Травневе небо сплакалось за ніч,
Холоне день, сумнішають обличчя.
На перехресті неземних сторіч
Після дощів я стану тобі ближча?
Вологий день на вицвілі сади,
Поміж дощами хтось ридає
тихо.
Як береги посохнуть без води,
Душа попросить щонайменшу втіху.
Весна відквітне й викине ключі
В озера сині так безповоротно.
Земля нап'ється сивини дощів
І з несезонним статусом
- "'самотньо" .
Замріяно-розважливе! В самотності і стражданнях ароджуються такі душевні перлинки, Мавко Лісова! 
