Цей вірш дарую моєму постійному читачу Миколі Салтану
http://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=15757
за чудову підтримку моєї поезіі, її розуміння, за співпереживання.
Дякую вам, Колю, за вашу добру, чутку душу. Цей вірш уже не сумний...
------------------------------------------------
Підняв повіки ранок неохоче.
Очима подививсь на білий світ.
Проміння рано так чомусь лоскоче..
Хіба проспав?... Вставати швидше слід!
Ось вже проміння весело заграло.
І хмари загорілися вогнем...
А небо все пашіло, розцвітало.
Вітало все з новим прийдешнім днем.
Дерева шепотіли між собою.
Даремно, що безлисті, та ж живі.
Вони були зворушені красою.
Стояли, як на варті вартові.
Та що це? Промінь стрибнув у віконце.
Пірнув до мене в ліжко залюбки.
А я сміюсь й ховаюся від сонця.
Воно ж мене знаходить все-таки.
Цілує мої коси і обличчя.
Лоскоче...Я п"янію без вина.
А я сміюсь і закриваю очі...
Оце тобі ранкова дивина!!!
Дякую за гарні побажання. Взаємно... 
