Україночки є найгарніші дівчата у світі.
Я люблю їх усіх. І вони мене люблять всі теж,
Бо я прагну подбати про них, прагну їх захистити,
Бо коли я їх бачу, нема мого захвату меж,
Бо нічого від них не потрібно мені — я щасливий,
Що існують вони: наче квіточки, ніжні такі,
Бо вони — це мій стимул, природний і дуже важливий,
Україну звільнити від банди на вічні віки,
Бо я мрію, життя щоб було в них щасливе й приємне,
Бо пішов воювати я з ворогом саме за них.
І я бачу, і я відчуваю: любов ця взаємна,
Це при зустрічі видно мені в оченяточках їх.
Україна — велика моя, ненаглядна родина.
В ній для когось як брат я, для когось я вже як татусь.
І природна любов у сім'ї — те, що бути повинно
Між всіма в ній. Але бачим ми, що не так це чомусь.
Владолюбство та жадібність, заздрість та егоїстичність —
Ось причини того, що навколо життя не таке.
Та я знаю науку, що має велику практичність
В подоланні цих вад. І цих вад подолання легке.
Ця наука — цариця наук, що існують у світі.
Її практика дуже проста, а її результат —
Чисте серце, що повне любові, з яким можна жити
Вільно і повноцінно без страху, жадоби і втрат.
28.10.2017, Київ
Із циклу віршів "Нові сили рушають" www.PetroRuh.com/2016.html
ID:
795700
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.06.2018 08:23:27
© дата внесення змiн: 15.06.2018 08:23:27
автор: Петро Рух
Вкажіть причину вашої скарги
|
