Знаєте, неодноразово думав про це, Оксано. Але ж ми, українці, тупі. Ну самі подумайте: століттями росія намагалась знищити нас і нашу країну (голодомор, депортації, репресії, тотальна деукраїнізація багатьох наших міст і сіл), але українці все одно називали росіян братським народом. Якийсь стокгольмский синдром 🤔 А про наших можновладців і їх жадність, підлість та брехню можна цілі дисертації писати. А люди все одно їх обирають, їм вірять. Здається, війна - це справді переломний момент, який штовхне нас у правильний напрямок. Та ми дуже швидко забуваємо кривду, яку нам приносять інші. Тому читаю ваш вірш і мрію, щоб так і було, але боюсь, щоб ми вкотре не наступили на одні і ті ж граблі.
