Де ти, моя Джульєто липневих снів,
ховаєшся серед плащів?
Сніги, морози, вітру гнів
вичікують моїх щурів,
а ти все голими ногами лестиш
грот кобальту моїх гріхів,
охрові грати раю пестиш,
заманюєш моїх птахів,
у прочерствілу з хліба клітку,
розтоплюючи кров мов шоколад.
Нас доля інсценізувала влітку,
а я ще досі їм твій виноград.
