Відвернулися, мов від прокази
І рідні, і чужі,
Одна лайка й образи,
А в спину – ножі.
Схилила голову і далі йду,
Не тому що смілива, ні…
Вперто волочу свою біду
Людям, тим, що німі…
Можливо, хоч одне плече
Мені підставлять тихо,
Бо душа вже так пече,
Наче чує лихо.
А я одна, серед людей,
Завжди одна…Де правда?!
Хто ж обирає долю для дітей,
Де біль одна і кривда?
