(Продовження)
Він їшов поряд, тримаючи її праву руку в своїй лівій руці, і був надзвичайно щасливий, бо уже майже два місяці думав: як заговорити, як привернути її увагу? Вона ж якась дивна, не така як усі. Здається необережний рух - і... розтане, мов марево.
А тут нарешті вони ідуть поряд. Її рука, трохи шорстка від сільської роботи, лежить в його долоні довірливо-спокійно. Ідучи дорогою вони можуть розмовляти, чи просто мовчати, без жодної напруги. Нарешті, звільнившись від усіх тих дівчат, що випробовували його на щедрість та романтичність, він з нею почувається спокійно, неначе після виснажливої подорожі повернувся до свого затишного дому.
На двадцять першому році життя Петро виглядав на цілих тридцять, і був розважливий та цілеспрямований, як зрілий чоловік. З п"яти років його віддали до школи, а в п"ятнадцять, закінчивши її, він поїхав за двісті кілометрів від дому, вступати на навчання до залізничного училища. До призову в армію встиг два роки попрацювати помічником машиніста, а в армії сталася операція на дванадцятипалій. І ось зараз час від часу потрібне дієтичне харчування, яке забезпечує профілакторій. А ще профілакторій познайомив його з Ольгою. І саме зараз всі його пригоди, як йому здавалось, призведені до логічного завершення.
Вони зустрічалися кожного дня перед роботою, або після, щоб пройти шлях від фабрики до станції чи навпаки, і цього було досить.
Далі буде...
