За нами бігли сосни по снігу,
Тільки дуби як велетні мовчали,
В сльозах топили ми свою журбу
Бо слів між нами вже було замало.
Спустило небо хмари хоругов,
Тужило ніби, заглядало в душу,
Чи так як ми оплакавши любов:
Кохати ще ніхто не зміг примусить.
Хай буде так як доля піднесе,
Хай навіть ліс зотліє в самотині,
Душа спроможна витримати все,
Але вона болить, чомусь, людині.
Галина Грицина.
