- Чого блукаєш,старцю Діогене?
Кого шукаєш з ліхтарем?
Дай нам знання своє вогненне
І за тобою ми підем.
- "Чого шукаю?", - кажеш, сину.
Шукаю я з вогнем людину,
А бачу всюди лиш скотину
Істоту ницу та безкрилу.
Босфори подолав і Дарданелли,
Світами мандрував без їжі й сну,
Та бачив всюди лиш самі химери
І розум омертвілий, і війну.
І вигадав тоді собі країну,
Де спокій, мир, де тиша й благодать,
Де, як скота, не продають феміну
І не панує лихо, ніби тать.
І відповів філософу нащадок:
- Гіркий у тебе, батьку, спадок,
Бо все на світі - тлін і суєта,
Омана, зрада, підлість, глупота...
Не мають люди ані крихти слуху,
Не чують одне одного - хоч ріж...
І жаль мені тебе, хоч бог розрухи
Однаково заманить на свій ніж.
дЯкую 
