики,  в  очах  злість  і  зневага,
Ніби  господарі,    раді  бісенята,
Забрати  все,  це  для  них  одна  розвага,
Чому  не  спиниться,  ця  орда  проклята?

Довга  облога,  чути  летять  снаряди,  кулі,
Без  сну  ночами  й  днями,  не  змога  втекти,
Вже  у  суцвітті  вишні,  ком  пече  в  горлі,
О,  як  же  боляче,  стежини  не  знайти.

А  хата  ж  де?  Руїни…  поблизу  гроби,
Прощення  ні!  Не  діждеся  супостате!
Бо  ж  у  серцях  таїться  вогник  боротьби,
Ти  ж  просто  нелюд,  ще  й  очманілий  кате!
***
Лиш  десь  видніються,  вхожені  городи,
Лишились  люди,    все  ж  плекають  надії,
Діждуться    волі,  не  втратять  дух  свободи!
І,  як  раніш  житимуть  у  Україні!

Тривога  й  відчай,  все    ж  ждуть  своїх  воїнів!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.05.2022

Скажи, чого прийшов?

Чого  прийшов,  на  нашу  землю  воювати?
Чи  може  скажеш,  що  знов  прийшов  захищати?
Скажи  від  чого?  Навіщо  й  чого  заради?
Чи  може  злоба  і  гнів  рашистської  влади?

Що  ми    давненько,  уже  стали  жити  краще,
Зрівняти  нас?  Та  ти  ж  спокін  віків  ледаще,
У  бур’янах  городи,  життя  в  борг,  іпотеки,
Ви  з  прапорами  й  досі,  кричите  за  совєти.

Біда  країні,  на  душі  занадто  тяжко,
Сприймати  смерть,  руїни,  дуже  важко,
На  жаль,  людьми,  важко  ворогів    називати,
Так  українок,  за  що  прийшли  ґвалтувати?

Жінок    -  рашисток,  знаю  з  нашими  не  зрівнять,
Наші  ж  сміливі,  пішли  землицю  захищать,
Бо  ж  найдорожча,  вона  їм,  як  рідна  ненька,
Бо  люблять  мир!  Квітне,  пахне  хлібом  земелька,
Під  небом  чистим,  від  сонця  сприймати  тепло
А  ти  ж  негідник,  приніс  страждання,  сум,  пекло!

Скажи  була,  чи  є  у  тебе  рідна  мати?
Зізнайсь,  дай  відповідь,  це  хто  навчив  вбивати?
 Та  ти  ж  грабіжник,  скільки  горя  зміг  принести!
Думки  рояться,  де  жив,  виховувався  ти?

У  дитбудинку,  в  сім’ї,  може  серед  звірів?
З  уралу,  з  тундри,  чи  прожив  життя  без  віри?
 Не  дав  Бог  розуму  прочитати  заповіт,
За  що,    ненавидеш,  Україну  й  увесь  світ?

Скажи  навіщо,  палиш  землю,  ***  сину,
За  що  знущання,  вбиваєш  малу  дитину,
 Не  розумієш,  що  давно  не  те  століття,
Воно  ж  біднесеньке,  труситься  від  жахіття.

У  очах  страх,  відчай,  біль,  захисту  шукає,  
Мабуть  ти  нелюд,    у  серці….  добра  немає!
     Може  не  знав,  тепла,  материнської  ласки?
Брехати  досить!  Прийшла  пора  знять  маски!

Заздрість,  ненависть,  жадібність  зове  до  бою?
Ми  ж  народ  дружній,  тож  відвоюємо  волю!
Горить  Луганськ…  під  свист,  авіабомб,  снарядів,
Ховались  люди….      від  біди,  смертельних  градів,
Із  дев’яносто,      в  школі  лишилось  шістдесят,
Земля  накрила,  небо    ж  стрічало  голуб’ят.

Яким  хотілось,  тепла,  бачить  сонце,    жити,
 Скажи,  ти  кате,за  що    посмів  народ  вбити?
 Ні  миті  тиші,    звуки  сирени,    раз  –у  –раз,
В  день  перемоги,  тоді  тікала  вража  рать,
А  нині  ж  Боже,  чому  сусід,  став  фашистом,
Нема  прощення!  Для  нас  тепер  рашистом,
Лишиться  ворогом  для    неньки  України!
***
Більш,  як  два  місяці  війна,
 Горить  земля,  руїни  і  сирени…
Немає  спокою,  останні  дні  відлічує  весна,.
 А  я  думками  сповита  вдень  і  вночі,
 Читаю  «Молнию»,  кліпають  старенькі  очі,
 Крізь  окуляри,  сльози  –  краплини,
Душа  болить.Читаю,  тож    хочу  знать  новини.

 Як  важко  людям,  тим,  хто  ховається  від  градів,  
І  трохи  жаль,  хто  радіє  від  парадів,
   Знаю,  що  прийде,  до  них  судний  день,
 Все  в  руках  Божих,  не  заспівають    пісень,    
Коли  нарешті,  прийде  прозріння?

     Яка  різниця,  думаю  сама  собі…  У  другу  світову  війну,  Америка  відкрила  другий  фронт,  допомогти  прогнати  фашистів…
Тепер  Америка  допомагає  нам,  прогнати  з  нашої  землі  рашистів…
Що  сталось  з  цим  сусідом?    Так  хочеться  його  послати…
 за  кораблем    слідом…..
         А  поки  ж,  я  вклоняюся  перед  нашими  воїнами  –  захисниками,  героями.  За  їх  сміливість,  мужність  і  віру  в  перемогу.  Дякую,  дорогі  наші  сини  і  доньки!  Все  буде  Україна!    Героям  слава!  Слава  Україні!

                                                                                                                               09.05.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2022

Повертайся, любий…

                                     Вірш  до  картини


Поведу  розмову  з  теплими  вітрами,
Хоч  далека  відстань,  любий,  поміж  нами,
Знов  стріляють  і  вкотре  летять  снаряди,
А  в  нас  цвіт  вишневий  розлетівсь  полями.

Саме  там,  мій  милий  ,  де  удвох  бродили,
Де  криниця  сільська,  з  неї  воду  пили,
 І  корів,  ми  пасли,  в  травах  шовковистих,
Із  суничок  стиглих  сплітали  намисто,
Й  молока  парного  підносила  чашу,
Мабуть  був  щасливий,  не  шукав  же  кращу.

Поведу  розмову,  а  вітер  послуха,
Знаю  ворог  клятий,  там  всюди  розруха,
Та  повернешся  вірю,  проженем  ката,
Зі  сльозами  стріну,  звеселиться  хата.

А  поки  ж,  ще  вітер,  пеститься  до  мене,
Та  я    хочу,    рідний,  горнутись  до  тебе,
Заглянути    в  очі,  тож  давно  кохаю,
Повертайся  любий,  до  нашого  раю!

               03.05.2022р.  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946751
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2022

Як наважитись…. .

Як    наважитись,  писати  про  війну,
Про  печалі  й  біди,  що  приніс  ворог,
Розіп’яв….  із  первоцвітами  весну,
 Землю  зранив,  посіяв  смерть  і  порох.

Як  наважитись,  писати  про  війну,
Як  душа  кричить,    ти  не  смій  стріляти!
Не  страши,  міцного,  дитячого  сну,
Йому  важко  все  бачити  й  сприйняти.

Як  наважитись,  писати  про  війну,
Знов    снаряд  із  свистом  летить  до  землі,
Скрізь  руїни.  Навіть  малу  хатину,
Розбомбив,  як    болить  сприймати  мені?

Хоча  дуже  важко  писать  про  війну,
Та  бійці,    нас  сміло  охороняють.
Я  укотре  у    руку  ручку  візьму,
Хоч  й  думки,  все  волосся  спопеляють.

Й  серця  трепіт,  мов  рветься  на    частини,
Їх  надію,  мужність  й  віру  вселяють.

Мир  настане,  зродиться  Україна!
І    поля  засяють  златим  колоссям,
Здійме  кегли,  червоненька  калина!  
Й  на  очах,  заблистять  сльозини  щастя!

                                                       02.05.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946659
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2022

О рідна земле…

Дрімали  зорі…та  все  ж  раз  у  раз  здригались,
Ясніти  хтіли,  то  ж  на  краще  сподівались,
Їх  мріям  попіл  заважав,  здіймавсь  до  неба,
О  світ  безмежний,чи  в  війні  є  потреба?

Від  імли  сірої    й  страху  сховався  місяць,
О  рідна  земле,  зранена,  немає  місця,
Як  процвітала,  колись  веснами  буяла,
Під  мирним  небом,  світлим  ранком  звеселяла.

У  світлих  мріях…  білі  в  променях  хмарини,
Щасливі  люди,  радісні  пісні  пташини,
Чому  той  ворог,  у  душі  несе  розпач,  страх?
Чи  він  не  знає,  прийде  час  розплати,  прах!

О  рідна  земле,  вітер  знесе  темінь  й    попіл,
Народ  наш  сильний,  позбудеться  усіх  (  циклопів),
Бузок  розквітне,  скрізь  замайорять  тюльпани,
В  крові  тонутимуть  рашистські  горлопани!

Жорстоку  відсіч,    дамо,  щоб  злодій  засвоїв,
Із  перемогою  зустрінемо  героїв!
Життя  навчило,  рідну  землю  захищати,
Хай  пам’ятає,  Україну  не  здолати!

                                                                   27.04.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.04.2022

В надії…

Тривожна  ніч…  криваві  роси,
Старенька  жінка,    Бога  просить,
У  світлий  день,  зупини  війну!
І  подаруй…    щасливу  весну!

У  очах  смуток,  безнадія,
Поміж  зірок  згубилась  мрія,
Пташок  не  чути,    заніміли,
Усі  поля  давно  зчорніли.

І  знову  сльози  навертались,
Будинки  з  попілом  змішались,
Війна  то  біль!  Так  серце  крає,
Чи  живий  син,  вона  не  знає….

Лунають  звуки,  аж  до  небес,
Христос  Воскрес!  -  Христос  Воскрес!
О,  як  спинити  страшну  війну?
І  захистити  Україну?

Прошу  навалу  цю  зупини!
І    Україну    ти  збережи!
Шепочуть  губи    тихо  -  тихо…
Спини  Отець,  війну,  біль,  лихо!

         24.04.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945848
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2022

Дитяче 8

***

Чути  мишки  голосочок,
Підіймала  колосочок,
Ой,  важкий...  та  все  ж    візьму,
Затягну  тебе  додому.

 ***
Топ  -  топ  –топ…  йду  по  калюжці,
В  чобітках,  тож  у  безпеці
В  ній  проміннячко  гуляє,
Мене  й  діток  звеселяє.

***
Під  самісіньким  горбочком,
 Під  новесеньким  місточком,
Квітнуть  сонечка  маленькі
То  кульбабки  золотенькі.

***
Тепле  сонечко,  яскраве,
Хай  завжди,  буде  ласкаве,
Мирне  й  чисте  піднебесся
Щоб  всі  люди  мали  щастя!

***
Повіває  вітерець,
Густо  хвильками  вода,
По  калюжці    навпростець,
В  ній  листочок,  ледь  гойда,
В  небі    ніби  зорепад,
Тішивсь  равлик  й  задрімав,
Плив  вперед,  а  то  назад,
Теплий  вечір  зустрічав.
Співав  вітер  в  унісон,
Колисав..  мов  дитинку
Равлик  бачив  добрий  сон,
Аж  до  самого  ранку!

***
Я  сказала  мамі,  -  Хочу  погуляти,
     На  доріжці,  он  там.  щось  намалювати,
Заглядаю  в  очі,  ніжно  притулюся,
-  Не  гуде  сирена,  відпусти  матусю!
   Ось  доріжка,    я  поглянула  до  неба,
     -  Сяє  сонце,    ясне,  намалювать  треба,
       Й  піднебесся  чисте  ,  й  прапор  України
       І  на  гілці  пташку,  співа  на  калині,
             А  ще  тата  поряд,  щоб  з    війни  вернувся,
Щоб  мені  й  матусі  весело  всміхнувся.

                                       20.04.  2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945529
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.04.2022

Вірю в перемогу

Ти    лебідка  моя,  ніжна  синьоока,
 Ти  красуня  земна  та  доля  жорстока,
Чому,  в  чОму  винна    моя  Україна,
 Де  пшениці    в  полі,  мова  солов’їна,
 Працьовиті,  дружні  і  добрії  люди,
Нам  би  Миру,  сонця  і  щастя  повсюди.

Щоб  мале  дитятко  всміхалось  матусі,
 Теплий,  ніжний  погляд  грів  серце  бабусі,
 Щоби  татко  поруч,  мужній  і  сміливий,
Щоб  війни,  не  знав  він,  працював  щасливий.

Прошу  Боже,  подивися  на  родину
 Від  неволі    спаси  козацьку  країну,
 Всели  віру  у  душу,  любов,  надію,
Щоб  раділи  люди,  завжди  мали  мрію!

Я  вклонюсь  синочкам,  донькам  України,
 За  хоробрість,  мужність,  що  сни  зберігають,
У  боях    жорстоких  волю  захищають,
В  перемогу  вірю,  відженуть  навалу,
Розквітне  країна,  збудуєм  на  славу.

 Всі  міста  і  села,  хліб  заколоситься,
І  малим  діточкам  війна  не  насниться,
У  шовкових  травах,    засрібляться  роси,
І  життя  настане,  жаданим,  прекрасним!

                                                                     11.04.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944680
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.04.2022

Навесні….

Навесні  квітка...  ледь  розквітла,
Чомусь  не  бачить,  сонця,  світла,
Рашистський  чобіт,  вщент  притоптав,
Щоб  ти  негідник,  навік  пропав.

Вона  ж  зростала  із  любов*ю,
А  ти  залив...    людською  кров*ю,
Спаплюжив  вдачу,    диво-  красу,
Приніс  у  душу  страждання    й    сум.

Нема  й  не  буде  тобі  щастя,
Їй  корінці  вживити  вдасться,
Квітка  розквітне  й  зачарує,
І  увесь  світ,  не  раз    здивує.

 Зросте  пшениця,    квіти    в  полі,
Під  мирним  небом  і  на  волі,
Як  за  столом    дружня  родина,
Полине  мова  солов*їна,
Пізнає  радість  Україна!

Заживе  знов  у  щастю  –  долі!

                                                               03.04.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943895
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2022

Думки про рідне селище Козача Лопань

             (Моє  рідне  селище!  Я  від  тебе  далеко,
                     але  моя  душа  і  серце  завжди  з  тобою)
                                               (    Клуб  поезії  Ніна  Незламна)  

Знову  думками  в  рідному  саду,
Де  вишні  вряд,  по  стежці  я  іду,
Тут  народилась.  І  босонога,
Стежки  зміряла.  Просила  Бога,
 За  мене  ненька  в  нічні  години,
Як  духи  злі  плели  павутини,
Та  кров  козацька  протіка  в  жилах,
Земна  любов  -  подарили  крила!

 Рідненьке  селище  Козача  Лопань,
І  повноводна  річенька  Лопань,
 Придали  сили.  Й  віри  в  суцвітті,
Серед  цих  вишень,  кращих  у  світі,
Як  навесні  в  весільному  вбранні,
Вбирали  в  себе  ранки  туманні.
З  промінням  сонячним    несли  радість,
Тікала  слабість,  вдихала  свіжість,
Замала  сил,  здійнялась  на  ноги,
В  рідному  селищі,  є  дороги,  
 І  не  одна,  по  якій    ходила
Красу  довкілля,  в  серці  схранила.

Хатки…  хатки    потонули  в  садах,
Від  поля    марево,  сльози  в  очах,
 То  сонце  пестить  золоту  стерню,
А,  я  ж  її  і  досі…  так  люблю,
Хоч  і  колола,    ноги  до  болю,
Та  душа  мріяла  -    будь  на  волі,
Де  вітер  коси  розсівав  на  плечі,
 Коли  лунали  голоси  лелечі,
В  річці  вода,  грала  веселкою
Втішавсь  лелека  із  лелекою.

По  всій  долині  гусячі  лапки,
Ясніють  сонцем  жовті  лампадки,
В  квітах  ховаються  ранні  роси
Легкий  вітрець,  пестить  вербі  коси,
Що  до  води,  нахилились  низько,
А  тут  й  тополі,  в  рядочок  близько,
Мов  на  параді  височать  вгору,
Як  не  полюбиш,  ти  літню  пору,
 Коли    краса,  чарує  довкола,  
 А  далі  рідна  сердечку  школа.

І  залізничне  сіре  полотно,
Воно  мені,  знайоме  так  давно,
Шлях  до  вокзалу  Козача  Лопань,
Правда  не  пройдеш,    без  переживань,
Потяг  за  потягом    ніби  спішить,
 Часом  земля  здається,  аж  дрижить,
Але  ж    дороги,    іншої  нема,
І  незалежно  весна,  чи  зима,
             Єдиний  шлях,  тільки  цей  до  школи.  

Полотно  ділить,  селище  навпіл,
Частина  рівно,  є  й  часом  нахил,
Де  вздовж  дороги,  а  де  й  посадки,
За  ними  вряд,  будинки  і  хатки.
Я  часто  в  снах,  бачу  рідні  стежки,
Безмежна  втіха  та  беруть  думки,
 В  цей  час  важкий,  тривожиться  душа,
Сусід,  на  жаль,    нікого  не  втішна,
Брехня  й  нахабство,  всякчас  злива  бруд,
 На  наш,  козацький,  відчайдушний  люд.

Бажає  знищити  Батьківщину,
Закатувать  у  тюрмах    родину,
Хто  хоче  мирно  жити  й  працювати,
Країну  щастя  й  добра  збудувать,
І  зернові  виростити  в  полі,
Й    дітей  виховувати  в  любові,
Щоби  ніколи  не  знали  війни!
 Єднаймось  люди!  Заради  життя,
Заради  волі,  щастя  й  майбуття!

                                         23.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=941057
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.02.2022

Ти дочекайся

                                 (вірш  до  картини)

Хочу  впірнути  у  обійми  твої
І  стук  сердець  відчути,  чіткий  в  ритмі
Що  дано  долею,  без  суму  схвали
Бо  я  найкраща  в  твоєму  гаремі.

Ці  очі  карі,  звабливі,  як  хотів,
Тож  зізнавався,  дивлячись  у  очі,
Ввечері    скаржився,  що  осамотів,
Що  на  подушці,  шукав  серед  ночі.

Тож  мав  бажання  цілувати  вуста,
Пишні,  солодкі  -  смак  стиглої  вишні,
Так  дуже  важко,  вгамувати  відчуття,
Нашої    близькості.  Розлуки  тижні.

Ти  шепотів,  що  вже    занадто  довгі,
А  мій  літак,  знов  на  захід  летів,
Хоч    бути  разом  і    бажання  благі,
Вже  й  поміж  нас,  давно  нема  секретів.

Прояви    вдячності,  наше  кохання,
Є  спокій,  злагода  у  розмовах,
Море  спокуси,  ніжність.  Сподівання,
Тонути    вдвох  у  весняних  загравах.

Сказати  хочу,  коханий  обійми,
Жаль  між  хмарин,  допоки  в  небесах,
Лиш  дочекайся,  екзаменом  сприйми,
Вернусь    й  розтану    у  любовних  іграх.

                                                               18.02.2022р    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940946
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Весна дрімає…

Вона,  ще  там,  за  горами  сховалась,
Може  між  них,  дрімає  в  пухких  хмарах,
Весна  -  дівиця  краплями  вмивалась,
Роси  ранкової.  Тонула  в  чарах.

Із  злата  й  сонця  у  світлій  блакиті,
Пісні  наспівували  їй  струмочки,
Між  хребтів  смужками  у  оксамиті,
І  водні  бульки  зводили  таночки.

Так  час  від  часу,  кольори  веселки,
Ледь  підфарбовували  білі  хмарки,
В  жовто-  зелені  й  рожеві  прожилки,
Та  й  звеселяли  вечірні  присмерки.

Та  мало  сонця,  ще  дрімає  весна,
Вершини  гір,  тримають  білі  шапки,
Я  добре  знаю,  це  не  її  вина,
Тепліший  березень  прискорить  кроки,
Нас  первоцвітами  потішить  вона.

                                                       20.02.2022р.    

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940945
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2022

Втеча ( проза)

           У  блакиті  яскраве  сонце,  проміння    пестить  землю,  висушує  сріблясті  роси.  Через  відчинене  вікно,  проміння    скаче  по  обличчю  Софійки,  лоскоче  щічки.  Раз  і  вдруге  відмахнулася  рукою,  ледь-  ледь  відкрила  оченята,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            -Ото,  таке  яскраве,  чом  не  даєш  спати!  Чого  пристаєш,  ну  дай  іще  трішечки  подрімати!
         В  хаті    майже  зовсім  тихо,    з-за  дверей  іншої  кімнати  ледь  чути,  -  «  Тік  -  так…  тік  –  так…»,  це  годинник.  В  нічній  сорочці,  вона  підбігла  до  відкритого  вікна    й  відразу  ж  відсахнулася,  трохи  злякалася,  
-  От  бешкетники!  Надумали  мене  лякати?!  Що  їсти  хочете?  Такі  невгомонні,  хитрі  і  спритні!  Ба,  як  навчилися  мені  заглядати  в  очі.
         Горобці,  що  сиділи  в  кущах  та  під  вікном,  зненацька  злетіли  на  калину,  що  росла  поруч.  Вони  скакали  по  гілочках,  крутячи  голівками,  позирали  в  її  сторону.
-А  звикли,  щоб  вас  нагодувала!  Зараз,  тож  почекайте.  Здається  вдома    нікого  нема,  от  і    добре,  я  трішки  побавлюся  з  вами.
Раптово  скрипнули  й  відчинилися  двері  в  її  кімнату.Відчим  сердитим  голосом,  
-Ану  дівчисько,  я  тебе  попереджав,  ніякого  годування!
Його  обличчя  від  злоби  посіріло,  густі  чорні  брови,  їй  нагадували  Карабаса  Барабаса  з  кінофільма  «Золотий  ключик»  .
Ото  впав  у  пасію  -  тільки  й  могла  подумати.  .Острах  торкнувся  душі,  тіло  судорожно  затремтіло,  як    пір`їна,  миттєво    опинилася    в  ліжку  під  ковдрою.  З  під  неї    їй  вдалося    зробити  шпаринку.    Мов  загнана  у  клітку  пташка,  сполохано  спостерігала  за  ним.  Він  сердито  зачиняв  вікно,  в  цю    ж  мить  пролунав  голос  матері,
-Янчику,  любий….    Ходи,  вже  сніданок  готовий!
 Грізна  постать  різко  розвернулася,  чорні  очі  забігали  по  ліжку,
-  Чекай,  я  з  тобою  ще  проведу  бесіду.
 На  ходу,    знову  щось  нерозбірливо  бурчав,  за  собою  гучно  зачинивши    двері,  зник.
         Відчувши  полегшення,  Софійка    кілька  раз  здригнулася.  Нервовими  рухами  думки,    перевела  подих    і  зіжавши  кулачки  прошепотіла,
-Ба  який  злюка,  а  мама  каже  хороший.  Це  він  при  ній  хороший  і  то  не  завжди,  а  коли    вона  на  роботі,  то  хоч  з  хати  тікай.
   За  кілька  хвилин,  обійнявши  подушку,  з  ліжка  гойдала  ногами,    тупо  дивилася  на  підлогу.  Їй  так  хотілося  бути  сильною,  зуміти  дати  відпір  на  його  неприємну  поведінку,  але    втримати  сльози  ніяк  не  вдавалося.    Великі  краплини  зливалися  до  купи,  стікали  по  щічках,
-Бабусю  забери  мене  звідси,  забери.  Невже  ти  не  відчуваєш,  як  мені  тут  погано.  Навіщо  їй  цей    злий  чоловік,  вона  його  любить  більше  чим  мене…
З  кімнати    пролунав  сміх…  голос  матері,
-Та  не  чіпай  ти  мене,  ото  пристав,чи  вночі  було  мало.
За  мить,  Софія  в  руках  тримала  вату,  запихала  в  вуха,
-Оце  зараз  почнеться  концерт,  ота  їх  любов.    Добре  хоч  не  вночі.
     Адже  її  часто  пробуджував  скрип  ліжка  і  гучний  сміх.  Поневолі  доводилось    чути  такі  слова,  про  які  навіть  бабусі  було  соромно  розповісти.  Тільки  закліпає  оченятами,  подумає,  для  чого  люди  видумали  таку  любов.
         Софійка  -  руденька  дівчинка  з    милими  синіми    оченятами,  дуже  схожа  на  батька.  Коли  їй  було  чотири  роки,  він  покинув  їх.    Марія  розповідала  донці,  що  подався  в  Росію,    там  і  одружився,  покохав  іншу  жінку.  
Не  раз  роїлися  думки  -  Бабуся  казала,  в  житті  можна  кохати  тільки  один  єдиний  раз  і    на  все  життя.  А  чому  ж  тато  вдруге  покохав,чи  полюбив?  А,  як  же  я?  Але  ж  чекай  дядьку  Янику,  де  ти  взявся  на  мою  голову,  ти  мене,  ще  згадаєш.
Плакала,  пригадала,  як  він  з`явився  в  їхній  хаті.  Налякав  її  своєю  статурою  та  чорною  шевелюрою,  яка  ледь  прикривала  великий,  горбатий  ніс.  Вона  забилася  в  куток,  як  пташенятко  від  хижака.  А  мати  тільки  й  сказала,
-Нічого,  звикнеш!  
     Пізніше,  десь  через  місяць,    Яник  в  сільському  магазині  віддав  продавчині  Маріїн  золотий  ланцюжок.  А  сам  збрехав,  що  донька  ним  гралася  й  напевно  загубила  в  траві.  
Того  дня,  Марія  була  сама  не  своя,
 -Шкода,  чотири  грама  золота,  а  це  ж  гроші!
На  обійсті,    разів  двадцять  перемацала  кожну  травинку,  але  так  і  не  знайшла.  Доньку  ж  до  самого  вечора  заповторила  в  куток.  Хоча  Софія  і  намагалася  їй  довести,  що  не  брала,  що  бачила,  як  він    в  магазині,  за  ланцюг  просив  більше  грошей.  Але  мати  їй  не  повірила,  бо    той  тільки  й  торочив,
-Що  ти  віриш  своїй  мрійниці!  Вона,  де  ступне  там  і  збреше,  як  твоя  мати.  
 Але  дитина  не  розуміла  до  чого  тут  бабуся,  іще  дужче  плакала.  Боязко,  як  сполоханий  зайчик  в  лігві,  так  і  вона  виглядала  з-  за  штори,  яка  від  кімнати  відділяла  піч.
   Згодом,  коли  про  це  розповіла  бабусі  та  зажурливо  подивилася,  розвела  руками,
-  Сонечко  моє,  що  я  зроблю.  Вони  мені  тебе  не  віддадуть.  Я  скільки  раз  говорила,  щоби  в  нашому  селі  пішла  в  школу,  але  умовити  не  вдалося.
       Минув  час…    Софія    перейшла  в  третій  клас,  більш  -  менш  розуміла,  як  треба  поводитися  при  дядькові.  Мати  й  бабуся  повчали,  що  не  треба  сперечатися,  а  краще  промовчати.  Звичайно  це  рідко  вдавалося  зробити,  адже    з  першого  дня    його  незлюбила.  Вона  добре  пам`ятає,  як  з  маленьким  пакуночком  прийшов  до  них  у  хату.    Як  Марія,  ті  гроші,    що  складала  на  одяг  для  себе  й    для  неї,  всі  витратила  на  нього.  Каже  сором  такого  батька  мати,  тож  треба  одягати,  а  в  нас  і  так  дещо  є  носити,  тож  обійдемося.  
 Пізніше,  дівчинка  похвалилася  бабусі,  стара  сама  пішла  в  магазин,  за  свої  гроші  придбала  їй  одяг  і  взуття.  І  перед  школою  придбала  все  що  потрібно,  бо  мати  весь  час  тільки  й  плакала,  що  невистачає  грошей.  Стара  Катерина  сердилася,  хитала    головою  й  промовляла,
-Коли  ти  навчишся  жити!  Щоби  без  нас  робила?    
 А  батько  Марії,  лише  одного  разу  бачив  Яника,  сказав  більше  й  на  поріг  не  ступне,  не  поважає  тих,  що  часто  на  підпитку  та    відхиляється  від  роботи.  Такі  тільки  й  шастають,  щоби  знайти  якусь  дурепу,  щоби  годувала  і  одягала.
   Звичайно  почувши  такі  слова,  Софія  без  сумніву  зненавиділа  його.  Ці  розмови  та  іше  ревнощі  зіграли  свою  роль.  А,  Яник,  родом  із  Закарпаття,  такі  слова  чула  дівчинка,  а  згодом,  як  пішла  до  школи,  вже  дивлячись  на  карту,  дізналася  де  це  знаходиться.  Іноді  казала  матері  і  чого  він  до  нас  приперся,  навіщо  він  тобі?!  Марія  ж  умовляла  доню,  тлумачила,  що  буде  мати  батька,  але  та  у  відповідь  хитала  головою,
-Він  не  мій  батько,  я  його  називати  татом  не  буду,  він  злий.
 Одного  разу,  навіть  перед  бабусею  заприсяглася,
-Хай,  що  буде,  чи  битимуть  мене,  чи  в  куток  ставитимуть,  до  смерті,  ні  разу  не  назву  його  татом.
       Напередодні  Великодня  ,  Катерина  привезла    два  кошика  гостинців:  домашньої  випічки:  паски,    хліб,  крашанки,    сирі  курячі  яйця,    два  добрячий  шматка  копченого  м`яса    і  стільки  ж  сала.  Софійка,  після  поцілунків  і    обіймій  з  бабусею,  діставала  з  кошика  три  кільця  пахучої  домашньої  ковбаси,
-Ого  скільки  багато  всього!    Мамо,  ото  вже  твій  Яник  наїсться,  певно    стане  жирним,  з  брюхом,  як  наш  сусід  дід  Сашко.Той  ледве  ноги  переставляє.
Катерина,  сердито    її  шарпнула  за  руку,  долонею  закрила      рота,
 -Софіє  та  чи  так  можна!  Ану  цить!
Хоч  це  було  сказано  доволі  сердито,  все  ж    онучка  притулилася  до  неї,  почала  шепотіти,
-  Ой,  бабусю,  чула  би  ти,  як  вона  йому    годить!  І  горілки  наллє  в  чарку  і  все  що  краще,  то  йому  дає  їсти,  а  мені,  то  вже,  що  залишиться,  якщо  все  вдвох  не  з`їдять.
 Та  приголубила  онучку  й  до  доньки,
-Що  я  чую?!  Це  правда?
 -Мамо  він  приходить  з  роботи  голодний,  як  вовк.  Тож  на  будівництві  робота  виснажлива,  важка.
-Досить!  Я,  зрозуміла.!  Ще  й  горілку  купуєш!
   Звернулася  до  онучки,
-Ти  йди…  погуляй,  я  маю  з  мамою  поговорити.
     Близько  години  в  хаті  ніби  хто  дорогу  перебіг,  гучна  розмова,  крики.    Нарешті,  Софія  побачила,  як  бабуся  вийшла  з  хати,
-Ходи,  поцілую  та  вже  піду.  Ти  слухайся  маму,  після  зелених  свят,  на  все  літо  тебе  заберемо.
-Це  правда?  Що  сказала,  відпустить?
-Не  хвилюйся!  Це  при  умові,  що  ти  закінчиш  школу  на  відмінно.  Тож  старайся!  Будь  гарною  дівчинкою,-      поцілувала  в  чоло  і  попрямувала    по  стежці,  що  вела  через  городи.
 В  Пасхальні  дні,  в  домі  гулянка  затягнулася.  З`явились  чужі  чоловіки,  їли,  пили  горілку,  гучно  розмовляли  про  якісь  справи.  Марія,  як  квітка  розцвіла  серед  них,одягла  красиву  сукню,  до  всіх  всміхалася,  розповідала  анекдоти.  
 Софії  здавалося,  що  про  неї  всі  забули.  Вона  любила  тишу.  Бабусина  хата  -  гавань  радості  і  любові.    Де  завжди  пахне  м`ята  і  чебрець.  А  на  веранді,  завжди  в  глечику  парне  молоко,  яке  вона  обожнювала.  Їй  дуже  хотілося  якнайшвидше  закінчити  школу  і  поїхати  до  бабусі.  А,  як  не    буде  кому  завезти,  то  й  ладна  пішком  добратися  до  неї.
     Вже  минула  й  Поминальна  неділя,  а  троє    чоловіків  так    і  жили    з    ними.  Правда  спали  в  окремій  кімнаті,  яка  знаходилася  за  гостинною  кімнатою.  Дівчинці  здавалося,  що  вони  й  не  збираються  кудись  зникати.  Одного  разу,  вона  помітила,  як  мати  з  трьома  чоловіками  зачинилася  в  сараї.    Її,  ніби  хто  облив  окропом,  бігла  стежиною  по  між  городами,  мов  руденька  вивірка.  Як  подалі,  в  густу  високу  траву,  що  огороджувала  сільський  садок.  Ніхто  і  не  помітив  її  зникнення.  Вона  довго  лежала  на  траві,  задивлялася  в  небо,  проводжала  сонце  до  заходу.
     Сутеніло,  прохолода    торкнулася  плечей,    мурахами  пробиралася  по  спині.  Перша  думка  –  треба  повертатися  додому,  ще  захворію,  як  закінчу  школу?  Бабусю,  як  я  хочу  до  вас.
     Софія  крадькома  вийшла  з-за    хати.Троє  чоловіків  і  відчим,  розсівшись  на  спориші,  грали  в  карти.  Яник  помітивши  її,  доволі  хриплим,  пропившим  голосом,
 -Ану  руденька,  підійди  до  нас!  Не  бійся  дядьки  хороші.  А,  ще  будуть  кращі,  якщо  ти  їх  будеш  слухатися.  Бач,  таке  весіллячко  в  нас,  я  програв,  тож  маю  розрахуватися.  Підійди,  я  сказав!
   Вона  відразу  схопилася  за  вуха.  Подумала,  що  відчим  хоче  зняти  золоті  сережки,  які  їй  подарувала  бабуся.
Чоловіки  ледве  язиками  ворочали,  одночасно  про  щось  зашепотіли,    потім  пролунав  сміх.  Вона  все  ж  насторожено  підійшла  до  вітчима.  Єхидна  усмішка,  очі  налиті  кров`ю  налякали  її.  Зненацька  прикрив  очі  й    його  велика  рука  простягнулася  під  її  сукню.  З  силою  притиснув  до  себе  й  до  чоловіків,
-Я  думаю  вже  можна,  товстенька,  майже  ввійшла  в  силу.  
Двома  руками,  вона  виривалася  від  нього.  Чоловік,  що  сидів  поряд,  закрутив  її  руки  назад.  Брудна    долоня  накрила  рота.
-Ти  мені  програв  три  рази,  тож  я  перший,
-  Е  ні!  Ти  йди  до  Марії,  он  Микола  каже,  вже  готова  до  всього,  тож  лови  кайф.  Ну…хіба  вже  потім…
Софія  відчула  послаблення  ,  її  руки  вирвалися,  товкла  вітчима,  тремтячим  голосом,
-Я  віддам  сережки,  віддам.  Дядьку  Янику,  ви  так  не  жартуйте!  Повеселилися  і  досить,  а  те,  що  програли  в  карти,  я  знаю  де  заховані  гроші….
-О,  це  вже  потепліше…  Ти  не  бійся  мене…
-Ні-  ні,  я  зараз,  я  хутко,  дуже  хочу  до  вітру,  потім  покажу  де  гроші.
 Чоловік  навпроти  вітчима,  жадно  провів  по  її  шиї,торкнувся  грудей,
-Ти  попробуй  яке  ніжне  тіло,  он  і  грудці  вже    ледь  скам`янілі….Може  я…
 За  мить  двоє  чоловіків    штовхали  один  одного.    Яник  прошепотів,
-Нам  обом  треба  спасатися,  неси  гроші,  бо  мене  підріжуть.
Він  почав    розбороняти  чоловіків.    Третій  чоловік  кліпав  очима,  не  розумів,  що  коїться.  Бо  вже  скільки  випив  горілки,  що  не  зміг  і  рухнутися.
Софія,  окинувши  оком,    влетіла  в  хату.  На  ліжву  лежала  оголена  мати.  Вона  на  ходу  вкрила  її  ковдрою,  сама  ж  кинулася  до  відчиненого  вікна.  …
       Скільки  бігла  і  не  пам`ятає,  крізь  сльози  озиралася.  Позирала  на  небо,  шукала  місяця  й  зорі,  
-Ой,  скоро  ж  зовсім  стемніє…
З  лоба  стікали  краплини  поту,але  вона  їх  ніби  й  не  помічала,знову  бігла.  Зразу  ніби  й  чула  гупотіння,    остановившись  лише  на  мить,  прислухалася  .Не  могла  зрозуміти,чи  то  шарудіння,чи  в  голові  так  гуділо,  що  не  змогла  розібрати.  
Нарешті  жаданий  ставок…  полегшено  перевела  подих.  Тільки  тепер  відчула,  як  палають  ноги.  Зуд  і  біль,  її  тіло,  аж  тріпотіло.  Звичайно  зрозуміла,  що  пожалилася  кропивою..  Хвилюючись,  тремтячими  пальчиками,  з  сукні  здирала  ріп`яхи,  зайшла  у  воду.Декілька  раз  судорожно      затремтіла  та    все  ж    поступово    в  ногах  відчула  менший    зуд,  зникав  сильний  свербіж.  
   Цю  дорогу  вона  добре  знала,  але  йти  далі  не  наважилася,    далі  стежка  через  ліс.  В  голові  гуділо,  знову  прислухалася…  боялася  почути  чиїсь  голоси.  Так  і  не  впевнилася,  чи  її  хтось  доганяє,  чи  ні,  знесилена,охопила  руками  свої    худенькі  плечі,  пішла  вперед.  Вона  вийшла  на  стежку,    притулилася  до    першого  ж  дерева,  
-Зараз  трішки  відпочину,  зараз….
 В  очах  мов  пелена….  Повіки  важчали,  мимоволі  стулялися,  підкрався  сон.
     Настала  ніч…по  небу  де-не-де  мерехтіли  зірки…  А  місяць,то  виринав,то  знову  пропадав,  ховався  за  хмари.  У  лісі  ніби  й  тихо,  лиш  де-інде  щось  тихо  зашарудить.  Сові  не  спалось…кілька  раз  крилами    порушила    тишу.  Можливо  раптово  когось,  чи  щось  уздріла  гучне  –  Ку-гу-у-у  рознеслося  по  лісу.
Софійка  здригнулася,  кліпала  очима,  з  уст  вирвалося,
-    Ой,  де  це  я?    Так  темно….  
Згадала…    Почуття  сильного  душевного  болю,  безвихідь,  розпач.  Але  озирнувшись  і  знову  прислухаючись,  притулилася  до  дерева.  Руки  самі  тягнулися  до  ніг,  вже  гладила  їх,  вгамовувала  зудіння.  Перепліталися  думки,  але  іншого  виходу  не  було,  вирішила  подрімати,  дочекатися  ранку.  
   Світало…  Над  ставом    здіймались  перші  промені  сонця,  торкалися  води,  вона  блистіла,  веселково  переливалася.  Спів  зяблика  її  розбудив.
-Ой,-    злегка    затремтіла,  -  Все  ж  прохолодно.  
Озирнувши  все  довкола,  заплакала,
-Я  ніколи  не  прощу  тобі,  ніколи.  Цю  подію  повік  не  забуду.  Ой,  мамо  -  мамо,  я  ж  тобі  казала,  навішо  він  тобі!
Як  горох,  по  щоках  котилися  сльози,  оминала    дерева,  кущі,  поспішно  йшла  через  ліс.  Втішала  себе,
-Іще  з  кілометр  залишився  і  вже  буду  в  бабусі.
     З  лісу  виднілося  зелене  поле…    Листки  гороху  виблискували  на  сонці,  де-  не  –  де  звисали  краплі  роси.  Легенький  вітерець  пестив  обличчя,    висушував  сльози.  Задоволено  озирнулася,поглянула  на  сонце.  На  якусь  мить  зупинилася  і  вже  легенька  усмішка  ковзнула  по  її  обличчю,
 -  А  тут,    вже  й    рукою  подати…
 Хотілось  пташкою  летіти…гучно  билося  сердечко,  поспішала.    Йшла  навпружки,    лише  де-не  де  йшла  по  межах.  Їй  хотілося  притулитися  до  любимої  бабусі,  розповісти,  що  коїться    вдома.
         Бабусин  садок….  щаслива  мить.  Дід    біля  вуликів  оглядав  планки,  відмахувався  від  бджіл.
       Вона  наближалася…  Думки  застерігали  -  Хоча  би  не  налякати,  як  краще  зайти,  але  ж    хвіртка,  напевно    закрита  на  клямку.  Як    полізу  через  паркан,  ще  більше  налякаю.
.  Крадькома  шмигнула  за  сарай,    закричав  сполоханий    півень.  Палкан,  уздрівши  її,  стояв  на  двох  лапах,  заскавулів.    Софійка  вже  стояла    біля  хвіртки,    саме  в  цей  час  Катерина  вийшла  з  хати.  Від  здивування  очі,  ледь  не  вилізли  на  лоба,  веселим  голосом,
-О!  А  хіба  ми  не  закриті  на  клямку,  ти  де  взялася.  А  мама  де?А  що  з  ногами?  Чому  незаплетена?
 Скільки    треба  сили  і  мужності  цій  дівчиннці,  щоб  вгамувати    відчуття  образи.  Щоб  не  злякати  свою  рідну  бабусю.  За  мить  випучилися  очі    повні  сліз.  Вона  намагалася  їх  струсити,  підійшла,
-Бабусю,  мені  з  тобою  треба    поговорити.Тільки  хай  дідусь  поки    мене  не  бачить.  
Зблідніла  Катерина,  схопилася  за  голову,
-Ой  Боженьку,  щось  сталося?!  Чого  ж  ти  вся  така?
-  Та  ні,  нічого  бабусю,  всі  живі,  здорові,тільки  пішли  до  хати.    Після  цих  слів  Катерина  полегшено  перевела  подих,
 -Ну  то  пішли!  Боже  -  Боже  де  ж  ти  так  поранилася?!  Як  ти  наважилася  прийти  сама?    Я  зараз  йодом  оброблю  рани,  мусиш  потерпіти  і  все  розказати.
     Софійка  обома  руками  обійняла  її  за  талію,  довірливо  дивилася  в    ніжні  стурбовані  очі.  На  згоду  кивнула  головою.  Кому  ж  вона  ще  зможе  розповісти,  окрім  своєї    рідненької  бабусі.  Адже  найбільше  довіряє  тільки  їй,  тому  й  розповість,  чому  зважилася  на  втечу.  
                                                                                                                                           2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.02.2022

Горить земля….

Горить  земля...
Скільки  підірваних  мостів,
 Скільки  поставлено  хрестів,
 О  скільки  бід!  Скільки  горя!
   І  мертвих  чайок,  вздовж  моря,
 Убитих  душ  із  гарматів,
У  тюрмах  змучених    братів,
 Що  воювали  за  свободу,
Не  берегли…  душу,  вроду
Погляд  у  вічі,  всім    смертям,
Щоби  спокійно  спалось    нам.

І  день  і  ніч...
По  бліндажах  блукає  сум,
Всім  непозбутись  їдких  дум,
Про  смерть  синів,  що  полягли,
На  руках  їхніх  вмирали,
І,  як  сказати  матерям,
На  війну  кожен,  йшов  дитям,
Та  на  жаль,  серце  спинилось,
Мабуть  матусі  й  не  снилось.
 Що  син  зростав    -  йти  на  війну,
 Що  не  зустріне  вже    весну,
 І  не  спечеться    каравай,
 Його  душа  злетить    у  рай.

Летять  снаряди...
 Ворог  не  спить,    імла…  кордон,
Знов  підкрадається  »дракон»,
 І  свисти  куль  збивають  сніг,
Понапивались,  луна  сміх,
То  їх  розвага,  їх  пиха
 Банда  на  землю  зазіха.
 Коли  ж  нажреся,  (людоїд)?
Чи  замість  серця,  маєш  лід?
Тобі  не  сняться  ті  хрести?
Маєш  за  гріх-  відповісти!
Перед  людьми  й  перед  Богом,
Маєш  кроваву  дорогу,
Не  мрій  про  рай,  тобі  у  ад,
На  тебе  там,  жде  (маскарад)!

Страждають  сім`ї...
О,  скільки  бід!  Скільки  горя,
 Коли  уйметься  ця  буря?
Буря  ненависті,  війни,
Коли  ж  повернуться  сини?
Стемніли  знов,  небосхили,
О,  дай  Всевишній,  їм  сили!
Відбити  наступ,  щоб  країну,
Всю  зберегти  і  родину!

                             19.02.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940761
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.02.2022

Позаздрив ( з гум)

За  столом,    посварились  сусід  із  сусідом,
Зпересердя,  кожен  друга  обзивав  дідом,
Хоч  роки,  ще  ого-го,  до  молодиць  гожі,
Стали  пики  червоні,  як  під  вікном  рожі.

Старий  дід,  сидів  навпроти,  ними  пишався
 Уочах,  блиск  сліз,  згадать  молодість  старався,
Ой  мені  б,  ваші  роки,  не  втрачав  би  шансу,
Такі    славні  жіночки,  а  вони  до  «Шнапсу»!
Як  телята,  до  корови,  от  присмоктались!
Сказав  вголос,-  Досить  пить,  вже  понажирались!

 Дві  сусідки,  жінки  славні,  схожі  на  квочки,
Тож  спочатку  не  втручались,  дивились  мовчки,
 А  коли,    дійшло  до  бійки,  стали  наливати,
По  грам  двісті  кецнувши,  пішли  танцювати.

Хапа  кожна,  чоловіка  й  тулить  до  себе,
Нащо  силоньку  втрачать  та    ще  й  без  потреби,
Ходи  сокіл,  ходи  ясний,  жвавіший  у  бійці,
Може  нині,  вже  й  догодиш,  своїй  милій  жінці.

Брали  заздрощі    старого,  підкрутив  вуса,
 Так  за  віком  годиться,  взяв  обох  за  вуха,
 Хитрий  погляд,  всміхнувся,  змовчати  не  в  змозі,
-Воєвода,  враз    гучно  крикнув  на  порозі.

Забіяки!  Ну,  як  півні!Гайда  до  хати!
Може  й  справді,  настав  час  квочок  потоптати,
Вслід  дививсь,  позаздрив  дід,  почухав  брюхо,
От  мені  б  ,  молодому!  Жаль,  не  та  житуха!

                                                                 13.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940542
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2022

Напевно не судилось…

                               Вірш  до  картини

А  чи  зможу  пробачить  собі,
Що  не  вислухала,  я  в  той  день,
Нарікатиму,  часто  в  журбі,
Не  до  радості,  не  до  пісень.

І    ті  квіти  ,  що    подарував,
Чомусь  серце  не  зігрівають,
Машинально,  ти  поцілував,
Почуття,  що  вже  дотлівають?

Як    жаринки,  що  пестять  лице,
Із  коміна  вогнем  надії
Пригрівають  теплим  промінцем,
Нагадають  радісні  мрії.

Най  посидів,  вкрившись  би  пледом,
Зовсім  поруч,  бо  ж  час  поспіша,
Пригощу,  я  чаєм  із  медом,
Спалахне,  ще  сильніше  свіча.

Та  свіча,  що  ми  запалили
Відбивалася  на  чистім  склі,
У  очах    зірки  веселили,
Опиралися  тьмяній  імлі.

Але  певно,  нам  не  судилось,
 Був  той  спалах  лише  на  миті,
Хоч  і  серце,  так  гучно  билось,
Та  не  хочу,    у  мріях  жити.

А  чи  зможу,  пробачить  собі,
Що  не  вислухала.  Не  доля,
У  листі  напишу  тобі,
То  на  краще,  то  Божа  воля,
Хоч  душа  й  серце  в  боротьбі
Але  так,  комфортніше  мені.

                                     16.02.2022р  

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940390
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2022

Першій зустрічі - п*ятдесят

                                         (  від  чоловіка)

Моя  єдина,  ти  синьоока,
Ми  вберегли,    як  зіницю  ока,
Наші  відносини.  Хоча  й  старість,
І  знаєм  декого,  брала  заздрість.

Наше  життя  -  джерело  б’є  ключем,
Хай  під  серцями  від  радості  щем,
 Тож  у  обіймах  є  світлі  мрії,
Добра    і  щастя  маєм  надії.

В  саду  квітучому,  білим  пір’ям,
Най  налюбуємося  сузірям,
Як  у  сплановану,  нашу  зустріч,
Уздов  домів,  ялинки  пообіч.

Неначе  кралі,  в  вуалях  білих,
Тонули  ми,  в  поглядах  несмілих,
І  дотик  рук,  перший  легкий  трепіт,
Душі  і  серця,  а  згодом  шепіт….

Слова  душевні,  слова  кохання,
Мов  присоромилась  зірка  рання,
Перший  цілунок,  як  ніжність  квітки,
І  присягання  -  разом  навіки!

Вже  за  плечима  п’ятьдесят  років,
Зроблено  в  такт,  незчисленних  кроків,
Щодо  розбіжностей,  без  них  ніяк,
Покірність,  злагода  –  ніби  маяк.

У  піднебессі  купчились  хмари,
Один  твій  погляд  -  руйнівні  чари,
Всі  негаразди,  як  сніг  розтали,
   Життя  пізнали,  мрії  плекали.

Всього  було,  завірюхи  й    зливи,
Та  нас  кохання,    гріло  щасливих,
Весна  -  красна,  знов  квітли  троянди,
Ними  втішались,  ми  разом  завжди.

Погляди  теплі,  слова  підтримки,
Тож    ми  йдемо́  й  далі  без  зупинки,
Нам  не  забути  молоді  роки,
В  них  повсяк  час  -  моя  підтримка  ти!

Нехай  же  мир,    повсюди  панує,
Та  кожен  з  нас  у  душі  відчує,
Що  не  найкращі  попереду  дні,
Хай  Бог  дає,  терпінь  тобі  й  мені!

Ми  повтішаймось  чистій  блакиті,
Разом  відчуймо  щасливі  миті,
І  порадіймо  сонцю  у  зеніті,
Для  мене  ти,  найкраща  в  світі.

13.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940184
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.02.2022

Перше побачення

Сьогодні  сонце  світить  лиш  для  неї,
 Проміння    ловить,    як  вісник  удачі,
Молоде  серце,  стука,  шаленіє,
Чомусь,  так  часто  здригаються  плечі.

Та  душа  знає,  не  вітер  холодить,
А  хвилювання,  то  ж  жде  побачення,
Хоч  він  легенько  й  волосся  куйовдить,
У  час  жаданий,    не  має    він  значення.

 В  руках  тримаєш  -  перші  підсніжники,
Квіти  весни,  як  перше  побачення,
Напевно  в  лютому,  як  порадники,
І  від  думок,  педантичних  звільнення.

Холодний  місяць,  а  дав  зрости  квітам,
Напевно  знав,  про  омріяну  зустріч,
Що  зігрівала,  серця  молодятам,
Щоби    в  житті,  по  стежці  йти  пліч-о-пліч.

Сьогодні  сонце,  світить  яскравіше,
 І  не  завада,  хмаринки  тремтливі,
Адже  попереду,  найцікавіше,
 На  них  чекає…  вони  вдвох  щасливі.

                                                             12.02.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2022

Лютневий подих….

Лютневий  подих  прикрашає  клени,
Синяву  снігу    припорошив  златом,
А  мені  ж  хочеться  бачить  зеленим,
 Їх  гілочки,    щоб  пахли  ароматом.

 Весняний  подих,  вже  не  за  горами,
Хоч  іще  поле,  в  білому  лататті,
І  морозець,  іскриться  вечорами,
Прийде  вона,    в  шифоновому  платті.

І  зачарує  сріблястим  намистом,
 Із  діамантів  і  льодових  мостів,
По  стежках  піде,  радо  пройде  містом,
 На  асфальтній  поверхні,  лишивши  слід,
Малі  озерця    в  сонячнім  промінні.

Подих  лютневий,  давно  потеплішав,
Він  не  суворий,  як  йому  годиться,
Тож  недарма,  світлий  день  подовшав,
Й  жвава  пташина,  зранку  веселиться,
 Теж  відчуває  наближення  весни.

                                                   11.02.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939877
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2022

Я за тебя буду молиться ( стихотворный рассказ)

Она  была,  такая,  вся  в  веснушках
Курносый  нос,    а  глазки  изумруды
Златые  серьги,  сверкали  на  ушках
Я  очень  часто,  её  видел  в  снах

Двенадцать  лет,  немного  и  немало
 Но  мне  казалось,  я  тогда  влюбился
Сердце  стучало,  дышать  не  давало
Помню  под  утро,  дивный  сон  приснился…

Мы  с  нею  за  руки,  в  поле  средь  цветов  
Где  солнца  луч  и  блеск  на  её  губах
Уж  обнимая,  целовать  был  готов
Но  вдруг  увидел  слезинки  на  глазах

 Нет  не  посмел,  она  как  лист  дрожала
Зажав  в  руке,  три  синеньких  цветочка
Взглядом  магическим  уничтожала
Моё  желание.  Я    сказал  -Точка
<
И  вдруг  проснулся,  от  этого  слова
Сухие  губы,  а  сам  весь  в  поту
Страстно  хотел…  я  её  поцеловать
Уж  удивился,  что  во  сне    был  кроток

Ещё  тогда,  она    сердце  разбила
Мы  в  одном  классе,  танцы,  вечеринки
Не  до  свиданий,  уроки  зубрила
А  я  настаивал,  помнил  слезинки
<
Уж  повзрослели.  Но  до  сих  пор  желал
Алых  губ  коснуться  и  нежно  обнять
Увы  пред  взором,  дивным,  замерзал
Ведь  не  мог,  в  тот  час  желания  понять

 То  ты  строга,  вдруг  легкомысленная  
Как  подойти?  Уж  снова  влечёшь  к  себе
Улыбка  тёплая,  божественная
Вновь  на  свидание,  торопился  к  ней

 Цвела  сирень.  В  глазах  отблески  весны
Уж  нет  веснушек,  так  румяны  щёчки
Думал  навеки  мы  соединены
Ах  так  прекрасна  в  весеннем  веночке

Увы  разлука,  она  в  институте
 И  после,  разошлись  наши  дороги  
Мой  путь  на  север,  душа  на  распутье
Нет  денег,  как  выжить,  в  тягость  тревоги!
<
 Прошло  пять  лет,  всё  номер  недоступен
В  сердце  печаль,  как  осенняя  пора
Разочарован,  стал  совсем    безумен
 Иль  день,  иль  ночь,  себя  ругал  втихаря

 Родные  улицы,  но  тебя  здесь  нет
Прошлое,  песком  сыплется  сквозь  пальцы
Но  мои  чувства  пылают  много  лет
 Пламенем,  таким,    как  и  её  щёчки
<
Вечер  болен,  как  я  одиночеством
Ведь  до  сих  пор  помню  тот  запах  лета
Когда  в  объятиях,  его  творчеством
Мы  наслаждались  и  ждали  рассвета

Лепестки  роз,  она  средь  них  как  ангел
Где    то  скрывались  постепенно  звёзды
Для  нас  двоих,  соловей  сладостно  пел
И  мы  от  счастья  вытирали  слёзы

Иль  сон,  иль  нет,  услышал  стук  каблуков
Она,    уверен,  лечу  словно  птица
Всю  жизнь  любимая,  тебя  ждать  готов
Я  за  тебя,  всегда    буду  молиться…

Уж  у  двери,  как  луч  солнца  и  света
           Сердца  трепещут,  серьёзный  разговор
Как  сладок  грех….  до  самого  рассвета….

                                                                         2021г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939779
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 10.02.2022

Садок вишневий….

Як  вабить  очі,    краса  довкола,
У  ряд  дерева,  трава  шовкова,
Садок  вишневий,  рідний  уві  сні,
Цими  ночами,  видівся  мені.
Палає  тіло,  ніби  все  в  вогні,
Душа  волає-  Ні,  не  будь  біді!

Садок  вишневий,  весь  у  суцвітті,
Він  наймиліший,  за  все  на  світі,
Тут  бджіл  симфонія,  зранку  звучить,
Йду  по  стежинці  -    щаслива  ця  мить.

Мені  ,то  холодно,  то  вмить  жарко,
Але,  я  знаю,  що  іти    варто,
По  обіч  гляну,  всюди  казково,
Між  гілок  промінь,  знов  веселково,
Так  виграє,  ніжно  пестить  мене,
Вмить  холодок  підкравсь,  злегка  пече.

То  темна  хмара,    весь  закрила  світ,
Краплини  смутку  на  деревах  віт.
 На  хмарі  тій,  неначе    стоїть  трон,
На  ньому  власник,  сам  цар  омікрон,
У  піднебессі,    керував  балом,
І  так  зненацька,  різко    кинджалом.

Він  ранив  серце,  щоби  зомліла,
В  нерівній  битві  встоять  зуміла.
Хоч  на  вустах  і  сльози  солоні,
Та  я  настирно,  знесла  долоні.  

Туди  до  неба,  де  Бог  і  сонце,
Жмут  світла  бачу,  торкнувсь  віконця,
Радо  сприйняла,  сонячне  тепло,
 Промінь  життя  -    любов  Всевишнього!

Поспішив  вітер,  на  допомогу,
Відігнав  хмару,  прогнав  тривогу,
Я  знову  йду,  травка  шовковиста,
Вдягла  на  себе,  златі  намиста.

І  ранні  роси,  купають  ноги,
В  рядочок  вишні,  як  обереги,
Вселяють  віру  -    цей  сон  на  життя
Плекаю  мрію    бачить  майбуття.

Як  вабить  очі,    краса  довкола,
У  ряд  дерева,  пора  казкова,
Садок  вишневий,  квітне  уві  сні,
       Такий  красивий,  снивсь  знову  мені…

                                     08.02.2022  р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=939576
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2022

Лютий

Лютий  -  лютий,  в  скло  закутий,
Став  вже  спить,  у  задзеркаллі,
Мороз  бравий,  лід  прикутий,
Блиски  злата,  в  сухім  зіллі.

Править    Лютий  воєвода,
Вміло  всівся  на  престолі,
Всіх  втіша,    зимова  врода
Хуги  жарти,  як    гастролі.

З  парчі  бісер,  скрізь  у  полі,
 По  стерні,  сяють  алмази,
Зірки  сяють  на  тополі,
Дивні  сни,  бачать  берези.

Вітер  Лютому  -  брат  вірний,
Жвавий  в  танці,  веселиться,
Надихає  час  вечірній,
Сніжок  ясно  проміниться.

Зима  з  Лютим,  мов  у  змові,
Засіва  пухом  стежинки,
Розстеля  ковдри,  шовкові,
Мерехтять  сріблом  сніжинки.

               01.02.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938873
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

Зимовий сон

Як  душі  поклик,  широке  рідне    поле,
У  ізумрудах,    привидилося    мені,
Напередодні  ж,  стояло  майже  голе,
Я  зрозуміла,    це  ж  бачу  все  уві  сні,
Зачарувала  сріблясто  –біла  днина.

Пухкі  намети,  ледь-  ледь,  торкав  вітерець,
Легкі  сніжинки,  здіймались  й  припадали,
Сліди  глибокі,    за  кроком  крок    навпростець,
А  вдалині  простирадла  вигравали.

Приворожила,  шовковитість  пагорбів,
 Ніби    торкнулись  чепурної    блакиті,
Хатки  по  обіч  -    біліі  шапочки  грибів,
 Й  дерев  верхушки  іскрять,  сріблом  облиті.

 Не  зупиняюсь,  упевнено  йду  далі,
   Мій  рідний  край,  за  хатками    яр  дитинства,
 Я  по  дорозі  гублю  усі  печалі,
 Немов  проснулась,  сягла  стану  блаженства,
Врешті  обожнення,    всього  свого  єства.

Сонячний  промінь,  торкнувся  до  обличчя,
Білизна  снігу,    завада  глянути  в  яр,
Сяє,  іскриться,  криштальне  потойбіччя,
Золотом  б’є,  не  побачиш  без  окуляр.

 Ніби  стою,  майже  над  самим  проваллям,
 Донизу    гладдю,  по  обіч    рване  рядно,
Біле  лежить  й  руде  споріднено  хвилям,
Що  вже  замерзло,  лиш  біле  накрило  дно.

Здійнявся  вітер,  в    лице  січе  крупою
 Враз  за  мить  тане.  Струмочками  краплини,
Стікають    вниз.  Почуваюсь    я  сильною,
Живу,  радію,    щаслива  в  ці  хвилини.

 Легенький  стук….  і  десь  розвіявся  мій  сон,
До  скла  вікна,знов    прилипають  сніжинки,
Гуля  хурделися,  співає  в  унісон,
Я  на  обличчі  відчуваю  сльозинки….

На  душі  тепло,  то  ж  за  сон  вдячна  зимі.

                                                         30.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938698
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.01.2022

В зимовій тиші

                                                     вірш  до  картини


Ми  поринули    в  зимній  тиші,
Срібний  човен  -  місяць  у  морі,
Дарять  світло,  здалеку  й    зорі,
Вже  поети…    напишуться  вірші.

Мов  тону,    у  небесній  красі,
Тут  сузір’я  Діви  голубить,
Меготить,    так  до  себе  вабить,
Схоже  чистій  Дніпровській  плесі.

Сяйво  місячне,  грає  на  склі,
Мороз  майстер  -  чудових  картин,
Квітки  креслить  із  срібних  тканин,
Порадіє,  чудовій  красі.

Дріма  хуга,  вже  за  горбами,
Сніг  біленький,  дарує  чари,
Поміж  гір,    спочивають  хмари,
 Повтішаймось,  тиші  ночами.

               29.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.01.2022

Треба до весілля знати ( з гумором)

Вечір…тиша,  ясні  зорі,
Нині  ж  я,  як  надозорі,
До  віконця,  все  лип  та  й    лип,
Щось  не  чути    хвірточки  скрип.

Вже  й  віконце  відчинила,
Тож  чекаю  на  Данила,
Хлопець  бравий,  мене  любить,
Зацілує,  приголубить,
Лиш  матуся  заважає,
На  жаль  дурником,  вважає.

Його  погляд,  наче  ліки,
Добре  знаю,  вдвох  навіки,
Карі  очі,  чорні  брови,
Поцілунок  у  діброві.

І  сердець  шаленні  стуки,
То  кохання,  дзвінкі  звуки,
Основне,  щоб  не  програти,
Мабуть  досить  вибирати!

Я  калина,    він  дубочок,
Буде  славний  вечорочок,
Разом  зорі  порахуєм,
Про  весілля  поворкуєм.

Аж  раптово,  світло  зникло,
Наче  милий,  шепіт  хрипло,
-Прихворів,  я-  Лягай  в  ліжко,
Та  мене,  полікуй  ніжно,
Не  запалюй,  нині  свічку,
Буду  пестить  цілу  нічку.

Лиш  халатик,  зняти  встигла,
Пора  близькості  настигла,
Називав  мене    (луною),
Просив  бути  не  смутною.

У  тих  позах,  що  й  не  знала,
Не  знать  де,  скрізь  цілувала
Де  жадав,  неначе  п`яна,
Тож  товклися  до  світання.

Геть  знесилена,  ой  капець,
Кричить  ненька  -    Йди  під  вінець!
Кажу  підеш,  моя  воля!
Посміхнулась  тобі  доля!

Важкі  очі,    наче  скриня,
Та  чи  я  й    не  господиня,
Щоб  самій  порядкувати,
Захотіла  покохатись.

Руки  в  боки,  ходить  мати,
Справді  досить  вибирати!
І  стягнула  простирадло,
Там  Грицько,  зир    й  похабно,
Я  ж  казав,  моєю  будеш,
А  Данила  позабудеш!

Ніби  то,  сюрприз  погоди
Мати  знала,  що  догодить?
Геть  вилазять  на  лоб  очі,
Не  було  такої  ночі.

Може  й  варто,  гризе  сумнів,
Поступить  треба  розумно,
Спомин  -  солод,  як  торкався,
Ріп’яшечком    цілувався.

Знайшов  ключ,  до  мого  тіла,
Цього  ненька,  зятя  хтіла,
Бо  ж  язик,  як  те  помело,
Ще  ославить,    на  все  село,
Нагулялася  насправді,
Як  у  очі,  глянуть  правді.

Ой,  щось  коїться,  лип  доня,
Та  неначе,  як  спросоння,
-Це  твоя,    затія  нене,
Щоб  й  робила  я  без  тебе!

Що    ж    тепер  тобі  сказати,
Нехай  шле,  сватів  до  хати,
Нині  йди  та  не  заважай,
На  сніданок,  зготуй  чай!

Я  ж  прийматиму  екзамен,
Перевірю,    на  що  здатен,
Чи  є  в  нього,  те,  що  хочу
Хай,  ще  трішки  полоскочу!

Посміхнулась,  як  лисиця,
-Тож  над  ним,    буду  цариця,
До  весілля,  треба    знати,
       Чи  вартує  покохати.

               січень  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938458
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022

Не подзвоню…

                                         Вірш  до  картини


Мабуть  ревнуєш,  може    й  ні,  коханий  мій,
Тліли  думки,  мов  у  вогнищі,    не  знала,
Як  хмурий  день,  так  сумно  на  душі  мені,
Утекла  нічка,  сердечну  мрію  вкрала.      

І  ясний  місяць,  збліднів,  загубив    красу,
У    хороводі,  між  тьмяних    сонних  зірок,
Приніс    у  душу:  зневіру  і  сліз  росу,  
Ні,  я  не  здатна,  відважитись,  зробить    крок.

 Не  відчуваю  за  собою    провини,
Пішов  неначе..  навіть    не  озирнувся,
Чому  ревнуєш?  Як  нагла  хуртовина,
 Не  клич  до  себе,  не  жди,  не  повернуся.

Обвинувачення,  досить    безпідставні,
Вже  й  бере  сумнів,  чи  в  нас  було  кохання,
Вкотре  згадаю  прогулянки  недавні,
У  душі  мала  найкращі  сподівання.

Не  подзвоню,  нехай,  що  поміж  нас  було,
 Ой  важко  доленько,  аж  слізонька  бринить,
Сніжна  зима,  зуміла  зупинить  тепло,
 Усе  забрала,  як  же  серденько  болить.

                                                                           2018р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938329
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

Розумний песик

                                                           /дит.розповідь/

Була  зима,  схожа  на  осінь,
І  ранок  видався    похмурий,
Лиш  де-  не-  де  виднілась  просинь,
Барсик  сидів,  занадто  хмурий.

Все  зранку  гавкіт,  веселенький,
Дивлюсь  й  не  можу,  я    зрозуміть,
То  все  розпустить  хвіст  пишненький,
Може  надумав,  ти  захворіть?

Хоч  гукала,  без    емоцій,
Схилив  голівку,    іще    нижче,
Сльозу  побачила    на  оці.

   Тож  підійшла,  достатньо  ближче,
Що  за  біда?  Чому  сумненький?
Немов    дитя,  тихенько  плачеш,
Він  скаулів..  ..  О  мій  гарненький.

 Ти  ж  кістку  маєш,  ще  щось  хочеш?
Побіг    до  буди,  ціпок  тягне,
А  вона  й  справді  далеченько,
Знов  озирнеться  й  ніжно  гляне,
Мов  підзивав,  давай  швиденько.

От  так  дива!  Буда  прикрита,
Якесь  лахміття  і  газети,
Хліба  шматок,    біля  корита,
З  -під  дошки  видно,  шмат  котлети.

Я  ледь  присіла.  А  він  лиска,
Руки  й  обличчя.  Махав  хвостом,
Його  торкнулась  шийки,  писка,
Ото  замала,    клопоту    з  псом.

За  мить,  хтось  пискає  із  буди,
 Сама  до  себе-  Диви  -,  й  сумно,
Хто    ж  там  цікаво?  Й  руки  туди,
Мені  ж  було,  дуже  незручно,
 Я  до  землі    мусила  лягти.

Мале  біленьке  кошенятко,
Дуже  трусилося,  у  руці
Чиєїсь  кицьки,  янгелятко,
Таке  худеньке,  одні  хребці.

Немов  легесенька  пушинка,
А    Барсик  мій,  так  звеселився,
То  наче  радості  іскринка,
Проникла  в  серце,  сполошився.

Бігав,    що  духу,  наче  в  цирку,
На  лапках,  жваво,  як  в  таночку,
До  кошеняти,торкавсь  писку,

І  лискав  радо,  мов  цукерку.
Тільки  тепер,  я  зрозуміла
Чом  дивний  був,  мій  дружок    Барсик
Його  душа,  добра  веліла
От  розумаха,  гарний  песик.

                                         15.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.01.2022

Звечоріло…

Звечоріло…  сніг  пасмами  летить,
Біло-  біло,    мене  втіша  ця  мить,
Перегляну  січневі  дні  усі,
Ну  нарешті  минулися  сумні.

Більше  місяця,  зовсім  безсила,
Як  у  пташки  стомились  крила,
Зачинили  зиму,  під  замками
Утішалась  ясними  зірками.

Вітер  віяв,  весь  час  ніс  вологу,
Кожен  з  нас  приховував  тривогу,
За  озимі,  ледь  виднілись  з  землі,
Ще  й  рідкі,  в  росах    густих,  уві  сні.

Ми  зраділи,  хрещенській,  цій  днині
Сніг  яскравий,  сріблився  в  долині
Веселились  у  купелі    люди,
Гучний  сміх  і  розмови  повсюди.

Зима  знову,  порошила  ниви,
Й  накривала    докола  щасливих.
Звечоріло...  сніг  пасмами  летить,
Біло  -  біло,  нас  гріє  оця  мить.

Добре  всім,  зима  вдягла    окрасу,
Тож  подякуймо  Творцю  Ісусу!

                                       19.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937901
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.01.2022

В день обіймів ( з гум)

Ой  за  віконцем,  мете  й  мете  завірюха,
 На  печі  зранку,  чоловічок  пузо  чухав,
Поспіль  три  дні,  святкував,  наївся  добряче,
Жінка  хитренько  каже,-  Ну  вставай  козаче,
 Ой    замело  ж,  ніхто  й    не  зайде    до  хатини!
 -Та  не  бурчи,  хто  прийде  лихої  години!

Уже  ж    гостей,  було  доволі,  хіба    Грицько,
Той  знахабнілий,  припреться,  як  чортисько,
 Все  нахаляву  нажреться-    морда  червона,
 Чи  чорноброва,  ждеш  на  кума  Соломона?

Бачив,  я  бачив,  що  всміхалась,  як  Солоха
Що  під  Святвечір    чекала  свого    жениха!
 -Треба  було  й    мені  когось  діждатись  нині,
А  чи  ти  скажеш,  тепле  слово,  цій  ґаздині,
 Тільки  і  чую,  що    поїсти,  випить  треба,
А  я  ж  весною  квітну,  в  іншому  потреба.

Чи  ти  здуріла  жінко,    тобі  ж  скоро  сорок!
   Заміжня  донька,  чи  в  голові  й  досі  морок?
-  А  вчора  глянь,  хваливсь,  козаком  називався,
 Наче  справжній  сич,  перед  кумов  надувався,
 Розчервонівсь,  тільки  й  мови-  справний  у    ліжку,
                             Давай  вставай,  покажи,  як  любиш  лебідку,
Може  приляжу,  а  ти  обійми  гарненько,
-Та  ми    не  вмістимось  вдвох,  -шепоче  тихенько,
 -То  встань,  ледаще,  чи  я  тобі  вже  й  не  пахну,
Яка  ж  біда,    здається  з  тобою  зачахну.

 Та  враз,  зі  скрипом  різко  відчинились  двері,
- Ба..чого  куме,    у  ліжку  та  о  цій  порі?!
 Й  почав    куму,  ніжно  обіймати  раз  й  вдруге,
А  коли    втретє.  –  Стій  куме,  називавсь  другом!
Чоловік  злився,кричав,  ледве  злізав  з  ліжка,
Лип,  під  ногами  лежить  скручена  доріжка,
Вмить  заштортнувся  й  гепнувсь.  Як  завадить  куму?
Аж  зашкребло  у  душі,  не  стерпіти  глуму!

Вмить  кум  кинувсь,  підіймав,  хитро  посміхнувся,
-Та  день  сьогодні  ж,обіймів  чи  ти  забувся.
 Кумі  моргнув  Соломон,  -  Вкладем  його  спати,
Та  й    удвох  підем,  треба  ж  сніг  повідкидати.

- Про  що  шепочеш?  Може  прийшов  похмилитись?
 Тож  кидав  сніг,  на  сніданок  боявсь  спізнитись.
Повеселішала  дружина,  стіл  накрила,
 Соломон  тішився,  неначе  замав  крила
 Цей  день  обіймів,  втрьох  добре  відсвяткували
 А  що  далі  буде,    кум  з  кумою  вже  знали.

                                                                         21.01.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937762
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.01.2022

Не буде весілля

Давно  земля,  стала    чорним  вугіллям,
Розбита,  спалена  вщент  чужаками,
Не  вихваляється,  ніхто  весіллям,
 Й  нині  відчуджена,  під  вояками.

А  хто  вони,  бомжі  в  рашистській  спілці  ,
Щодня  погрожують,  двигатись  далі,
Чом  не  сидять,  біля  сім`ї  в  домівці?
А    людей  жаль,  у  підвалах  з  печаллю.

Наче  той  звір  вигляда  через  решітку,
Як  чорний  ворон,    висліджує  здобич,
Нема  кому,  заповторити  в  клітку,
Летять    снаряди.  Як  той  змій  Горинич.

Всякчас  з  вогнем,  пащу  не  закриває,
Вночі    і  вдень  гине  люд  на  кордоні,
І  плаче  мати,    знов  сім`я  страждає,
Хоронять  сина,  давно    немає  доні.

О,  Україно!    Вистраждана  доля,
Калини  цвіт,  опавший  до  землиці,
Яка  ж  важка,  дорога  твоя  воля,
Дитя  кричить,  сльози  в  молодиці.

О  Боже  –  Боже,  скільки  довгих  ночей,
Розчарування,  страждань,  болей  ,туги,
Скільки    ж  іще,  треба  за  волю  смертей
Як  здолать  ворога,  позбутись  наруги?!

Сьогодні    зранку,  гуляє  свавілля,
Смертельні  кулі,  вмить  сніг  почервонів,
На  Батьківщині    не  буде  весілля,
Сердечний  стук,  хто  зупинити  посмів?  

30.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937703
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.01.2022

Славна пташечка…

ЇЇ  бачиш,  от  спритненька,
Славна  пташечка,  маленька,
Фур  туди,  за  мить,  фур  сюди,
Це  ж  подалі  -  геть  від  біди.

Коти  завжди  на  охоті  ,
Най  би  в  хаті  та  й  дрімоті,
Все  частіш  на  підвіконні,
Хоч  зима  та  невгомонні.

 Непозбутись    й  нині  звичок,
Так  і  зирять,  на  синичок,
Один  з  них,  пішов  до  хати
Інший  ніби,  став  дрімати.

Гойда  вітер  годівничку,
Враз  помітив,  кіт  синичку,
Хутко  зернятко  схопила,
Мов,  до  себе  поманила.

 Але  ж  десь,  зникла  відразу,
Немов  сич,  трима  образу,
Кіт  піднявся,  потягнувся,
Та  й  довкола  озирнувся.

От  халепа,  в  очах  злоба,
У  душі,  гризе  жадоба,
Лихий  погляд,  аж  до  неба
Мабуть  краще,  ні,    не  треба
 Пустий  задум,  не  дістати!
Та  й  поплентався  до  хати.

Знов  синички,  на  верхівці,
Хутко-  хутко,  вже  на  гілці,
Де  висить  шматочок  сала,
Ось  одна,  уже  й  дістала.

 Уміло  дзьобиком    клює,
Тож  напевно  розуміє
Видно  добрі  живуть  люди,
Що  про  неї  не  забули.

Ич,  на  гілочці  синичку,
Гойда  вітер  й  годівничку,
В  сподіванні  не  завада,
І  синичка  всьому  рада....
 
Ой,  як  добре,  є  що  їсти,
Тож  весну  мріє  зустріти.

                               19.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937564
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2022

Розсипає срібло

Вчора  тьмяно,  сьогодні  світло,
Розсипає  зимонька  срібло,
 То  міленько,    за  мить  лапато,
Летить  сніг,  заіскрилось  злато,
Вся  земля,    під  білим  шовком.

На  деревах    крихкі  сніжинки,
Як  тонесенькі    павутинки,
 Вже  й  мереживо    розстелилось,
Усе  радужно  звеселилось,
Стало  тепло  мені  на  душі.

Я  не  йду,  до  рідного  саду,
Повтішаюся  зорепаду,
Захотіла  січень  вітати,
Його  гарним    майстом  назвати.

Він  спромігся  у  хрещенські  дні,
Красу  вкласти,  присвятій  землі.

*
Шановні  друзі!  
Щиро  вітаю    з    Водохрещем  Христовим!
Миру,з  доров`я!  Злагоди,  щастя!
 Достатку  і  любові!

                                                     18.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937473
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.01.2022

Дорога на захід ( поема)

Здаля  шуміло,  гуготіло,  то  вітрисько,
Немов  шаман,  сердитий  ширяв  по  окрузі,
Старенька  йшла,  часом  жахалася  й  так  низько,
Перехиляючись,  щось  шукала  по  лузі,
Й  трохи  раділа,  нежданній  своїй  одвазі.

Зовсім  худенькі,  доволі  жилисті  руки,
Ледь-  ледь  долонями  торкались  зжовклих  травин,
Усе  чорніло,  попереду  і  навкруги,
Хай  би  водички  знайти,  лиш  декілька  краплин,
Болить  душа,  течуть  рікою,  печуть  сльози.

Хоча  б  змочити,  тріснуті,  пошерхлі  губи,
Ще  стільки  днів  без  неї  матиме  страждати,
Скажи  життя,  за  що  мене  ведеш  до  згуби,
Чом  покарання,  це  я  маю  відбувати,
Та  й  ще  таке,  досить  немилосердне  мати.  

Моя  країно-  неначе  зранена  птаха,
Давно  замучена,  бо  ж  із  ран  сочиться  кров,
За  що  зруйнована  і  моя  рідна  хата,
Та  знай  ніколи,  до  тебе  не  помре  любов,
Душі  моєї  й  людей,  що  захищають  знов.


О,  Україно-  наша  люба,  ненько  рідна,
Скажи  мені,  за  що  ти  маєш  таку  долю,
Адже  земля,  така  солодка  й  дуже  плідна,
Най  би  пшениці  колосилися    по  полю,
Народ  назавжди,  замав  бажаючу  волю.


Що  за  життя,  серце  болить,  чому  так    довго?
Вже  восьмий  рік  стріляють,  йде  війна  на  сході,
За  мить,  знесилено  ногами,  ледве  човга,
Тож  босонога,  саме  була  на  городі,
Вона  здавна    й  тепер  у  змушенім  поході.


У  той  страшний,  літній  день,так  сильно  бомбили,
Земля    тремтіла,  урвища,  руїни,  ями,
Ой  та  й  за  що  ж,  ви  Україну    незлюбили,
Усіх  принижували,  звали  холуями?
І  знов  тікала,  спаленим  степом  і  полями.

Вузенькі  очі,  від  них  ледь  блиск,  вся  у  сльозах,
Все  розтирала,  брудним  пальцем    по  обличчі,
Вночі    і  вдень,  раз-  у  -  раз  сповивав  жах  і  страх,
Хатини  в  полум`ї,  гуркіт,  пороху  кучі,
Всюди    із  грунту,  як  привиди,  стирчать  корчі.

Лунають  крики,  гучне  ридання  вже  й  стогін,
Та  то  ж  лишень,  на  якийсь  час  і  знов  снаряди,
О,  як  же  боляче,  у  грудях  пече  спомин,
О  скажи  Боженько,  війна  чого    заради?
На  жаль,    багато  тих,  хто  втішається  зраді.

Ледь-  ледь  не  впала,  понадмірно  притомилась,
 У  руках  рам’я,  обмотала  босі  ноги,
Вкотре  Всевишньому,  зі  сльозами,  молилась,
Нема  води…  пошкутильгала  до  дороги,
Та  не  позбутись  їй  страждання  і  тривоги.

Міцно  тримає,  у  руці  сіра  патика,
В  розчаруванні,  в  ногах  пекло,  нестримний  біль,
Іде,  зашпортується,  від  зневіри  пхика,
Ніби  загублене  дитя,  а  на  губах  сіль,
Краплю  води  б  та  й  врешті-  решт  втекти  звідусіль!  .

Пливуть  по  небу  чорні,  безпросвітні  хмари,
Удалині,  видом  страшили,  наче  круки,
Її  надія,  не  жалкуйте,  сипніть  чари,
Води  святої!  Спинилась,  підняла  руки,
До  піднебесся,  вже  здіймала  благі  рухи.

Із  неба  краплі,  неначе  божа  доброта,
Мов  навіжена,  їх  ловить  у  очах  радість,
 Та  насолода,  здавалось  медові  уста,
Знову  є  сила,  упевненість,  хоч  і  старість,
Я  все  ж  дійду,  до  свої  неньки  -  України!

І  на  колінах,  вкотре  дякувала  Богу,
А  із  -  під  куртки,  яснить  біла  вишиванка,
Журбу  прогнала  і  як  подалі  тривогу,
Я  українка,  хай  знають,  не  самозванка,
Люблю  безмежно,  свій  рідний,  неосяжний  край!

На  все  багата,  моя  щедра,  свята  земля!
Пішла  упевненіш  та  все  бездоріжжями,
А  колись  тут,  довкола  линув  спів  солов`я,
Були  дружніші,    потішались  врожаями,
Вже  безнадія  підкралась,  вмилась  сльозами.

Вже  надвечір`я,  то  де  ж  нині  притулитись,
Здаля  до  заходу,  виднілися  руїни,
Може  хтось  є,  щоби    заєдно  помолитись,
Там  не  одній  відпочить,  когось  зустріне,
Було  б  кому,  хоча  б  одне  мовити  слово.
***
Дошкутильгала.  У  голові    страшні    думи,
Де  ж  ділись  люди?  Серце  розривала  туга,
Неприховати  болей,  душевного  суму,
Валялось  шмаття,  чиясь  обгоріла  нога,
А  під  руїнами  ніби    чиясь  барлога.

 Ото  бідненькі,  мабуть  від  орків  ховались,
Не  дочекались  наших  воїнів-  героїв,
Скоріш  за  все,  певно,  як  і  я  сподівались,
Боже  чому,  цей  ворог  й  досі  не  засвоїв,
Що  земля  наша  і  ми  її  не  віддамо!

Біль,  жура,  скрізь  від  будинків  зламані  стіни,
О,  Боже  –  Боже,  кровавий  слід  лишив  сусід,
Чи  я  й  дістануся  до    своєї  родини!?
Шурхотів  дощ,  ніби  тихо  співав  їй  услід,
Ой  за  що  ж  людям  й  навіщо  скільки  страждань,  бід?

***
Перед  очима,  ледь  зруйнована  хатина,
Стіни  в  осколках,  але  ж  є  де  притулитись,
Часу  не  гаючи,  скрутилась  мов  дитина,
Забутись  хочеться  і  уві  сні  зцілитись
А  Бог  дасть  ранком,  до  своїх    буде  спішити.

Але  за  мить,  лише  встигла  зімкнуть  повіки,
Почула  тиху,  коряву  російську  мову,
А  щоб  загинули  ви  тварюки  навіки!
Бажання  крикнуть,  враз  тулилася  до  схову
Нехай  би  йшли,  уже  якнайшвидше  до  рову.

Один  за  одним,  зненацька  пролунав  постріл,
Летіли  кулі  -    так  розважались  чужинці,
Сльозились  очі,  то  ж  довкола  літав  попіл,
Потай    скотилась,  у  копанці  мала  постіль,
А,  щоб  посліпли,  ви,  проклятущі  злочинці!

 Мабуть  жива,  чи  не  жива,  яснів  світанок,
Рожевим  кольором  засяяв,  збудив  пташку,
Десь  заховалась,  все  ж  зі  співом  стріла  ранок,
Стара  пролежала  в  безпамёятстві  всю  нічку,
У  очах  мла,-  Та  ні,  здається,  ніби    жива!

Та  все  ж  брав  сумнів,  це  чому  так  довго  спала?
Стискало  груди,  що  це?  Як  відкинуть  тягар,
Вона  під  ворохом  землі,  пилу  лежала,
Все  ж  спромоглась,  звільнилась.  Вдалині  взділа  пар,
Сльозами  радості,  чорне  лице  вмивала.

О,  скільки  сіл,    ця  старенька  спромоглась  прийти,
Людей  катма,  а  хоча  б  одна  жива  душа,
Там  точно  наші,  якби  ж  до  них  швидше  дійти,
Повзком  вперед,  щоб  не  помітили,  поспіша,
Лякало  те,  що  справді  наступила  тиша.

Ворожий  постріл,  над  самим  вухом  просвистів,
Від  несподіванки,  здригнулась,  не  злякалась,
 Летів  «привіт»,  певно  від  убивць  –  терористів,
Все  ж  закипіла  в  судинах  кров.  Сподівалась,
Серед  своїх,    то  тут  чого  уже  боятись?

Та  прийде  час!Чекайте,  за  все  вам  відомщу!
Як  лань  безсила,  загнана  копошилася,
А  чи  й  насправді,  нюшкувала  запах  борщу,
До  неба  погляд,    зраділа  та  й  молилася,
О,  Боже,  дякую,  хоч  важко  та  вижила.

Здалеку  прапор,  наш,    синьо  жовтий  майорів,
Вона  втішалася,-  Свої,    дійшла  додому,
Немов  у  сні,  за  мить,  у  бліндаж  снаряд  влетів,
Тіло  здригнулось,-  Ой,  чому  відчула  втому?
Я    ж  так  люблю,    мою  рідненьку  Україну!

Суворі  хмари,  летіли  неначе  круки,
Знову  гриміло,  земля  здригалась,стемніло,
Душа  злітала,  мов  відчула  вітру  звуки,  
Як  скрипки  плач.  Земля  прийняла  її  тіло,
Не  стало  й    воїнів,  тих,  хто  був  у  бліндажі.

***
О,  Боже-  Боже,    скільки  біди    і  страждання,
Народу  випало…    на  долю  України,
Русні  ворожій  нема  й  не  буде  прощення!

                                                       2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937345
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2022

Січень

Аж  засріблить  січень,  засіяє,
Земля  довкола,  в  білій  вуалі,
То  потьмяніє,  з  вітром  гуляє,
В  собі  сховає    зимні  печалі.

Тож  потепління,  б`є  всі  рекорди,
Зимовий  дощ  -    осінні  дарунки,
Температура  -  весни  акорди,
У  змові  з  вітром  трепітні  звуки.

Вночі  розсердився,  січень    зирить,
Усівсь  на  хмарі,  як  власник  часу,
І  іронічно  очами  щирить,
І  до  світила  морга  щоразу.

Втекли    поволі  хмари-  перини,
Місяць  упОвні  –  мороз  шаліє,
За  мить,  іскряться  білі    пір`їни,
Знов  вселиться,  січень  радіє.

                                                     14.01.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=937245
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.01.2022

Злети думок

Думками  потай,  злетіти  ввись,
Де  в  небі  хмари  чарівниці,
Може  нарешті,  там  би  вляглись,
Та  приховати  до  скарбниці.

Та  важко  втримать,  тих  хмар  політ?
У  них  всі  мрії  і  бажання,
Знаю  думки  ,  не  лишають  слід,
Лиш  теплий    спогад,  сподівання.

Пух  лебединний  держуть  хмари,
В  зимову  пору  землю  вкрасять,
В  казкову  ніч  розвіють  чари,
Жагу  лілати  не  погасять.

А  в  чарах  тих  є  срібло  й  злато,
І  я  потішусь  зимі  в  сяйві,
І  не  одне  зустріну  свято,
Думки  журливі  не  на  часі.

На  склі  мороз  малює  казку,
На  якийсь  час  дуики  притихли,
Я  відчуваю  божу  ласку,
Літать  бажання,  на  мить  вщухли.

Окину  оком    білосніжно,
Пройшлась  хурделиця  полями,
Знов  мерехтять  зорі    привітно,
Пора  вечірня…  злет    з  думками.

                                                       12.01.2022р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936837
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2022

Гуляє віхола

Ох  і  гуляє,  нині  віхола
Ліхтар  гойдається  туди  –  сюди
Ледь-  ледь  іскряться  храму  купола
Не  заховатись,  діду  від  біди

Він  став,  як  тінь,  не  гріє  лахміття
На  ногах  пальці  -    ніби    бурульки
Яке  ж  жорстоке,  нині  століття
Хтось  жре  доволі,  справляє  гульки
А  тут  не  має,  де  і  зігрітись.

Холодні  стіни,  брами  навкруги…
Шниряє  вітер,  по  усіх  кутках
Геть  задубіли,  жилисті  руки
Знобить  все  тіло,  аж  проймає  страх

Десь  недалеко  святкують  Різдво
Лунає  музика,  розмови,  сміх
Перед  очима    руде  марево
Цьому  безхатченку,  вже  не  до  втіх
Не  діставсь  храму,  щоб  помолитись…

Ох  і  гуляє,  нині  віхола
Скрип  ліхтаря  -  як  сердечні  ритми
Всупереч  долі,  душа  схолола
Вона  ж  хотіла,  шукала  тепла…

                                             08.01  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936709
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2022

Хай розтануть сніжинки

                                             Вірш  до  картини


Ой  почекай,    вітре  хоч  хвилинку,
Нехай  спіймаю,    білу  сніжинку,
Бо  з  нею  мрії,  мої  літають,
І    я  радію,  ніби  те  дитя.

Мені  вдалося  її  спіймати,
Всміхнись  коханий,  подарувати,
Я  тобі  хо́чу,  в  ній    всі  секрети,
Про  життя  наше,  падіння  й  злети,
Любий  не  ва́рто,  нам  сумувати.

А  в  небі  зорі,  наче  перлини,
Хай  шлях  освітлюють,  всі  стежини,
Най  заіскряться  й    казкові  миті,
Для  двох  дарують  щастя    щомиті!

Вітер  спинити,  справа  не  проста,
Тож  ти  коханий,  поцілуй  уста,
Срібні  сніжинки,  розтануть  між  нас,
Поки  вогонь  кохання  не  погас.

                                               03.01.2022р
                                               

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.01.2022

Прекрасна пора ( дит)

Ой,  як  казково!  Летять  сніжинки,
Іскрять  чарівно,  блистить  повсюди,
У  бистрім  танці,    як  балеринки,
Віхола  снігу,    нанесла  груди.

Радо  із  вікон,  я  виглядаю,
Юрба    дітей,  немала́  зібралась,
Вже  чобітки  поспішно  взуваю,
На  щедру  зиму  й  не  сподівалась,
Уже  із  гірки,  весело  мчала!

Красива  зимонька  та  й  чудова!
Кружляє,  падає  сріблястий  сніг,
 Снігова  баба,  стоїть  здорова,
Гарно  навколо,  ще  й  лунає  сміх…

*
То  це  ж  канікули  -  прекрасна  пора!
Гайда  швиденько,  злетим  на  санчатах,
Най  веселиться,  радіє  дітвора!
Хай  сяє  усмішка  у  всіх  на  устах!

                                                     09.01  2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936403
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2022

Різдвяний Святвечір

В  обіймах  хмар  зимовий  вечір,
А  душа  мріяти  бажає,
Я  не  боюся  холоднечі,
Його  краса,  мене    вражає.

Він  особливий,  як  і  колись,
У  новорічному  суцвітті,
Засліпить  очі  сріблястий  блиск,
Мороз    по  склі  наносить    квіти.

А    відблиск  золота  зігріє,
За  мить  іскрить,  вогнем  бенгальським,
Я  ніби  ….в  казці,  серце  мліє,
Душа  співає  і  радіє.

На  небі  зіронька  сіяє,
То  вість  дитятко  ж  народилось,
Хай  увесь  світ,  Ісуса  знає,
Щоб    йому  людство  поклонилось.

Тож  хай  у  цей,  Різдвяний  вечір,
Серця  надія  зігріває,
Біленький  сніг  пада  на  плечі,
Усіх  зі  Святом  привітає!

                                 06.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936113
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2022

Тікають хвилини…

Годинник…тікають  хвилини,
Нам  світлі  добавляють  днини,
І  щастям,  наповнилась  душа,
Тож  час  повспіша,прийде  весна.

До  неба  погляд,  блакить  сива,
Пухкенькі  хмари  мають  крила,
Прощались,  нині  з  мокрим  снігом,
Їм  би,  літати  теплим  літом.

Де  гама  втіша  загадкова,
Краса  калини,  ця  казкова,
Та  час,  не  той,  вони  теж  мріють,
Поля  ж    і  досі,  ще  біліють.

Помліють,  тихоу  забутті,
А  сльози  -  лід,  згублять  на  путі,
Мороз  раптовий,  снігом  ляжуть,
Про  сум  хмарин,  землі  розкажуть.

Годинник  тікає  хвилини,
Добавить  нові  світлі  днини,
Зима,  намалює  кружева,
А  ми  ж,    готуємось  до  Різдва.  
 
                                           04.01.2022р.
                         
́́

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936023
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.01.2022

Загадкова хмарина…

Яка,  вона,  ота  хмарина,
Затьмарила,  майже  весь  обрій,
По  обіч,  синяви  стежина,
По  краю,  ніби  велич  гори.

Геть  чисто,  розділила  небо,
Загадка,  десь  там  у  вишині,
А  може,  воно  так  і  треба,
Сховала,  щось  у  тій  глибині?

Посіє,  певно  трохи  снігу,
Заплаче,  може  трохи  дощем,
Зима,  така  нам  не  на  втіху,
І  ніби,  по  природі  ножем.

Немає  радості,  ой  зима,
Хіба  краще,  буде  озимим?
Навіщо,    сльози  лити  дарма,
Хай  пухом,  вкрива  лебединним.

Он  промінь,  один  загубився,
Відбився  золотом  по  полі,
Напевно  часу,  ритм    згубився,
Морозу  й  снігу  б  нам  доволі.

Яка,  ота  вона  хмарина,
Затьмарила,  майже  весь  обрій,
Нехай,  іскрить,сяє  стежина,
І  я  б,  на  душі    мала  спокій.

                                     02.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.01.2022

Зажурені ясени

Чом  зажурились…    криштальні  ясени,
Грайливі  краплі  -  до  гілок  цілунки,
Морозом  сковані,  наче  восени,
Зими  плаксивої,  терпкі  дарунки.

Стовбури  в  панцерах,  холод  проймає,
Але  в  снігах,  було  добре,  тепліше,
 Певно  на  дощ,    образу  кожен    має,
Дрімать    сніжинкам,  комфортніш,  миліше.

Де  глянь  проталини  і    руденьке  листя,
Ще  не  вдалось,  йому  добре  упріти,
Поміж  дерев,  вся  поверхня  плямиста,
І  на  погоду,  січень    дуже  злиться,

Чому  гостинно,    зустрічала  осінь.

                                                               01.01.2022р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935777
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.01.2022

Я гляну у вікно

Я  спозаранку  гляну  у  вікно,
Ба,  уже  місяць  не  рогатий,
Переливається,  наче  сукно,
Мабуть  на  мрії  він  багатий.

Аж  перламутром,сіяють  щоки,
Поглянь,  із  нічкою  веселиться,
Зіркам  всміхався  на  усі  боки,
Щораз  сильніше  він  серебрився,
Про  що,  йшла  мова?  Насправді  ж  красень!

Вже  посилав  до  землі  цілунки,
Чи  загубився,  можливо  в  часі,
Уперто  жде,    на  ранкові  трунки,
Утішавсь  сніжиночкам  у  вальсі.

А  вони  падали,  мов  нізвідки,
Подумки  з  ними  і  я  в  таночку,
А  на  деревах,  перлини    зрідка,
Калина  –  діва,  як  у  віночку.

Білий,  яскравий  стелився  килим,
Я  радо  гляну,  краса  повсюди,
І  нам  здається,  ранок  веселим,
Зимі  потішимось,  добрі  люди.

                                         20.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935686
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.01.2022

З Новим роком ( дит)

У  парчовій  одежині,
Йде  панянка  білолиця,
Гордовито  по  стежині,
Нині  їй,  зовсім  не  спиться.

Зима  вміло  постаралась,
І  зробить,спромоглась    бігом,
Із  садочком  привіталась,
Все  довкола,  вкрила  снігом.

По  деревах  білі  шати,
З  сріблом  й    златом  розплескала,
В  діаманти    прикрашати,
До  ялинок    поспішала.

 Новий  рік  вже  на  порозі,
Треба  добре  потрудитись,
Дід  Мороз  йде  по  дорозі,
Прийшов  час,  всім  веселитись

Пройшовсь  лісом,  по  містечку,
Як  господар  оглядає,
Подарунки  у  мішечку,
Для  маляток,  гарні  має.

Станем  дітки  у    кружочок,
Дідуся  будем    стрічати
З  Новим  роком,  з  новим  щастям!
Усіх  будемо  вітати!

31.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935503
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021

На календарі останній лист

З  календаря,я  обриваю  листки,
Минають  дні  …сумління  прийдеш  ти?
Якби  хотілось,  це    бачить    уві  сні,
Розлуки  шепіт  -    між  трав...  у  далині.
,
Ми  приховали  в  ній  розчарування,
Та  має  кожен,  своє    сподівання,
Загублена  довіра  все  ж  проснеться,
Хай  нині,    тільки  зимонька  минеться.

Напередодні  ждем    Нового  року,
Думкам  дать  раду  -  маєм  замороку,
Хто  перший  з  нас,  відчує  весни  подих,
І  від  сумління  лишиться  лиш  порох…

Схуд  календар,  зриваю  лист  останній,
Раптом  дзвінок…    ти  дзвониш,  мій  жаданий!
***  
 Шановні  друзі!  
Щиро  вітаю  з  Новим  роком!
 Зичу  миру,  здоров*я!
 Щастя,  любові!
Достатку  й  поваги!
Успіхів  у  творчості!

                             31.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2021

А я вночі…

А  я  вночі…    дивилась  на  сніжинки
Мені  ж  здавалось,  що    падають  зірки
Яскраві,  сріблі,  лягли  на  стежинки
Ніби  в  дрімоті,  розсипали  хмарки…

Зимова  тиша…  Куди  не  глянь  казково
Рогатий  місяць  ледь    виглядав  між  них
А  то  насмілиться  й    увесь  випадково
До  землі  гляне,  виблискує  святково
Ніби  вітає  передноворічну  ніч…


Нехай  ще  трохи,  подрімають  хмаринки
Свіженький  сніг,  яскравіше  заіскриться
Очі  осліплять,  білесенькі  сніжинки
Й  мені  можливо,зимна  краса  насниться….

                                                     30.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935415
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021

Хотілося щастя ( слова до пісні)

Ой    у  полі,  в  полі,  жита  колосяться
 А  рудій  дівчині,  хотілося  щастя…
 По  полю,  бродила,  ромашки  всміхались
Вітрець  хвилювався,трави  прихилялись

А  в  лісі    пташина  дзвінко  щебетала
Уздріла  дівчину,  радісно  вітала
Ти  ж  така  красуня..  як  сонце  ясненьке
Як  безхмарне  небо,  личенько  гарненьке

В  букет…  збери  квітів,    по  садку    пройдися
Близесенько  зовсім,  старенька  криниця
 В  ній  свята  водиця…  Козак  поспішає
Тож  додому  їде,  спрагу  відчуває
 
Поворкуй  голубкою,    водиці  подай
І  собі  відразу,  бажання  загадай
Чаруючі  очі      –  блакитні  небеса
Козак  усміхнувся  –Та  ти  моє  життя

 Ти,  як  колосок,  що  мене  врятує
Бог…  на  небі  знає,  він  мене  почує
 Ніжно    приласкаєш,  а  ще  й  нагодуєш
Вмієш  приголубить,  знай  не  пошкодуєш

 Тож  люба,  підемо  по  одній  стежині
Най  всюди,  лунають  пісні  журавлинні
 Нам  щастя  бажають,  разом  вік  прожити
Удвох,  будем  мила,  життям  дорожити…

                                                                                   06.08.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2021

Тож станцюємо гопак ( слова під муз. композицію)

Ой,  я  хлопець  молоденький
Шаровари  червоненькі
Гляньте  нині,  як  новенький
Маю  чоботи  гарненькі

 Поясочком  підв`яжуся
Тож  заграйте  музиченьки
Туди  –  сюди  повернуся
Гайда  разом  козаченьки

Зроблю  крок,  нащо  баритись
Чи  й  не  славний  я  козак
Усі  вмієм  веселитись
 Тож  станцюємо  гопак!

 У  танок  дівчат  запросим
На  гопак,  ще  й  на  циганку
Посміхнемся  яснозорим
Потанцюймо    до  світанку

Хай    дівчата  про  нас  знають
Відчайдушні  перед  страхом
Собі  інших  не  шукають
 Рід  козацький  сильний  духом!

Зроблю  крок,  нащо  баритись
Чи  й  не  славний  я  козак
Усі  вмієм  веселитись
 Тож  станцюємо  гопак!

Ой,  співати,  добре  вміють
Ці  миленькі  танцівниці
Про  кохання    й  вірність  мріють
У  очах  ніби  зірниці

Хай  сміються  вуста  щастям
 Попаруймось  у  таночку
Дамо  відсіч  всім  напастям
Заведемо  співаночку…

Зроблю  крок,  нащо  баритись
Чи  й  не  славний  я  козак
Усі  вмієм  веселитись
 Тож  станцюємо  гопак!
   23.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935304
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021

Сяє зірка ( дит)

Сяє,  зірка  на  ялинці,
Славна,  переливається,
Дід,  Мороз  несе  гостинці,
Всім,  щиро  усміхається.

Новий,  рік  єдине  свято,
Він,  із  мішком  до  нас  спішить,
Нині,  діток  так  багато,
Тож,  його  будем    веселить.

Ми,  співаєм  про  зимоньку,
Хтось,  і  віршик    розповість,
Про,    красу,  цю,  ялиноньку,
Хай,  потішиться    з  нами  гість.

Глянь,кружляєм  у  таночку,
Ну,  ніби    балериночки,
Хай,  послуха  співаночку,
Всюди,  іскрять  сніжиночки.
.
Тут,  кольори  веселочки,
Гарні,  ялиночки  блистять,
Вже,  загорілись  лампочки
Рік,  новий  будем  зустрічать!

28.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.12.2021

Летимо немов пір`їнки ( дит)

Ой  летять,  летять  сніжинки,
Замело,  давно  стежинки,
У  руках  маю  санчата,
І  на  гірці  вже  дівчата.

А  земля,  сяє,  іскриться,
Будем    всі,  ми  веселиться,
Хто  скоріш  з  гірки  злітає,
Ніби  сонечко  засяє.
У  очах  зірки  –  іскринки,
Летемо  немов  пір`їнки,
Гайда  дітки,  доганяйте,
Із  зимою  привітайте!

Дід  Мороз  йде  по  дорозі,
Новий  рік  вже  на  порозі,
Тож  вітаймо  всіх  з  святами,
Порадіймо  люди  з  нами.

             27.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935190
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

То не сон…

То  не  сон  наснився  -  задубіли  квіти,
Давно  сперечались,    з  прохолодним  вітром,
Кожен  день  бажали  сонечко  зустріти,
 Чи  гадали...  вони  рано  посивіти?

Надто  довго,  вдало,  осінь  загравала,
Тож  тепло  тримала  під  семи  замками,
Веселилась  з  вітром.  Всім  пісень  співала,
У  вечірню  пору,    стрімкими  дощами.

Та  вночі    до  скрині,  вже  й  мороз  підкрався,
То  не  сон  наснився,  скувало  стеблини,
Ключі  вкрасти  вдалось,  добре  постарався,
Пелюстки,  як  сльози  -  прозорі  крижини.

Чи  їх    й  хто  зігріє,  чи  й    розтопить  серце,
Не  спинити  холод,  зимонька  мандрує,
Де  роси  останні,  там  маленьке  скельце,
По  них  глянь,  малюнки,  морозець  лютує.

То  не  сон  наснився,задубіли  квіти,
Вся  краса    зомліла,  вкрилась  сивиною,
А  їм    хтілось,  іще    трошки,  порадіти,
Щоби    серце    билось,  ранньою  весною.
                                                             

                                                               20.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.12.2021

Я пам'ятаю, ненько. .

Я  пам`ятаю,  ненько  твої  руки,
І  часто  очі,  в  сльозах,  дуже  сумні,
Нині  ці  спогади,  як  скрипки  звуки,
Тривожать  душу,  так  боляче  мені.

Я  пам`ятаю  недоспані  ночі,
Коли  хвороба,  як  змія  стискала,
Боліли  ніжки.  А    мо»  хто  наврочив?
Співала  пісню,  у  травах  купала.

На  ранок…Сонце  й  усмішка  ласкава,
Матусю,  її    я  й  досі  шаную,
 Згадаю,  колискову  співала,
Слова,  ще  до  цих  пір,здається  чую.

 Жилисті  руки  гладили  голівку,
 З  тремтінням  легко  заплітали  коси,
Стрічку  вплітала  шовкову,  біленьку,
А  по  ній  блиски,  мов  сяючі  роси.

Хоч  і  не  в  формі,  а  в  квітковім  платті,
Ішла  до  школи,  бо  все  недостатки,
То  від  сестрички  і  капчики  взуті,
 На  жаль,    не  мала  й  нової  абетки,
Та  відпустила  мене  в  країну  знань.

Дитинство…  відлітало  босоноге,
Я  милувалась  квітами  і  садом,
І  мріяла,  що  це  життя  убоге,
 Все  ж  закінчиться,  лиш  спогадом  стане.

Кажуть,  що  доля,  краща  де  родився,
 Хто  знає,чи  буде    туга    і  печаль,
Та    так  напевно,  Бог  розпорядився,
В  той  путь,  невідомий,  послав  хранитель.

 На  чужині,  давно  вп`ялось  коріння,
І  зернята,  добре  укоренились,
Достатньо  волі  і  порозуміння,
За  щастя,  цій  святій  землі  вклонились.

Давно  стежина  заросла  до  хати,
Червоні  ружі  в  поклоні  в  бур`янах,
А,  я  ж  так  хочу  туди  завітати,
 Матусю  рідна,  не  тільки  у  снах,

Хоч  на  хвилину,  де  яблуні  в  рядок,
Й  диво  півонії  квітнуть  запашні,
Ніжно  торкнулася  б,  я  до  пелюсто́к
Зігріють  серце,  ваблять  очі  пишні.

 Ті  спогади  про  чарівні  світанки,
І  рідне  поле,  там  волошки  сині  ,  
До  душі  дотик,  неньки  колисанки,
Не  раз,  ще  хочу  бачить  сни  щасливі...
 
 Все  пам`ятаю,  наче  було  вчора.

                                                                   27.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=935096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.12.2021

Передноворічні подарунки ( проза)

         У  ЦУМі  передноворічний  бум  продажу  товарів…  Куди  не  поглянь,  вивіски  -
 »  З  Новим  2003  роком!»  Звучала  весела  музика,підбадьорювала  покупців.  Записаний  на  плівку,  доволі  приємний,  чіткий  жіночий  голос,  запрошував  відвідати    відділки,  рекламував  товари.  Навіть  зі  знижкою,  це  дуже  вразило  Максима.  Вже  й  не  пам`ятає  коли  був  у  такому  великому  торговому  центрі.  Сюди  прийти  мабуть  би  й  ненаважився,  але    щоб  водієм  працювати  й  надалі,  треба  пройти  медкомісію.  Переглядаючи  одяг  після  прання,  самому  стало  неприємно  бачити  доволі  старий,  вицвівший  одяг.  Ще  верхній  більш  -  менш,  а  з  білизни,  то  вже  й  залишилося  тільки  на  одну  зміну.  Ото  дожився  -  в  думках  лаяв  себе.
     Йому  ж  минуло  лише    п`ятдесят  років.  Ніби,  ще  й  не  старий  одружитися,  але,  чи  соромиться  з  ким  небуть  познайомитися,  чи  може  просто,  вже    звик  жити  сам.  Інколи,  поспішаючи  на  роботу,  поголиться,  затримає  погляд  до  дзеркала.  Помітить  сивину  на  скронях,  зауважить,
-  Ой,  що  роки  роблять  з  нами.Чому  так  швидко  плине  час..
А  часом,  пригадає  покійну  дружину  -    Софіє,  бачила  б  ти  мене  нині.  Нема  кому  постригти  так,  як  мені  подобається.  Що  в  перукарні,  присядеш    на  стілець,  крутить,  вертить  й  слова  не  промовить.  Ніби  не  людина    стреже,  а  робот.  Колись,  ти  торкалася  мого  волосся,  гладила  по  голові,  усміхалася,
-Ти    на  вигляд  у  мене,  як  справжній  козак!  А  вуса  -    іще  з  молодих  років  моя  забаганка.  Вони  тобі  пасують,  нехай  будуть,  як  й  мене  не  стане.  Адже,  ще  є  порох  в  пороховицях!  Може  й  одружися,  я  не  проти.
І  ніжно  поцілує  в  щоку.
 За  мить  скотяться  сльози,  її  згадає,  як  мучилася  в  боротьбі  з  хворобою.  Онкологія,  як  вирок  людства.  Доглядаючи  за  нею,  задумувався  -  У  космос  літають,  а  знайти  ліки  від  цієї  недуги  й  досі  не    спромоглися.  Яка  несправедливість,  їй  же  тільки    минуло  сорок  п*ять,  ще  би  жити  й  жити.    Шкода,  Бог  і  дітей    не  дав,чому  така  доля?  За  які  гріхи?
   В  роботі,  за  кермом    машини  «  Соки,  води»,  про  все  забував.  Ото  тільки  й  розваг,  коли  підпише  папери  за  доставку  товару,    перекинеться  деякими  слова  з  продавчинями.  І    знову  поспішає    в  квартиру  до  телевізора,  до  улюбленого  кота  Кузі.  На  пару,  частіше    сиділи  на  сухом`ятки.  Хіба  що  в  вихідний  день  зварить  суп  з  фрикаделями.  І  кіт,    вдоволь  наївшись,  облизуючись,  плигне    йому  на  коліна.  Він  пригорне  його,  мов  маленьке  дитя.Кіт  задоволено  погляне  й  витягне  шию,  покладе  голову  ближче  до  серця,  примружуючи  очі,  замуркоче.  Ніби  намагається    зняти  втому,  заспокоїти,  заколисати.  Тих    вихідних    не  дуже    й  хотілося,  самотність  дратувала.  Інколи  просто  виходив  з  квартири,    довго  блукав  алеями,  втихомирював  часте  серцебиття.
*
 Максим  підійнявся  на    третій  поверх.  В  очах,  аж  мерехтіло…  людей,  як  комах.  Звичайно,  до  Нового  року  залишилося  два  тижні,  всі  бажають  придбати  подарунки,  як  не  собі  то  ближнім,  чи  просто  друзям,  коханим.
   Відділ  джинсів…    тут  простіше,  втішив  себе,  приміряю,  які  підійдуть  вже  й  можна  буде  придбати.  Не  відразу,  але  після  кількох  примірок,    йому  таки    вдалося  підібрати  штани.  Дивлячись  у  дзеркало,  тільки  тепер  помітив,  що    схуд,  втягнувся  живіт,  став  стрункішим,  повеселішав.  Задоволений,  попрямував  у  відділ  сорочок.  Тут  проблем  не  буде,  адже  добре  пам`ятає,  як  дружина    завжди  клопоталася,  щоб  почувати  себе  комфортно,    треба  брати    сорочку  по  коміру  сорок  три.
 Уже  розрахувався  за    джинсову  сорочку,  посміхнувся  -  Як  добре,  саме  така,  як      я  люблю.
     За  мить,  увагу  привернула    вітрина.  За  склом    макет  жінки  в    рожевій    нижній  білизні  і  зверху  накинутий,  такого  ж  кольору      шовковий    пеньюар.    Ледь  здвигнувши  плечима,  про  себе,
-  Але  ж  як  красиво!  Ой,  де  ж  наші  молоді  літа….  
Крутив  головою,  шукав  чоловічу  білизну.
 Раптово,  його  хтось  добряче  товкнув,що  ледь  з  ніг  не  звалився.  Довкола  озираючись,  незадоволено,
-Хоча  би    вибачились,  чи  що?
 Але  в  цій  метушні,    не  зміг  второпати,  хто  зміг  так  товкнути.  На  його  слова  ніхто  й  уваги  не    звернув.  Озирнувшись,  побачив  вітрину  з  чоловічою  білизною.
   А  вибір…  розбігалися  очі.  В  три  ряди  на  вішалках  труси,  майки,  футболки.  Так  багато,  але  ж  який  розмір  -  догнала  думка.  Ой,  Софійко,  важко  без  тебе!  Казала  козак,  який  там  дідька  козак,  коли  навіть  свого  розміру  не  знаю.  Ні  про  що  не  думав,  жив  з  тобою,  як  риба  в  воді.  
     Між  рядами  білизни,  в  синій  формі  стояла  жінка  невисокого  зросту.  Вона  спостерігала  за  покупцями.  Її  каштанове  волосся,  виблискувало  від  освітлення.  Несміливо,  він  кілька  раз    торкнувся  вішалок  з  білизною,  розгубився,  які  взяти?  В  цю  мить  почув  слова,
-Ви  собі  не    в  змозі    подарунок  вибрати,    чи  комусь?
 До  обличчя  підступила  гаряча  кров,  розгублено,
-Знаєте  сам    працюю,  пов`язаний  з  торгівлею,  але  там  простіше,  назва  соку,  води.  А  тут,    у  виборі  чомусь    шкутильгаю.    Собі  хочу…    Відколи  дружини  не  стало,  знаєте,  самому  такі  речі    не  доводилося    купувати.
Оце  відвертість,  сам    себе  впіймав  на  думці.  Але  ж  у  ній,щось    є  притягуюче,  ніби  знайоме.  І  вже  сміливіше,  прямим  поглядом  подивився    на  неї.  Так  -  так      зелений  колір  очей,  як  у  покійної  дружини  і  такий    же  теплий  погляд.  
Жінка  лагідно  звернулася,
-Тю!Та  ми  ж,  здається  одного  віку  з  вами,  життя  прожили,  чого  тут  соромитися.  Ану  дайте,  я  на  вас  подивлюся.
Зашарівся,  стримувала  невпевненість,  соромливість.
 Пристальний  погляд,  усмішка  на  обличчі,  вона  стурбовано,
-Мене  звати  Марія.  Ану  розстебніть  курточку.
Він  ладен  був  тричі  провалитися  крізь  землю.  Не  зміг  і  слова  сказати,    озираючись,  все  ж  виконав  її  прохання.
-Ага  так  -  так,    і  чого  червоніти,  зараз  щось  підберемо.
   Максим  топтався  на  місці,  вона  показувала,  пропонувала  білизну  кращу  за  якістю.  Він,  то  здвигав  плечима,    кривився,  морщився,    а  то      всміхався,  на  згоду  кивав  головою.
     Непоспішаючи,  Марія  в  пакети  складала    вибрану  білизну,
-Бачу  багато  подарунків  собі  зробили.  Вирішили  обновитися  на  Новий  рік.  Кажете  дружини    нема,  то  можливо  донька  є,  чи  син.  Хоча  для  нас,  у  молодих  завжди  бракує  часу.  Я  оце,  живу  з  донькою  і  зятем,  здається  й  допомагаю  їм,  але  почуваюся  ніби  живу  в  чужому  будинку.  Онук  вже  парубок,  коли  був  меншим  тулився,  а  нині,  до  мене  нікому  немає  діла.  Добре  хоч  роботу  маю,  оце  тільки  й  втіхи,  що  тут    з    клієнтами  перекинешся  кількома  словами  та  щось  порадиш.  Правда  молодь      сама    речі  вибирає,  в  них  уже  давно  інші  погляди.
     Подякувавши,    Максим  стояв  у  черзі  до  каси.  Ніби    й  не  хотів  та  все  ж  поглядав  до  неї.  Її    погляд,  ніби  сонячний  промінь,  що  дарує  тепло.  Але  ж  така  привітна  і  в  той  же  час  проста.  Й  таку    гарну  білизну  підібрала,  можна  сказати  за  моїм  смаком.  Задоволений  повертався  додому.
     З  піднятим  настроєм,  під  ніс  мугикав    мелодію  пісні  »Листья  жёлтые»  і    відкривав  замок  вхідних  дверей.    Як  завжди    біля  порога  на  нього  чекав  Кузя.
-О,  мій  друже,  сьогодні  в  мене  чудовий  день!  Я  обновився  і  здається,  познайомився  з  доброю  жінкою.  Може  колись  і  тебе  з  нею  познайомлю.      Тебе  сососкою  порадую,  а  сам  іще  раз  приміряю  новий  одяг.
   У  спальні  тихо-  тихо…  Поряд  на  кріслі  міцно  спав  кіт.  А  Максим  раз  -у  -  раз  ворочався,  не  зміг  заснути.    Тільки    очі  закриє,  перед  ним  Марія,  усміхнена,  ласкавий  погляд.  Терпець  урвався,    спересердя,  гучно  сказав,
-  О  Боже,  вгомони  мою  душу.  Хай  врешті  відпочину,  мені  ж  завтра  на  роботу!
 Кіт  з  переляку,    за  мить  очутився  на  підлозі.  Витаращив  очі  на  господаря,  але  він  лежав  обличчям  до  стіни.  Кузя  витягнувся  і  плигнув  через  нього,  мордою  терся  об  обличчя,  почав  муркотіти.  Обійнявши  кота,  йому  вдалося  провалитися  в  сон.
*
Минув  майже  тиждень  …  Виснажений  після  роботи,  Максим  відчинив  двері  квартири.  Біля  порога    Кузі  не  було.  Кілька  раз  гукнув  його.  Тиша  насторожила,    не  роззуваючись,  зайшов  до  ванни.  На  підлозі  лежав  кіт,    ніби  без  признаків  життя.  З  острахом  кинувся  до  нього,
-Кузя  ні!  Ні  мій  хлопчику!  Що  сталося?
Він  взяв  його  на  руки,  кіт    почав  важко  дихати,  сумно  дивився    на    господаря.  З  його  рота    тирчало  щось  чорне.
-Оце  так    біда,  що  там  в  тебе?  Чи  їсти  не    було  що,  чого  якусь  резину  в  рот  запхав?
 Він    кілька  раз  намагався  розчепити  зуби,  але  кіт  виривався,  витаращував  очі,  розширялися  ніздрі.  
Максим  поспіхом  закривав  двері  на  ключ,
-Треба  до  ветеринара,  але  ж  вже  пізня  година.    Ну  хіба,  що  в  центрі…
       Уже  їхав  на  таксі,    кіт  сполохано  позирав  вбік  і  час  від  часу  закривав  сумні  очі.
   Максиму  здалося  їхав  цілу  вічність,  хоча  добрався  за  пів  години.  Пулею  вилетів  з  таксі…    поспішав,  ледь  не  збив    із  ніг  жінку.  Вона  миттєво  схопила  його  за  руку,
-О!  Куди  це  так  летиш  ?  
-Ой,  вибачте  це  ви  Маріє?
-Так,  що  впізнав?    У  тебе  щось  сталося?
-Дуже  поспішаю  в  ветиринарну  клініку.
Він  показав  на  кота,  його  голова  тирчала  з-за  пазухи.
-Це  мій    Кузя,  щось  запхав  у  рот,    я  сам  справитися  з  ним  не  в  змозі.    Сусідам  не  захотів  голову  морочити.  Можливо    якраз  допоможуть  в  клініці.
-Бідолаха…Тут  недалеко,    я  з  тобою,  мене    вдома  всеодно  ніхто  не  чекає.  Тим  паче,  я  завтра  вихідна.  Може    моя    допомога      потрібна  буде.
*  
 Майже  годину  Максим  і  Марія  чекали  на  лікаря,  коли  їм  повернуть  кота.  За  цей  час,  він  схвильовано  розповів,  як  знайшов  кота.  Виправдовувався  і  в  той  же  час  сварив  себе  за  зайві  речі  в  квартирі.  Жінка  слухала  його,  час  від  часу  кивала  головою.  Підтримала,  щоби  не  хвилювався,  завіряла,  що  все  буде  добре.  Розповіла  про  свою  сіамську  кицьку,  яку  два  роки  назад  хтось  вкрав.  Посилаючись  на  однаковий  вік,  наполягла,щоб  звертався  на«  ти».  
       Лікар,  чоловік  середньої  статури,  років  п`ятидесяти,  ніс  на  руках  кота,
-Ну  от  забирайте  свого  Кузю,  здається  ви  так    його  називали.  Напевно  він    дуже  грайливий.    На  гумовий  м`ячик  намоталася  чорна  плівка,  частина  попала  в  горло,    добре,  що  не  перекрила  все  дихання.  А  рота  так  відкрив,  що  м`ячик  застряг  у  зубах.  Він  просто  не  спромігся  його  витягнути.  Він  зараз  іще  трохи  під  наркозом,    в  легкій  дрімоті,  але  десь  через  годину  буде  знову  гратися.  
І  звернувся  до  Максима.
-Хай  дружина  для  нього  зварить  супчик,  тільки  м`ясо  перемелить.  Бо  знаєте  ж,    тепер    у  горлі    є    подразнення.  А  через    три  дні  минеться,  їстиме  все.  Наступного  разу,з  такими  речами,  вдома  будьте  обачливіші.
Подякувавши,  вони  направилися  до  виходу.
*
   Холодне  повітря  вдарило  в  обличчя…  Жінка  забідкалася,
-Ану  давайте  я  його  накрию  своїм  шарфом,  він  лежить  такий  немічний….
Максим  не  заперечив.  За  кілька  хвилин  вони  сідали  в  таксі.  Він    відчинив    задню  дверцю,
-Маріє,сідай  сюди,  бери  Кузю,а  я  сяду  біля  водія.
     Таксі  під`їхало  до  самого  під`їзду….  Марія  відчинила  двері,  одночасно  кіт  підняв  голову.  Максим  саме  протягнув  руки  взяти  кота,
-Ну,от  і  добре!  Кузю,мій  котику,  все  гаразд,  ми  вже  вдома.  
Марія  звернулася  до  водія,
-А  тепер  мене    до  моста  підвезіть!
-Е  ні-ні,-  заперечив  Максим,  подав  їй  руку  і  продовжив,
-Хіба  так  годиться,  а  хто  суп  для  кота  зварить?
Жінка    не  очікувала  такої  пропозиції,  кліпала  очима,  не  знала  що  робити.
Водій  хитро  позирнув  на  Максима,підморгнув,
-Та  я  це,  в  мене  зміна  закінчилася.  Вибачайте,  мені  не  в  ту  сторону.
Здвигнувши  плечима,вона  лише  подивилася  вслід  таксі,
-Що  ж  буду    ловити  інше.  
Ніякого  інше,  хтось  хвалився  що  завтра  вихідний,  чи  не  так?  Пішли  Маріє,  прохолодно,  ще  застудися  і  ти,    і  ми  з  Кузею.
 *
     В  квартирі  смачно  пахло  м`ясом….  Марія  в  каструлю  кидала  фрикадельки,  весело  до  кота,
-Такий  суп  не  тільки  ти  будеш  їсти,а  й  ми  посмакуємо,  правда  Максиме.
Усміхнений,  прямим  поглядом  дивився    в  її  очі,
-Знаєщ  Маріє,  я  дуже  радий,що  маю  передноворічні  подарунки.  Одяг  то  таке  діло,  а  от  тебе  зустрів,  напевно  доля  нас  звела.  Чого  тобі  жити  з  дітьми.  Завтра  після  роботи,  давай  я  тебе  заберу  до  себе
-О  ні,  так  швидко,  але  ж  ми    дуже  мало  знайомі.
-Ну  гаразд,  але  вже  пізно,    сьогодні  ти  переночуєш  тут,  завтра  вихідна  побудеш  з  котом.  А  ввечері,  я    відвезу  тебе  додому.
Після  пізньої  вечері  в  кімнаті    на  дивані  спала  Марія,  в  її  ногах  дрімав    кіт.  А  в  спальні,  ледь  уговтав  свої  почуття,  спав  Максим.
*
 Здалеку  чути  звуки  музики…    Освітлюючи  частину  піднебесся,    раз-  у  -раз  злітають  салюти,  розсипаються  й  десь  зникають.  Під  покровом  новорічної  ночі,  вони  стояли  на  балконі,  любувалися  містом.  Ласкавий  погляд,  на  обличчі  легка  усмішка,
-З  Новим  Роком  Маріє!
-З  Новим  Роком!
 На  вустах  солодке    вино  і  ніжний  поцілунок    в  уста.
-  Хай  ця  ніч  буде  початком  нашого  життя!  
-А,  що,  чому  бути,  того  не  оминути.  Гаразд,  я  згодна.
Легкі  сніжинки  кружляли,  прилипали  на    обличчя.  Усміхнені,трохи  задумливі,  позирали  один  на  одного,    смакували  вино.

                                                         

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934879
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2021

Подарунки зими

Прохолода…  Вітрець    повіває,
Я  сприймаю,  дарунки  зимоньки,
Полюбовно,  ніжно    обіймає,
Розстеляє…    білі  доріженьки.

То  лиш  зранку,  як  небо  ж  в  золоті,
Прозорі    краплі,  лишить  на  згадку,
Вже  мудрує,  що  витворить  потім,
Як  звечоріє…    вкрасить  посадку.

Білосніжним  пухким  мереживом,
Мов    у  казці,  ти  поглянеш    туди,
Іскрить  місячне  сяйво  вогником,
Ніжний  бляск,  засріблиться  повсюди.

Дріма    поле,  в  парчовій  пелюшці,
По  стерні,  бурульки,  сніжиночки,
Бур`яни  ж,  вищі,  як  сніжні  скринці,
Між  рядів,  дзеркальні  стежиночки.

Купки  снігу,  тримає  ялинка,
Скрізь  по  голках,  сльозинки-  краплини,
Та  морозу,    єдина    хвилинка,
Казково  сяють,  диво  -перлини.

Під  кришталем,  зігнулися    кущі,
Немов  домівки,  в  сніг  занурені,
Хочу  спитати,  я  їх  від  дущі,
Адже  красиві,  чом  зажурені?

Де-  не  –  де,  дерево  мов  не  снить,
 Вбрання  сніжне,  сповзає  до  землі,
І  відразу,  скрізь  лазуровий  блиск,
Вже  й  на  серці,  так  хороше  мені.

                                     19.12.2921р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.12.2021

Не шуми вітре…

Ой  не  шуми  вірте,  не  хитай  тополю
Так    холодно  нині,    вже  дощиком    вмилась
Давно  зірвав  листя,  рознеслось  по  полю
З  тобою  боротись,    я  вже  притомилась

Он  не  шуми  вітре,    просила  й  калина
Влітку,  шелестіла,  співав  серенади
Обіймав  так  ніжно  -    щаслива  хвилина
Чом,  ти    розлютився?  Просила  пощади.
   
Що  ж  с  тобою  сталось,  з  зимою  здружився
Звабила  красою,  вишневим  світанком
Та  вона  ж  зрадлива  й  ти  цього  навчився
Плакала  тополя  прохолодним  ранком

Міленькі    сльозини,  схильні  замерзати  
Морозець  навідавсь,  в  кришталі  тополя
Зградливе  кохання,  стала  засинати
Чи  й  весну  зустріне,  на  те  Божа  воля…

А  вітер,  все  ж  грався  із  її  гілками
Я  ще,    пригадаю,  що  було  між  нами….

                                                                 20.12.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934423
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.12.2021

Настає святковий вечір

Проліта́,  сніжок  надворі
Дітвора́,  мов  на  дозорі
До  віко́нця  поглядають
Дідуся́,  в  гості  чекають

 Ой  ма́мцю,  двері  відчиняй
Я  ба́чу,  дідусь  Миколай
Он  іде́,  вже  по  стежинці
У  мішку́,    мабуть  гостинці

Настає́,  святковий  вечір
Ой,  ціка́во,  які    ж  речі
Він    несе́,  мені    й    малечі?

Давно  хо́чу,собі  смартфон
Сестра    мрі́є  про  телефон
Каже  мо́жна  і  дзеркальце
А    Макси́мкові  б  брязкальце

Ми  ж  усі́,    були    слухняні
Погра  та́то,    на  баяні
З  дідусе́м  ми  потанцюєм
Як  сніжи́нки  покружляєм

Тож  хай  луна́,  веселий  сміх
Й  украсить  зе́млю  білий  сніг
В  домі  бу́де  справжнє  свято
Щастя  й  ра́дості  багато!
 
                                           18.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934236
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.12.2021

Чобітки - не завада ( з гумором)

Чоловік  прийшов  з  роботи
Забув  скинути  чобо́ти
На  стіл  кинув,  грошей  жмуток
Де  й  подівся,  в  жінки  смуток

Ой,  Андрійчику,  Андрійку
На  плече,    покладь  голівку
Хай  я  трішки  приголублю
Нині  тебе,  дуже  люблю

Так…я…  це..  Тож  хочу  їсти
Не  викручуй  мені  мізки
Та  дай  чоботи,  я  скину
Кепське  діло,зрушив  спину

Жінка  враз,  халат  задерла
Звеселилась,  носа  втерла
-Чобітки,    нам    не  завада
Іншій  позі,  буду  рада

І  чого,  нам  йти  до  спальні?
Хіба  зле?  Тепло  в  вітальні…
Ну  давай,  горю  бажанням
Клади  край,  усім  ваганням!

Здивувавсь,  кліпа  очима
Трясця  в  чому  ж,  тут  причина
То  по  тижні  на  (дієті)
Розібратися  б  в  секреті?

Вже  й  розстебнута  сорочка
Розкудахкалась,  як  квочка
-Що  забув  де  краще  взятись
Основне,  нам  не  спинятись

За  мить  скрип,  двері  в  веранді
Перешкода  насолоді
Злобно  ричала  собака
Певно  погана  ознака…
 
Враз    кум,  з  одежою  в  руках
Трясеться,    зблід,  у  очах  страх,
-Там…  оце…  бульдог    зірвався
А,  я  ж  вийти  сподівався  …

                                   17.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=934117
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.12.2021

Мені ж всього за тридцять… . ( поема)

Ледь  -  ледь  колишуться  волошки  в  житі,
Думки  -  думки,  я  зрадив  своїй  меті,
Адже  нічого,  не  досяг  у  житті,
Лиш  у  дитинстві    мав  щасливі  миті.

Стежина  в  полі,    смуток  тут  розвію,
Дитячі  очі,  бачили  земний  рай,
Певно  себе,  критикувать  посмію,
Хоч  продавався,  люблю  свій  рідний  край

Моє  поділля…    пізнавав    науки,
Коледж,  училище,  мав  професії,
Розчарування,  лиш  музичні  звуки,
Від  безробіття  -    втіха  в  дні  лихії.

Поїздка  в  найми  -  запродана  душа,
На  жаль,  залишила  болючі  сліди,
От  що  блукати,  шукать,  земля  чужа,
Не  мав  же  виходу,  подався  туди.

Підйом  о  п`ятій,  збір  холодильників,
Аж  мерехтіло  у  очах,  від  утоми,
Єхидні  погляди  від  начальників,
По  тілу  холод,    хапають  судоми.

Підлога  -  лід,  морозно  в  ноги  й  спину,
Оце  потрапив,  думки,  біль  у  серці,
Чом  не  сказали,  туди  не  їдь  сину?
Тож  сам  хотів,  набридло  жити  в  клітці.

А  що  батьки,  кінці  з  кінцями  зводять,
Батько  по  наймах,  треба  виживати,
Сестричка  й  брат,  іще  до  школи  ходять,
В  городі  й  хаті,    порядкує  мати.

Волосся  дибом,  як  прийдуть  платівки,
Брало  сум’яття,  де  гроші  дістати?
Тож  ненаважиться,  він  на  крадіжки,
На  якийсь  час  треба  ізгоєм  стати.

Європа,  Польща  -  свої  забаганки,
Ледь-  ледь  живий  добирався  додому,
Ночі  недоспані,  в  сльозах  світанки,
Непобажав,    такого  би  нікому,

Що  заробив  –  все  потратив  на  ліки,
Соромно  глянути  в  неньчині  очі,
Більш  не  бажав  батьківської  опіки,
Думки  про  совість,  до  самої  ночі.

Тож  вже  за  тридцять,  пішов  би  у  військо,
Не  один  рік,  іде  війна  на  сході,
Мала  вага,  на  вигляд,  як  хлопчисько,
Зброя  важка,  не  візьмуть  й  при  нагоді.

Зима  минула,  зігрівався  в  хаті,
В  боргах  за  газ,  може  в  цей  раз  пощастить?
Не  дають  спати,  думки  волохаті,
В  надії  знову,  може    шанс  не  впустить?

І  заробити,    вдасться  гарні  гроші,
В  садку  робота,  хоч  не  був  голодний,
І  ніби  люди,  доволі  хороші,
Але  всі  наймити,  як  й  він  безвладний.

Скінчився  договір,  шукав  роботу,
По  спеціальності,  в  теплій    ідальні,
Біля  шеф  кухаря,  аж  моливсь  Богу,
В  житті  радів,  є  зміни  кординальні.

Але  біда,  налякала  увесь  світ,
Вірус  «Ковід»-  звучало  із  екранів,
Хотів  кричати,  -О  людоньки  скажіть,
Випустив  хто?    Все  ж    приховуючи    гнів,
Лише  думки,    у  голові,  мов  джмелі.

Ну  ось  і  знову,  його  рідний  поріг,
У  хаті  тихо,  п`янкий    запах  м`яти,
Чом  не  спекла,  ненька  яблучний  пиріг?
Криво  всміхнулась,  -Треба  муку  мати.

Мов  чорна  хмара,  накрила  обличчя,
Уста  тремтіли,  за  мить,  просльозилась,
Ледь  прихилилася,  до  його  плеча,
-Так  схуд,    мій  рідний,  за  тебе  молилась.

Чи  жалко  матері,  рідненьке  дитя?
Ночами  пестила  і  годувала,
Мріяла  буде,  щасливим  майбуття,
Йому  ж  сорочку,  вночі  вишивала.

Ніжно,  як    птаха,  обіймала  сина,
У  очах  смуток  і  розчарування,
На  жаль,  на  ковід    хворіє  родина,
Але  в  душі,  я  маю  сподівання,
Що  подароване,  долею  життя,
Зможуть  здолати,  оцей  вірус  клятий.

Дякувать  Богу,  вони  теж  спромоглись,
Перенесли,  цю  всесвітню  хворобу,
У  легкій  формі  і  знов  сподівались,
На  життя  краще,  таїли  тривоги.

А  далі,  що?  Може  б  дівчину  знайшов,
 Давно  пора…  своє  життя  владнати,
Певно  дорогу,  чорний  кіт  перейшов
Дівки  не  хочуть,  до  таких  звикати.

Ім  подавай,  квартиру  чи  мерседес,
Чи  до  кав`ярні  веди,  в  ресторани,
Та  у  житті  немає  таких  чудес,
Від  спілкуваня,    на  серці    лиш  рани.

А  в  інтернеті  все  жарти,  розваги,
Хоч  по    судинах,  аж  закипає  кров,
До  дів,  оголених,    нема  поваги,
Чи  такі  й    здатні,  подарувать  любов.

Зимові  дні,  морозні,  де  зігрітись?
Газ  відключили,  треба  сплатити  борг,
Як  у  дитинство  жага  озирнутись,
Зробити  це,  неспроможний  навіть  Бог.

За  мить  згадав,  як  зварювали  труби,
По  хаті  втіха,  нарешті  буде  газ,
Ніби  наркотик,  що  привів  до  згуби,
Як  рік  і  ціни,  все  вищі  кожен  раз.

У  руках  сані  і  гостра  сокира,
Похід  до  лісу,  чоботи  роздерлись,
Від  злоби  серце  і  душу,  аж  розпира,
Неподалік,  по  лісу  стуки  чулись,
І  горлопанила  чиясь  дітвора.

Зима  позаду.  Ну  от  пережили,
Праця  в  городі,  ніби  придає  сил,
Але  ж  важка,  випинаються  жили,
Утік,  злетів  би  та  не  маю  крил.

Оце  прийшов,  погляд  далеко  в  поле,
Ще  ж  не  старий,  я  прожив,  лиш  пів  життя,
Вже  безнадія,  біль  в  ногах.  О  доле!
Чому  таке,  в  душі  таю  відчуття?

Що  не  потрібен,  я  на  цьому  світі,
Але  ж  Всевишній    указав  стежину,
Що  маю  йти,  роки  у  буйноцвіті,
І  щоб  не  зрадить,  неньку-  Україну

 Тож  намагавсь,  бути  завжди  серйозним,
Давно  душа,  волає  потрудитись,
Чому  на  світ,  родився    не  кремезним,
Щоби  я  зміг  працею  насладитись.

На  землі  б  рідній,    сіяв,  збирав  хліба,
Чи  не  моя  ?  Що  вже  продана,  чужа?
Що  творить  влада?  Чи  спроможна  хіба,
На  користь  людям,  щось  зробити?  Журба,
Розчарування  в  людських  серцях.

Нема  заводів,  фабрик,  лиш  торгаші,
Всі  хто  раніш,  щось  урвав,  тепер  жирує,
Ніби  вогонь,    від  злоби  пала  в  душі,
А  хто  почує?  Влада  все  бляхує…

***
Так  копошились,  все    джмелині    думки,
Вітер,  розносив    їх  у  піднебесся,
Ніби  нашіптував,  тому  й  жебраки,
Він  не  втрачав  впевненості,  прорвуся,
Іще  по  переду,  я  маю  роки!

Моя  душа,  як  крапля  сонця  в  тілі,
Доки,  ще  світить,  хоче  дарить  тепло,
Де  мир  і  мрії,    досягнути  цілі,
Щоби  людина  пізнавала  добро.

Моє  життя,  як  та  зернина  в  полі,
Уже  зросла,  чи  вбереться  в  колоски,
Чому    сумний?  Розчарування  в  долі,
Чому  обділений  божої  ласки?

По  стежці  йшов,  час  від  часу,  шкутильгав,
Низько  до  ніг,  вклонялись  літні  квіти,
Під  серцем  щем  та  надію  не  втрачав,
Цей  час  мине,  буде  щастю  радіти.

                                               05.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933923
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.12.2021

Я сприймаю…

         Сприймаю  небо  з  божим  благословенням,
Щодня,    всміхаюся    ясному  світанку,
На  душі  тепло,  в  сповитку  з  сподіванням,
Долоні…  простягну,  казковому  ранку.

Щоб  не  згасала  усмішка  на  обличчі,
І    блакить  неба  без  хмарин,  неозора,
Щоб  доброта,  зборола  зло  в  протиріччі,
Щоб  лунав  переспів  жайвора,як  вчора!

Сприймаю  день  у  сонячному  промінні,
Щоб  мирним  був,    у  полі    пшениця,  квіти,
Щоби  нарешті,  з  війною  Україні,
Вдалось  покінчить  й  щасливо  жили  діти!

Я  сприйму  дощик,  як  нагороду  Бога,
Щоби  землицю  наповнювали  води,
І  ми  раділи  від  усього  живого,
У  наших  душах,  не  помер  дух  свободи!

                                                       30.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933748
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2021

Достиг горішок ( дит)

Ой    певно,    падаю,  ой  спасайте,
Пищав,  мов  у  скафандрі  горішок,
Мене,  ви  круку  не  віддавайте!
Потрапить,  не  хочу  й  до  мурашок!

Достиг,    для  того,  щоб    у  землиці,
Коріння,  вросло  й  подібний  тату,
Укотре,  втішавсь  святій  водиці,
Сповна,  напився  і  мав  удачу!

Зростати,  хочудоволі  міцним,
Собі,  тепло  сонця  відібрати,
Струнким,  красивим,  гарним,  величним,
Привабливим,  щоб  спромігся  стати

Щоб  дітки,  назбирали  цілий  міх,
Горішків,  таких,  подібних    мені,
І    кілька,  штук  посадили    для  всіх
Щоб  їли,  хай  знають  ми  ж  корисні!
                                                         
Он  білка,  бачиш,  спритно  збирає,
Зима,  довгенька,  запаси  робить,
Горішки…  вітамінні,  тож  знає,
Суворий,  холод  вдасться  пережить.


                                                           06.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933628
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2021

Живу омріяна тобою

З  тобою  ми,  зустрілися  лиш  раз,
Морські  хвилі,    ласкали    береги,
Але…  для  нас  ,  то  був  не  кращий  час,
Війна  ,  хаос,  суєта    навкруги.

Та  море…    мене    трохи    втішало,
Хоча…  на  декілька,  секунд,  хвилин,
Враз  з  рупора,    гучно  прозвучало,
По  шлюпках!  Мов  пече  спомин  зими.

Я    живу,    омріяна  тобою,
В  надії,  зустрітись  іще  хоч  раз,
Жаль  нічого,  не  вдію  з  собою,
А  може,  на    хвилях    взрію  баркас?

Минали  дні,  місяці,  вже  й  роки,
Світив  маяк,  як  вогник  надії,
Потай  ховала,  морська  глибочинь,
Полинні  сльози  і    світлі    мрії.

О,  море  -  море,  не  вселяй  жалю,
В  моє  сердечко,    не  рань  душу,
Адже  за  нього  Боженьку  молю,
Клятву    до  смерті,  я  не  порушу.

Туман  стелився,  не  виднівсь  вогник,
Зимна  мряка,  душу  спорожнила,
Чомусь  він  з  нею,  неначе  змовник?
А    я  ж    ждала,  так  його  любила!

                                               Жовтень  2021р.
                                               Вірш  до  картини.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933627
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2021

Воспоминания

Так  долго  в  пе́чке  тлеет  сук,
 Вспышки  пла́мени,  искры  вдруг,  
 По  батаре́ям  звонкий  стук,
Тихим  э́хом  разнёсся  звук.

Уютно  в  ко́мнате,  тепло…
Запахло  мя́той,  чабрецом,
Что-то  вспо́мнилось  из  детства,
Семья  собра́лась    вечерком,
Пили  чай́,  чтобы  согреться,
Погута́рить  кое  о  чём.

А  по́утру  снова  топор,
Слышен  сту́к  по  всей  округе,
Ту  пе́чь,  я  помню  до  сих  пор,
Ведь  жило́́сь  словно  в  лачуге.

В  тесноте́…  да  не  в  обиде,
Уж    запах  те́ста,  пирожки,
Вновь  улы́бки…  текли  слюнки,
В  глазах  от  сча́стья  огоньки,
 Звуча́ли…    песни,  частушки,
Отец  игра́л…  Звук  гармошки,
Я  словно  слы́шу  вдалеке.

Так  долго  в  пе́чке  тлеет  сук,
 Вспышки  пла́мени,    искры  вдруг,  
 По  батаре́ям  звонкий  стук,
Тихим  э́хом  разнёсся  звук....

Уютно  в  ко́мнате,  тепло.

02.12.2021г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933334
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.12.2021

Перші подихи зими

Чарують…  перші  подихи  зими
Хова  панянка  свої  ідеї
Із  трепетом,  тебе  чекали    ми
Зранку  красуня,  подібна  феї
*
Дихне  довкола-  земля  під  шовком
По  ньому  срібло  й  біленьке  злато
І  наче  зразу,  в  злагоді  з  вітром
Злегка  війне,  заіскрить    занадто!
*
Ніби  зірниці,    здійма  догори
Замерехтять  і  не  на  одну  мить
Вже  приліг    подих  на  сільські  двори
 Спориш  руденький  злегка  затремтить
Чом  спромігся,    хтось  порушить  спокій?

*
Стрімкий  подих  ніби  політ  птаха
Із  небес,  плавно  летять  сніжинки
Під  покровом,  білим,  кожна  хата
 У  кришталі  з  блиском  всі  стежинки
*
Вже  в  день  хмаринки,  як  пароплави
А  поміж  них,  сонце  жовтооке
 Упаде  сніг    в  росяні  заграви
Краплини  вмиють  гаї.  Й  широке
Полечко…  засіяє  золотом…
*

Вечірній  подих,  як  легкий  туман
З`єднання  прохолоди  і  тепла
Та  ненароком  вітер  мов  шаман
Дмухне…Сніг  розтав…  суцільна  імла
 Усе  сповиє  в  нічний  міцний  сон…

                                                 06.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.12.2021

Повертайся сину!

Зимовий  вечір…..  Молилась,  цілувала  хрестик,
Щоб  не  поранитись,  на  пальчик  клала  наперстик,
Що  полегшить  тягар  на  душі?    В  смутку  до  ранку,
Вишивала  для  сина,  сорочку  -  вишиванку.

З`являлись  на  полотні,  відмінні  візерунки,
Як  пам`яті  народної…  сердечні  відлунки,
В  кожен  хрестик  із  думками  доленьку  вплітала,
І  читала  «Отче  наш»  ?  Всевишнього  благала.

Щоб    син  з  війни  повернувся,  щасливим,  здоровим,
Наперекір,  завірюхам  сніговим,  тривогам,
Щоб  чисте  небо  і  сонце    привітне,  ласкаве,
На  полотні  проміння  золотисте,  яскраве.

Зігріло  душу    у  виборі  своєї  стежки,
Стежки  в  життя,  щоб  мрії  не  розбились  на  дру́зки,
А  вздовж,  пообіч,    яскраві,  ясноокі  квіти,
Щоби,  не  плакав.А  по  долі  тільки  радіти.

Спромігся.  Завжди  поспішав    до  рідного  дому,
Ніколи,  забуть  не  посмів,  до  неньки  дорогу,
Ниточка  до  ниточки,  омрійливо  всміхалась,
Хрестики  мережками,  на  краще  сподівалась.

Догоріла  свічка…  Запалав  сонцем  світанок.
Затремтіло  серце  –Боженьку,дай    мирний  ранок!
Помарніла…  дві  сльози  скотились  на  хустину,
Я  вже  вишила  сорочку,  повертайся  сину!

                                                                   05.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933166
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.12.2021

Осіння пригода зайчика ( казка)

         Осіння  пора…  У  лісі,  між  старими  кущами  шипшини  відпочивав    сірий  зайчик.  Від  звуку  сокири  сполохано  підняв  вуха,    озирнувся  довкола.  Він  помітив  наляканих  звірів,  вони    бігли  вперед,    у  глиб  лісу.  Чув  їх  голоси,
-Ой,  біда!  Біда!  Люди  дерева    вирубують.
Зайчить,  не  втрачав  часу,  відразу  побіг  за  ними.  Бачив,  як  деякі  звірі  бігли  далі,  а  хтось  ховався  за  кущами,  чи  в    купі  опалого  листя.  Він  так  швидко  біг,  що  не  помітив  великого  пенька,  який  майже  весь  був  покритий  багровим  і    рудим  листям,  зашпортнувся  за  нього.  Але  добре,  що  не  впав,  так  би  налетів      на  стовбур  старого  дуба  і  напевно  би  забився.  Між  цим  дубом  і  високим  грабом    лежала    купа  старого  хмизу,  на  ній  густо  розрісся  мох.  Зайчик,    позираючи  навкруги,  клопотався  про  себе,
-О!  непогане  місце!  Напевно    тут    зупинюся.
   І  майже  під  самим  хмизом,  взявся  розгрібати  листя.    Сподівався  зробити  поглиблення,  щоб  при  загрозі,  зміг  в  ньому  заховатися.
-  Ой,  як  боляче,-  притиснув  лапку  до  грудей.  І  чим  це  я  зміг  так    кволотися?!
 Від  здивування  витріщив  очі.  Купка  листя,  заворушилася,  за  мить  ніби  стала  меншою,  круглішою,
-Ой!  Що,  я  когось  потурбував?!  І  чого  це  відразу  колотися!
Почувши    голос  зайця,  їжак  піднявся  на  лапки,
-  Дивина!  Косий,  що  ти  тут  забув?  Навіщо  мій  солодкий  сон  порушив?!  Тобі,  що  в  лісі  місця  мало?    Де  ти  взявся  на  мою  голову!
 Зайчик  зрозумів,  що    йому  ніякої  загрози  немає  і  неповажливо  звернувся  до  іжака,
-Тю!  А  ти,що  господар  у  лісі?  Де  хочу  там    і  зупинюся.
-Та  ні,  -  заперечив  їжак  і  продовжив,-Так  не  годиться,  я  не  господар,  але  це  місце  зайняв  першим  .  Скоро  зима  і  я    вже  майже  місяць  тут  спокійно  відпочивав.Ти  б  краще  вибачився  й  пішов  шукати  інше  місце.  
-  Іще  чого,-    зайчик  зухволо  подивився  на  їжака  .
Від  злості,  в  нього  звузилися  очі  і  почервоніли  вуха.  Лапою    махнув  у  бік  і    голосно  сказав,
-Он  подивися  скрізь  листя  повно,тож  легко  знайдеш  інше  місце.    А  я  собі  це  вподобав.  Я    більший  за  тебе,  тут  мені  буде  безпечніше.  А  ти  малий,он  скрізь  купи  листя,  в  любомі  місці  собі  зробиш  лігво!
 Раптом,  де  й  взялася,    мураха.
-Що  за  крик!  Ви  скоро  вгамуєтеся?!
-Тю,  а  ти  тут  звідки,-  запитав  зайчик?
 -Треба  добре  під  ноги  дивитися!  Тепер  точно  знаю,  це  твоя  робота.  Ніби  був  землетрус  у  нашому  мурашнику,  розтривожив  усіх.
-А  я  тут  при  чому?  Що  я  маю  до  твого  мурашника.  Здається  по  дорозі    його  ніде    не  бачив.
-Ти  свій  ніс  не  задирай,  а  дивись  під  ноги!-  суворо  сказала  мураха.
І    лапкою,  сердито  постукала    по  листку,
-Як  не  бачив?!  Що  за  невихованість!  Наш  мурашник  під  самим  пиньком,  ось  бачиш!
 І  вона    показала  на  той  пеньок,  за  який  зашпортнувся  зайчик.Він  відразу  їй  заперечив,
-Та  я  навіть  листя  не  зачепив,  як  лежало,  так  і  лежить.  
Мураха  підвищила  голос,
-Вважаю  тобі    краще  було    би  вибачитися,чим  сперечатися.  Іще    хочу  зауважити,  я  чула  всю  вашу  розмову.  Ти  не  думай,  що,  як  за  розмірами  більший,    то    до  усіх  будеш  похабно  поводитися.    Я  раніше  тебе  не  бачила,  але  якщо  хочеш  знайти  собі  місце,то  не  обов`язково  тут,  де  спав  їжак!    Він    і  за  віком  старший  за  тебе,  тож  навчися  поважати.  
     Стиснувши  зуби,  зайчик  міркував  -  О,мурахи  кусючі,  з  ними  краще  не  зв`язуватися.  І  став  виправдовуватись,
-Розумієш  ,    де  я  мешкав,  почали  вирубувати  ліс,  от    і  змушений  шукати  собі  прихисток    у  іншому  місці.  
Мураха  жваво  заговорила,
-Тобі  й  ніхто    не    заперечує!  Дядько  їжак  тут,  ми    там,  а  ти  з  іншої  сторони  займай  місце.  Не  розумію,  чому  такий  впертий?  Адже  завжди  можна  домовитися,  тільки  треба  навчитися    поважати  один  одного.
Зайчик  трохи    присоромився,  після  такої  промови  мурахи,    подумав  -  Яка  розумна!  І    косо  позирнувши,сказав,
-Ну  гаразд,  тоді  вже  вибачте,  значить  будемо  сусідами.
 І  ледь  схиливши  голову,  зайшов  за  хмиз.  З  іншої  сторони,  став  готувати  місце  для  відпочинку.  
***
Дітки  пам`ятайте!  Суперечки  й  неповага  ніколи  до  доброго  не  приведуть!  Навчайтеся  домовлятися  і  поважати  один  одного!
                                                                                                                                                                                                       5.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=933067
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2021

Небо хмурить брови

Щодня  частіше,    небо  хмурить  брови…..
Стечуть    раптово,    сльозини  зрадливі
Давно  стоять,  зажурені    діброви
По  стовбурах,  біжать  краплі  стремливі

Дерева  в  сні….  на  мить  схолоне  душа
Помежи  хмар,  промінь  сонця  проб`ється
Ніжно  зігріє,  ніби  ненька    втіша
Душа  радіє,  серце  в  ритмі  б`ється

Раптовий  сніг,  вкрива  гілки  кістляві
Срібні  вуалі  заіскрились  довкола
По  стовбурах  реберця,    ледь  біляві
В  них  біль    згасає…  смола  захолола

І  сон  омріяний  весною,    як  спів
Пташиний,  жвавий,    а  то  колисковий
Як  шурхіт  листя,  з  вітром,  мов  переспів
У  світ  сповиє,  зимовий,  казковий!

                                                       30.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2021

Хочу снігу

Хочу  снігу  та  й  багато,
 Щоб    було,  це  справжнє  свято,
Відзначали,  ми  б  день  зими,
Хай  розстелить,  нам  килими.

 Білосніжні  і  пухкенькі,
Щоб  по  них  зірки  срібненькі,
І  довкола  все  іскрилось,
Щоби  людство  веселилось.

І  сніжинки,  як  перлинки,
Одягли  кущам  хустинки,
 А  деревам,  мов  вуалі,
У  зимовім  карнавалі.

Щоб  красі,  дружно  втішались,
 Й  на  санчатах  покатались,
Щоб  навколо,  скрізь  лунав  сміх,
Із  хмарин,  пишних,  сипався  сніг!

Хочу  снігу  та  й  багато!
 Щоб    було,  нам  справжнє  свято!

                                                 04.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932834
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.12.2021

Запасний варіант ( проза)

       Обрій  у  передвечірньому  мареві……    Червоне  сонце  й  смужки  темно  синіх  і  рожевих  хмар  навіювали  думки.  Ну  от  минув  ще  один  день,  а  час  летить.  І  так  рік  за  роком.  Під  квітучим  бузком,  Таня  присяде  на  лавці,  в  ньому  знаходить  розраду.  Інколи  поскаржиться  на  долю,  а  інколи  і  теплі  спогади  на  якусь  мить  зігріють  серце.  Та  деякі  спогади  чомусь  з  гірчинкою.Чому  колись  була  довірливою  дівчинкою?  Запах  квітучого  бузку  вкотре  нагадав  про  той  вечір.
***
   У  школі  випускний  вечір….      На  ній  пишне  плаття  феї,  подібне  вбранню  квітучої  вишні.  Біляве,  локонами  волосся,    ледь  прикривало  пишненькі  груди.  Проникливий  погляд  синіх  очей,  Артур  не  міг  не  помітити.  Та  не  наважувався  її  запросити  на  танець.  З  під  лоба  спостерігав  -  гарненька,  ледь  пригадав  її  ім`я,  здається  Таня.  Школа  велика,  три  випускних  класи,  чи  й  запам`ятаєш  цих  красунь,  кілька  раз  переконував  себе.  Якби  ж  з  одного  містечка,  а  то  десь  на  відшибі  живе,  чи  й  не  з  якогось  ближнього  села.  Адже  кілька  раз  помічав,  як    виходила  з  рейсового  автобуса,  що  зупинявся  неподалік  від  школи.  
 А  може  й  справді  наважитися  запросити?  Але  ж  прийдеться  провести  додому.  Може  інші  дівчата  не  помітять,  вже  добряче  набридли  одні  й  ті  самі  обличчя,  їх  пусті  розмови.  Та  чи  готовий  я?  І,  як  завжди  підбадьорив  себе  -  Але  й  чому  не  можна  злегка  фліртонуть?!  Впоспіх  кілька  раз  поправив    чорнявого  чуба,  що  щойно  спав  на  чоло.  Його  невеличкі  карі  очі  неначе  забігали  й  заблискали  од  сподівання.  Черговий  флірт,  ну  хіба  що  на  один  вечір,  тож  попереду  навчання  у  великому  місті.
 Раптово,  гучний  голос  ведучого  відволік  від  думок,  
-Оголошую  білий  танець.
Ой,  як  же  вона  чекала  цього  моменту,  подібна  пташці,  пурхнула  через  весь  зал.  Ледь  почервонівши,  присіла  в  реверансі.  
       Омріяні,  веселі  закружляли  в  вальсі.  Жадані  хвилини  дотику,  поглядів,  легкий  трепіт  тіла,  перевернули  весь  світ.
     Привітно  мерехтіли  зорі…  від  повного  місяця  лилось  блакитне  сяво,  освітлювало  шлях.    Позаду  залишилась  школа.  Артур  обережно  тримав  її  за  руку,
-Тобі  далеко  додому?
-Та  ні  за  містом  новобудови.  Правда  автобус  в  цю  пору  не  їздить.  
-То  я  візьму  таксі,  бо  ж  це  не  близий  світ.
На  згоду,  лиш  схилила  голову,  мовчала.  В  душі  втішалась,  батьки  в  нічну  зміну,  тож  не  буде  запитань.
   Зацікавлений  погляд…  Вздовж  дороги  горіли  ліхтарі,    його  вразили    двоповерхові  будинки  з  красивими  масандрами.  Адже  не  знав,  що  тут  виріс  цілий  мікрорайон.    Трохи  здивувався,  коли  вона  запросила  зайти  в  будинок,  випити  чаю.  Думка  стрілою  –  Тож  не  дурень  відмовитись.  Хіба  я  вже  такий  красень,  щоби  мене  майже  кожна  запрошувала  до  себе  в  гості.  Але  ця,  здається  не  з  бідненьких,  хто  знає,  може  й  не  на  один  вечір…  
   Він  відпустив  таксі,
-Раз  це  не  на  пів  години,  навіщо  чоловіка  тримати.  я  потім  зроблю  замовлення.
Вона  з  заздрістю  дивилася  на  його  телефон,  який  тримав  у  руці.    В  класі  кілька  учнів,  вже  придбали  собі  такі  телефони.  Їй  же,  батьки  пообіцяли  подарувати  на  вісімнадцятиріччя.  Але  до  нього,  ще  майже  цілих  десять  місяців.
       На  кухні  засвистів  чайник.  Вона  з  серванту  діставала  цукерки  й  серветки.
-Таню  можна  я  сам  приготую  чай.  
Мимохіть  мелькнула  привітна  усмішка,
-  Ну,  якщо  дуже  хочеш…  Там  знайдеш  чашки,  цукор.
     Розмова  про  школу  його  не  цікавила.  Розповідав,  як  придбав  телефон  та  ділився  думками  про  нові  комп`ютераи,  про  їх  запровадження  в  різних  сферах.  Коли  запитав    про    її  батьків,  зрозумів,  що  вони  до  ранку  тільки  удвох.  І  озираючись,  в  одну  із  чашок  кинув  пігулку  снодійного.Він  вже  не  вперше  це  робив  з  дівчатами  і  цього  разу  не  хотів  втратити  шансу.  Горіло  бажання    провести  з  нею  ніч,  відчути  себе  справжнім  мачо.
 Приємний  запах  чаю  рознісся  по    кімнаті.  Вона  ніби  потрапила  в  сіру  імлу.  Декілька  раз  кліпала  очима,  не  могла  зрозуміти,  можливо  тільки  на  очах?  Чомусь  не  надто  контролювала  свої  рухи.  Невимовна  млість,  опанувало  якесь  ослаблення  тіла,  не  по  її  волі.  Він    наполегливо  й  жадібно  цілував  уста,  у  відповідь  вона  з  насолодою  приймала  їх.  І  непомітила,  ніби  росою  під  сонцем  роставала  під  ним,  лиш  відчувала  його  приємний  запах  тіла.  Врешті,  плаття  феї  опинилося  на  підлозі…  Він  не  втратив  шансу…
   Раптовий  гучний  спів  півня  пробудив  її.  Теплі  сонячні  промені  пестили  оголені  груди.  За  мить  незадоволено  насупила  брови,  то  ніби  у  голові  дзвін,  думки  -  Ой,  що  ж  це  я?  І  чому?  Чому  спромоглася  дозволити?!  Утік!  А  може,  він  просто  спокусник  дівчат?  Можливо  тому  й  завжди  з  ними  веселий,  усміхнений,    привітний.  Але  ж  здається,  бачила  в  окрузі    порядних  дівчат.  Напевно  я  одна  схибила,  але  чому  так  сталось?!  По  кімнаті  рознеслося  гучне  ридання.
***
   В  хаті  прибрано,  затишно…  Після  миття  підлоги  відчувався  запах  хлорки.  Це  на  угоду  батькам,  вони  обоє  медики,  працюють    в  бригаді  швидкої  допомоги.  Розповідаючи  про  розповсюдження  мікробів,  мати    іще  з  малих  літ    її  привчила  до  такого  прибирання.
 Добре,  що    в  руки  взяла  швабру,  під  ліжком,  як  спогад  про  цнотливу  ніч,  лежала  його  краватка.  Вирішила,  що    батькам  цього    краще  не  знати.  Але  загублену  ним  краватку  приклала  до  грудей,  відчула  тепло,    ніби  перед  нею  його  ясні  очі.  Думка  -  Нехай  і  гріх,  але  ж  для  мене  ця  зустріч  чиста,  без  фальшу.  Намагалася  себе  заспокоїти.  Та  чи  покличе,  чи  прийде  він  до  неї,  все  ж  підкрадався  сумнів,  терзав  душу.  Прискіпливо  дивилася  до  дзеркала,  але  за  мить  всмінулася,    втішила  себе,
-А  чому    й  ні,  тож  здається  не  гірша  за  інших.
 Пригадала  той  потаємний  дотик,  почервоніла  й  присівши  на  стілець,  обняла  голову  руками,
- Але  чому  не  заборонила?  Чому  перед  очима    так  раптово  з`явився  туман?  Ой,  що  ж  це  я  накоїла!
За  вікном  гул  запорожця…  З  роботи  повернулися  батьки.
***
   Теплі  сонячні  дні  не  втішали  її  молоде  серце.  Відцвівший  бузок,  ще  більше  засмучував.  Не  хотілося,  ні  любуватись  квітами,  ні  мріяти,  не  задивлятися  на  небо  і  мугикати  про  себе,  якусь  пісню  як  вона,  це  раніше  любила  робити.  В  надії  зустрітися,  кілька  днів  поспіль,  ходила  в  школу.  Але  зустрітися  з  ним  не  вдалося.  Гордість  завадила  дізнатися  його  домашню  адресу.  Та  навіть  якби  й  дізналася,  то  швидше  за  все,  не  насмілилася  би  піти  до  нього.  Від  химерних  думок  немає  втіхи.  Якби  хотів  побачитися,  то  мав  би  сам  приїхати,  тож  знає  де  мешкаю.  І  кожен  місяць,  того  ж  самого  числа,  сідала  на  лавку  біля  бузку  і  чекала,  може  хоч  ввечері  приїде.
       Збігали  дні,  вже  й  місяці…  А  далі  життя,  ніби  річка,  що  повернулася  у  своє  русло.  Навчання  в  торговому  технікумі,  проживання  в  гуртожитку.  Гризло  сумління,  чому  все  так,  чому  так  і  не  приїхав?  Та  в  оточенні  веселих  друзів,  відходив  душевний  біль,  час  заліковував  рану.
   Позаду  навчання…  Вонавивчила  комп`ютер,  працювала    в  бухгалтерії  консервного  заводу.  Від  роботи  додому  далеченько.  Її  часто  на  своєму  автомобілі  підвозив  Сергій,  який  мешкав  неподалік.  Він  працював  шофером  на    бортовій  машині,  на  базу  перевозив  продукцію.  Славний,  русявий  молодий  чоловік,  одружений.  
-Пристав  у  прийми,  так  він  сказав  їй  –Хотів  би  мати  сина  ,чи  доньку,  але  не  в  таких  умовах.
 Інколи  бідкався  про  непорозуміння  з  тещею.  Таня  ж  цю  сім`ю  не  знала,  бо  вони  років  два,  як  тут  купили  будинок.  Сергій  інколи  був  дуже  знервований,  скаржився,  що  теща  чіпляється  за  всякі  дрібниці.  Гризе,  що  він    мало  заробляє,  попрікає,  що    в    дитбудинку  не  навчили  поваги.    Родини  він  не  знав,  лише  від  бабусі  у  спадок  залишився  город    й  від  старої  глиняної  хати  купа  трухлявого  дерева.  
   Вона  слухала  його  скарги,  робила  висновки,  як  вийде  заміж,  то  від  батьків  треба  жити  тільки  окремо.  Але  де  та  з  ким    познайомитися?  Та  щоб  закохатися  так,  щоб,  аж  тіло  тремтіло,  щоб  серце  вискакувало  з  грудей.  Щоб  так,  як  описують  у  книгах.  Хоча  інколи  і  брав  сумнів,  що  є  таке  кохання.  Сидячи  в  машині,  інколи  й    зупиняла  на  ньому  погляд  -  А  він  нічого,  хай  не  красень,  але  видно  людина,  щира,  добра.  Напевно  тому,  що  в  житті  не  раз  довелося  відчути  приниження,  неприязнь,  зраду  і  навіть  голодування.  Ніби  жартома,  але  не  раз  їй  говорив,
 -Ти,  як  не  знайдеш  собі  гарного  хлопця,  знай,  я  твій  запасний  варіант.  Ти  мені  дуже  подобаєшся  і  я  би    з  тобою  розділив  останній  шматок  хліба  й  ми  би  народили  дитя.  
Вона  після  таких  слів  червоніла,  ховала  очі,  намагалася  вгамувати  гучне  серцебиття.  Та  тут  же  про  себе  посміхалася,  сказав  таке  -  запасний  варіант.
***
   Літній  вечір…  Сонячне    проміннія  мерехтіло  по  вікнах  автобуса.    Сьогодні  затрималася  на  роботі.  Їй  надокучили  папери,  хотілося  відволіктися,  раз  –  у  –  раз    повертала  голову  до  вікна.  Дивись  но  -  помітила  про  себе  -  вечір,а  сонце  так  припікає,  чи  це  так  через  скло.  Автобус  зупинився  на  одній  із  зупинок,  від  здивування,  очі  мало  не  вилізли  на  лоб.  Артур  привселюдно  притискав  і  цілував  білявку.  До  обличчя  прилинула  кров,  відчула  пашіння  щік,  защеміло  під  серцем.  Це  ж  треба  п`ять  років,  як  п`ять  днів.  Але  ж  сором,  при  людях  так  себе  поводити.  Ну  нехай  би  обіймав,а  це!  Тільки  тепер  до  неї  прийшло  прозріння,  попутав  біс,    думала,  що  закохалася.  Напевно  ловелас,  як  жаль,  що  з  ним  провела  першу  ніч.  О,  таких  на  світі  багато  є,  гарно  співають,  вкладають  у  ліжко.  Згодом,  як  довговухі  зайці,  що  в    чужому  городі  з`їли  капусту,  стрімголов  тікають.  На  мить  уявила  цю  картину,  скривилася  -  Як  низько,  це  ж  треба  так  опуститися!  Тож  іще  не  темно,  до  чого  йдемо?    Але  відразу  думка  -    стріла  пронизала  серце,  тихо  сама  про  себе,
-О,  хай  мене  Бог  простить  за  такі  думки,  тож  сама  теж  не  подарунок.  
Але  душа  знову  хвилями  вирує  думками,  ніби  переслідує  -  А  може  тоді  він  мені  щось  підсипав?  Йой,  чи  й  часом  не  снодійне?  От,    що  значить  бути  іще  зовсім  довірливим    дівчиськом.    Подумки  себе    критикувала-    А,  що  отримала!Чому  в  рожевих  окулярах  була?  Тепер  навчило!    Нема  чого  задивлятися  на  красенів,тим  паче  їм  довіряти.
***
 Минув  рік…  Літо  видалося  доволі  спекотне.  Таня  з  задоволенням  дивилася    з  вікна  потяга.  За  віддану  роботу  їй  виділили  путівку  в  санаторій.  Потяг  Київ-  Євпаторія  прибував  на  залізничну  станцію.
Хоча  і  їхала  в  плацкартному  вагоні,  але  була  задоволена  знайомством    з  симпатичною  русявою  Надією.  Тішилася,  що  майже  однолітки,  дівчина    працювала  на  консервному  заводі  в    Вінниці.  Вона  вже  три  дні,  як  мала  відпочивати  в  цьому  ж  санаторії,  але    із-  за  квартального  звіту  затрималася  на  роботі.
   Синява  моря    вабила  до  себе,  зачаровувала.  Море  щодня    змінювалося,  на  його  красу,  не  можна  було  надивися.  Зранку    до  обіду  дівчата  з  задоволенням  купалися,  насолоджувалися  теплою  водою,    плескітом  лагідних  хвиль,  засмагали  на  пляжі.  А  ввечері,  прогулянки  по  набережній.    Морське  вологе  повітря  заспокоювало,  придавало  сили.  Виникало  бажання  помріяти,  а  інколи  й  поділитися  думками  про  життя.    Вони    жили  в  одній  кімнаті,  за  одним  столом    харчувалися    в  їдальні.  Два  дні  їх  було  тільки  двоє  та  згодом  до  них  підсіли  двоє  молодих  чоловіків.  Вадим  –  чорнявий,  кароокий,  з  Києва,  працював    в  Обчислювальному  центрі  при  залізниці.  Він  відразу    зізнався,  що  вдома  дружина  і    трирічна  донечка.  Усміхаючись  попередив,  що  дуже  любить  танцювати.  Запрошував  до  компанії,  разом  відвідати  Танцювальний  зал.  Олег  же,  за  нього  вищий  зростом,  русявий  з  красивими  синіми  очима.  Його  доволі  хитрі  очі  ніби  свердлили    Таню.  Він  з  Кременчуга,  майже  кожного  разу  розповідав  про  пригоди  на  рибалці.  Намагався  більше  уваги  привернути  до  себе.Таня  теж  не  проти  повеселитися,  розважитися,  потанцювати.  Але  дівчина    остерігалася  закрутити  курортний  роман.  На  танцях    так  і  танцювали  тільки  з  своєю  компанією  
   Одного  разу,  Надія  з  Вадимом    мали  відправитися  на  екскурсію  ,  прогулянку  вздовж  узбережжя  Євпаторії.  Таня  не  переносить  морської  хитавиці,  тому    в  цей  день  збиралася  просто  повалятися  в  ліжку.  Олег  здивувався,  що  вона  не  з  ними  і  теж  вирішив  залишитися.  Він  мав  настрій  напроситися  до  неї    в  гості,    напередодні  навіть  придбав  коробку  цукерок  й  пляшку  вина.  Але  Вадиму  це  не  сподобалося.    Він  вирішив    попередити    Надію,  що    Вадим    якось  проговорився,  що    два  рази  був  одружений,  більше  не  планує  заводити  серйозні  відносини.
Таня  дізнавшись  такі  новини,  ледь  зблідла  й  до  Надії,
-От  ти  скажи,  чому  я  така  невезуча,  як  не  одружені,  то  ловеласи,  коли  зустріну  порядного?  Чи  може  вже  всі  перевелися?
І  ледь  посміхнувшись,  вже  веселіше
,-  А  може  їх  всіх  уже  розібрали!
Та  Олег    все  ж    прийшов  до  дверей  кімнати  й  майже  пів  години  просив,  щоб  вийшла  поговорити.  Їй  дуже    хотілося  йому  в  очі  сказати  неприємні  слова,  але  спромоглася  стриматись.  Дивувалася,  не  могла  зрозуміти,  чому,  як  красень  так  і  ловелас.
***
   По  поверненню  додому,  на  неї  чекав  сюрприз.  Біля  вокзалу,  з  червоними  трояндами  в  руках,  на  неї  чекав  Сергій.  Блискавки  в  очах,  усміхнений,    кинувся    назустріч,
-Я  так  чекав,  так  чекав  на  тебе.І  день  не  день,  і  ніч  не  ніч,  переді  мною  твої    красиві  очі  і  усмішка,  яка  вселяла  надію,  що  там  з  тобою  все  гаразд.
-Ой  Сергію,  що  за  промова!  Прямо  ніби  співаєш!  Я  вдячна,  що  зустрів,  але…
-Помовч,  хай  я  подивлюся  на  тебе,  я  сумував…Не  віриш?!  –  його  рука  лягла  на  плече,  хотів  обійняти.
Вмить,брови  звузилися,  відсторонилась,серйозний  погляд,    розвела  руками,
-Тю,  ти  що  з  глузду  з`їхав!  Ти  повинен  знати,  що  ми  друзі,  тож  не  нахабній!
 Як  завжди,    усівшись  на  задньому  сидінні,  машина  зрушила  з  місця,  набирала  швидкість.
Всю  дорогу  погляд    до  дзеркала,    він  любувався  її  обличчям,
-Знаєш,  я  пішов  від  дружини,  живу  в  гуртожитку.  Оце  собі  лишив  машину.  Все  інше,  що  придбали,залишив  їм.  Шкода,  скільки  вклав  сили  й  грошей  на  євроремонт.  Але  хай  не  поминають  лихим  словом.  Добре,  що  діло  не  дійшло  до  дітей.  Тоді  би  напевно  й  далі  терпів  всі  приниження.  Можна  сказати    -    в  мене  розв`язані  руки.  Нікому  й  нічого  не  винен,  нічим  не  зобов`язаний.,  тільки  шкода  років.
Він  помітив,  як  вона  ледь    зблідла,  витримуючи  довжелезну  паузу,  опустила  голову,  не  наважилася  подивитися  до  дзеркала.  
Ззаду  засигналили…  Сергій  тільки  тепер  помітив,  що  їде  з  швидкістю  40  км/  год,  натиснув  на  педаль  газа.  Їхали  мовчки…
***
-Тут  пару  будинків  і  я  буду  вдома.Дякую,  що  підвіз!-  зненацька  попросила  зупинитися  біля  магазину.
-Ти  що  соромишся,  що  нас  разом  побачать?  
-Ні,  просто  не  хочу  зайвих  розмов  і  запитань  від  батьків,  вони  сьогодні  з  нічної  зміни.
Зразу  розгублено  позирнув,  але  за  мить,  опанувавши  себе,  уважніше  ковзнув  по  ній  поглядом,  випалив,
 -Я  не  віддам  валізу!  Тобі    буде  важко  й  незручно.  І  мені  сором,  що  це  за  чоловік,  що  боїться  зустрітися  з  батьками  дівчини,  яку  кохає.
-Оце  сюрприз,-  вирвалося  з    її  уст.  Зніяковіла,  більше  ні  слова,    поспішила  в  машину.
   Між  ними  ніби  чорний  кіт  пробіг,  доїхали  мовчки.  Й  на  мить  не  підійняла  голови,  з  його    рук  забирала  валізу,  тихо  сказала,
-Дякую!  До  побачення!  Від  тебе  зразу  скільки  сюрпризів,  що  їх  всі  важко  сприйняти!
Швидкою  ходою  поспішила  до  хвіртки.
Вслід,  він  все  ж  наважився  голосно  сказати,
-Я  твій  запасний  варіант!  Прислухайся    до  свого  серця.
   Сергій  кілька  днів  не  з`являвся  на  роботі,  тільки  згодом    дізналася,  що  пішов  у  відпустку.
 Йому  було  не  до  відпочинку,  зайнявся  бабусиною  ділянкою.  Планував  збудувати  будинок,  звозив    будівельний  матеріал.
***
А  час  летів…  Дощова  осінь  навіювала  смуток.  Дівчина  часто  задивлялася  на  дерева,  які  губили  листя,  порівнювала  їх  з  днями,  які  минали  в  одинокості.Згадувала  Сергія,  який  після  відпустки  відразу  звільнився.  Хоч  було  з  ким  поспілкуватися  -    інколи    себе  ловила  на  цій  думці.То  мабуть  ненароком  випалив  –«  Кохаю».  І    тепер  просто  зник,  як  сніг  на  сонці.
Зимові  дні    принесли  недобру  звістку.  З  консервного  заводу  вивозили  всю  продукцію,  до  Нового  року  завод  мали  закрити.
Навесні  Таня  поїхала  в  Вінницю,  працювала    в  бухгалтерії  на  одній  із  фірм  по  продажу  меблів.  Колектив  дружній,  в  основному  жінки,  а  в  залі  продажу    продавчині.  Чоловіки  ж  тільки  консультант  та  директор,  яким  вже  за  п`ятдесят  й  молоді  хлопці  -  вантажники.    Від  містечка  до  Вінниці,  займало  всього  пів  години  часу  і  це    її      влаштовувало.  Одне  бентежило,  що  немає  з  ким  провести    вільний  час.  Хотілося  прогулятися  по  набережній,  полюбуватися    Бугом.  Але  одна  не  наважувалася,  адже    автобус  ходив  лише  до  двадйятої  години.
***
Уже    три  роки  вона  працює  на  фірмі  по  продажу  меблів.  А  вечорами  вдома    за  комп`ютером.  По  скайпу  спілкувалася  з  однокласницями,  любила  подивитися  кліпи.    За  пахучим  чаєм  з  м`ятою,  з  батьками  дивилася  телевізор  .  Любила  читати  книги,  слухала  музику.  Оце  і  всі  її  розваги.  Але  батькам  подобалося,  що  донька  поруч,  тому  про  особисте  життя,  не  дошкуляли  запитаннями.  Коли  дівчина    проводила  час  за  комп’ютером,  сміялася,  мати  все  ж  надіялася,  що  в  неї  є  друг.  Інколи  й  задумувалася,  чому  не  приведе  додому,  не  познайомить?  Адже  вже  не  двадцять  років,  пора  й  гніздо  звити.
   Сонячний  травневий  день…    Напередодні  обіду  метушня,  вхідні  двері  офісу,  раз  –  по  –  раз,  то  відчинялися,    то  зачинялися.  Люди  намагаються  вчасно  оформити  кредити.    Таня  підходила  до  вхідних  дверей,  крізь  скло  сонячне  проміння  осліпило  її,  поневолі  всміхнулася.  Якась  жінка  відразу    товкнула    й  незадоволено  до  неї,    
-І  до  кого  оце  всміхатися?  Дайте  зайти,  я  поспішаю.
 Інша  б  може  щось  й  сказала,  але    настрій  був  чудовий,  адже  весна  і  все  квітне  й  пахне.  Чому  люди  такі  злі?  -  майнула  думка.  Легенький  вітерець    розвівав    каштанове  волосся,  дивилася  під  ноги,  не  поспішаючи,  спускалася  по  сходах.  
   Увагу  привернув  знайомий  голос.  Біля  вантажної  машини,  з  якої  носили  меблі,  побачила  Сергія.  Гучне  серцебиття  заставило  призупинитись.  Ніби  сполохана  косуля,  очами  забігала,  чи  підійти,  чи    непомітно  прошмигнути.  Але  кортіло  поспілкуватися,  перевівши  подих,  прямим  поглядом  дивилася  на  нього.  Намагалася  в  ньому  знайти  зміни,  відразу  висновки  -  посвіжів,    навіть  помолодів  на  років  п`ять.Чекай,  на  скільки  років  він  старший  за  мене?  Напевно  на  років  шість.  Доки  думала,  він  вже  помітив  її,  йшов  назустріч,
-Привіт  Тетянко!  Як  поживаєш?  
 Вмить    дзвінкий    жіночий  голос,  привернув  їх  увагу.  Струнка,чорнява  дівчина-  продавчиня    світилася  щастям,  розставивши  руки,  впоспіх  спускалася  по  сходах,
-Сергійчику,  сонечко  моє,  де  ж  ти  пропав?
 За  мить  повісилася  на  його  шиї,
-    Чому  до  нас    не  заходиш?
Ну  і  видала!  Такої  зустрічі    він  не  чекав.  Адже  лиш  з  місяць  назад,  перекинувся  кількома  словами,  коли  по  журналу  вибирав  меблі  для  свого  будинку.  Навіть  забув,  чи  знайомився  з  нею  чи  й    ні.Така  поведінка  його  роздратувала,  обличчя  покрилося  червоними  плямами.  Що  за  концерт,  хотілося  її  запитати.  Та    вона  не  дала  й  слова  сказати,  заторохтіла,  як  сорока.
 -Ну,  зібрав  свої  меблі?  Значить  скоро  в  гості  запросиш?  
Ледь  стримуючи  гнів,  тупо  дивився  на  неї.  Таня    зробила  висновок,  що  вона  тут    зайва,  здвигнувши  плечима,
 -Сергію  рада  тебе  бачити,  не  буду  вам  заважати.
Йому  би  продавчиню  послати    до  біса,  але  ж  вважав,  на  сходах,  соромно  вести  такі  розмови.  Лише    пронизав  її  сердитим  поглядом,  кивнувши  рукою,  поспішив    до  машини.
В  цей  час  Таня    біля  кіоска  купувала  солодощі.  Ніби  й  не  хотіла    за  ним  слідити,  але    голова  сама  поверталася  в  його  бік.
***
   Їй  тільки  в  домашній  обстановці  вдалося  розслабитися..  Виснажена  роботою,  з  чашкою  чаю,  дивилася  телевізор.  Батьки  були  на  нічній  зміні,тож  ніхто  не  відволікав  від  думок.  Робота  роботою,  а  от  зустріч  з  Сергієм,  її  ніби  підкосила.  Весь  час  переслідували  думки  -      Що  в  нього  з  нею  спільного?    Можливо  в  них  щось  було?  Чому  Ємілія?  В  своєму  колі,  продавчині  часто  називали    її  кокеткою.  Чи  поряднішої  не  знайшов?    
   Не  спалось…І    ніби  місяць    не  вповні  й  з  відчиненого  вікна  пахло  свіжістю,  мало  би    заспокоїти,  заколисати.  Але    підкрадалася  думка  за  думкою  і  весь  час  про  нього.  Лише  на  мить  закрилися  повіки  -  перед  нею  він,  з  трояндами  в  руках.  Безсонні  ночі,  сердечні  тривоги,  виснажували  душу,  а  може  й  справді  це  кохання?  Чому  не  байдуже  мені?
   Раніше  часто  зазирала  до  дзеркала.а  це  й  на  мить  не  мала  бажання,  в  ньому  побачити  себе.  Помітно  змарніла,  геть  пропав  апетит,  підстерігала  тривога,  ніби  щось  загубила.  На  роботі,  вже  кілька  днів  погляд  до  вікна,  сама  себе  запитувала,  а  може  сьогодні  приїде?  Чому  раніше  його  тут    не  бачила?  Навіть  наважилася  набрати  його  номер  телефона,  але  по  ньому  відповів  чужий  чоловічий  голос.  Напевно    змінив  на  крутіший,  але  ж  навіщо  змінювати  номер?    А  може  вдруге  одружився?
 Мати  вже  декілька  тижнів  спостерігала  за  донькою,  не  витримала,  наодинці  запитала,
-Доню,  ти  посварилась  з  другом?  Хай  би  привела  до  нас,  познайомилися
-Та,  що  ти  мамо,  який  друг,  то  так  знайомий.
-Ні,  доню  поглянь  на  себе,  змарніле  личко  й  очі  задумливі,  невеселі.  Гадаю  це  не  причина  їсти,  як  мале  дитя  і  скільки  ваги  ти  втратила?
 -О  мамо,,  це  напевно  весна  так  подіяла.
 –Ти  вважаєш,  що  мати  своєї  доньки  не  знає?
-Ну  гаразд    мамо.  Але  він  був  одружений…
-Так-  так!  А    детальніше  можна,  діти  є?
 -Та  ні,  дітей  нема,  але  він  за  мене  старший  на  років  шість,  не  менше.
Материнська  усмішка  зняла  напругу,
-Ой,  доню-  доню!  Хіба  не  бачиш    який  час!  Яка  статистика?  Процентів  сімдесят,  не  менше,  розпадається  шлюбів.    А  знаєш  чому?  Бо  жінок  на  світі  більше,  от    й  котра  хитріша  та  й  обкрутить,  намагається    владнати  своє  життя.  Багато  ранніх  шлюбів,  а  вони    в  основному  розпадаються.  Ти  просто  прислухайся  до  свого  серця.  Тобі  вже  не  сімнадцять  років,  пора  дорослішати  .  Знаєш,  ми  з  батьком    вже  й    онуків  хочемо.  А  квітка  запилюється,  доки  цвіте,  подумай  доню.
   Після  розмови,  на  душі  Таня  відчувала  полегшення.  Але    думок  цілий  міх  –  Але  ж  десь  пропав  Сергій,  чомусь  не  видно.  Підкрадався  сумнів,  можливо  вже  й  справді  встиг  вдруге  одружитися?
     За  вікном  ледь-  ледь  мерехтіли  зорі…    Довкола  молодого  місяця  туман  –  віщував  дощову  погоду.  За  мить  уявила  їх  кдвох  під  парасолькою  й  посміхнулася.  Дива,  чому  так  уявила?  Згадала  його  слова  »  Я  твій  запасний  варіант»,  поглянула  до  дзеркала  -  А  й  справді  схудла,  треба  себе  брати  в  руки  й    нарешті  щось  вирішувати.
   А  час  летів…  з  дерев    й  кущів  злітало  барвисте  листя..  При  сонячній  погоді,  чарівність  осені  в  різних  кольорах    приваблювала    прогулятися  по  алеях  містечка.  Щоби  швидше  минав  день,  затримувалася  на  роботі,  додому  їздила  останнім  автобусом.
   Сьогодні  цілий  день  мжичив  холодний  дощ.  Вечоріло…  вогкість  проймала  все  тіло.  На  зупинці  автобуса,  під  парасолькою,  стояла  Таня.  Сигнал  машини  привернув  її  увагу.Через  дорогу,  з  вікна  вантажної  машини    рукою  махав  Сергій.  Де  й  взялась  впевненість,  не  задумуючись  поспішила  через  дорогу.  Він  насторожився,  адже  перехід  не  тут,  біля  магазину.  Чоло  покрилося  потом,  виліз  з  машини.  Вона  вже  стояла  поруч.
-Ну,    як  дитина,  це  просто  щастя,  що  жодної  автівки.
-А  ти    розхвилювався?
 Хустинкою  витирав  піт,
-  Звичайно!  Я  радий  тебе  бачити.  Вже  скільки  часу  пройшло,  ні  разу  не  зустрів.    На  жаль  часті    відрядження,    у  ваших  краях  буваю  рідко.
-Я  дзвонила  на  твій  телефон…
-В  мене  його  з  машини  вкрали,  разом  з  грішми.
–Багато  було?
-Це  не  важливо,  сідай  поїхали,  завезу  тебе  додому.
-Додому?
Запала  тиша.
Його  мужні  руки  лягли  на  її  плечі,
-Може  я  дочекався,  поїдемо  до  мене?
-Куди?  В  гуртожиток?
Сергій  зрозумів,  не  треба  втрачати  часу,  поцілував    в  уста.  Звільнившись,  позирнула  на  нього  й  раптово  зацвіла  густим  рум`янцем.  Нагадала,  про  запасний  варіант.  Як  добре,  що    про  це  ні  слова,    дав  час  розібратися  в  собі.  Ніби  шукаючи  підтримки,  усміхнулася  своєю  стриманою  усмішкою,  притулилася  до  нього.    Ніжний  поцілунок  в  уста,  її  відповідь  на  нього,  дав  зрозуміти,  що  вона  не  проти  бути  разом.  Радість  переповнювала  його,
-Їдьмо  в  село!  Побачиш  будинок,  який  я  побудував.  Вже    завіз  меблі,  але    все  немає  часу  розставити,  чекав  на  тебе.  Адже  це  ми  зробимо  разом?
-Так!  Особливо  на  кухні,  щоби  я  себе  відчувала  справжньою  господинею.  
Сергій  почувався  щасливим,  слідив  за  дорогою,  час  від  часу  позирав  на    неї.  Вірилось  і  не  вірилось,  що  нарешті  дочекався.  
Легенький  сміх  при  розмові  з  батьками  по  телефону..  Ніжний  погляд  до  нього,
-Ну  все,  я  попередила  щоб  сьогодні    на  мене  не  чекали.  Ми  до  них  навідаємось  у  суботу…
   Вона  дивилась  у  вікно…    Холодна  осінь  і  непривітна,  мжичить    дощ.  Та  нині    і    погода    мені  не    зіпсує  настрій….    Ну  от  нарешті,  настав  момент    почати  своє    сімейне  життя.  В  серці  зацарювала  радість,  душевний  спокій.
   Край  дороги  під  дійством  вітру    в  купах  копошилось  листя,  ніби  горнулося  одне  до  одного.  Усміхнена  задумалась  -  Осіння  казка…  напевно  в  таку  пору  всі  хочуть  зігрітися,  сховатися  в  обіймах,    як  і  я.

                                                                                                                                                             Листопад  2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.12.2021

В перший день зими

Перше  грудня  -    зими  перший  крок,
Упевнений,  легкий    і  сміливий,
Це  ж  сніжинок,  веселий  танок,
Чаруючих,  сріблястих  зірок.

Заясніло,  біло  навкруги,
Перший  сніг  -  заяскравів  весь  світ,
Краса  тішить,сяють  килими,  
Шле  зима,  перший,  сніжний  привіт!
*

Шановні  друзі!  З  першим  днем  зими!
Хай  всім  принесе  мир!  Здоров*я  і  наснагу!
Білосніжної  краси  і  тепла  в  серця!
 Хай  нікого  не  обходить  щастя!

                                               01.12.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932585
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.12.2021

Я хочу довго…

Я  хочу  довго...  поблукати  в  лісі,
Поміж  оголених  дерев  і  кущів,
Лиш  в  срібних  краплях,  скрізь  гілочки  лисі,
Ледь  почорнілі,  від  вразливих  дощів.

Вони  напевно,  від  смутку  дрімають,
Що  поскидали  золотисте  вбра́ння,
Що  їх  птахи,    ранком  не  привітають,
І  не  зігріє  зранку  щебетання.  

Я,  як  колись,  хотіла  б  теж  почути,
Від  того  співу,  серце  завмирало,
Іще  і  досі  не  можу  збагнути,
Чому  так  швидко,  літо  відбуяло.

Не  раз  спинюся,  озирнусь  довкола,
Проміння  сонячне,  ніби  й  яскраве,
Чому  в  дерев,  душенька  охолола,
Хоч    сонце  гріє  й  доволі  ласкаве.

На  все  свій  час,  як  і  в  житті  буває,
Подібно,  як  чотири  пори  року,
Весна  від  роду  -  дитинство  втішає,
А  згодом,  молодість  радує  око.

Бо  вже    ідеш,  тим  шляхом.  Літню  красу,
За  щастя  сприймеш,  ти  мудрість  і  зрілість,
Сміло  в  супротив,    буремному  часу́,
Життя  пізнаєш,  не  відчуєш  слабкість.

Готовий,  досягти  найвищих  вершин,
Сім'ю  замати,    благословить  дітей,
Чомусь,  так    замало  для  тебе  хвилин,
Сповна    вселити,  задум  своїх  ідей.

Пора  осіння,    онуки  на  руках,
Срібляться  коси,  думок  забагато,
Ще  обійняти,    їх  годен,  ніби    птах,
І  влаштувати,  для  них    дивне  свято.

Коли  при  зустрічі,  ті  оченята,
Сяють  зірницями  і  усмішки  на  обличчях,
І  в  захваті,  тепленькі  рученята,
Чола  торкнуться,  вже  й  сльози  на  о́чках.

Серце  співає,    ти  пізнаєш    радість,
Та  час  летить,  осінь  скидає  листя,
Хмариться  небо,  підступає  старість,
Та  не  бажаєш,  все  ж  із  цим  змириться.

А  згодом,  зимонька,так  захурделить,
Із  вітром,    заспіває  колискову,
Хоч  і  доріжки,    снігами  застелить,
Іще,  зустрінеш  зіроньку  ранкову.

Надій  не  втрачу,  поблукати  в  лісі,
Де  кучугури  в  сонячному  сяйві,
На  якісь  миті,  загублюся  в  ча́сі,
Щоб  не  догнали,  думки  жалкі  й  зайві.

                               24.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932454
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2021

Неслухняна Чуча ( казка)

     Неподалік  від  поля    і  лісу  ,  в  покинутій    хатині,  під    старою  трухлявою  підлогою,  в  нірці  мешкала    Миша.  Вона  проживала    з    донечкою  на    ім`я  Чуча.  Миша  ,  самій  донечці    далеко    бігати    ніколи    не  дозволяла.Та    інколи  Чуча  потай  нишпорила  під  підлогою  і  вибігала  надвір,подивитися  на    ліс.  Вона  любувалася  ним,  особливо,  коли  з  дерев    злітало  кольорове  листя.  Від  радості    в  її  очах  сяяли  зоринки,  задоволено  підскакувала  і  пищала,
-Ото  би  й  мені  так  політати!  І  чому    я  не  пташка?  Чому  таких  крил    в  мене    немає?  Ну  навіть,  не  хай  би    на  якийсь  час    я  побула    хмаринкою,  ото  би  політала,  побачила  світу.
       Ця  мрія    довго  не  давала  спокою.  Їй  хотілося,  щоб  якнайшвидше  мама  побігла  в  поле  по  зерно.  
Одного  дня  майже  весь  час  дощило.  Та  підвечір,  дощ  ущух  і  Миша  вкладала  доньку  спати,  сама  ж  хотіла  побігти  в  поле  назбирати  зернят  пшениці.
     Осінння  погода  ніби  спонукала  до  сну,  але  маленькій,  вередливій    Чучі  не  спалося.    То  на  один  бік  повернеться,  то  на  другий.  За  мить  хитро  поведе  оченятами,  подивиться  чи  мама,  ще  вдома,  чи  вже  пішла.  Стук-  стук  хвостиком,  це  вона  так  сердиться,  думає  -  І  коли  ж  мама  піде    по  ті  зернята?
   В  нірці  тихо….  Чуча  лежала  з  закритими  оченятами,  вдавала,  що  спить.    Миша  прислухалася  до  дихання  доньки,  
-Ну  нарешті  вгамувалася,  ото  непосида!  Тільки  й  слідкуй  за  нею,  щоб  часом    кудись  не  побігла,  не  потрапила  в  якусь  халепу.
   Матуся  завжди    за  неї  хвилювалася,  адже    вже  декілька  раз,    витягувала  з  під  купи  камінців.  Не  розуміла,  чому  вона  під  підлогу  лізе?  А  одного  разу  Чучі    довелося  довго  пищати,  доки  матуся  не  повернулася  з  поля.Тоді  навіть  захворіла  та  добре,  що  за  три  дні    хвороба    відступила.  
     Миша    ковдрою  накрила  донечку,
-Ну  все  добре,  здається  спить,-  пропищала  і  вискочила  з  нірки.
 Минуло    кілька  секунд  ….  Чуча  зірвалася  з  ліжка,  потай    споспішила  за  мамою.  Втішила  себе,
-  Ну  нарешті,  я  дочекалася!  Сьогодні  моя  мрія  здійсниться!
 Вона  пробігла  попід  хатиною  і  далі,  оминаючи  якийсь  хлам,    гірку  хмизу,  добралася    до  лісу.
В  захваті,  від  падолисту  вертіла  голівкою,
-О!  !  Яка  ж  краса!
   Листя  тихо  злітало,  кружляло,  заворожувало.    Вона  й  не  помітила,  як    опинилася  біля  старого  дуба.  Жовте  листя,  доволі  більше  за  листя    з  інших  дерев,  тож  вирішила    політати  на  ньому.  В  захваті  від  своє  ідеї,  спритно  пробігла  по  товстому  стовбурі.  Зупинилася  майже    на    самій  верхівці,  
-Ой  –  ой,  це  я    з  листочком,  вже  зараз  полечу.
 Озирнулася  довкола,  від  побаченої  краси  лісу,  не  змогла  й  слова  пропищати.  На  мить  закрила  оченята  і  уявила,що  вона  вже  летить.  Раптом  одна  задня  лапка  сповзла  з  гілки,    вона  ледь  втрималася,  злякалася,подивилася  вниз,
-Ой,  як  я  високо!
 Не  задумуючись,    передніми  лапками    схопилася  за  листочок,  який  ще  тримався  на  гілці.Та  вмить  він  відірвався  і    мишка  з  ним  полетіла  донизу.  Перед    очима    замерехтіло,  від  страху  закрила    очі.  
Вона    спинкою  впала  на  купу  листя,  що  лежало  на  купі  хмизу.  Тремтіла,  подібна  листочку,  що  ще  тримався  на  дереві,  сперечався  з  вітром.  Відкрила  оченята,    ніби  перед  нею  хмари,    їй  здалося,що    летить  разом  з  ними.  Та  поворухнувшись,    відчула  легкий  біль  у  спині,  
-Тю,  та  я  здається  не  лечу,  а  лежу!  І  чому  все  так  швидко,  чому  не  так,  як  листя?
Та  знову  позирнула    до  неба.  Хмари  пливли  до  заходу  сонця.
-Ой  і  мені  треба  поспішати  додому,  скоро  зовсім  стемніє!
 Але  вона    кілька  раз  пробігла  довкола  дуба,  зрозуміла,  що  заблукала,  стомлена,  залізла  в  хмиз,  вирішила  відпочити.  Злипалися  очі,  дрімала.
 Пройшло  трохи  часу….Чучу  розбудив  шурхіт  листя.  За  мить  перед  нею  стояла  мама  Миша,
-Як  добре,  що  я  тебе  знайшла!  Ох  і  чому  ж  тобі  вдома  не  сидиться?  І  чого  було  бігти  так  далеко,  чи  мене  шукала?
Чуча  мовчала,  в  неї    трохи  боліла  спина,але  про  це  не  наважилася  сказати.  Вона  знала,  що  мама  буде  сваритися,    розуміла,  що  вчинила  не  правильно.    Але  обов*язково  розповість,  що    разом  з  листком  упала  з  дерева  та  не  зараз.  Вже  потім,  як  вкотре  в  кутку    відбуде  покарання,  попросить  вибачення.  І  мама,  як  завжди  її    приголубить    і  скаже,
-Дорослішай,  донечко!  Це  добре,  що  цього  разу  я  тебе  знайшла,  але  могло  статися  й  гірше.
Приховуючи  біль,  вона    додому  бігла  поруч  з  мамою.  Їй,  як  скоріше  хотілося  бути  в  своїй  затишній  нірці.
***
   Дітки!    Не  робіть  таких  помилок,  як  мишка  Чуча!  Прислухайтеся  до  порад.  Батьки  завжди  вам  бажають  тільки  добра!
                                                                                                                                                                                                                     28.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2021

Зажурений ліс

 Скажіть,  чи  нині,  ви  бачили  ліс,
Стоїть  зажурений  в  якійсь  задумі,
В    легкім  тумані.    Діаманти  сліз,
Срібляться  роси  в  осінньому  сумі.

Не  пестить  сонце,  над  лісом  хмари,
Та  це  ж  уже  настала  пізня  осінь,
 Примхлива  пані,  проводить  чвари,
З  дощем  і  вітром,  геть  зникла  просинь.

Сумує  ліс,  затихли  всі  птахи,
Інколи  спокій  порушить  листя,
Легенький  вітер    гойдає  верхи́
І  роси  падають,  як  намисто.

Майже    з  оголених  дерев,  трохи,
Зліт  листя    у  повільному  вальсі,
Уже  відчуло  зимовий  подих,
 І  впаде,  у  глухім  безголоссі.

Скажіть,  чи  нині  ви  бачили  ліс,
Уже  здаля  ,  зовсім  не  майорить,
При  землі  листя  й  темно  жовтий  віск,
 Зимова  днина,  вже  скоро  схитри́ть,
Краса  осіння…  з  часом  відгори́ть.

                                                           10.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=932223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.11.2021

В розчаруванні ( поема)

Ми  живемо,  з  вами  у  іншому  світі?
 Гниєм  і  прієм,  як  мотлох  у  суцвітті,
Чому    в  городах  працюєм,  як  годиться,
Але  не  в  змозі,  як  пани  збагатиться?

На  жаль  давненько,  царює  алігархат,
Що  залишив,  народ  без  землі  й  без  хат,
Собі  ж  хороми,  машини  і  за  кордон,
 Поїздки  часті,  не  хтять  позбутись  корон,
 Які  в  радянські  часи  собі  придбали,
Коли  заводи,  за  безцінь  підібгали,
 Тепер  шикують  і  ціни  підіймають,
А  що  то  совіть?  Чи  вони  її  мають?

*
Рясниться  сонях,  на  моїй  рідній  землі,
Ковтаю  сльози,  надто  боляче  мені,
Коли  ціна,  на  олію  серце  крає,
Хтось  такий  біль,  із  царів  відчуває?
Чи  буря  в  них,  золочені  дахи  знесла,
І  залишила,  обдертих,    збулись  крісла?

*    
Моя  стражденна,  рідненька  Україно,
Народ  мовчить,  уже  давно  впав  на  коліна,
На  жаль  і  сили  піднятися  не  має,
Живе  у  злиднях,  дні  і  ночі  страждає,
 А  хтось  тікає,  в  Америку,  у  Польщу,
Підносить  судна  і  замітає  площу,
Рідко  кому,    там  робота  до  вподоби,
Хтось  може  скаже,  усе  це,    від  жадоби?
Але  ж    дітей,    треба  до  школи  зібрати,
Вже  сорок  років,  а  ще  й  немає  хати.

*
 Кажуть  біда,  одна  не  ходить  по  країні,
 Тужні,  не  милі,  ті  пісні  солов`іні,
 Які  лунають,  від  можновладців  давно,
Почуй  Всевишній,  гірко,  людям  не  смішно.
 Дорожча  хліб,  а  що    вже  й  вивезли  зерно?
Війна  скінчилась  ?  Про  неї  уже  й  мовчимо,
 На  сході  й  досі,  стріляють,  убивають,
Про  мир  й    не  чути,  сумно,  сім`ї  страждають.

*
З  села  по  пенсію,  стара  диба  пішки,
 Через  лісок,  навпрушки,  подібна  кішки,
Щоб  часом  хтось,  не  відібрав  грошенята,
Услід  дивились,  сполохані  звірята,
Думки  тікають,  ховаються  по  кущах,
Там  із  бажанням,  утаїти  свій  острах.
П`ять  кілометрів  до  пошти,  дожилися!
А  що  пани,  де  ваш  глузд,чи  напилися,
 Можливо    Бренді,  чи  інакших  напоїв,
 Тож  що  від  влади,  вже  ваш  панич  накоїв?
Закрили  пошти,  медпункти,  на  жаль,  й  школи,
Що  раді  всі?  Зате  відкрили  офшори,
 І  тепер  кажуть,  це  давненько  в  законі.

*
Два  роки  поспіль,  всюди  вірус  вирує,
Нема  кордонів,  чи  хтось  народ  почує,
Що  тут  та  десь,  бракує  кисню,  спасіння
А  що  пани,  врешті-  решт  прозріння?
Що  не  в  грошах  щастя,  чи  не  вчила  мати,
Щоб  бути  добрим,  треба  совість  мати!
Не  забереш,  усе  з  собою  на  той  світ,
Ти  на  тім  світі,  такий  же  прогнивший  цвіт,
Гріхів  набравшись,  вповні,  по  самі  вінця,
Тобі  не  бачить  раю,  пітьма  в  зіницях.

*
 Новини    знов  -    сполохались  за  тисячу,
 А  може  хтось,  протягне  руку  тремтячу,
Мабуть  все  тіло  здригнулось,  від  сліз,  болю,
 За  життя  злісне,  картаючи  й  за  волю,
 І  проклинаючи,  вкотре  свою  долю,
Протопче  стежку  по  рідненькому  полю.
Кілька  зернин,  візьме,  пригорне,  як  дитя,
 До  неба  погляд,  а  чи  буде  майбуття?
У  дорогої,  рідної  України,
Чи  степи  чорні  і  кинуті  руїни,
У  спадок  лишаться?  Ой,  боюсь  напевно  ні,
 Бо  давно  круки,  бродять  по  моїй  землі,
Надію  мають,  забрать  під  свої  крила.

*
О,  моя  славна,  рідненька  Україно,
Народ  мовчить,  уже  давно  впав  на  коліна
Борімось  люди!  Адже  терпіть  не  гоже,
   І  кожен  з  нас,  знаю,  навіть  словом  зможе,
Донести  правду,  про  це  злиденне  життя,
     У  панів  совість,    щоб  проснулась.  Й  майбуття,
       Віджило  знову  і  розквітло  в  суцвітті,
           Стала  з  найкращих  країн  на  всьому  світі!

***
 О,  Боже!  Від  болей  й  зневіри,  в  жилах  кипить  кров
Прошу!  Поверни  нам  Віру,  Надію  і  Любов!

                                                                                       17.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931948
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2021

Я з тобою блукала

Я  з  тобою  блукала,  по  стежках  уздовж  лісу,
У  думках  розмовляла,  серцю  тепло,  на  втіху,
Мене  нащо,  ти  осінь  знов  турбуєш  сльозами,
Коли  так  одиноко,  темними  вечорами.

 Ти  сама,  запросила,  хмари,  дощ  і  цей  смуток,
І  взяла,  розбудила,  всіх  образ  моїх  жмуток,
 Нині  ж  я,  їх  ховала,  як  так    можна  подалі,
Краплі  били    в  обличчя,  навівали  печалі.

 Трепіт  тіла,  холодно,  зойки  –  крики  пташини,
 І    змарнілі  листочки  падають  із  шипшини,
Гілочки…  темно-  сірі,  по  них  краплі  намистом,
Та  краса  не  втішає,  хоч  виблискують  златом.

Озирнуся…  довкола,  де  ж  журбу  приховати,
Краще  чаю  запарю,    і  п*янкий  запах  м`яти,
Мов  сповиє  хатину,  геть  сумління  розвію,
Подивлю́сь  до  віконця,  знов  про  весну  помрію.

                                                           21.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931870
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2021

Не студён вечерок ( слова к песне)

Не  студё́н  вечерок…
Река,  тра́вы,  лесок
Желтизна́,  как  песок
Путь  листвы́,  недалёк

Ведь  слегка́  ветерок
Словно  ста́рый  дедок
Не  силё́н  щёк  надуть
Лишь  пове́ет  чуть-  чуть
*
На  меня́,  так  похож
Уж  совсе́м,  я  негож
Старость,  во́жжи  взяла
Си́лушку  забрала

Словно  ко́нь  вороной
Пахал  зе́млю  весной
Нынче  я́,  посмотрю
В  реке  гру́сть,  утоплю
*
Ноги  са́ми  несут
Слёзы  го́рьки  текут
Шаг  за  ша́гом  кряхтя
Поруга́ю  себя

Уж  бы  до́ма  сидел
С  горя  пе́сню  запел
Но  пройду́сь,  хоть  разок
Ведь    давно́  одинок
*
Здесь  разве́ю  тоску
Потепле́ет  глазку
Погляжу́,  край  родной
Милый  мо́й,  дорогой

Хочу  до́лго  любить
Чашу  сча́стья  испить
Здесь  сторо́нка  моя
Как  люблю́,  я  тебя
*
Не  проща́юсь,  я  нет
Хотя  мне́,  много  лет
Вновь  пройду́сь,  вечерком
Погрущу́...  о  земном.

 Последний  куплет    повторить.

     02.11.2021р

                                               Навеяла  картина

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931735
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 23.11.2021

Женихався дід

Дід  сміливо  женихався
До  сусідки  Маргарити
Як  той  півень  вихвалявся
Співать  вмію,    говорити
 На  любу  тему  і  вірші
Тобі  черкну,  я  від  душі.
Тож  не  будеш  сумувати
З  самотністю  розмовляти.
Одненька…  іще  змолоду
Подумала…    й  дала  згоду

Нічка,  зорі...  вкладавсь  спати
До  віконця,    каже  ляжу
Ясне  сонце,  я  проспати
Не  посмію!  Як  писати?
Щось  я  буду,  щоб  натхнення
Прийшло  зранку.  Щоб  втішалась
Моїй  Музі.  Посміхалась
Тепло,  мило  й  не  бідкалась
Що  мене,    нині  прийняла.

По  хаті  храп,  дрижать  стіни
Де  ж  той  сон  у  Маргарити?
Ледь  дочекалася  днини
Пішла  в  кухню  борщ  варити
 
Перший  промінь  ліг  на  плечі
Усе  встигла  зготувати
 Чує  в  хаті,  щось  лепече
А  вже  згодом  став  співати

 Він…  і  справді,  як  той  півень
Бо  ж  слова,  одні  й  ті  самі
От,  самооцінки  рівень!
Не  докажеш,  як  і  Хомі
 Що  співака  некудишній
Голосок…    хриплий.  Вранішній
Ото  ніби  з  перепою
Набрид  піснею  нудною
Уже  зранку  Маргариті.
Та  стерпіла  посваритись
 Хай  подивлюсь  іще  трохи
Маю  впевненість  змиритись
Знаю  гірший,    є  в  Явдохи.  

Одягнеться  в  вишиванку
Бо  так  завжди,  вона  ходить
Від  сокири,  уже  зранку
І  від  дров  рученьки  зводить
І  так,  воно  повелося  
Снідать  завжди  все  готово
Чоло…  потом  вкривалося
А  йому,  все  однаково.

Було  й  гукала-    кілька  раз
 З  кімнати  пісня,  мов  глухий
Та  часом  крикне  -  Ну  зараз
Хай  я  не  втрачу,  час  творчий
Саме  натхнення,  потерпи
Хіба  так  важко  докупи
 Кляті  ті  дрова  занести?!

Одного  разу,  під  вечір
Напившись  чаю  із  медом
Мову  завів,  -  Пішли  надвір
Там  полюбуємось  садом
Вірші  читатиму  тобі
Свіже  повітря  сил  придасть
Моя  душа,  як  у  вогні
Врешті  між  нас,  блисне  пристрасть
 
Ах  клятий  півень,  пройдоха
 Ич,  чого  іще  забажав
Що  уже  не  бідолаха?
Най  би  хоч  трішки  поважав.

Відгодувала.  Годящий
Уже    став,  до  цього  діла
Ах  ти  прихвостень  ледащий
Добре  вчасно  зрозуміла

Жер  на  халяву.  Піснями
Ніколи,    ситий  не  станеш
Ще  й  з  пустими  кишенями
Прийшов!  Скажи  совість  маєш?

Вже  в  руці  тримала  скалку
Налякався,    дід,  аж  упрів
Ти  лиш  здатен  пить  горілку!
Збирай  речі  і  фуфайку!
І  іди,  під  три  чорти!  

 Ти  і  справді,  як  той  півень
На  чужі,  скачеш  городи
   Вже  наслухалася  пісень
Буть  поетом  від  природи
Такому  хвойді  не  дано!
***
Тож  дивіться  жінки  милі
Кого,  до  себе  приймаєте
 Бережіть  мудрість,  а  милість
Завжди́,  до  себе  сприймайте!
 
                                           19.11.2021р
   

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931414
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021

Хмари… ніби круки…

Потемні́ло  всюди…Хмари...  ніби  кру́ки,
Здаля́  волохаті,  крила  весь  час  в  ру́сі,
То  летя́ть  так  стрімко,  то  замруть  у  ча́́сі,
А  ни́жче  маленькі  кружляють  у  ва́льсі.

Та  ра́птом  заплачуть,  то  тихо,  то  р́ізко,
Холо́дні  краплини  встеляють  нами́сто,
По  ли́стю…    багровім,  то  лагідно  й  ле́гко,
Прити́снуть  так  сильно,жаль  листю  зава́жко.

Зі  сві́том…  прощаються,  у  полудрьо́мі,
Напе́вно,    сни  бачать,  яскраві  про  лі́то,
Їм  би́,  ще  погрітись  та  надто  рани́мі,
Свій  су́м  й  сподівання    сховають  у  зи́мі.

Все  не́бо  померкло…  Хмари...  ніби  кру́ки,
Пролітаю́ть  стрімко.  Мов  співають  з  ві́тром,
Під  му́зику  скрипки  жалобливі  звуки,
Не  бажаю,  я  із  осінню  розлу́ки.

                                                       20.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931412
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.11.2021

Іжачок і мишка ( казка)

Пізня  осінь…  шурхіт  листя,
Блиск  роси  -  немов  намисто,
І  стіка,  ледь-ледь  донизу,
Із  під  листя  та  й  з-під  хмизу.

     Чорний  ніс,  як  той    п`ятачок,
Іще  трішечки  голочок,
 Хмиз  ворушиться.  Враз  за  мить,
Сіра  мишка,  як  затремтить.

-Пі-пі-пі,  налякав  мене!
-І  чого,  тут  носить  тебе,
Обізвався,  вмить  іжачок,
І  улігся,  він  на  бочок,
-Чи  не  бачиш,  вже  давно  сплю,
Пізню  осінь,  я  не  люблю.

Мишка  хвостиком  круть-  круть-круть,
Не  спіймала,  отих  слів  суть,
Очки  хитрі  й  зразу  вперед,
Тепер  знаю,  я  той  секрет.

Чому  спить  так  довго  їжак?
Не  зимовий,  значить  хижак,
До  спання,  ще  знатний  мастак!  

                             15.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931280
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.11.2021

(Смішні ) новини з ТБ

 Мої  думки  знову  крилаті
І  не  сидиться,  нині  в  хаті
Та  мрії  всі,  змотані  дротом
Я  не  втішаюсь  їх  польотом

Емоції,  як  вгамувати?
Що  ще,  від  влади  нам    чекати?
О,  обіцянки!  Знов  про  гроші
Кажуть  їх  наміри  хороші

Що  старий  дід  чи  та  бабуся
Має  смартфон?  Я  ж  дуже  злюся
О!  Боже!  Що  твориться  люди?
     Із  нас,  насміхаються  всюди

Грошви,  катма  купити  ліки
Від  сліз,  злипаються  повіки
Скоро  замерзнуть  і  в  хатині
Хіба  позаздрить  хто  людині?

Де  батареї  вже  холодні
 І  очі  болісно  -  голодні
 Шукають  хоч  окраєць  хліба
 В  смітті,  ковтають  сльози  з  схлипом
*
Який  то  сором!  Про  спортзали
Ведуть  розмови  й  про  вокзали
У    подорожі  пропонують
О,  люди,  коли  ж  нас    почують?

В  хмаринах…  Знов  небо  безкрає
Так  боляче,  душа  ридає
Коли  ж  просвітлення  настане?
І  чи  позбудемось  омани?

Що  дочекалися  пошани?!
На  жаль  розставили  капкани
Щоби  як  швидше,  пішли  в  той  світ
Щоб  не  діждались  весняний  цвіт..
*
Я  хочу,  озирнутись    назад
Згадати,  той  травневий  парад
Коли  вся  Прип`ять  тліла  в  імлі
Народ  мовчав,  бракувало  слів

І  підкорявся  можновладцям
Певно  комусь  було  за  щастя
Себе  відчути  царем  землі
Усіх  тримати  у  неволі
Щоб  підкорялись  їх  сваволі.

Ті  дні  минули,  спомин  у  снах
 Щемить  під  серцем,  бере  острах
Колись  кляли,  що  ж  тепер  маєм?
Іде  дідусь  осіннім  гаєм
Збира  хмиз,  щоб  розпалить  пічку
Щоб  не  згинуть  у  зимну  нічку
 *
З  ТБ  звіт  -    тож  Вам  дамо  гроші
Почуйте,  наміри  хороші!
Пропонують  спортивні  зали
Хай  на  газ,  краще  би  додали

У  фітнес  клуб  бабцю  повести?
Чи    по**ріли?  Господи  прости!
Он  ходить,  у  подертих  капцях
Збирає...  пляшки  по  вулицях
Щоб  заплатити  за  комуналку
Чи  вона  думала  ще  змалку
Що  втратить  сили  край  підняти
А  потім  жебрачкою  стати...

У  розпачі,  дід  пригорта  стяг
О,  люди!  Зараз,  не  до  розваг!
О,  Україно,  що    з  тобою?
Невже  завжди,  себе  рабою
Ти    по  житті,  будеш    відчувати?
 А  може    досить,  нам  страждати?!  

Що?Люд  спасе  (смішна)  тисяча  
Та,  подана  з  барського  плеча?
Обіцяні  робочі  місця,
А  де?  Лише  це  дасть  всім  життя
Якого  гідні    українці.

На  жаль  мрія,  як  згасла  свіча…
Яким  світ,  побачить  онуча?!
О,  Україно,  що    з  тобою?
Чи  побачу    сонце  весною?!

*
Звабливий  сир  у  мишоловці
Від  пропозицій  люди  в  шоці.

                                 16.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931147
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.11.2021

Пізня осінь

 Ніжно  сонце  прихилилось  до  землі  низенько
Ген  до  лісу,  придивилось,  холоди  близенько
Скрізь  панянка  мандрувала,  осінь  золотава
 Листя  до́низу  спадало,  наче  то  забава
Є  ого́лені  дерева,  стовбури  блискучі
 Скоро  зи́монька  нагряне  й  морози  кріпучі
Ще  цілу́є  сонця  промінь,  листочки  багрові
Під  нога́ми  скрізь  їх  купи….  Різнокольорові…
Час  від  ча́су  десь  ворона,    різко  б`є  на  сполох
Сухе  ли́стя  пошарпане,  сіялось,  як  порох
Сірий  по́піл  розсипався,  притрусив  довкола
Трава  со́нна,  руда  всюди,  вгасла  зовсім  квола
 Захова́вся  папоротник,  в  павутинній    сітці
Стало  ти́хо,  все  завмерло  і  вода    у  річці….
 Пізня  о́сінь    розплескала,  фарби  чорні  й  сірі
Дуже  си́ро  й  прохолодно,  приховались  звірі…
Опусти́ла  з  сумом  плечі,  осінь  золотава
Дощ  услі́д  кидав  краплинки…  Ой,  як  я  пристала
Темний  пла́щ  і  руда  шляпа,  спокою  немає
То  запла́че,    то  сміється,  на  мить  задрімає….

                                                                                       10.11.2018р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2021

Ой, Наталочко… ( слова до пісні)

Давно  мріяв  про  дружину,
Мені  кажуть  -    нагорода,
Тож  зустрів  одну  дівчину,
Подаруночок  від  Бога.

Ой  Наталочко,  Наталі,
Ранком    сонечком  сіяєш,
Ти  найкраща  на  всій  землі,
Цього  може  і  не  знаєш.

Тобі  заздрять,    всі  в  окрузі,
 Й  пара  лебедів    у  річці,
І  ті  квіти,  що  у  лузі,
Не  будь  вдома,  як  у  клітці.

Очі  –  зваба,  уста  –  вишні,
На  побачення  чекаю,
Всі  відмови  -    знаю  лишні,
Тож  надії  не  втрачаю.

Ой  Наталочко,  Наталі,
Заплету  у  косу  стрічку,
Геть  відкинем  свої  жалі,
Поцілуєш  мене  в  щічку.

Любцю  Наточко,  Наталі,
Нас  не  буде  сварить  ненька,
Ми  з  тобою,  вже  не  малі,
 Ясним  сонцем…  стань  рідненька.

Минув  день…    підкрався  вечір,
Ой,  лебідко  не  пручайся,
Обійму,  ніжно  за  плечі,
Втратив  спокій,  закохався.

Ой,  Наталочко,  Наталі,
У  зірковім  карнавалі,
Ясна  зірка  в  осінній  млі,
Ти  найкраща  на  всій  землі.

                                     05.10.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930845
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.11.2021

Душевна розмова

До  о́брію…  хилились  хмари
 Білих  катма,одні  сіренькі
 З  собо́ю,  осінь  забрала  чари
Зтемніли  фарби  веселенькі.

 Цвіт  чорнобривців,  помарнілий
Лиш  нагідки,  як  молодиці
І  любувавсь,  дуб  пожовтілий
Ніби  пив  со́лод  із  криниці

Опале  листя,  ледь  кружляло
 Лягло  приховуючи  жалі
В  листопадному  карнавалі
З  любов`ю    квіти….  затуляло
В  протистоянні  зимній  кралі
Щоб  все,  у  спо́кої  заснуло

Втіша́в…  яскраво-  жовтий  колір
Гілки  донизу,  одній  шепіт
Ой,  лю́ба,  вже    відспівав  жайвір
   Біль  на  душі,  легенький  трепіт

Що  я  засну,  більш  не  побачу
 Яка  ти  сонячно  красива
Як  не  зігрію  не  пробачу
Буде  боліть,  голівка  сива

І  не  прийде́ш    у  сон  зимовий
На  не́бо...  погляну  й  помрію
Що  день  ясни́й,  буде  чудовий
Згада́єш,  плекаю  надію
Твій  шепіт,  лагі́дний  почую

Вітер  розмову,    довго  слухав
Мені  б,  навчитись  так  кохати
Він  співчував,  тихенько  дмухав
Не  смів  коханню  заважати.

                                                     07.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930582
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2021

О, моя мово! (ода)

 О  моя  мово,  калинова,  співоча
Ти,  як  веснянка,  краса  дівоча
 В  сорочці  вишитій  і  в  віночку
Передаєшся…  доні  й  синочку
Тебе  завжди,  я  в  душі  плекаю
Ніби    любов  неньки  відчуваю.

Передавалась  з  її  молоком
Дзвеніла  ніжно  й  тихо  струмком
 У  колисковій,  як  клала  спати
Пісень  вкраїнських  вчила  співати
І  берегти,  як  зіницю  ока.  

О,  моя  мово  -  світанок  й  зорі
Світлії  мрії  в  небеснім    морі
Тебе  ганьбили,  а  ти  сіяла
Сотнями  літ,  в  борьбі,  все  ж  буяла
Як  диво  квітка,  в  безмежнім  полі
У  сподіванні  кращої  долі.

Була  в  в`язницях,  знала  знущання
Знов  заясніла,  як  зірка  рання
 Тобі  ж  світити,  зігрівати  серця
 Щоби  в  родині  було  щастя.

Закріплена  клятвою  народу
Сприймаю,  як  свяченую  воду
 Що  придає,  сили  на  все  життя
 Несу  з  любов`ю  в  мирне    майбуття
Передам  радо,  дітям    й  онукам
 Щоб  прославляли    її  у  всі  віка!

***

 Шановні  друзі!
Щиро  вітаю  з  Днем  української  писемнності  і  мови.
Бережімо  й  прославляймо  нашу  рідну  мову!
Успіхів  Вам  в  творчості  і  нових  досягнень!

                                                                               09.11.2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.11.2021

Звуки з минулого

                                                     Його  й  досі  
                                                                                                 пам*ятають  на  Батьківщині..
*
Гармошка  грала….  в  переході…
 Веселий  танець,  це    кроков`як
 Привіт  з  минулого.  Не  в  моді
Уже  давно,  лиш  чуєш  гопак

Завзятість  майстра,  невгасала
 Відчуття  клавіш,  спритність  пальців
Душа  з  гармошкою…  співала
Було  кружляє,  в  ніжнім    вальсі

Давні    часи!  Все  вечорниці
Хоча  й  життя,  надто  туманне
Пісень  співали  молодиці
Щоби  забути  й    їх  злиденне

Ще  до  війни...  і  саме  в  той  час
Гармошка  славилась,  на  весь  світ
ВІРИ  вогонь,    в  людей  не  погас
В  серцях  Надія  -  ніби  граніт!

       І  настав  мир!  Позбутись  чобіт
Народ  спромігся,  ворог  утік
На  душі  легше,  стало  й  тобі
Веселі  ноти  грав  чоловік

Важкі  часи…  Заводів  фабрик  
Відбудування.  Лише  на  мить
В  руках  гармошка,  він  фонатик
Знов  лине  пісня  й  хочеться  жить

І  все  частіше,  в  буйноцвіті
 Чули  частівки  й  веселий  спів
Прожив  з  гармошкою  на  світі
І  хоч  хвороб,  здолати  не  зміг
Про  себе  славу  все  ж  залишив
*
 Я  пам*ятаю  твої  очі
Ясні,  в  них  сяючі  зоринки
І  звук  гармошки  серед  ночі
Я  чую,  то  дощу  краплинки
Мені  татусю,  приносять  спогад.

                                                       07.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2021

Втіша сонячна днина

 Поміж  хмар  ясніє  просинь…
Сонце…  злата  не  шкодує
В  черевичках,  модних  осінь
Листям…  місточки    будує

 Нині  нічка  просльозилась
Жовті  фарби  посіріли
Тож  водою  земля  вмилась
Де  –не-де  краплі  яскріли

 Як  розсипане  намисто
 Й  мерехтіли  веселково
На  калині,  урочисто
Кегли  сяють  світанково

Он    синичка,  вже  на  гілці
Ціт-те-те-  мов  привіталась
До  заблудшої  мокриці
 Й  веселенько  розгойдалась

 Хоч  і  вогко    й  холодненько
Та  втіша  сонячна  днина
Іще  ж  сонце,  височенько
Тож  погріюся,  я  нині

                               06.11.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=930081
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.11.2021

По асфальту каблучки

                                                       Как-то  навеяло…  летним  вечером
                                                       Она  спешила,  была  мной  замечена
                                                   Вдруг  вдохновением  увенчана…
                                                           Словно  под  музыку,  родился  стих...

*
Звонкий  звук….  разносился  вокруг
Каблучки….  по  асфальту  стук  -  стук
А  по  клумбам,  под  солнцем  цветы
Я  спешу,  знаю  ждешь,  меня  ты
*
Как  всегда,  назовёшь  кокеткой
А  мне  кажется,  сладкой  конфеткой
Ведь  когда,  это  часто  слышу
На  мгновенье,  свой  нрав  возвышу
*
             Я  тороплюсь,  вновь  в  синем  платье
Браслета  блески  на  запястье
Что  подарил,    в  тот  летний  вечер
В  любви  поклялся,  рад  был  встрече
*
А  звёзды  в  небе,  словно  свечи
 Уж  нежность  рук,  приняли  плечи
Под    светом,  сиянием  лунным
Так  сладки,  наши  поцелуи
*
Ловили…  запахи  жасмина
И  звезды,  слились  воедино
Развеялся…  туман  сомнений
Ведь  был,  наш  вечер  откровений
*
Звонкий  звук….  разносился  вокруг
Каблучки….  по  асфальту  стук  -  стук
А  по  клумбам,  под  солнцем  цветы
Тороплюсь,  милый  ждешь,  меня  ты...

                                                                             05.07.2021г

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929999
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 05.11.2021

Скажи, от чего печаль

Скажи  мне  ми́лый,  от  чего  печаль
Так  грустны  взгля́ды,  всё    куда  то  в  даль
О  чём  заду́мался,  сердечный  друг
Что  уже  о́сень,  ликует  вокруг?

Ты  посмотри́,  ведь  так    прекрасен  клён
Знает  уснё́т,  но  он  всё  же  силён
Листья  со  зла́том,  глаза  ласкают
Напевы  ве́тра,  уж  не  пугают.

Росою  зно́йной,  умылся  слегка
Одна  уте́ха,  чисты  небеса
Раннее  со́лнышко,  вновь  согреет
Он    станет  кра́ше,  побагровеет

И  улыбнё́тся  осень    невзначай
Тихо  проше́пчет-    давай,  отдыхай!
А  он  пове́рит  ей  и  ты  поверь
Мне  друг  душе́вный,  открой  к  сердцу  дверь

Времена  го́да,    ведь  все  контастны
В  цветах  разли́чных  теплы,  прекрасны
Хотя  быва́ет  дождик  и  ветер
Лёгкой  прохла́дой    поманит  вечер…

И  мы  печа́́льны,  иногда  веселы
Возле  ками́на  вечера  теплы
Слегка  волну́ясь  вспомним  о  былом
Мне  так  ую́тно  под  твоим  крылом
Я  попрошу́,  не  думай  о  плохом!

                                         29.10.2021г.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929798
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.11.2021

Заради тебе ( рим. проза)

         Прикарпаття    в  буйноцвіті,  високі  трави,  мов  у  намисті…  Роса  холодна,    обпікала  ноги  ,  вона  босоніж,  немає    іншої  дороги.  І  навіть    до  хатини,  рідної  стежки,  густий  спориш,  порозстеляв  мережки.  Кущі  шипшини    одягнуті  в  зелені    ягоди  –  корали.  Гілки    з  шипами,  на  ногах  лишали  рани.  Чи  й  відчувала,  а  чи  й  ні,  від  хвилювання,  душа  ніби  в  вогні.    Спішить  до  сина,  не  бачились  два  роки.  Певно  піднявся  тиск,  пашіли  щоки.  Ой,  що  ж  життя,  ти  робиш  з  нами.  Із  чоловіком    стали    чужаками.    Обіцяла  приїде  пізніше  та  зібралась  швидко,  вийшло  раніше….  
     Ще  раз  погляне,  ялини  і    пишні  смереки,  широко  вряд,    а  там  подалі  уже  виднівся  й  сад.    Дерева  густо,    ніби  прикрашають  гори.  То  зблизька,  а  то,    аж    здалеку,    чути  звук  сурми.  За  мить,  трембіта  вигравала  весело.  Уже  просиналося,      рідне,  напівпусте  село….
   Неподалік,    попереду,    свекрухина  хатина,  як  не  зайти,  тож    вже  давно  родина.  Адже  про  неї  теж  не  забувала,  кожного  місяця  гроші  посилала.  Вона  ж  стара,  немічна,  вже  років  п’ять,    лежача.  Хоч  й  часто  чула  вслід  слова,
-Ой,  сину  -  сину,    а  твоя  Софія  ледача.    І  що  то  в  школі  за  заробітки,  чи  не  навчаться  самі  дітки?  Пісень  співати  та  шити  й  вишивати,  в  кожній    хатині,  цього    навчить    мати.  Нехай  би  їхала  на  заробітки.  А  ти  б  пішов  до    Наталкиної    тітки.  Вона    ще  має  силу,  за  мною    пригляне.
У  відповідь,  ледь  стримуючи  сльози,  з  під  лоба  гляне.  Все  промовчить,  а  під  серцем,  щем  до  болю.  І  вже  не  вперше,  дорікає  долю.  
     Але  ж  кохала  і  він  клявся  в  коханні.  Їм    соловей  співав,  спадали  роси  ранні.    Роман  все  руки  потирав,  тож  молоденька  й  на  це  кохання,  дала  згоду  ненька.  Щоби  молодшу  брав,  проторочила  всі  вуха.  І  зразу  нею,  втішалася  свекруха.  Ніби  все  добре  й  народився  синок  Богдан,  на  жаль  вже  згодом,  ніби  в  оселі  був  шаман.  На  пустім  місті  сварки  і  все  частіше,  кудись  чоловік    зникав.  Малим  Богданчик,    її  часто  за  рукав  смикав,
-  Мамо,    а  тато  в  тітки  Наталки,  рубає  дрова,  а  я  туди  боюся  йти,  там  висока  кропива.  Вона  ж  пекуча,  а  йти  куди  не  знаю,  де  можна  обійти.  Та  й  тато  кілька  раз  мене  тягав  за  вуха,  кричав,  щоб  за  ним  не  йшов  та    щоб  його,      я    завжди  слухав.  
І  по  щоках,  стече  не  одна  сльозина,  поцілує,  приголубить  сина,
-Поглянь  синочку,  які  в  нас  чисті  небеса!  А  ні  хмаринки,  тож  не  журимося    й  ми.  Я    любий,  напевно  скоро    поїду  в  найми.  Подамсь  до  Польщі,  будеш  з  татом    й  бабусею  пару    років.
А  він  до    її  щічок  притуляв  руки,
-Хай  тато  їде,  ти  ж  маєш  тут  роботу,  вчителюєш.  Принаймні  гроші  ж  заробляєш.  А  він  вдома  і  вдома,  чому  його,  бабуся  не  пускає?
Обійме  сина,    знов  душенька      страждає.  Ледь  стримуючи  сльози  доводить  сину,
-Ой    любцю,  зима  попереду,  нам  дров  треба,  тож    в  його  силі  є  потреба.  Дрова  закінчилися,  піде  в  ліс,  привезе  машини  дві  –три,  тоді  вже  й  про  це  можна  позбутися  жури.  Бачиш  й  бабусі  кожного  для  все  гірше  й  гірше,  чи  й  дочекаємося,  коли  стане  ліпше.  Боюся  зовсім  перестане  ходити,  не  знаю  синку,    як  ми  далі  будем  жити.
Біля  вікна  не  раз  задумалась…  І  нащо  ця  Наталка  десь  взялась.  Жила  в  Росії,  певно  років  десять,  може  й  більше,  батьки  не  раз  казали,
-Добре  живе,  каже,що    їй  там  ліпше.
Але  приїхала,  ні  грошей,  ні  дитини.    Хвалилась  людям,
-  Може  б  там  і  була,  якби  не  було  війни.
 Це  однокласниця  його,  можливо  в  них  було  кохання?  Але  відразу    відганяла  думку,  на  краще    мала  сподівання.  Можливо  допомагає  так,  по-  сусідськи.Тож  завжди    дружньо  жили  їхні  батьки.
       І  рік  за  роком  так  минав,  синок,  вже  ранець  у  руках  тримав.      Навчався  добре,    із  сумом,  матусю  обіймав,  за  походеньки  батька  давно  знав.  Вона  ж  ховала  лице  в  долоні,  висушувала  сльози  ті,  солоні.    Думок  багато  та  одного  разу  так  допекло!    Свекруха,  майже  лежача,  щось  гучно  буркотіла  й    лаючи  її,  
-Софіє!Ти  ба  чого  захтіла!  Покинь    ці  надії!  Хай  він    вдома  господарює,  а  ти  їдь.  Кажу  ,  його  я  не  пущу,  про  це  і  думати  забуть!  Богдан  уже  підріс,  бач,  справжній  Муромець  росте.  Не  буде  ж  ходити,  як  циганське  дитя  обдерте.  За  мене  не  журися,  хоч  вам    і    набридли  мої    охи  та  я,    іще  поживу  трохи.
Вона  вже  зібралася  в  дорогу,  валізу  підвезла  до  порогу.  Тремтіло  серце,  як  покинути  хатину,  то  іще  нічого,  але  ж  дитину!  Та,  який    вихід,    іншого    ж  не  має.  Цікаво,  адже  й  чоловік,  чомусь    не  відмовляє?  
         По  кутках  гляне,    ніби  скрізь  залягла  журба.Чому  ж  настало  таке  важке  життя?    А,  що  кохання,  -  то  напевно  все  міраж,    думки  джмелині  -  підкрадався  мандраж.
-О,  мамо,  я  вже  тут,  я  встиг!  Як  добре,  ще  не  поїхала  ти!  
До  хати  забіг  Богдан,  кинувся    обіймати.
-Ой,  синку-  синку,  що  ж  я  за  мати?!Бачиш,  автобус  за  годину,  я  вже  зібралась,  поїду  сину.  Ти  ж  зрозумій  ,  це  тільки  заради  тебе.  Щоб  ти  найкращий  був  у  мене.  Щоби  навчався,  як  годиться!  Можливо  й  татко  твій  зласкавиться.    Чомусь  на  мене  дивиться,  як  на  тінь..
-О!  Мамо,  але  ж  тітка  Наталка  і  він…
Не  дала  договорити,  долонею  уста  прикрила,
-  Помовч  синочку,  я  це  знаю,  уже  з  тобою  говорила.
   У  Польщі,    їй    і    справді  повезло,  мабуть  що  усім  бідам  назло.  Вона  потрапила  до  поважної  пані,  що  мала  статки  непогані.  Побачивши  диплом  учительки,  гувернанткою    її    взяла  і      невагаючись,    аванс  дала.  Навіть  подарувала  кілька  суконь  із  своїх  старих,  дубових  скринь.  Пані  -  художниця,  тож  часті  гості.  Кинула  оком,  
-Це  щоби    мала  гарний  вид,  мені  й  тобі    не  мили  кості.
   Згущались  хмари,  вбиралась  осінь  у  барвисті  кольори.  А  згодом,  за  вікном  морозні  вечори.    Минали  довгі,  зимові  дні…  У    смутку.    А  почує  голос  сина,    мріє  про  відпустку.  Панянка,    влітку  мала  летіти  в  Ізраіль    на  відпочинок.    Вона  ж,  календарні    дні  лічить,  в  своїй  кімнаті  проронить  кілька  сльозинок.    А  син  телефоном,  вкотре  підтримає  словами,
-Мамо,  ти  не  турбуйся,  все  добре  і  з  бабусею,    і  з  нами.
       Так  час  спливав….    Роки  минали,  бувала  вдома  кожного  літа,  в  цей  час  панянка  мандрувала  по  світу.  Лиш  охоронець  залишався  в  будинку.  Вона  ж  втішалася  таким  довгим  відпочинком.  Хоч  по  приїзду,  доводилося  добре  попрацювати.  Тож  треба  побілити  дві  хати.    Та  й    на  зиму    якісь    закрутки  зробити    й  дитину  вечорами    приголубити.    А  Роман,  знаючи  про  її  приїзд,  ховавсь  від  зустрічі,  певно  боявся  сварки,  подивитись  у  вічі.  Йшов  на  вирубку  лісу,чи  комусь  ремонт  зробити.  Тож  треба  теж  якусь  копійку  заробити.  Але    було,  інколи  і  зустрічались,  по  приїзду,  на  стіл  клала  гроші,  він  всміхнеться  й  відзразу  сховає  очі.  Але  похвалить,
-А  ти  молодець!  Бачу  задоволена,  гарні  гроші  заробити  вдається.
І  більш  ні  слова,  як  і  що?  Себе  втішала,  добре,  хоч  не  думає    казнащо.  Напевно  ж  про  все  вивідав    у  сина.  А  він  щирий,  розкаже,  тож  дитина.              А  ,  що  ж    кохання?!  Десь  заблукало,  як  відлуння  і  не  повернеться,    вже  немає  й  сподівання.  
       Софія  поспішала,    давно  цей  день  чекала.      Ласкавий  промінь    ніжно  торкнувся  її  обличчя.  Від  думки,  на  мить  здригнулась,  ну  от,  лиш  два  місяці  й  будем  прощатися.    Від  хвилювання,      на  скронях    помітно  здулися    вени.  Різко  зупинилась,  але  ж  все  добре,  син  вдало  склав    екзамени.    Вона  досягла  своєї  мети,    в  училищі  навчатиметься.  В  душі  з  розсіяними  думками,  назад    оглянеться.  Роки  прожиті    в  подружжі  згадає,  адже  давно  втрачене    кохання,  серце  страждає.  Тоді,  вже    буде  краще    розірвати  всі  стосунки.  А  сину,    з  Польщі  надсилатиме  гроші    й  подарунки.  Заради  нього  служитиме  панянці,  хоч  давно  зникли  з  обличчя  рум`янці.    І  ніби    пізня  осінь  вплітає  в  коси  сиві  павутини,  але  вона,    на  все  згодна  -    заради  дитини.
     Аж  ось  і  стежка…  Нема    на  клумбі    квітів,  відцвівший  кущ  бузочку  від  вітру  шелестів.  То  ніби  зустрічав  її  привітно.  За  мить  хитнулась,  поглянувши  в  вікно.  Наталю  вздріла,  в  своєму  фартухові.  До  обличчя  відчула  прилив  крові.  На  мить  завмерла  та  все  ж  вирішила  зайти.  Але  ж  не  втече  кругом  хати.  То  ніби  в  серце  ніж  та  треба  гордість  мати.  Адже,    хоч    й    колишнього  коханого  та    все  ж  роками  була  мати.  
 Стискало  в  горлі,  важко  говорити,  все  ж    наважилась    двері  відчинити.
Відразу,    в    ніс  вдарив  запах  м`яти  й  чебрецю,  уздріла  розчервонілу  молодицю.  Та  махнула  рушником  й    косо  позирнула  до  свекрухи,
-Піду  в  себе  знайду  липучку,  знов  налетіли  мухи.
Й  ледь  не  спіткнувшись,    вискочила  з  хати.  Думка-  стріла  -  Хай  краще  так,  навіщо  щось  брехати.  
     З  пустою  тарілкою  в  руках,  стара  сиділа  в  ліжку,  побачивши  невістку,  в  очах  з`явився  страх  і  похапцем  потягнула    на  себе  рядюжку.  Злісно  звернулася  до  неї,
-Ану,    забери  тарілку!  Три  дні  поспіль,  варениками  годують.Подай  води,  зап`ю  пігулку.    Але  ж  пенсію  мою  одержують.  Кажуть  ледве  на  ліки  вистачає.  А  їм  то  що,  напевно  може  брешуть,  тож  Роман  гроші  заробляє!  Це  добре,  що  приїхала,    гроші    чи  долари  поклади    в  шухляду,  я  ж  притомилася,  замучили,  нехай    приляжу.    Та  допоможи,  накрий  простирадлом  ноги.  Ти  знаєш,  не  можу  позбутися  тривоги.  Богданчик  теж,  пішов  з  ним  у  ліс    працювати.  Грошей  катма,  чому  мало  заробляєш,  що  ти  за    мати?!
В  очах  вогонь  та    знову  мовчала,  образи  ті,  вдала    непомічала.  А  серце  гупало,    шаленіло.  Одне  бажаня      втекти    -    душеньку  гріло.  Ні…  ні    -  помисли,  погляд    у  вікно  до  неба.  Дай  Боже  сили  нині  змиритись  треба.  Ніби  не  чула  тих  образ,  колючих  й  не  бачила    тих  поглядів,  зміючих.  Думка  оса  -  Ба,  що  захтіла,  знову    долари  на  ліки!  О,  їй  би  сліз  пролить  ріки.  Та  лиш  одна  сльозина  затремтіла  на  віях,  думки  холодні,  ніби  в  сніговіях.  Адже  ці    гроші  заробляла  для  сина,  ні,  не  віддам,  хоча  ми  і  родина.  І  тихо,  наче  й  в  хаті  не  була,  в  душі  раділа,  нарешті  змогла!  Все  ж  кілька  раз,  як  йшла  додому  озирнулась,  із  болем  в  душі,  криво  посміхнулась.  Чому  раніше    рішучості  не  мала?  Навіщо  молодість  згубила,  все  прощала?
     Вже  за  вікном  стемніло…    вона    чекала  сина  й  чоловіка.  Дивилась  до  ікон,  молилась,  що  вдома,  сину  буде    втіха.  Образи  з  смутком,  у  вечірній  млі  втопила,  наскороруч    пельменів  наліпила.
     Стрілки  годинника    бігали    на  циферблаті,  важке  чекання,    на  устах,  раз  у-  раз    відчувала  сльози,  солонуваті.  Нарешті,  різко  відчинились  двері,  геть  відступили,  думки  химерні.
   Теплі  обійми  матері    й  сина,  сповзла  на  плечі  шовкова  хустина.  Син  -  легінь,  ніжно  в  очі  заглядав,
-Матусю,  люба,  я    так    тебе  чекав!
-  Як  ти  підріс,  любий  мій  синочку!Дай    же  погляну,  постій    хвилиночку!  Дай  надивлюся  моє  янголятко!
Й  погляд  на  двері,
-А  де  ж  наш  татко?
Це    запитання,  йому  одне  із  неприємних.  Якщо  не  мають  почуттів  взаємник,  то  що  шукати  винних?
-Та  зараз  розповім,  він  у  бабусі.
Тільки  тепер,  помітив  сивину  в  її  волоссі,  
-Мамо  пробач,  я  нічого  не  зміг  зробити,  він  там  з  Наталкою,  сказав  не  прийде,  там    залишиться  жити.
     Вставало  сонце  і  сідало…  Серденько  спокою  бажало…  І  задивлялась  нічкою  в  зірниці,  здавалося,  позбулася  в`язниці.  У  піднебесся  здіймались  світлі  мрії.  Минуло  кілька  клопотливих    днів.
   Літній    день,  хоч  і  сонячний  ,  привітний,  все  ж  навівав  смуток.  Всі  образи,  Софія  намагалася  зібрати  в  жмуток.  І  по  дорозі  до  автобуса,  ніби  на  вітер  викинути,  в  небуття,  щоб  той  розвіяв,  а  вона  думала  лише  про  майбуття.
Посеред  хати  дві  валізи  на  колесах.  Сидячи,  руки  схрестила  на  грудях,  бриніли  сльзи  на  очах,
-Синку,    пробач  мене    і  не  суди  строго,  подякуймо  цьому  порогу.  Попереду  на  нас  чекає  дорога.  Квартиру  винаймемо  в  місті,  згодом  будеш  навчатися,    а    я,  в  Польщу  подамся  в  серпні.  Звичайно  ти  не  будеш  жити  в  розкоші,    доки  навчатимешся,  висилатиму  гроші.
Вже  не  маленький,  за  неї  син  у  душі  страждав,  почервонів  та  все  ж  несміло  запитав,
-Мамо,  а  якже  твоє  особисте  життя?
Ледь  вгамувала  часте  серцебиття.    І  ніжний  материнський  поцілунок  у  чоло.
-О  синку,    любий,  моє  кохання    давно  відцвіло.  Все  що  було,  вже    давно  полином  проросло.  Лиш  гіркоту  я  відчуваю  на  устах,  гляну  на  тебе,  солод,  бо  попереду  шлях.  Твій  шлях  синочку,      в  світле  майбуття,  заради  тебе,  твого  щастя!  Я  народила  тебе  на  цей  світ,  тільки  шкода,  терпіла  скільки  літ!  Отих  принижень,  зрад  і  неповаги,  одна  у  ліжку,  безсонні  ночі,  часті    тривоги.  Тільки  заради  тебе  терпіла  сину,  топтала  свою  гордість,  грішми  підтримувала  батькову  родину.  А  може  ти  не  пам`ятаєш,  окрім  бабці  й  сестрі  перепадало.
-Та  ні    матусю!  Просто  знаєш…    Мене  це  довго  дивувало.  Чому  задовго    все  терпіла,  пробач,  вже  бачу  посивіла…    А  що  ж  далі,  після  навчання?
-Та  я    ж    маю  сподівання.  Поїдемо  в  Польщу,  ні    це  не  жарт,тобі  зробимо  закордонний  паспорт.  Думаю  там  і  ти  знайдеш  роботу.    Я  вже  маю  дозвіл  на  постійне  проживання.  Звичайно,  якщо  ти  будеш  мати  таке  бажання.  Ну,  а  захочеш  з  батьком  спілкуватись,  я  буду  тільки  на  краще  сподіватись.  Твоє  життя  -    тож  сам  вирішувати  будеш.  Все  ж  сподіваюсь  і  про  мене  не  забудеш.
   Широка  траса,  автомобілі  в  два  ряди…  Себе  втішала,  що  їде    не  назавжди.    Та  нині,  заради  сина  зароблятиме    гроші  ,    щоби    його  умови  життя  -    були    ліпші.  Та  ніби  здалеку,  підпливала  думка  за  Україну.  Шкода,  що  змушена  покинуть  свій  край,  родину.  Поки  що  краще  там,  хоч    й  важко  та  треба  виживати.  Заради  тебе  синку,  бо  я  ж  твоя    мати!
                                                                                                                                                                                                     20.10.  2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.10.2021

Вітання з мобілки……. .

                                                   Цей  дзвінок
                                               відволік  від  думок
                                                   надихнув  написати...

***
Вітаємо!  Ви  накопичили  -    шістсот  гривень,
Мені,  нині  з  мобілки,  прислали  такий  привіт,
Та  йди,  так  хочу  сказать,-До  біса!  Ба,як  кисень,
Чекає.  Думає,  якщо  жінці  немало  літ,
По–  іншому,    уже  сприймає  навколишній  світ?

Цей  світ  в  якому,    на  жаль,  стало  побільше  брехні,
Безкарність  бродить  по  окрузі,  ото  лихачі,
Шукають  лохів,  дам  дулю.  Й  стане  тепло  мені
Так  на  душі,  хоч  й  не  бачать  ледачі  шахраї.

Та  хтось  таки,  все  ж  поведеться,  це  я    десь  чула,
А,  як  шкода,  що  є  прості  довірливі  старі,
В  надії  вижити,йдуть  на  компроміс,  ждуть  чуда,
Що  хтось,  подарить  їм  більше  грошви,    в  спокусі  мрій,
Жаль  голі,  лишаться    в  цій  химерній,  зрадливій  грі.

І  що?    Телефонів  використання    й  смартфонів,
Покращать,  життя  доволі  старої  людини?
То  курям,  все  це  на  сміх!  Шкода  нема  кордонів,
Комусь,  щоб  ненаносить  шкоду,  геть  без  причини,
Посеред  ночі  СМС,*Привіт*-  позбавить  снів.

Та  молодь  тішиться,  шукає  марнових  грошей,
Закони  знають,  та  хто    виконує  їх  у  нас?
В  країні  знань,  пізнають  багато  нових  ідей,
І  вихваляються,  що  живуть  у  прекрасній  час,
Що  обдурити  можуть  навіть  по  телефону…

Прошу  вас  люди,    не  ведіться  на  такі  дзвінки,
Занадто  дорогі,  можуть  стати    подарунки.

                                                                                                       30.10  2021р

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929398
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2021

Вона пішла ( присвячую подрузі )

Схилялись  хмари,  все  нижче  до  землі
В  небі  зоря,  згасала  в  чорній  імлі
За  мить  заплакав,  вітер  з  падолистом
Ніби  дорогу,    їй  встелив  намистом

Вона  пішла,  з  нами  не  попрощалась
Хотіла  жити,  дуже  сподівалась
Що  переборить,страшенний  вірус  цей
Адже  всім  серцем,  любила  світ,  дітей

Світліла  мрія,  зробить  ще  кращим  дім
Щоби  любов  й  щастя  панували  в  нім
І  на  лиці,  теплі  усмішки  завжди
Молилась  Богу,берегла  від  біди

Сміх  онучат,  в  будинку  придавав  сил
Та  не  спроможна,    була  підняти  крил
З  надією,  прихилялась  до  ікон
На  жаль,  душа  злетіла  у  вічний  сон…

Ще  не  знайшли,  жодній  людині  безсмерття
Майже  два  тижні  ти  боролась  зі  смертю
Моя  душа,    болить,  не  має  спокою
         Кумасю  -  подруго,  плачу  за  тобою…
Від  серця  зичу,  всій  родині  співчуття
Нехай  же  їй,  буде  пухом  рідна  земля.
***
Скоро  зима,  потемніли  дерев  крони
Про  біди  каркають  горласті  ворони
А  вірус  тішиться,  одяга  обнови
Ніяк  не  хоче  позбутися  корони
І  все  частіше,  нам  несе  печалі..

                               28.10.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929275
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2021

О, скільки бід…

У  переході  музика  звучала
Журливі  ноти,  як  осіння  днина
Сидів  безногий,  душенька  кричала
О,  скільки  бід  на  тебе  є  людино!

А  скрипка  грала  -  ніби  плач  дитини
То  завивала,  як  вовк  одинокий
Душа  у  відчаї,  як  сиротина
О  скажи  Боже,  чом  світ  такий  жорстокий?

По  сходах,    летить  листя  ніби  в  прірву
З  ним  вітер  грає,  то  здійме  й  знов  кида
Не  може,    протистояти  лукавству
В  життя  зневіра,  ніби  в  серці  кинджал

Війна  позаду…За  що  боровся  я?
І  тягне  руку,  дайте  хоч  копійку
А  шурхіт  листя-  тихий    шепіт  здаля
Кому  тепер,  потрібен…  ти  братику?

Смичок  здригався,  тремтіли  сльозини
Знов  спомин,  серце  крає  про  вояків
Бліндаж  бомбили  майже  щогодини
Жалів,  навіщо  єдиний  уцілів  ?

Всі  перехожі  кудись  поспішали
Хтось  посміхався,  є  й  в  чорній  хустині
Скорботний  звук,  час  від  часу  вривався
Ковід  по  світу,  бешкетує  нині..
О,скільки  бід  на  тебе  є  людино!


28.10.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929202
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.10.2021

Дві чашки кави

Місячна  нічка,  потішилась  зірками
Вже  уступила,  надала  шлях  світанку
А  він  малиновий,  здавалось  ласкавий
Припадав  ніжно,  на  рожеву  фіранку….

Переливались  кольори,  вигравали
То  веселково,  то    ледь  з  сірим  відтінком
І  ніби  настрій,  вони  наш  відчували
Я  все  ж  втішалась,  твоїм  щирим  цілунком...

Поспішав  ранок…  Як  і  твої  обійми
Теж  такий  теплий,    як  сонячне  проміння
Дві  чашки  кави,  паруючі  між  нами
Їх  аромати,  приводять  до  сп`яніння!

                                                                                             28.09.2021р.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=929114
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.10.2021