вона вирощувала дощ кропила квітами
жила в очікуванні дня коли любитиме
вона низала день за днем немов намисто
жила навза́води дивилася займисто
казала що самотність дійсно робить сильними
дивились двоє вікон в ніч безсонно більмами
секрет в собі несла незнаний поміж нами
заварювати чай і керувати снами
ховалося життя за глянцем і плакатами
допоки ніч не вляжеться вона чекатиме
висить дозріла ніч мов сизо-синя слива
і ліжко вже гойдають місячні припливи
гряде пора коли мовчати то лиш віршами
хто звав її за іменем той мову стишував
вона посудина господня довгошия
ідуть здаля царі як водиться їх тріє
а в першого таріль із сливами із сизими
а в другого намисто з днів її нанизане
а третій нахилившись в ліжко їй жажди́во
шепоче губи в губи радуйся о діво
вночі грозою пахне сливами і м’ятою
подушка довго ще лежатиме прим’ятою
26.06.2018
