Намалюю за вікном
Намалюю за вікном
зачаровану весну,
пригадавши милим сном
тую дівчину ясну.
Її дотик на собі
відчуваю уночі,
коли тону у журбі,
ніби місяць в далечі.
Думками про неї цвітуть ранні квіти,
як правда ідеї, що ми досі - діти,
бо віримо в казку, у вічне кохання,
даруючи ласку росою світання.
Намалюю за вікном,
незабутній літній бриз,
від якого я нутром
спалахну, неначе хмиз.
У полоні почуття
зрозумію головне,
лиш любов несе в життя
ранком щастя чарівне.
Думками про неї звучить кожна пісня,
як правда ідеї, що досі не пізно
ще раз полюбити ту дівчину-мрію
щоб знов оживити замерзлу надію.
Намалюю за вікном
осінь теплу, золоту,
випиваючи вином
свою власну самоту.
Павутинками весь час
пролетить єдиним днем,
ним я згадую про нас,
поринаючи в едем.
Думками про неї кружляють сніжинки,
як правда ідеї про дві половинки,
що згодом зійдуться у казці зимовій
і щастям займуться в заграві ранковій.
Віктор Цвіт 08.01.18
