Крила байдужості раптом зникли.
Зламалося щось важливе.
Якось так раптом реальність здавила
Безповоротністю подій.
Не те, щоб ридання заповнило простір
(Цей момент я чомусь пропустила),
Та плачуть герої в недочитаній книжці,
А музика раптом затихла.
Так, я розумію, що кожна пташка,
Літаючи, мусить впасти.
Але мені важко збагнути «нащо?»,
Важко вникнути в сутність.
Так, я боюсь піднімати слухавку.
Так, небуття атакує.
Якось так раптом майбутнє злякалося
Затишшя перед бурею.
Що відчуваю, сказати не можу:
Словами це не опишеш.
Якось так раптом прийшла порожнеча,
І стало болючим дихання.
16_03_2013р.
