Росли в однім саду сосна та вишня,
Дружили, хоч і різна в них порода,
Їм добре вдвох, гармонія затишна,
Подбала так про них сама природа.
У пишний цвіт та вишня убиралась,
Готуючись плоди зростить великі,
Та от погода підвела, зірвалась,
На сад пославши злі морози дикі.
Сосна терпляче витримала шквали,
Їй не уперше зустрічати бурі,
А вишню сили нишком покидали,
Зламалась гілка в цій зимовій дурі...
Така в житті неписана умова,
Слабких ламає вітер та негода:
Комусь дається витримка соснова,
А іншому — лиш беззахисна врода.
Минеться буря, стихне все навколо,
І рани вишні сонце залікує.
Життя ламає всіх доволі скоро,
Хтось гнеться в шторм, а хтось його не чує.
