Каже жінці рано чоловік:
-Що, хіба я в тебе не мужчина?
Ти пропрацювала цілий рік.
А сьогодні, врешті, відпочинеш.
Триста шістдесят чотири дні
Ти варила, чистила і мила.
А сьогодні вже дозволь мені
Все за тебе поробити, мила.
Вистачить і вміння, і часу,
Щоб явить любов свою святую!
Я і каву в ліжко принесу,
І обід сьогодні приготую.
Відпочинь, кохана, полежи.-
Я сьогодні раду дам усьому...
Ти лише одне мені скажи:
Кава ця – у шкафчику якому?
Скільки цукру? Хочеш з молоком?
Ні, я принесу, мені не важко...
Що за брязкіт? Ні, це не погром.
Це лишень твоя розбилась чашка.
Де в нас віник?.. – Все я приберу!
Я ж тебе, ріднесенька, шаную.
Ти лежи, я сам на стіл зберу,
І сніданок швидко приготую.
Бабку з бараболі запекти?
Це ж завжди було моє, коронне...
Що? За нею треба в льох іти?
Може, краще, зварю макарони?...
Де в нас сіль? А де лежить томат?
Щось я, мила, там його не бачу!
Може, покришить тобі салат?-
Це ж проста-простісінька задача.
...На, кохана, палець зав’яжи....
Ні, нічого страшного не сталось.
Просто я почав гострить ножі...
Як із ними ти весь час вправлялась?
Пальця замотала ти, як слід?
Шкода, допоміг тобі я мало...
І коли вже, врешті, той обід?
Ти б, кохана, щось приготувала!
...Але ж смачно – проковтнеш язик!
Я, мабуть,... піду відпочивати....
Добре, що єдиний раз на рік
У жінок таке буває свято.
ID:
404982
Рубрика: Поезія,
дата надходження: 28.02.2013 18:00:56
© дата внесення змiн: 28.02.2013 18:00:56
автор: Olga Kalina
Вкажіть причину вашої скарги
|
