Я поїзд цей усе таки пропущу,
Бо він не мій, і люди не мої
Дарма шукати правду невсипущу
І втілювати видумки свої.
Перон... Хоч тут завжди багато люду,
Та я не бачу саме тих людей
Може, вони тепер, немов приблуду
Мене зустрінуть десь серед тіней.
Тепер самотність, я до неї звикла
Ми вдвох із нею подруги уже.
Нічого, її чарів я уникла,
Не хочу завжди жити міражем.
Перон... І тут нікого вже немає
Порожні поїзди, а ось і мій...
Я їду... Знаю хтось мене чекає
Під коліс стукіт у мелодії німій...
