Бувають люди, як ранкова кава,
Смакую товариство, хоч гірчить,
Як капучіно, теплі й солодкаві,
Їх п’ю, як хочу серцем відпочить.
Бувають, наче чай гарячий взимку,
Зігріють душу, тільки доторкнусь,
Як грог ірландський, через соломинку
Поволі, обережно пити вчусь.
Бувають, як вода джерельна влітку –
Посьорбую, не можу відійти,
А є з якими, наче напідпитку,
Впиваюсь ними, щоби істину знайти.
Ще є ласкаві, як солодкий трунок,
Слова медові вводять в сонний транс,
Але іудин мають поцілунок,
І поцілують, як даси їм шанс.
Бувають люди, як гірка мікстура,
Не хочеш, а приходиться ковтнуть.
А є й такі – глядиш:липка статура,
Але добро удесять раз вернуть.
А ти – моя амброзія чудесна,
Мене підносиш до едемових воріт,
Душа з тобою –мешканка небесна -
Злітає до незвіданих орбіт.
Гарно і на позитиві. 
