Над Чортомликом
На березі високім є могила
Та берег той давно уже тріщить.
Вода його сльозою мов розмила.
Під ним бо цвинтар древній важко спить.
Жага грошей, навала скнар імперських
І внутрішняя зрада.. як завжди,
Виймає із грудей в матусі серце
І полягли величнії діди.
Ні. Не були вони старії скнари!
Діди..- бо мудрості навчить могли
Синів.. онуків.. та не мали часу
Їх упирі під води затягли.
Покрився цвинтар й Січа та велична
Бездушним морем.
Й сумом сивини припали тії браття, козаченьки
Що за Свободу й Воленьку лягли.
Немов би старість їх скувала душі
-Отаман! Де ти!
Мовили у сні.
А той, хто пробудити їх родився.
Ізнов в землі.Не на баськім коні.
Але.. ще є Надія, сподівання!
Є ще Душа хоча б одна, свята!
Чекайте,.козаченькі !
Ще вернуться!
Під гук Дніпра
СЛАВЕТНІЇ ЛІТА!
І Чортомлик озветься мов до сина
Так, наче було то із споконвік
Я знаю Мати горда, Україна!
Ще я побачу твій Величий Вік!
Я знаю. Бо для цього Ми й родились
Заради цього в нас вернулась Суть.
Якщо складу коли за Волю крила
Хай Боги знов на Січу повернуть!
АН. БУК-СТЕФКО
