Стояла край поля
Щасливая доля
Й чекала на когось вона,
Та тільки тополя,
Неначе недоля,
Із нею стояла сумна.
Когось ощасливить,
Та лиш не сфальшивить
Щасливая доля украй
Бажала всією
Душею своєю,
Поклавши нещастям всім край.
Стояла й стояла,
Мов квітка, буяла,
Та поруч ніхто так й не йшов
І долю щасливу,
Мов квітку, вродливу
Край поля так і не знайшов.
Тож доля щаслива,
Не ждучи більш дива,
Зібралась йти в люди сама.
Нарешті збагнула,
Як думка сяйнула
Їй ця, бо чекати дарма.
Пішла доля в люди.
Нещастя усюди.
Нещастя лиш має весь край.
«Так бути не має.
Аж серденько крає.
Покласти цьому треба край!»
Подумала доля
Щаслива. «Недоля
Й нещастя хай геть всі ідуть!
Вони не повинні
Буть. В чому ж бо винні
Ті люди, що з ними живуть?
Живуть? Ні, існують,
Коли в них панують
Самі тільки лиха й жалі
У їхній господі.
У щасті та згоді
Повинні жить всі на землі».
Тож доля щаслива,
Мов з дерева слива,
Упала до їхніх сердець
І так, як бажала
З початку-начала,
Поклала нещастям кінець.
Тепер врешті з нею
Всією ріднею
Одною всі люди живуть,
Забувши нещастя,
Любов світлу й щастя
У серці своєму несуть.
Раніше край поля
Щасливая доля
Стояла, немов не своя,
А нині усюди
Її мають люди.
Вона і твоя, і моя….
Євген Ковальчук, 25. 08. 2021
ID:
1045324
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.08.2025 21:47:53
© дата внесення змiн: 08.08.2025 21:47:53
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
