Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!
Там, де неба горить склепіння,
завжди в хмарці десь є вода.
Заплету у думки відраду,
наче стрічечку голубу.
Бо ж як хтось виверга неправду,
то собі лиш зове біду.
А у Боженьки добрі руці,
добрі рученьки і душа.
Гойно вчишся котрійсь науці,
як підійде впритул межа.
Бо тоді лиш згорає свічка,
як вже ґнотику ані-ні.
І розвиднює личко нічка
лиш при сонечку, лиш при дні.
Тож закутаюсь в потепління,
йде весна, отже не біда.
Розгойдаю в собі терпіння -
гойда, гойдалочко, гойда!..
25.03.18 р.
