Якщо розібрати прожиті роки,
На сонячні дні і похмурі,
Тектиме по долі тоді дві ріки,
Де води яскраві і бурі…
Де берег заквітчаний сонцем один,
Напоєний радості сміхом.
На іншім зола почуттів, сірий дим,
З словами холодними віхол.
Це проза життя?! Чи це доля така?!
По замкнутім колу кружляєм…
А треба ж так мало… Підтримки рука.
А ще розуміння шукаєм…
А треба ж так мало! Щоб хтось притримав,
Упасти не дав від зневіри!
Щоб вогник натхнення в душі на згасав.
Любові, надії, і віри.
