пальцями відчуваєш кожен злам на моєму Внутрішньому
робиш трагедію із кожної тріщинки
піщинки радості сипляться сиплять сипляться
я, здається, від найменшого шелесту - на друзки.
протуберанці на моєму тілі,
нафтовидобувні бази,
забуті дитячі іграшки,
рафінерії і водярні.
шукай шукай по мені маленького покинутого Саду,
нехай тебе вже не бентежить поверхня тіла мого,
як Місяця або Юпітера.
шукай по(між!) вимерлих висохлих трав,
вітер твоїх незалігованих подихів гне їх ще нижче
нижче
недіючі кратери,
горючі суміші,
сховані крихти мого сумління,
серця мого заповідні зони
колючим дротом обмежені...
дошукуйся Саду в оберемках неспалених снів
і днів, які вічно тліють, обпалюючи язик (крім
твоїх бензинових поцілунків).
здавлені оклики тебе десь у сутінках згуслих шовкових вод,
очеретяні стелі твого піднебіння
барокові горла зустрічних рептилій.
страти проходять невпинно понад нашим нестерпно блакитним небом
і кожен наш крок відлунням вічності сочиться судинами
невистояні промови
примарні дотики
книги зеленої магії
бачу, що квітнуть вуста твої радістю і розсипом
польських трас мережать моє передпліччя.
цілую тебе. горнусь до зеленої куртки.
у парках листя пахне спаленими серцями зубрів.
і губи в тебе гарячі-гарячі.
