Я думкою лечу до мами в дім.
Лиш не майне мені в вікні вже хустка.
Не посміхнеться мама… В домі тім
Життя нове. Лише для мене – пустка.
Живе у ньому теж моя рідня.
А так, як мати, – хто ж мене зустріне?
Чомусь себе картаю я щодня,
Що є якась у тім й моя провина.
Себе картаю поспіль кожен раз,
Що мало я навідувавсь додому,
Де мати ждала… Завжди без образ
Всі помилки прощала, як малому.
Картаю і картатиму себе,
Що не зумів я біль її забрати…
Одна утіха – небо голубе
Над домом тим стоїть, немов на чатах…
28 травня 2008 р.
