Колись ти плакав просто так,
Якщо душа тебе просила?
(Хоч це не слабкості був знак)
Тебе вагання не спинило?
Чи біг колись до горизонту
По гострій висохлій стерні,
І хоч палило надто сонце,
В той час сказати міг їй НІ?
Тебе чекала там вона,
Весь світ зіткала вона з мрії.
Тобі все вірила сповна,
А ти не кинув в безнадії?
Душа у роздумах спиняла,
Просила хитро : повернись.
Тебе кохання підганяло,
Хоч ти це чув, вперед дививсь?
Ти дарувати можеш щастя,
Таке, від щирої душі?
Тоді в житті тобі все вдасться,
Крокуй життям, без метушні...
... а чи біжимо ми назустріч, коли душа благає? чи мирські перепони заважають? - питання риторичне...
Чудово!!! 
