Вона так гляне, ніби не зрозуміла,
Когда спросят про вечный смех,
Нажаль, як би вона не хотіла,
Он вовсе не от чудных утех.
Ненавиділа, але вміло миті терпіла,
Когда хотели узнать про боль,
І крізь посмішку всім бурмотіла:
“－Не сипте на рану соль”.
Але очі такі ясні та чисті,
Они－ночные светлячки,
Уста гладкі, як бісер в намисті,
Все так скрывают мастерски.
