В безмежнім саді′, де є квітів багато
Де кожна із них – вже сама′ дивина
Красу й аромат вміють щедро давати
Але дивовижна – одна
Здається, відразу її не помітно
Тернисті стежини до неї ведуть
А як підійдеш – яка ніжна й тендітна
Не шкода, що витратив сили на путь
Краса її є - неповторна, чарі ́вна
Якась загадковість у ній й глибина
Стрункий дивоцвіт, полонив аж надміру
Тепер цілий час преді мною – вона
Та на́вколо неї бур’ян грубий в’ється
І променям сонця шляху′ не дає
Їй світло й повітря би – та не вдається
Міцнішим кільце з бур’яну все стає
О квітко чарівна! Що мо́жу зробити?
Як руку тобі простягти?
Ти квітнути мусиш, ти мусиш ще жити
Багато хто любить твій цвіт й пелюстки
Одне тільки може тебе́ врятувати
Дбайливий і Добрий Отець- Садівник
Я буду Його невпинно благати
Він може усе, бо Він любить усіх!
Про всіх у саді Він подбає з любов’ю
Ти тільки всім серцем Йому довіряй
Не буде вже скоро: ні смутку, ні болі
І справді навколо цвісти буде рай!
У тому раю я тебе′ відшукаю
Здійснити не складно я думаю це
А поки, тебе, квітку милу – кохаю
Надміру я вдячний тобі за усе!
