Давно вже наші душі на замок,
Таємна тиша навкруги літає.
Із спогадів спиваємо ковток,
Але серця іще, іще благають.
І знову поринаємо в той світ,
Крізь темінь пробивається ледь сонце.
Хоч зараз давить якийсь тяжкий гніт,
Чомусь війнув цей холод з горизонту.
І попливла густа осіння мряка,
З туманом вперемішку і образ.
Хіба не спинить сила їх ніяка?
А, може, тут врятують кілька фраз?
Гординя хай уступить тепле місце,
Бо доки їй у серці панувать?
Ти інших вже шукай тепер, блуднице!
У вигнанні не зможеш керувать...
Гарних тобі вихідних! 
Дякую! 
