Таке у мене відчуття, що я померла на хвилинку,
Що відключилась від життя, зірвалось дихання повітрям…
Що улетіла в нікуди, що зникла як небесна зірка,
Що я зірвалась з висоту та впала в нескінченну прірву…
Насправді ж я, так нетерпляче, чекаю як мій тато скаже,
Що все пройшло, що йому краще,
Що все минулось, не болить.
Лише гуляти так кортить…
І в теплу золотаву осінь прийде знов спокій на Землі,
І тато мій буде здоровий, піде гуляти по жовкві…
Хвороба, як лиха злодюга, втіче кудись, повісив вуха,
Зникне геть з перед очей, все буде добре, В УСІХ І ВСЕ!
