Я на плечі під золотавим кленом
Відчула дотик теплого листка…
Мій лицарю далекий, незбагненний,
Могла би бути Ваша то рука!
Піти б узліссям в злотолисте диво
Удвох, забувши суєту і час…
Хоча б тоді буваю я щаслива,
Як віршами роздумую про Вас.
В житті ми розминулись випадково
І стрілися вже не тоді й не там…
Ой осене, твоя пора святкова
Дарує мрії недоречні нам.
