І день і ніч просякнуті журбою,
І дикий жаль шепоче у тилу.
Чому ж я жити хочу знов тобою,
Чому ж кляну заквітчану весну?
Лиши мене і більш не повертайся.
Цей вибір щастям доля не назве.
Прошу́ лише- у сні мені ввижайся,
Де море синє й сонце золоте...
Лишись наза́вжди в тій живій печалі...
Я знов розкину спалену імлу
І тихим громом, серденька причалом,
Укрию ніжно ту палку зорю...
