Тепло долонь любовного вогню,
І холод вітру гіркої розлуки,
І шепіт квітів пристрасного сну,
І зради вбивчої нестерпні муки.
А потім спокою, як теплої води,
А часом сліз, мов зливи очисної,
Кохання знов, як швидкої ходи,
Шаленого безумства, пристрасті пянкої.
А далі все, порожня ніч,
І очі сповнені страшного суму,
Життя, а чи любов, несправедлива річ,
То повний спокій, то сплеск гучного шуму.
Моя Деє.. З латинської Дея - Богиня.... Мушу бігти мій промінчику..... Ти завжди грієш мене... Я не знаю чи доживу без тебе до завтра... Як тільки звільнюсь зразу ж до тебе....
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це наче хвиля що накриває..... Твоє почуття... Ти так далеко.. А воно таке сильне.... Що не дає мені спокійно думати.... Вірш.. Він трагічний... Бо кохання це завжди трагедія життя....
****
Писав слова....
Його так багато...
Мого кохання...
never відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сонечко моє, і життя і кохання це не трагедія, вірш старий як світ, а те що коїться в моїй душі зараз це щастя, і це щастя це ти!
Не завжди кохання закінчується порожнечою..може то і є справжнє? 
