Коли слова німіють серед тиші,
В погляді читаються думки –
Солодкі, ніжні, наче квіти вишні,
Що тут, серед кімнати, розцвіли.
Коли свобода вже готова підкоритись,
І відпустивши всі свої вітри,
З кожним подихом перетворитись
У дотики чиєїсь ніжності.
Коли в повітрі атоми шалені
Тремтять від вигляду чиєїсь наготи,
Запалені, окрилені, вогненні
Два всесвіти так хочуть утікти...
класно!
