Журбою журба минула, наповнила келихи вдосталь,
і все ж, відспівало літо прощальні свої пісні.
Багато слів написалось: про сльози, про біль, про розпач.
Усе віддала́ по крихті. А що б залиши́ти собі?
Сірість ново́го світанку? Що заплетений в куці краплини.
Дощить(адже це всім відомо) щороку у Мій любий День.
Цілує осіння волога на серці моєму морщини,
і пише за, кружкою кави, багато нових пісень.
Дарує нові сподівання той жалібний клич журавлиний,
й кружляє у золоті шатів любові терпкий аромат.
Танцюють, спадаючи з неба, набухлі осінні краплини,
й шепочеш на вушко:" Кохаю"... В душі розпускається сад.
Журбою журба минула, вже надія стоїть на порозі,
усе відпустила по вітру: поми́лки, падіння, жалі.
Зіткала із ніжності хустку, вплела хризантеми у коси,
і новий початок здобула. В цій Осені. У Тобі.
