Горить свіча мого життя
Кожнісінькую мить,
Допоки серденька биття
В мені іще звучить.
Її вогонь – це почуття
Й думки, що є в мені,
Які впродовж всього життя
В собі я ночі й дні
Несу. Допоки є вони,
Горить життя свіча,
Неначе сонце з вишини,
Що день новий стріча.
Вона одна, одна моя,
Та інших безліч є –
Його, її, також твоя –
Усіх, хто ще жиє.
Вона запалена лиш раз.
Лиш раз вона й згорить
Навіки в цьому світі враз,
Коли настане мить,
Яку не зможе жоден з нас
Так просто відвернуть
Так само, як невпинний час
Спинить чи повернуть…
Так само, як і вовскова,
Свіча життя згорить,
Та буде душенька жива
Живою й в тую мить.
Можливо, в інший світ вона
Назавжди полетить.
Цього ніхто із нас не зна,
Та доки ще горить
Свіча життя на світі цім
Крізь неупинний час,
Живімо кожну мить на нім,
Як прагне кожен з нас!
Євген Ковальчук, 22. 08. 2021
